РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 січня 2020 р. Справа № 120/1149/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що є фізичною особою-підприємцем, основним видом економічної діяльності позивача є діяльність у сфері права (КВЕД 69.10. ). Всі податки сплачував вчасно та в повній мірі.

При цьому, 12.03.2019 Головним управлінням ДФС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату (боргу) недоїмки за №Ф-1096-54, відповідно до якої позивачу нараховано борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 1266,49 грн. Також одночасно з вимогою позивач отримав повідомлення від відповідача про те, що йому необхідно подати заяву за формою №5-ОПП та стати на облік.

Вважаючи, вимогу про сплату (боргу) недоїмки №Ф-1096-54 від 12.03.2019 протиправною та такою, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.04.2019 позовну заяву залишено без руху.

В межах наданого судом строку позивач усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 08.04.2019.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

20.05.2019 до суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд в задоволені позовних вимог відмовити з огляду на наступне.

Позивач відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки останній проводить таку незалежну професійну діяльність як адвокат. Посилаючись на положення абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відповідач вказав, що у разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно реєстраційних даних в АІС "Податковий блок", ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , організаційно-правова форма - 910 підприємець-фізична особа та ознака незалежної професійної діяльності, адвокат. Тому, позивачу нараховано єдиний внесок у 2018 році, як фізичній особі-підприємцю та як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність. Станом на 31.01.2019 за даними інформаційної системи органів ДФС заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску по позивачу становить 1953,49 грн.

Відповідно до ІС "Податковий блок" в підсистемі "облік платежів" в режимі "вимоги про сплату боргу (ЄСВ)", податковим органом сформовано вимогу про сплату (боргу) недоїмки станом на 28.02.2019 №Ф-1096-54 від 12.03.2019 на суму 1266,49 грн.

Оскільки, позивач провадить незалежну професійну діяльність, то оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску прийнята в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбаченим чинним законодавством, тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

29.05.2019 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача, в якій останній виклав свої пояснення щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.06.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача щодо розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №520/3939/19.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2020 поновлено провадження у справі.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2020 замінено первинного відповідача - Головне управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області (ЄДРПОУ 43142454).

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 22.07.2005, номер запису про державну реєстрацію - 21730000000000788, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2.

Згідно реєстраційних даних АІС "Податковий блок" фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 взято на облік в органах державної податкової служби 16.04.2002, за основним місцем обліку - Головне управління ДФС у Вінницькій області, Могилів-Подільське управління, Ямпільська ДПІ (Ямпільський район).

Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування 2 групи, здійснює діяльність за видом - 69.10, діяльність у сфері права.

22.08.2018 контролюючим органом в реєстраційних даних інформаційної системи "Податковий блок" позивачу встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат).

12.03.2019 Головним управлінням ДФС у Вінницькі області винесено вимогу про сплату (боргу) недоїмки №Ф-1096-54 на суму 1266,49 грн.

Листом за №997/02-32-54 від 20.03.2019 Головне управління ДФС у Вінницькій області повідомило позивача про необхідність подання заяви за формою №5-ОПП та №1-ЄСВ з позначкою "Зміни" та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Не погоджуючись із винесеною вимогою та вважаючи її такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:

фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Суд встановив, що позивач як фізична особа - підприємець із 22.07.2005 перебуває на обліку в ГУ ДФС у Вінницькій області та з 08.06.2012 взятий на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. (а. с. 12).

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.

Суд встановив, що позивач заяви за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу не подавав. Натомість 22.08.2018 відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000 (а.с. 65-67), що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

Крім того, пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (частина перша статті 16 Закону № 2464-VI).

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону № 2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), суд зазначає, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, Суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.

Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального «змішаного» правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.

Доводи учасників справи щодо статусу та порядку взяття на облік платника єдиного внеску та перебування на обліку, які ґрунтуються на аналізі норм Податкового кодексу України та розробленого відповідно до нього Порядку № 1588, суд не враховує при вирішенні спірних правовідносин з огляду на положенням пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, за якими цей Кодекс не регулює питання, зокрема, погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також положення частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, згідно з якими виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Водночас суд також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.

При вирішені даного спору, суд посилається на рішення Верховного Суду від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19, яке підлягає застосуванню у даних правовідносинах.

Так, Верховний Суд у зразковій справі, дійшов висновку, що за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.

Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

За сукупністю наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно здійснював нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2019 № Ф-1096-54 є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваної вимоги, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії відповідача щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2019 № Ф-1096-54.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2019 № Ф-1096-54 .

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (21100, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43142454)

Суддя Комар Павло Анатолійович