Постанова

Іменем України

26 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 280/8/17

провадження № 61-12004св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика Єврошпон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2017 року у складі судді Василенка Р. О. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика Єврошпон»

(далі - ТОВ «Фабрика Єврошпон») про визнання дій дискримінацією за віковою ознакою, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він перебував на обліку в районному центрі зайнятості у м. Коростишеві. 18 жовтня 2016 року він отримав направлення на працевлаштування до відповідача за вакансією «розмітник по дереву», однак відповідач безпідставно відмовив у працевлаштуванні та усно повідомив, що він не підходить за віком, оскільки йому потрібні працівники на цю вакансію віком до 45 років. Вважаючи незаконною відмову відповідача у працевлаштуванні, він звернувся зі скаргою до Управління держпраці у Житомирській області, яке листом від 15 грудня 2016 року № 5452 підтвердило незаконність дій відповідача, зокрема порушення вимог частини першої статті 11 Закону України

«Про зайнятість населення». Такими діями відповідача йому завдано майнову шкоду, яка полягає в неотриманні заробітної плати у сумі 11 200, 00 грн та моральної шкоди, розмір відшкодування якої він оцінює у сумі 3 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Фабрика Єврошпон» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в прийнятті на роботу, порушуючи вимоги статей 2, 2-1 КЗпП України, статті 11 Закону України «Про зайнятість населення». Суд дійшов висновку, що порушенням законних прав позивача йому завдано моральну шкоду, яка знайшла прояв у моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв`язків, докладанні додаткових зусиль для організації свого життя, розмір відшкодування якої, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд оцінив у розмірі 3 000, 00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог у цій частині. Вимога позивача щодо встановлення факту дискримінації через неприйняття на роботу за віковими ознаками задоволенню не підлягають, оскільки в цьому випадку є зайвими, не відносяться до встановлення юридичного факту, і ці обставини встановлюються судом під час розгляду справи.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що у матеріалах справи відсутні та не надані позивачем докази того, що він міг і повинен був отримати доходи у сумі 11 200, 00 грн, які він не отримав у зв`язку з неправомірними діями відповідача. Не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що відповідач розміщував в оголошенні розмір заробітної плати 200, 00 грн за один робочий день, оскільки зазначена сума не підтверджена доказами. Крім того, здійснюючи розрахунок завданих збитків, позивач не довів належними доказами, чому саме розрахунок здійснюється за 56 днів, починаючи з 18 жовтня 2016 року, оскільки навіть якщо позивача було б прийнято на роботу, це не дає підстав вважати, що він приступив би до її виконання саме 18 жовтня 2016 року та пропрацював би 56 днів. Таким чином, сума упущеної вигоди у розмірі 11 200 грн є абстрактною та не підтверджується належними доказами, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині. Рішення суду першої інстанції у частині вимог про встановлення дискримінації та відшкодування моральної шкоди не оскаржувалося та не переглядалося.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції скасувати у частині відмови у позові про відшкодування майнової шкоди у формі упущеної вигоди, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив позивачу у проведенні судового засідання у режимі відеоконференції. Суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 94 КЗпП України. Суди також не надали належної оцінки доказам наявності розміру шкоди, фотографіям оголошення відповідача із зазначенням розміру заробітної плати, а також доказам можливості працювати у відповідача 56 днів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Позивач перебував на обліку в Коростишівському районному центрі зайнятості і 18 жовтня 2016 року отримав направлення на працевлаштування на вільне робоче місце до ТОВ «Фабрика Єврошпон», яке зазначило, що просить направити на вільне робоче місце іншу кандидатуру. Причини відмови у прийнятті на роботу позивача не зазначили.

Відповідно до відповіді Управління держпраці у Житомирській області від 15 жовтня 2016 року № 5452 за наслідками розгляду звернення позивача, встановлено порушення з боку ТОВ «Фабрика Єврошпон» частини першої статті 11 Закону України «Про зайнятість населення» у частині прояву дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками віку.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: 1) участі в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; 2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; 3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці; 4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про зайнятість населення» держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об`єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Пунктом 1 частини першої та частиною другою статті 43 Закону України

«Про зайнятість населення» передбачено, що статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Встановивши, що відповідачем порушені вимоги Закону України

«Про зайнятість населення» щодо заборони будь-яких проявів дискримінації, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про порушення прав позивача, стягнувши на його користь відшкодування моральної шкоди.

Водночас Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди з огляду на таке.

У частині першій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, підстав відступити від якого Верховним Судом не встановлено.

Оскільки позивачем не було надано суду належних доказів розміру заробітної плати, яку він міг би отримати у разі, якби відповідач не відмовив йому в оформленні на роботу, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування йому втраченої вигоди.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало однією з підстав для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивач мав довести належними та допустимими доказами розмір упущеної вигоди, який він просив стягнути з відповідача.

За умови відсутності у позивача відповідних доказів ОСОБА_1 не був позбавлений можливості подати клопотання про витребування у відповідача зазначеної інформації, однак не скористався таким правом.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 94 КЗпП України Верховний Суд визнає такими, що не можуть слугувати підставою для скасування рішення, оскільки зазначений недолік усунутий судом апеляційної інстанції, який відмовив у позові з підстав недоведеності вимог, заявлених на підставі статті 22 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вимог про визнання дій дискримінаційними та відшкодування моральної шкоди не оскаржувалося, а тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України не переглядалося.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко