ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року м. Київ №640/11200/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А.,

при секретарі судового засідання Вовк І.Р.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 та його представників: адвокатів Грабового А.М., Ніколенко А.В.,

представника відповідача - Шевченка О.А.,

представника третьої особи - Гармаш О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного прова-дження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР), Директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михай-ловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), про визнання проти-правними дій, визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді,

в с т а н о в и в:

У червні 2019р. представник позивача адвокат Грабовий А.М. звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Директора ДБР Труби Р.М. з прийняття рішення про звільнення позивача з посади керівника Управління внутрішнього контролю ДБР та вине-сення наказу від 11.06.2019 №186-ос;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 11.06.2019 №186-ос;

- поновити позивача на посаді керівника Управління внутрішнього контролю ДБР.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2019 залучено до участі у справі третю особу - НАЗК.

Підставами позову є порушення відповідачами вимог ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ст. 24 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", оскільки рішення про звільнення пози-вача з посади прийнято без погодження з першим заступником та заступником Директора ДБР і без розгляду та внесення відповідного подання Конкурсної комісії, а також всупереч ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2019 №640/6315/19; пору-шення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 №706, оскільки рішення про звільнення позивача прийнято без погодження з Уповноваженою особою Секретаріату Кабінету Міністрів України Ілляшенка О.В.; порушення вимог ст. 35 Закону України "Про державну службу", оскільки випробувальний строк спливав 14.06.2019 й позивача не було повідомлено за сім днів до спливу цього строку у письмовій формі про звільнення із зазначенням підставі невідповідності; порушення вимог ст. 53 Закону України "Про запобі-гання корупції", оскільки позивач є викривачем, а його звільнення відбулося з особистих мотивів Директора ДБР, пов`язаних з повідомленням про наявність в його діях ознак вчи-нення корупційного правопорушення.

Відповідачі подали відзив, в якому просять відмовити в позові з підстав правомірності оскаржуваного рішення, яке прийнято відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну службу", згідно з якими суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності займаній посаді. Зазначають, що 31.05.2019 за участю позивача було проведено робочу нараду щодо стану роботи Управління внутрішнього контролю ДБР, за результатами якої стан організації роботи та організацію роботи з виконання даним Управлінням поставлених перед ним зав-дань визнано незадовільними, про що зазначено у протоколі від 31.05.2019 №13. Директор ДБР повідомив позивача про його недостатню професійну підготовку для виконання завдань та обов`язків керівника Управління внутрішнього контролю ДБР і його звільнення 11.06.2019 із займаної посади, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", як такого, що не відповідає займаній посаді протягом строку випробування, та підписав відпо-відне письмове попередження у вигляді листа від 03.06.2019 № 01-8283. Стверджують, що позивач відмовився від підпису про отримання письмового попередження про його звіль-нення від 03.06.2019 №01-8283 та з метою уникнення отримання належним чином цього повідомлення з 04.06.2019 по 14.06.2019 перебував на лікарняному, у зв`язку з чим письмове попередження разом з протоколом робочої наради 03.06.2019 було направлено позивачу рекомендованим листом №0103268848170, який він отримав особисто 05.06.2019, а 11.06.2019 ДБР видано наказ №186-ос про звільнення позивача з посади у перший робочий день після тимчасової непрацездатності.

Стверджують про відсутність порушень ст. 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", оскільки проект наказу направлено на погодження першому заступнику і зас-тупнику Директора ДБР, в яких були відсутні підстав для відмови в його погодженні та яке ними погоджено.

Вважають безпідставними доводи позивача про порушення ст. 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", оскільки у Конкурсної комісії відсутні повноваження щодо погодження звільнення керівників підрозділів центрального апарату звільнення, як не визначено й порядок такого погодження.

Крім цього, зазначили, що відповідно до наказу ДБР від 03.09.2019 №47 ДСК з 04.09.2019 посада керівника Управління внутрішнього контролю ДБР (державна служба) скорочена та введена посада керівника Управління внутрішнього контролю ДБР (старший начальницький склад).

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що за результатами робочої наради ніяких рішень прийнято не було, а протокол йому для ознайомлення не надавався; наголо-шує на тому, що зазначені у протоколі відомості не відповідають дійсності, адже у справі відсутні докази невиконання позивачем вказівок Директора ДБР, а також відповідачем не було враховано підготовлену позивачем для проведення наради і надав відповідачу службову записку №119/12-05/19 від 31.05.2019, в якій зазначено основні вжиті заходи щодо органі-зації роботи та діяльності Управління, зокрема розроблено План основних організаційних та практичних заходів службової діяльності Управління внутрішнього контролю з питань запо-бігання, виявлення та припинення корупційних діянь і правопорушень, пов`язаних з коруп-цією, а також з дотримання вимог антикорупційного законодавства в ДБР на 2019р., який 26.02.2019 затверджено Директором ДБР, а 12.03.2019 - Уповноваженою особою Секрета-ріату Кабінету Міністрів України Ілляшенком О.В.

Посилаючись на зміст протоколу від 31.05.2019, згідно з яким Директором ДБР окре-мо зосереджено увагу на питанні перевірки позивачем інформації щодо прогулів співробіт-ника ДБР ОСОБА_2 і незаконності дій позивача, а також на те, що саме за цим фактом у подальшому позивач звернувся до НАЗК та правоохоронних органів із заявою про наявність в діях Директора ДБР ознак вчинення корупційного правопорушення, вважає наявним конфлікту інтересів, який і став справжньою причиною скликання робочої наради та подальшого звільнення позивача.

Заперечує отримання особисто 05.06.2019 попередження про своє звільнення, оскільки з 04.06.2019 по 30.06.2019 він був на лікарняному, а сам лист від 03.06.2019 №01-8283 надіс-ланий на адресу ДБР, а не на адресу місця проживання позивача, тому цей лист отримано канцелярією. Ставить під сумнів вкладення у цей лист, оскільки опис вкладення не наданий. Зазначає, що наказ про звільнення а також всі додані документи він отримав у перший робочий день після виходу з лікарняного, тобто 01.07.2019.

Зазначає, що оскаржуваний наказ не містить інформації про подання Конкурсній комісії на розгляд питання про звільнення позивача.

Зазначає про незаконність встановлення випробувального строку для позивача.

Третя особа подала письмові пояснення, в яких зазначила, що позивач є викривачем з моменту повідомлення про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції", а саме з 03.06.2019, однак, зважаючи на те, що підставою звільнення є письмове попередження Директора ДБР від 03.06.2019 №01-8283, то встановити причинно-наслідковий зв`язок між повідомленням та подальшим звільненням неможливо.

Під час розгляду справи позивач та його представники підтримали позов з наведених у позовній заяві і відповіді на відзив підстав. Просили позов задовольнити, вийти за межі позовних вимог та поновити позивача на введеній посаді керівника Управління внутрішнього контролю ДБР (старший начальницький склад).

Представник відповідача - ДБР заперечив проти позову з підстав, наведених у відзиві.

Представник третьої особи просила прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Заслухавши пояснення сторін і третьої особи, розглянувши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Наказом ДБР від 13.12.2018 №231-ос позивача призначено на посаду керівника Управ-ління внутрішнього контролю ДБР, як обраного за конкурсом 14.12.2018, з випробувальним строком 6 місяців (а.с. 128).

31 травня 2019р. проведена робоча нарада в ДБР, оформлена протоколом №13 від 31.05.2019. Згідно з копією протоколу на нараді був присутнім позивач; за результатами наради визнано незадовільним стан організації роботи Управління внутрішнього контролю ДБР та організацію роботи з виконання цим Управлінням поставлених перед ним завдань (а.с. 130-136).

Листом ДБР від 03.06.2019 №01-8282 примірник протоколу вказаної наради адресова-но позивачу (а.с. 129).

Директором ДБР підписано лист від 03.06.2019 №01-8283, адресований позивачу, в якому повідомляється про його недостатній фаховий рівень для організації діяльності підпо-рядкованого підрозділу, що стало причиною незадовільного стану організації роботи у ньо-му, а також про те, що 11.06.2019 позивача буде звільнено із займаної посади із зазначених підстав та в порядку п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (а.с. 137).

Вказані листи були надіслані позивачу на його робочу адресу рекомендованим листом з повідомленням №0103268848170, що підтверджується копією фіскального чеку від 03.06.2019 (а.с. 141). Згідно з даними з веб-сайту Укрпошти про розшук поштових відправ-лень (а.с. 142) поштове відправлення №0103268848170 вручено адресату (ДБР) 05.06.2019.

Також, згідно з копією акта про неможливість передачі документів від 04.06.2019 №06-В вказані листи не були вручені позивачу під підпис в Розносній книзі у зв`язку з його знаходженням на лікарняному з 04.06.2019.

07 червня 2019р. Директором ДБР скеровано проект наказу про звільнення позивача для прийняття рішення про погодження (відмову у погодженні) першому заступнику та зас-тупнику Директора ДБР, якими прийнято рішення (№588 від 11.06.2019) про відмову в пого-дженні проекту вказаного наказу, про що службовою запискою від 11.06.2019 №590 повідом-лено Директору ДБР.

Дані обставини підтверджуються копією листа першого заступника та заступника Директора ДБР від 12.06.2019 №597/ВН (а.с. 23) з доданими копіями супровідного листа від 11.06.2019 №590/ВН, рішення від 11.06.2019 №588/ВН (а.с. 24-28), які були надані на запит позивача про надання інформації щодо погодження наказу ДБР від 11.06.2019 №186 о/с, і відповідачем не заперечуються.

11 червня 2019р. Директором ДБР прийнято наказ №186-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", згідно з яким у зв`язку з встановленою невідповідністю позивача займаній посаді, на яку він прийнятий зі строком випробування 6 місяців, позивача звільнено з посади керівника Управління внутрішнього контролю ДБР у перший робочий день після тимчасової непраце-здатності як такого, що не відповідає займаній посаді протягом строку випробування. Підставою наказу є п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та письмове попередження Директора ДБР від 03.06.2019 №01-8283 (а.с. 22, 148).

Згідно з копіями листків непрацездатності серія АДХ №529951 і серія АДХ №532145 позивач перебував на лікарняному у період з 04.06.2019 по 28.06.2019 (а.с. 139, 140).

01 липня 2019р. позивач вийшов на роботу. У той же день, о 9:00, він подав через Управління кадрової роботи та державної служби ДБР доповідну записку від 01.07.2019 №155/12-05/19 на ім`я Директора ДБР (а.с. 112, 251), в якій повідомив, що листом НАЗК від 19.06.2019 №20-27/51409/19 його визнано викривачем, що унеможливлює його звільнення відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 53 Закону України "Про запобігання корупції", що не запере-чувалося представником відповідача під час розгляду справи.

Листом від 02.07.2019 №238/18/19 керівник Управління кадрової роботи та державної служби В.Француз повідомив позивача про те, що згідно з наказом від 11.06.2019 №186-ос його було звільнено у перший робочий день після тимчасової непрацездатності, а саме 01.07.2019, а також запрошено з`явитися для передачі справ (а.с. 150). Даний лист надіслано позивачу рекомендованим поштовим відправленням №0303100144479, що підтверджується копією фіскального чеку від 02.07.2019 (а.с. 151), та вручено позивачу 06.08.2019 згідно з даними з веб-сайту Укрпошти (а.с. 152).

Спірні правовідносини виникли у сфері проходження публічної служби і стосуються правомірності звільнення позивача із займаної посади.

Згідно з ч. 6 ст. 35 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час винесення спірного рішення) (далі - Закон №889) суб`єкт призна-чення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробу-вання у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає держав-ного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.

Відповідач не надав доказів попередження позивача про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді, а позивачем даний факт заперечується.

Лист від 03.06.2019 №01-8283, як встановлено судом, був надісланий на робочу адресу позивача, тобто на адресу ДБР, у період відсутності позивача на роботі у зв`язку з перебу-ванням на лікарняному, тому дані з веб-сайту Укрпошти про його отримання адресатом (ДБР) 05.06.2019 (а.с. 137, 142) не підтверджують виконання відповідачем вимог ч. 6 ст. 35 Закону №889 і спростовують наведене у відзиві відповідача твердження про отримання пози-вачем вказаного листа особисто 05.06.2019.

Згідно з копією відповідної сторінки журналу передачі кореспонденції з Відділу доку-ментообігу та контролю за виконанням Управління забезпечення діяльності, який за клопо-танням позивача ухвалою суду витребувано від відповідача (а.с. 245), листи №01-8283 і №01-8282 отримані особисто позивачем 01.07.2019 о 15:37.

Між тим, погоджуючись з відповідачем, суд вважає, що сама по собі дана обставина не достатньою і безумовною підставою для висновку про незаконність звільнення позивача та про його поновлення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону №889 підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця зай-маній посаді протягом строку випробування.

Як встановлено судом, відповідач дійшов висновку про невідповідність позивача зай-маній посаді протягом строку випробування, у зв`язку з чим прийняв рішення про його звіль-нення.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону України від 12.11.2015 №794-VIII "Про державне бюро розслідувань" (далі - Закон №794) Директор ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату ДБР.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону №794 повноваження з питання, передбаченого пунктом 9 частини першої цієї статті, Директор ДБР реалізовує за погодженням із першим заступником та заступником Директора ДБР.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону №794 директори територіальних органів, керівники підроз-ділів центрального апарату ДБР призначаються на посаду та звільняються з посади Директо-ром ДБР за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою-одинадцятою статті 11 цього Закону.

Як встановлено судом, позивач направив проект наказу про звільнення позивача на погодження першому заступнику та заступнику, які прийняли рішення про відмову у такому погодженні.

Згідно з копією листа першого заступника та заступника Директора ДБР від 11.06.2019 №588/ВН (а.с. 25-28) рішення про відмову у погодженні вказаного проекту обґрунтоване тим, що до нього не було додано документа щодо підтвердження ознайомлення позивача з листом від 03.06.2019 №01-8283, який відсутній на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, що виключає можливість ознайомлення з цим листом. Зазначено про те, що попередження про звільнення внаслідок встановлення невідповідності займаній посаді протягом строку випробування не погоджувалося з першим заступником та заступником Директора ДБР. Зазначено про відсутність відповідного подання Конкурсної комісії. Також, зазначено про невмотивованість та необґрунтованість попередження, яке містить констата-цію невстановлених фактів та одноосібні твердження з переважною долею ймовірності; відсутність візи керівника Управління кадрової роботи та державної служби. Окремо зазна-чено про те, що згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2019 №640/6315/19 Директору ДБР заборонено одноосібно без погодження із першим заступником та заступником Директора ДБР здійснювати повноваження, передбачені, зокре-ма п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону №794.

Оцінюючи вмотивованість цієї відмови у погодженні проекту наказу, суд зважає на наступне.

Відсутність доказів завчасного (не пізніш як за сім календарних днів) повідомлення позивача про звільнення знайшло своє підтвердження у ході розгляду цієї справи і конста-товано судом вище, тому таке посилання першого заступника та заступника Директора ДБР є обґрунтованим.

Відсутність доказів наявності відповідного подання Конкурсної комісії про звільнення позивача відповідачами не заперечується і підтверджується копією листа Голови Конкурсної комісії від 13.06.2019 №199 (а.с. 213).

Представник відповідача пояснюється відсутність подання Комісії тим, що ні поло-ження Закону №794, ні положення Регламенту цієї Комісії (а.с. 153-166) не передбачають порядку такого подання, а в ч. 1 ст. 13 Закону №794 допущена помилка.

Суд погоджується з представником відповідача у тому, що частини 2-11 ст. 11 Закону №794 визначають склад і організацію діяльності Конкурсної комісії, але не містять поло-жень, які б визначали порядок розгляду Конкурсною комісією питання про звільнення керів-ника підрозділу центрального апарату ДБР та спосіб участі Комісії у цій процедурі. Не визначений такий спосіб і порядок у Регламенті Конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступни-ка Директора Державного бюро розслідувань, директорів територіальних органів та керів-ників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, працівників підроз-ділів внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, затверджений протоколом засідання названої Комісії №6 від 25.04.2016.

Однак, буквальне тлумачення ч. 1 ст. 13 Закону №794 вказує на необхідність такого подання.

Про те, що звільнення керівників структурних підрозділів може відбутися лише за поданням зовнішньої комісії зазначав Директор ДБР Труба Р.М. у своєму виступі на засіда-нні Комітету з питань правоохоронної діяльності Верховної Ради України 13.11.2019 з приво-ду проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань", що підтвер-джується наданим позивачем на DVD+R Verbatim №ZE6383-DVR-T47D записом цього виступу, розміщеним у відеохостингу "YouTube" (а.с. 250).

Враховуючи нечіткість правового регулювання процедури звільнення керівника під-розділу центрального апарату ДБР, суд оцінює дії відповідачів, виходячи з критеріїв розсуд-ливості і добросовісності (п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 2 КАС України). Суд вважає, що відповідач мав можливість вжити заходів, спрямованих на повідомлення Конкурсної комісії про звільнення позивача та висловлення своєї позиції щодо цього. Проте, відповідачі ніяких дій з цього приводу, які могли бути оцінені у контексті волевиявлення Конкурсної комісії щодо звіль-нення позивача, не вчиняли.

За таких обставин і такого правового регулювання посилання першого заступника та заступника Директора ДБР на відсутність подання Конкурсної комісії є обґрунтованим.

Посилання першого заступника та заступника Директора ДБР на відсутність пого-дження щодо попередження позивача про звільнення у зв`язку з невідповідністю займаній посаді, суд вважає необґрунтованим, оскільки це не передбачено ч. 1 ст. 12 Закону №794.

Щодо посилання на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2019 №640/6315/19, копія електронного примірника якої, розміщеного в Єдиному дер-жавному реєстрі судових рішень, наявна у справі (а.с. 39-42), то у п. 2 резолютивної частини цієї ухвали зупинено дію п.п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. ІІ Регламенту реалізації повноважень Директором ДБР, затвердженого Директором ДБР 02.03.2018, а у п. 3 резолютивної частини цієї ухвали заборонено Директору ДБР, одноосібно, без погодження із першим заступником Директора та заступником Директора ДБР здійснювати повноваження, передбачені, зокрема п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону №794.

Суд не бере до уваги п. 2 вказаної ухвали, оскільки, на час виникнення спірних право-відносин, діяв інший Регламент реалізації повноважень Директором ДБР з адміністративно-управлінських питань, затверджений наказом ДБР від 23.05.2019 №105 (а.с. 144-147), яким керувався відповідач при звільненні позивача.

Щодо встановленої судом заборони у п. 3 резолютивної частини ухвали, то дії Дирек-тора ДБР щодо направлення проекту наказу про звільнення позивача на погодження першо-му заступнику та заступнику Директора ДБР не суперечать такій забороні.

Отже, посилання першого заступника та заступника Директора ДБР на ухвалу Окруж-ного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2019 №640/6315/19 є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає рішення першого заступника та заступника Директора ДБР про відмову у погодженні проекту наказу про звільнення позивача частково вірним, але, загалом, достатньо мотивованим в аспекті необхідності дотримання законності процедури звільнення позивача.

Підсумовуючи викладене, суд, зважаючи на відсутність доказів завчасного повідом-лення позивача про звільнення, відсутність подання Конкурсної комісії щодо звільнення позивача, наявність мотивованої відмови першого заступника та заступника Директора ДБР у погодженні наказу про звільнення позивача, дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ч. 6 ст. 35 Закону №889, ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 13 Закону №794 та про неправомірність звільнення позивача.

Щодо порушення відповідачами вимог ст. 53 Закону України "Про запобігання коруп-ції", оскільки позивач є викривачем, суд зважає на таке.

Як визначено у ч. 1 ст. 53 Закону України від 14.10.2014 №1700-VII "Про запобігання корупції", особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 цього Закону особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Згідно з копією листа позивача від 03.06.2019 №01-8300 (а.с. 72-76), адресованого Голові НАЗК Мангулу О.А. , він повідомляє про наявність ознак скоєння Директором ДБР корупційного правопорушення.

Згідно з копією листа НАЗК від 24.07.2019 №20-27/59129/19 (а.с. 79-81), адресованого позивачу, йому повідомляється про поширення гарантій державного захисту на особу у разі наявності причинно-наслідкового зв`язку між її повідомленням про порушення вимог Закону іншою особою та застосуванням до неї негативних заходів впливу з боку керівника або роботодавця, а також повідомляється про право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (ст. 55 Конституції України).

Вказані докази підтверджують те, що позивач є викривачем. Закон України "Про запобігання корупції" не містить спеціальної процедури надання статусу викривача, органу, уповноваженого на надання такого статусу, та/або документа, який його підтверджує.

Із змісту ч. 1 ст. 53 Закону України "Про запобігання корупції" вбачається, що викри-вач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для пові-домлення про порушення вимог Закону іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата (п. 92 постанови Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №815/2074/18).

Третя особа зазначає про те, що позивач є викривачем з моменту повідомлення про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції", а саме з 03.06.2019, однак, зважаючи на те, що підставою звільнення є письмове попередження Директора ДБР від 03.06.2019 №01-8283, то встановити причинно-наслідковий зв`язок між повідомленням та подальшим звільненням неможливо.

Представник відповідача зазначив, що лист позивача датований 03.06.2019, однак фактично поданий до НАЗК лише 06.06.2019 о 12:20, що підтверджується розпискою про одержання (а.с. 29).

Зважаючи на вказані третьою особою і відповідачем обставини, а також відсутність інших доказів, які б вказували на обізнаність Директора ДБР, станом на 03.06.2019, про здійснення позивачем повідомлення до НАЗК стосовно вчинення ним корупційного діяння, у суду відсутні достатні і переконливі підстави для висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між повідомленням та подальшим звільненням позивача.

Відтак, доводи позивача про порушення відповідачем вимог ст. 53 Закону України "Про запобігання корупції" при звільненні позивача, суд вважає помилковими.

Доводи позивача про порушення відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 №706, оскільки рішення про звільнення позивача прийнято без погодження з Уповноваженою особою Секретаріату Кабінету Міністрів України Ілляшенком О.В., на переконання суду, не свідчать про незаконність звільнення позивача, зважаючи на таке.

Вказаною постанови затверджено Типове положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, у п. 10 якого передбачено, що Уповнова-жений підрозділ органу виконавчої влади очолює керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади керівником органу виконавчої влади за погодженням з посадовою особою Секретаріату Кабінету Міністрів України, визначеною Міністром Кабінету Міністрів України, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з копією листа Уповноваженої особи Секретаріату Кабінету Міністрів України Ілляшенка О.В., отриманий відповідачем 31.01.2019 №984-19 (а.с. 91), він просив Директора ДБР повідомити позицію ДБР щодо утворення (визначення) у структурі бюро уповноваже-ного підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції (а.с. 91).

Згідно з копією листа Директора ДБР від 07.02.2019 №01-990 (а.с. 92, 93) Уповнова-женій особі Секретаріату Кабінету Міністрів України надано відповідь, в якій повідомлено про те, що уповноваженим підрозділом з питань запобігання та виявлення корупції у ДБР за доцільно вважати Управління внутрішнього контролю (а.с. 92, 93).

Разом з тим, у справі відсутні докази того, що на підставі вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 №706 ДБР розроблено і затверджено положення про Управ-ління внутрішньої безпеки чи прийнято інший акт, який би передбачав отримання погодження Уповноваженої особи Секретаріату Кабінету Міністрів України при звільненні позивача.

Твердження позивача у відповіді на відзив про незаконність випробувального строку суд відхиляє, оскільки це не є предметом спору. Крім того, твердження про незаконність спростовуються п. 2 ч. 2 ст. 33, ст. 35 Закону №889, якими передбачено встановлення такого випробувального строку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість дово-дів позивача, які підтверджують порушення відповідачем процедури звільнення позивача та є підставою для визнання протиправним і скасування наказу ДБР від 11.06.2019 №186-ос про звільнення позивача, тому дана вимога підлягає задоволенню.

Водночас, вимога про визнання протиправними дій Директора ДБР з прийняття рішення про звільнення позивача не підлягає задоволенню, оскільки не є належним способом захисту порушеного права. Так, проходження позивачем публічної служби припинено внас-лідок прийняття відповідачем відповідного рішення про звільнення позивача, а не внаслідок вчинення дій.

Враховуючи, що позивача звільнено із займаної посади з порушенням визначеної зако-ном процедури, чим порушено його право на працю, суд дійшов висновку про наявність під-став для задоволення вимоги про поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено.

Заперечення відповідачів з посиланням на внесення наказом ДБР від 03.09.2019 №47 ДСК (а.с. 168) змін до штатного розпису (а.с. 169), згідно з якими з 04.09.2019 посада керів-ника Управління внутрішнього контролю ДБР (державна служба) скорочена і введена посада керівника Управління внутрішнього контролю ДБР (старший начальницький склад), суд від-хиляє, оскільки дана обставина не є підставою для відмови у поновленні позивача на посаді, з якої його було звільнено.

Отже, оцінивши усі суттєві аргументи учасників справи, на які вони посилаються на підтвердження своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позову і наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення про звільнення позивача та про поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено. У задоволенні позову в іншій частині слід відмовити.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Позивач звільнений від сплати судового збору; інших судових витрат учасниками справи не зазначалося, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 139, 241-246, 250, 371 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 11.06.2019 №186-ос.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань з 02.07.2019.

4. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в іншій частині.

5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань з 02.07.2019 звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 26.12.2019.

Суддя Д.А. Костенко