ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 23» грудня 2019 року

м. Харків

справа № 638/15054/19-ц

провадження № 22ц/818/6038/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.

за участю секретаря – Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , представник позивача – ОСОБА_2 ,

відповідачі – Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Кривенець А.А.,

треті особи – Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року в складі судді Шишкіна О.В.

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 через представника звернулась до суду з позовом до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Кривенець А.А., треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3 про скасування постанови державного нотаріуса та просила скасувати постанову державного нотаріуса Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Кривенець А.А. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 липня 2019 року №1975/386/2017 та зобов`язати нотаріуса повторно вирішити питання щодо видачі їй свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме, на частку нежитлових приміщень цокольного поверху №1а, 2а, 4а, 5а, 6а, 7а, VІІ а загальною площею 79,1 кв. м в житловому будинку літ. «А-5-7» в АДРЕСА_1 , а також свідоцтва про право на спадщину щодо частки вказаних нежитлових приміщень з урахуванням висновків суду; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 – залишено без руху.

11 жовтня 2019 року представником ОСОБА_1 подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 – відмовлено у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою судді про відмову у відкритті провадження у справі ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу судді скасувати і повернути справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що порушено та неправильно застосовано норми процесуального права.

Вважала , що суд дійшов помилкового висновку, що справа має розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник з приводу порушення її приватного права на спадкування; що справи про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства; що в оскаржуваній постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії роз`яснено порядок її оскарження саме в порядку цивільного судочинства; що нотаріус не є суб`єктом владних повноважень, що виключає можливість розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надійшло.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді – скасувати.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується реалізації нотаріусом владно-управлінських функцій.

Проте , з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Кривенець А.А., треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3 про скасування постанови державного нотаріуса.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, а також у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо нерухомого майна до вирішення справи в суді, про що винесено відповідну постанову.

Отже , предметом спору є відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя та про право на спадщину внаслідок наявності спору у суді.

Щодо судової юрисдикції у даній справі, перш за все, необхідно виходити з характеру оскаржуваних дій та правового статусу нотаріуса при їх вчиненні.

За визначенням, наданим у статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

За своїм правовим статусом нотаріус при вчиненні нотаріальних дій не є суб`єктом владних управлінських повноважень у розумінні КАС України.

У діях нотаріуса немає ні адміністративного примусу, ні управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою (але не державним службовцем), а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб`єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання.

Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб`єкт приписує певну поведінку іншому суб`єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб`єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт як різновид правозастосовного юрисдикційного акту, що офіційно підтверджує вже об`єктивно існуючі факти, права та обов`язки, які суб`єкти права покладають на себе за своїм бажанням.

Владність у нотаріальних правовідносинах виявляється лише в офіційній силі нотаріальних актів. Правовідносини, що виникають між нотаріусами та іншими суб`єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватися як владні відносини у розумінні КАС України.

Отже , нотаріальні дії, які вчиняються нотаріусами відповідно до Закону України «Про нотаріат», оскаржуються до суду в порядку цивільного судочинства, як і відмова від їх вчинення.

Разом з тим, при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Публічно -правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть, і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли у зв`язку з неможливістю реалізації ОСОБА_1 права на спадкування та права власності, тобто цивільних прав, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 підтвердив, що в цій справі нотаріус діяв не як реєстратор. Він виконував нотаріальні дії, пов`язані з реалізацією ОСОБА_1 права на спадкування та права власності.

Дійсно , спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту її приватного інтересу щодо права власності на майно у зв`язку зі смертю її чоловіка.

У такому випадку це спір про право цивільне, адже спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного законодавства і стосуються захисту майнових прав особи, що є вирішальним.

Отже , враховуючи відсутність у нотаріуса у контексті спірних правовідносин владних управлінських функцій, а також пов`язаність спору з майновими інтересами позивача, слід дійти висновку, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання суду першої інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, згідно якого оскарження дій суб`єкта, наділеного функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, є публічно-правовим спором, судова колегія вважає безпідставним, оскільки у вказаній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з вчиненням нотаріусом реєстраційних дій з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які дійсно мають публічно-правовий характер та не належать до нотаріальних дій. Натомість, у даній справі спір стосується оскарження постанови нотаріуса про відмову у вчиненні саме нотаріальних дій, та питання про державну реєстрацію права власності не є предметом розгляду суду. За таких умов, застосування вказаного правового висновку до спірних правовідносин є недоречним.

При видачі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя нотаріус не виконує обов`язків суб`єкта владних повноважень, не вчиняє реєстраційних дій щодо права власності на майно, а виконує лише дії безспірної юрисдикції, тому позов про оскарження його відмови у видачі свідоцтва належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року, справа № 712/8344/16-ц, провадження № 14-167цс18.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, дійшов помилкового висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу судді постановлено з порушенням норм процесуального права, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою, зазначене судове рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.

Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року – скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

А.І. Колтунова

Повний текст постанови складено 27 грудня 2019 року.