Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2016 року у задоволенні заяви державного виконавця Дружківського ВДВС у Донецькій області відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову ухвалу про задоволення подання державного виконавця.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року - без змін.

Постановляючи зазначене рішення суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що процесуальне правонаступництво між УПФ України в Калінінському районі м. Донецька та УПФ в м. Дружківка не відбулось.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, позивачі звернулися із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення подання державного виконавця.

Касаційну скаргу позивачі обґрунтовують тим, що стадія виконання судового рішення є стадією судового процесу, і відповідно до статті 55 КАС України правонаступність допускається на будь-якій стадії судового процесу. В справі встановлено факт припинення повноважень Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька, і з метою реального захисту порушених прав, є достатні підстави допустити процесуальне правонаступництво та задовольнити подання Державного виконавця Дружківського ВДВС у Донецькій області про заміну сторони виконавчого провадження Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька її правонаступником - Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка у виконавчому провадженні № 53243177.

Позиція інших учасників справи

17 жовтня 2017 року на адресу суду надійшли заперечення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на касаційну скаргу позивачів, в яких зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, та прийнятими при дотриманні норм процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

28 листопада 2019 року до суду надійшов відзив Пенсійного фонду України, в якому зазначається, що рішення про ліквідацію, реорганізацію Управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі м. Донецька Кабінет Міністрів України не приймав. Позивачем не наведено норм права, відповідно до яких судом може бути покладено зобов`язання на Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області, жодних підстав для правонаступництва в розумінні статті 104 Цивільного кодексу України заявником не надано. На думку Пенсійного фонду України, позиція викладена у відзиві на касаційну скаргу узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 17 липня 2019 року у справі №425/260/17. У зв`язку із чим, Пенсійний фонд України вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими при дотриманні норм процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

13 грудня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення Пенсійного фонду України, в яких зазначається про відсутність правових підстав для заміни боржника у виконавчому провадженні №53243177 з Управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі м. Донецька на Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області або на Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Від Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивачів не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 07 серпня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/42871/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 13 листопада 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 757/42871/15-а та призначив її до розгляду в судове засідання з повідомленням та викликом учасників справи, колегією у складі трьох суддів 3 грудня 2019 року.

3 грудня 2019 року процесуальною ухвалою суду вирішено продовжити розгляд справи №757/42871/15-а в письмовому провадженні.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2017 року не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржників є прийнятні з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність спору у справі №757/42871/15-а, яка вирішується у Верховному Суді полягає у невиконанні судового рішення (постанови Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року), яке набрало законної сили, у зв`язку з відсутністю рішення держави стосовно визначення правонаступника - відповідача у цій справі (Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька).

Згідно зазначеного судового рішення держава в особі Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька зобов`язана нарахувати та виплачувати позивачам на їх банківські рахунки, відкриті в ПАТ КБ «Приват-Банк», пенсію, починаючи з 1 липня 2014 року з проведенням індексації, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та надбавку до пенсії як дитині війни, починаючи з 1 листопада 2011 року.

Однак, у зв`язку із тим, що до відділу ДВС м. Дружківка у Донецькій області не надійшла інформація про виконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року, 2 лютого 2017 року зазначеним відділом ДВС здійснено вихід за адресою боржника, де було встановлено, що Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька фактично відсутнє за місцем реєстрації.

Крім того, 10 лютого 2017 року від ОСОБА_1 до відділу ДВС м. Дружківка у Донецькій області надійшов запит про звернення в Печерський районний суд м. Києва з поданням про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником.

Враховуючи зазначене вище, у березні 2017 року Державний виконавець Дружківського ВДВС у Донецькій області звернувся до Печерського районного суду м. Києва із поданням про заміну сторони виконавчого провадження Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька її правонаступником - Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка у виконавчому провадженні №53243177.

Відмовляючи в задоволенні зазначеного подання, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що процесуальне правонаступництво між УПФ України в Калінінському районі м. Донецька та УПФ в м. Дружківка не відбулось.

Надаючи оцінку вказаним висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного суду зазначає наступне.

Верховним Судом у постановах від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16 та 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 сформовані позиції, які полягають у тому, що громадянин України, незалежно від країни проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення; пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Особливість цієї справи полягає у наступному:

- судове рішення у справі №757/42871/15-а набрало законної сили 16 червня 2016 року, тобто більше ніж 3,5 роки зазначене рішення не виконується;

- позивачами у цій справі є особи, які виїхали на постійне місце проживання за межі України;

- розгляд питання про заміну сторони виконавчого провадження №53243177 було ініційовано саме державою в особі державного виконавця Дружківського ВДВС у Донецькій області. Мотивами зазначеного подання було неможливість виконання судового рішення, яке набрало законної сили, через фактичну відсутність боржника за місцем реєстрації та відповідний запит стягувачів;

- відповідачем у цій справі є, зокрема, Пенсійний фонд України , який згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення «Про Пенсійний фонд України», затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові соціальної політики;

- у відкритому судовому засіданні, яке відбулося в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, представником Пенсійного фонду України (центрального органу виконавчої влади) не надано жодного доказу того, що Пенсійним органом України протягом усього періоду наявності невирішеної проблеми невиконання судового рішення у цій справі, вживалися будь-які дії, спрямовані на врегулювання на законодавчому рівні питання правонаступництва УПФ України в Калінінському районі м. Донецька, яке є недіючим;

- на запитання Верховного Суду щодо визначення одного з трьох суб`єктів можливого правонаступництва у виконавчому провадженні №53243177 з Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька на Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області або Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, Пенсійним фондом України в письмових поясненнях від 13 грудня 2019 року висловлено заперечення при одночасному незазначені іншого альтернативного способу вирішення ситуації щодо заміни сторони виконавчого провадження №53243177 із посиланням на відсутність відповідного механізму (порядку) .

У зв`язку із викладеним, при вирішенні цієї справи суд також враховує:

- принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (стаття 8 Конституції України, стаття 6 КАС України та частина перша статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»);

- принцип пріоритетності застосування та обов`язковості міжнародних договорів, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (статті 3, 7 КАС України та стаття 15 Закону України «Про міжнародні договори»);

- принцип пріоритетності застосування норм Конституції України над іншими нормативно-правовими актами (статті 3, 7 КАС України);

Для вирішенні цієї справи важливе значення мають положення частини шостої статті 7 КАС України, згідно з якими у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, аналогія закону та аналогія права допускається для застосування адміністративним судом виключно з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та лише у випадку взагалі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.

Практика Касаційного адміністративного суду щодо застосування аналогії закону для гарантування особі права на соціальний захист сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі №751/11448/16-а та від 21 лютого 2019 року у справі № 565/1071/17.

Відповідно до частини першої статті 264 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи, суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Частиною п`ятою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" від 7 листопада 2014 року №595 зобов`язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Відповідно до постанови Правління Пенсійного фонду України від 12 травня 2015 року №9-1 «Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників» обслуговування страхувальників, які перебувають на обліку в управліннях Фонду, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на період проведення антитерористичної операції, зокрема здійснення обліку платежів, що надходять на рахунки органів Пенсійного фонду України, відкриті в установах АТ «Ощадбанк», прийняття звітності, передбаченої законодавством, зняття з обліку страхувальників в органах Пенсійного фонду України, надання довідок, встановлених законодавством, формування звітності та виконання завдань, передбачених підпунктами 2-4, 6, 9-12, 16, 19 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, здійснювати управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаним управлінням Донецької та Луганської областей згідно з додатком до цієї постанови (далі - управління Фонду, які здійснюють повноваження з обслуговування страхувальників).

Згідно з Переліком управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь Донецької та Луганської областей, які здійснюють повноваження з обслуговування страхувальників на період проведення антитерористичної операції, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 12 травня 2015 року № 9-1, місцезнаходження управління ПФУ, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, а саме Управління ПФУ в Калінінському районі м. Донецька, є Управління ПФУ м. Дружківка, вул. Ярослава Мудрого, 40.

Таким чином, вказаною постановою визначено, що місцезнаходження УПФ України в Калінінському районі м. Донецька є місцезнаходження УПФ України у м. Дружківка Донецької області, однак зазначене управління Пенсійного фонду України не здійснює свої повноважень. Певний обсяг повноважень Управління ПФУ в Калінінському районі м. Донецька здійснює саме Управління ПФУ м. Дружківка, вул. Ярослава Мудрого, 40.

Отже на противагу твердження Пенсійного фонду України про відсутність будь-якого механізму визначення правонаступника територіальних органів Пенсійного фонду України, які тимчасово не здійснюють своїх повноважень, положення постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" від 7 листопада 2014 року №595 та постанови Правління Пенсійного фонду України від 12 травня 2015 року №9-1 «Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників - передбачають протилежне.

При цьому, судом встановлено, що відповідно до статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 року №821 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» Костянтинівське об`єднане управління Пенсійного фонду України та Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці реорганізовано шляхом злиття в Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України, яке є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці.

Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав позивачів, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про необхідність задоволення подання Державного виконавця Дружківського ВДВС у Донецькій області про заміну сторони виконавчого провадження Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька на Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України у виконавчому провадженні №53243177.

Задовольняючи касаційну скаргу колегія суддів Верховного Суду керується позицією Конституційного Суду України щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на Рекомендації №Rec 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права, в розділі II Рекомендацій «Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів» зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання даного рішення (пункт b).

Пунктом 54 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень передбачено, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

Також колегія суддів Верховного суду враховує практику застосування Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основних свобод, так Суд зазначив про неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини (справа Жовнер проти України, заява №56848/00, пункт 33). Суд також відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Верховний Суд звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу («Бурдов проти Росії», заява №589498/00, пункт 34).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Hornsby v. Greece» (заява №18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та №39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09, пункт 39). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява №49429/99, пункт 52).

У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» від 12 березня 2009 року (заява №38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві («Михайленки та інші проти України», пункт 45, «Лисянський проти України», пункт 19, «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, «Р. Качапор та інші проти Сербії». Внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Варто також згадати, що у 2019 році Судом також винесено ряд рішень, у яких констатовано порушення пункту й статті 6 Конвенції у зв`язку тривалим невиконанням або неповним виконанням рішень національних судів та відсутність у зв`язку із цим ефективного засобу правового захисту, зокрема, Gasanov and Nikulin v. Russia (№16941/07, 59053/11), Besleaga and Vankay v. Romania (№35723/03, 45096/09), Anankin and Others v. Russia (№79757/12), Hodzic and Sirco v. Bosnia and Herzegovina (№34526/15, 34530/15), Balic and others v. Bosnia and Herzegovina (№ 44080/16), Katic and others v. Bosnia and Herzegovina (№ 50972/16).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій скасуванню, а подання Державного виконавця Дружківського ВДВС у Донецькій області про заміну сторони у виконавчому провадженні №53243177 задоволенню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Зважаючи на те, що особи, які подають касаційну скаргу, звільнені від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Подання Державного виконавця Дружківського ВДВС у Донецькій області від 27 лютого 2017 року про заміну сторони виконавчого провадження №53243177 задовольнити.

Замінити сторону виконавчого провадження №53243177 з Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька (код ЄДРПОУ 21956234) на Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, 25, код ЄДРПОУ 42171400).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін