ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" грудня 2019 р. Cправа № 902/868/19

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

представників:

позивача - Зайцева В.Ю.,

відповідача - Слюсар О.В.,

присутньої - Марченко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТІНВЕСТ" (вул. К. Маркса, буд.56, м. Вінниця, 21100)

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

15.10.2019 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТІНВЕСТ" (ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ") про зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що він є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТІНВЕСТ". Його частка у статутному капіталі товариства складає 3333000 грн, що становить 33,33 %.

16.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТІНВЕСТ" з вимогою про надання копій документів та інформації, на що отримав відповідь вих. №13/10-19 від 03.10.2019 про необхідність отримання доступу до відповідної інформації у порядку визначеному Положенням Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТІНВЕСТ" про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що йому було відмовлено у наданні запитуваної інформації, що є порушенням його корпоративних прав, внаслідок чого він звернувся із позовною заявою до суду про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо надання належним чином завірених копій низки документів, які стосуються діяльності товариства.

Ухвалою суду від 18.10.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/868/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.11.2019.

05.11.2019 через канцелярію суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (вх. №02.1-34/9069/19 від 05.11.2019) та 12.11.2019 - клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні (вх. №02.1-34/9300/19 від 12.11.2019).

У судове засідання 12.11.2019 з`явився представник позивача. Відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що стверджується наявним у матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.

За результатами проведеного судового засідання 12.11.2019 судом, визнавши поважними причини неявки адвоката ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, встановлено строк учасникам справи для подання заяв по суті з відображенням своєї правової позиції в даному спорі та в силу вимог ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання до 28.11.2019, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

У судове засідання 28.11.2019 з`явився представник позивача. Натомість Марченко С.І. не надала суду належних доказів для можливості вважатися повноважним представником відповідача, що стало наслідком фіксації в протоколі судового засідання факту неявки повноважного представника відповідача.

За наслідками проведеного судового засідання 28.11.2019 суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.12.2019, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

19 грудня 2019 року під час судового розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, що містяться в позовній заяві. У якості нормативного обґрунтування позовних вимог послався на положення ст.34 Конституції України, ст.167 Господарського кодексу України, ст.5 Закону України "Про інформацію", ст.5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", п.4.3, 4.4 статуту ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ". Представник позивача вважає, що ненадання його довірителю запитуваних документів та інформації суперечить положенням наведених нормативно-правових актів та статуту товариства, а також правовій позиції, викладеній у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд від 26.06.2018 у справі №904/3679/17. Тобто, за твердженнями представника позивача, приписами наведених норм праву учасника на одержання інформації кореспондує обов`язок товариства надати учаснику відповідну інформацію на його вимогу. Що стосується Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", то позивачу як засновнику товариства і його незмінному учаснику достеменно відомо, що на засіданнях зборів учасників товариства не визначався об`єм інформації, яка підлягає розголошенню, а також не приймалось інших рішень, на підставі яких може бути обмежено доступ до інформації про товариство чи право на її отримання. На думку представника позивача, вказане Положення як локальний акт суперечить за принципом ієрархії нормативно-правових актів положенням чинного законодавства.

Таким чином, представник позивача наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила через його необґрунтованість. Більш детально свою процесуальну позицію виклала у відзиві (а.с.30-34), вказавши, що позивачу жодним чином не було відмовлено у наданні запитуваних документів і інформації, натомість лише було запропоновано отримати доступ до запитуваної інформації у спосіб, який визначено Положенням про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", що затверджено рішенням загальних зборів товариства. Відтак, на її думку, право позивача в даному випадку не порушено, адже позивач не звертався до товариства у спосіб визначений Положенням і не отримав у зв`язку із цим відмови. Окрім того, представник відповідача послалася на презумпцію легітимності рішень органів управління суб`єкта господарювання, тобто на момент розгляду даного спору Положення не скасовано, а тому є чинним, легітимним і обов`язковим для виконання учасниками товариства.

За викладених вище підстав у задоволенні позову просила відмовити повністю.

З`ясувавши позицію представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив таке.

16.09.2019 ОСОБА_1 звернуся до ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" з вимогою б/н про надання документів та інформації (а.с.12). Позивач вимагав надати йому належним чином завірені копії таких документів:

1) протокол зборів засновників товариства;

2) статут товариства та зміни до статуту;

3) всі протоколи загальних зборів учасників за весь час існування товариства, письмові докази повідомлення його як учасника ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" про проведення загальних зборів учасників;

4) всі документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них;

5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття);

6) всі накази і розпорядження виконавчого органу товариства за весь час;

7) всі аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг;

8) річну фінансову звітність з 01.01.2016 по 16.09.2016, зокрема: баланси товариства (звіти про фінансовий стан форма №1), звіти про фінансові результати форма №2, або за іншими формами, якими складало її товариство та надавало контролюючим органам;

9) всі документи звітності, що подавалися державним органам з 01.01.2016 по 16.09.2016;

10) всі документи, що підтверджують права товариства на нерухоме майно, яке знаходиться у власності товариства та орендується ним або у нього (включаючи договори, свідоцтва, акти приймання-передачі, підтвердження оплати за його купівлю чи оренду ін.);

11) всі документи, що підтверджують права товариства на основні засоби, окрім нерухомого майна, які знаходяться у власності товариства та орендуються ним або у нього (включаючи договори, свідоцтва, акти приймання-передачі, підтвердження оплати за його купівлю чи оренду ін.);

12) документи бухгалтерського обліку за період з 01.01.2016 по 16.09.2016, зокрема: банківські виписки про рух коштів по рахунках відкритих товариству в установах банку, оборотно-сальдові відомості, карти рахунків та аналізи рахунків в бухгалтерському обліку, Книгу "Журнал-головна";

13) договори, розписки, рахунки, накладі та інші документи, які підтверджують наявну дебіторську та кредиторську заборгованість ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ";

14) всі договори, укладені між ТОВ "Іллінецький цукровий завод" та ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", а також документи, які підтверджують їх виконання (первинні бухгалтерські документи);

15) штатний розпис ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" за 2019 рік:

16) наказ про прийняття позивача на роботу в ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ";

17) інвентаризаційні описи та порівняльні відомості за період з 01.01.2016 по 16.09.20019;

18) розшифровку балансу (форма №1 Звіт про фінансовий стан). Розділ Необоротні активи: незавершені капітальні інвестиції;

19) всі документи, які підтверджують внески учасників в статутний капітал товариства.

Також позивач просив надати інформацію:

- звіт директора про результати фінансово-господарської діяльності товариства за 2016- 2019 роки;

- чи проводився розподіл прибутку і збитків товариства за 2016-2019 роки, якщо так, то просив надати належним чином завірені копії підтверджуючих документів;

- які товарно-матеріальні цінності (назва, кількість, власник) знаходяться на кожному з складів ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ";

- які товарно-матеріальні цінності (назва, кількість, власник) знаходяться на зберіганні в ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ".

У відповіді на вимогу (вих №13/10-19 від 03.10.2019) відповідач повідомив ОСОБА_1 , що товариство завжди готове сприяти реалізації прав заявника як учасника, але виконати вимогу не видається за можливе, оскільки запитувані документи та інформація з обмеженим доступом. Проте, товариство повідомило, що зможе виконати надіслану вимогу після отримання позивачем доступу до такої інформації в порядку встановленому товариством (а.с.13).

В матеріалах справи наявний статут ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", затверджений протоколом зборів учасників №1 від 12.12.2007, який визначає загальні правові, соціально-економічні та організаційні засади створення, діяльності та припинення діяльності товариства, а також права і обов`язки засновників (а.с.14-22).

Окрім того, відповідачем разом із відзивом надано суду Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", затверджене протоколом зборів учасників №1/07-19 від 15.07.2019, яке визначає основи захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРНТІНВЕСТ" (а.с.37-43).

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, а також щодо оцінки наявних у справі доказів, суд виходив із такого.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Приписами норм ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України (ЦК України) та ст.20 ГПК України. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 ГПК України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст. 15, 16 ЦК України, ст.20 ГПК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч.2 ст.76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З матеріалів господарської справи судом встановлено, що предметом позову є вимога позивача про зобов`язання відповідача - ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" надати належним чином завірені копії документів ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" відповідно до переліку із 29 пунктів, який міститься у позовні заяві.

Вказана вимога ґрунтується, зокрема, на положеннях п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", згідно із якою учасники товариства мають право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, та ст.43 Закону, згідно із якою протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті.

Аналіз положень наведених вище нормативно-правових актів беззаперечно вказує на те, що отриманню відповідних запитуваних документів має передувати звернення відповідного учасника в певному порядку до товариства.

Натомість, здійснюючи порівняння переліку запитуваних документів, які позивач вказував у вимозі б/н від 16.09.2019, та переліку документів, які мітяться у прохальні частині позовної заяви, судом виявлено розбіжність щодо двох пунктів. Зокрема, на відміну від позовної заяви позивачем не вимагалися від ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" до моменту звернення з позовом до суду: п.25 (прохальної частини позовної заяви) усі документи, на підставі яких учасник ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" може бути обмежений у доступі до приміщень ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ"; п.28 (прохальної частини позовної заяви) договори, укладені ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" з фізичними та юридичними особами.

Наведене свідчить про відсутність спору між відповідачем та позивачем стосовно надання останньому належним чином завірених копій документів, не перелічених у вимозі б/н від 16.09.2019. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту звернення позивача з такою вимогою до моменту подання даного позову до суду.

Отже, в контексті викладених вище положень чинного законодавства суд не вбачає порушення прав позивача у не наданні зазначених документів, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення ОСОБА_1 до ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" з цього приводу і як наслідок відсутня відмова товариства на таке звернення.

Вказана обставина виключає винесення судом рішення про задоволення позовних вимог позивача в цій частині з огляду на відсутність спору між сторонами з приводу надання таких документів. Адже, за нормами ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Окрім того, під час судового розгляду справи відповідачем надано суду докази надсилання ОСОБА_1 Положення Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТІНВЕСТ" про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, вимога надати яке міститься у п.29 (прохальної частини позовної заяви). При цьому дана обставини не заперечувалася під час судового розгляду представником позивача.

З огляду на вказане, на переконання суду, припинив існувати господарсько-правовий спір у частині зобов`язання відповідача надати назване Положення, оскільки фактично на момент розгляд справи в суді, відповідач добровільно виконав заявлену вимогу. Дана обставина є підставою для закриття провадження у справі у цій частині в силу вимог п.2 ч.1 ст.231 ГПК України та винесення відповідної ухвали.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог про отримання усіх інших документів та інформації, суд також не знаходить порушення прав позивача, враховуючи таке.

За приписами ч.1 ст.167 Господарського кодексу України (ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст.34 Конституції України).

У відповідності до п.5 ч.1 ст.116 ЦК України учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Пунктом 2 ч.1 ст.5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" унормовано, що учасник товариства має право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Як зазначалося, а також підтверджується матеріалами господарської справи, позивач направив відповідачу вимогу б/н від 16.09.2019 про надання копій документів та інформації.

Відповідач надав позивачу відповідь на вимогу від 03.10.2019 вих.№13/10-19, згідно якої було повідомлено, що ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" завжди готове сприяти у реалізації прав позивача, але не має можливості виконати дану вимогу, оскільки обмежений у наданні документів і інформації, що визначені у вимозі №б/н від 16.09.2019, так як вказані документи та інформація є інформацією з обмеженим доступом. Додатково повідомлено про те, що ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" зможе виконати надіслану позивачем вимогу про надання копій документів та інформації після отримання позивачем доступу до такої інформації у порядку, встановленому товариством.

В матеріалах справи міститься Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" (Положення) з переліком відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, яке, як видно з преамбули даного положення, затверджене рішенням зборів учасників ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", оформлене протоколом №1-07/19 від 15.07.2019.

Рішення зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Відповідно до п.2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.02.2016 №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин" господарські суди мають враховувати, що "закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше".

Рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше (п.10 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".)

Судом встановлено, що належних та допустимих доказів визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" від 15.07.2019, оформленого протоколом №1/07-19, яким затверджено Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", з переліком відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, матеріали справи не містять та позивачем до суду не надано.

За вказаних підстав, при вирішенні даного спору суд враховує той факт, що станом на момент винесення рішення по даній справі, Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ є чинним і підлягає до виконання, у тому числі і самим позивачем як учасником товариства.

Посилання представника позивача на нікчемність вказаного Положення, оскільки воно суперечить вищим за юридичною силою нормативно-правовим актам та обмежує права позивача на доступ до інформації про господарську діяльність товариства, судом не береться до уваги, так як дане Положення за своєю правовою природою є рішенням органу управління юридичної особи, а не правочином у розумінні приписів ст.202 ЦК України, а тому норми ст.215 ЦК України щодо ознак нікчемності правочину до вказаних правовідносин застосуванню не підлягають.

Відтак суд в даному випадку керується саме принципом легітимності рішення органу управління юридичної особи, доки не буде доведено протилежне.

У свою чергу в силу п.2 ч.1 ст.6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства зобов`язані виконувати рішення загальних зборів товариства, до який у даному випадку відноситься Положення.

Також судом критично оцінюються та не беруться до уваги твердження представника позивача, що він ставить під сумнів існування самого протоколу зборів учасників, яким затверджено вказане Положення, оскільки він участі у його затвердженні не брав. На підтвердження вказаних припущень суду позивачем не надано жодного доказу, крім того, в силу принципу змагальності сторін представник позивача не клопотав ні про огляд оригіналу вказаного Положення, ні про його витребовування, а також не вчиняв інших дій на підтвердження своїх доводів, натомість у суду не виникло сумнівів щодо оформлення вказаного Положення у належний спосіб. Більше того надання оцінки будь-яким протоколам зборів учасників не належить до предмета доказування у даній справі.

Окрім того, під час судового розгляду представник позивача вказав, що Положення не містить усіх належних реквізитів, зокрема, підписів учасників, однак на за питання суду, яким нормативним документом ці вимоги передбачаються, він пояснити не зміг. Відтак суд узяв до уваги протилежну позицією представника відповідача про те, що дане Положення по своїй формі не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

Зазначені положення Закону кореспондуються з приписами п.8.8 статуту ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" - "Директор товариства здійснює поточне управління діяльністю Товариства, вирішує всі питання, за виключенням віднесених Статутом до компетенції зборів Учасників".

Частиною 3 ст.39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.

Аналогічні положення містяться в п.8.8.1 статуту ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" - "Директор підзвітний зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Він не має права приймати рішення, що відносяться до компетенції зборів учасників."

За приписами ч.1, 2 ст.40 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" члени виконавчого органу товариства повинні діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства. Члени виконавчого органу товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству їхніми винними діями або бездіяльністю.

Згідно з нормами ч.7, 8 ст.42 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" посадовим особам забороняється розголошувати інформацію, що стала їм відома у зв`язку з виконанням ними посадових обов`язків та становить комерційну таємницю товариства чи є конфіденційною. Порушення посадовою особою обов`язків, передбачених частиною сьомою цієї статті, є підставою для розірвання товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації. Посадовим особам забороняється розголошувати інформацію, що стала їм відома у зв`язку з виконанням ними посадових обов`язків та становить комерційну таємницю товариства чи є конфіденційною.

Таким чином, судом встановлено, що на момент звернення позивача до відповідача з вимогою б/н від 16.09.2019 про надання копій документів та інформації, було чинним Положення про комерційну та конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ. З огляду на що, директор товариства, діючи від імені товариства та вказуючи у відповіді на вимогу від 03.10.2019 №13/10-19 про те, що обмежений у надані документів і інформації, що визначені у вимозі №б/н від 16.09.2019, так як вказані документи та інформація є інформацією з обмеженим доступом, діяв в межах покладених на нього Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статутом ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" та Положенням про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.37 постанови пленуму ВСУ від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" господарським судам необхідно також враховувати процедуру надання учасникам (акціонерам) інформації про діяльність товариства, встановлену господарським товариством.

Таким чином, враховуючи те, що на час звернення та на момент розгляду спору у суді діяло і діє Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, затверджене легітимним локальним актом, то суд вважає, що відповідач зобов`язаний ним керуватися при визначені відносин з учасниками товариства, а тому суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав та інтересів з боку відповідача у зв`язку з наданням ним відповіді на вимогу від 03.10.2019 вих.№13/810-19. При цьому доказів звернення до відповідача у визначеному Положенням порядку та відповідної відмови у отриманні запитуваних документів ОСОБА_1 суду не надав.

На думку суду, відповідач не допустив порушення законодавства, що врегульовує діяльність товариств, натомість при наданні відповіді на вимогу позивача, відповідач на законних підставах, повідомив позивачу інформацію про встановлений товариством порядок надання витребуваних ним інформації та документів.

Окрім того, пунктом 4.3. статуту ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" передбачено, що учасники товариства мають право: отримувати вичерпну інформацію про діяльність товариства, знайомитися з даними бухгалтерського обліку та звітності, іншою інформацією в будь-який час; вимагати надання книги протоколів зборів учасників в будь-який час і отримувати з неї засвідчені витяги.

Відповідно до ч.1 ст.43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство зобов`язано зберігати такі документи:

1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника);

2) статут товариства та зміни до статуту;

3) протоколи загальних зборів учасників;

4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них;

5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття);

6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства;

7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг;

8) річну фінансову звітність;

9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам;

10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів;

11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства;

12) документи, що підтверджують права товариства на майно;

13) документи бухгалтерського обліку.

За нормами ч.5 ст.43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. За підготовку копій документів товариство може встановлювати плату, розмір якої не може перевищувати розмір витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов`язаних з пересиланням документів поштою.

Матеріалами справи підтверджено, що правовими підставами позову є, зокрема, ч.1 ст.5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", п.4.3. Статуту ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" та ч.1 ст.116 ЦК України.

Суд звертає увагу, що вказаними нормами передбачено право учасника отримувати інформацію про господарську діяльність товариства без її конкретизації. При цьому сам перелік документів та строки їх надання унормовано ст.43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Разом із тим документи, вказані позивачем у пунктах 13, 19-29 прохальної частини позовної заяви, відсутні у переліку ст.43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Що стосується низки інших документів, які позивачем вказані у пунктах 1-12 прохальної частини позовної заяви, і перелік яких відповідає переліку документів, визначених в ст.43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", суд враховує таке.

За приписами ст. 505 Цивільного кодексу України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Ознаками комерційної таємниці є:

а) інформаційність комерційної таємниці (в тому розумінні, що комерційна таємниця - це інформація);

б) конфіденційність;

в) комерційна цінність;

г) захищеність інформації, яка становить комерційну таємницю.

Ці ознаки комерційної таємниці є істотними, необхідними та невіддільними. Конфіденційність комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, яка становить комерційну таємницю, в цілому чи в певній формі та сукупності її складових має бути невідомою та не бути легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить. Комерційну цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, розуміють таким чином, що її використання надає володільцю інформації певні економічні переваги в силу того, що його конкуренти або інші особи такою інформацією не володіють.

Також в силу ст. 36 та ст.162 Господарського кодексу України комерційною таємницею є відомості, пов`язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб`єкта господарювання, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб`єктом господарювання відповідно до закону. Суб`єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв`язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Вимогами статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Системний аналіз викладених положень нормативно-правових актів свідчить про те, що склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, порядок їх захисту визначається самостійно її власником з дотриманням норм чинного законодавства. Товариство має право розпоряджатися такими відомостями на власний розсуд і здійснювати щодо них будь-які законні дії.

Пунктом 36 постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" передбачено, що способом захисту права учасника господарського товариства на отримання інформації про діяльність товариства (пункт "г частини першої статті 10 Закону про господарські товариства, стаття 116 ЦК, частина перша статті 88 ГК) є спонукання в судовому порядку до виконання товариством дій - надання відповідної інформації.

Разом із тим суд приймає до уваги п. 37 вказаної Постанови, де вказано те, що господарським судам необхідно також враховувати процедуру надання учасникам (акціонерам) інформації про діяльність товариства, встановлену господарським товариством. У разі, якщо товариством визначено порядок доступу до інформації про діяльність товариства відповідно до вимог статей 33, 35 Закону України "Про інформацію" та роз`яснень ДКЦПФР від 29 жовтня 2002 № 5 "Про порядок застосування пункту "г" статті 10 Закону України "Про господарські товариства" акціонер (учасник) товариства може реалізувати своє право на отримання інформації в установленому порядку.

Розглядом справи встановлено, що у відповідності до пункту 4.4. статуту ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" об`єм інформації, яка не підлягає розголошенню, визначається зборами учасників. Тобто, на виконання вказаних положень статуту рішенням зборів учасників ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", оформленим протоколом №1/07-19 від 15.07.2019, було затверджено Положення про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" з переліком відомостей, що становлять комерційну таємницю і конфіденційну інформацію.

Зокрема, відповідно до Розділу 1 "Загальні положення" Положення про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ" комерційною таємницею підприємства є відомості, які є секретними в тому розумінні, що вони в цілому чи в певній формі та сукупності їх складових є невідомими та не є легкодоступними для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вони належить, у зв`язку з цим мають комерційну цінність та були предметом адекватним існуючим обставинам заходів щодо збереження їх секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості, пов`язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю Підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам - призвести підприємство до банкрутства, спричинити прямі економічні збитки чи неотримання очікуваної економічної вигоди та поширюються відповідно до передбачених цим Положенням умов. Конфіденційною інформацією підприємства є відомості, які перебувають у володінні, користування, розпорядженні Підприємства та поширюються відповідно до передбачених цим Положенням умов. Дія Положення спрямована на запобігання можливому економічному збитку як для Підприємства, так і його контрагентів і поширюється на будь-яких осіб, в тому числі, учасників підприємства, яким комерційна таємниця або конфіденційна інформація Підприємства стала відома через їх службову чи іншу діяльність.

Згідно із Розділом 2 "Визначення переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію Підприємства" перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію підприємства, визначається Загальними зборами Учасників Підприємства з урахуванням інтересів підприємства та вимог чинного в Україні законодавства.

Доступ до відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію здійснюється виключно за письмовою згодою всіх учасників Підприємства шляхом скликання та проведення Зборів Учасників Підприємства у відповідності до Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (Розділ 3 "Порядок захисту та надання комерційної таємниці та конфіденційної інформації Підприємства").

Відповідно до Розділу 5 "Особливості надання учасникам Підприємства відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію" товариство забезпечує кожному учаснику підприємства доступ до відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію виключно після отримання письмової згоди всіх учасників Підприємства. Учасники підприємства для отримання доступу до відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію направляють письмовий запит до Підприємства, який повинен містити: 1) відомості про особу учасника; 2) перелік запитуваних документів із обов`язковим зазначенням: реквізитів кожного документа: дати, номеру, органу (особи), що його видав; конкретного обсягу інформації, необхідної учаснику підприємства, по кожному документу, що запитується; 3) мету отримання доступу до відомостей; 4) спосіб отримання доступу до відомостей: направлення поштою або ознайомлення у приміщенні підприємства за його місцезнаходженням; 5) контактний телефон для зв`язку з учасником, адреси електронної пошти та поштової адреси для листування (у разі наявності); 6) зобов`язання про нерозголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, третім особам; 7) дату та підпис учасника підприємства. Підставами для відмови в розкритті відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію підприємства є: відсутність або невідповідність відомостей про особу учасника, що містяться у Підприємства; невідповідність запиту за формою та змістом вимогам абз.2 Розділу 5 цього Положення; відсутність згоди особи на розкриття відомостей про неї, якщо документ, що запитується учасником, містить інформацію про таку особу; інші підстави, передбачені законодавством України та нормативними документами підприємством.

Таким чином, судом встановлено, що інформація та документи, які були вказані позивачем у вимозі б/н від 16.09.2019 та є предметом розгляду у даній справі, належать до переліку документів, для отримання яких позивачу необхідно звернутися у визначеному Положенням порядку, оскільки так вирішив найвищий орган управління товариством - загальні збори, що виразилось у відповідному рішенні, яке на даний час залишається легітимним. Натомість позивачем цього зроблено не було.

В судовому засіданні представником позивача наголошено, що відповідно до постанови КМУ №611 від 09.08.1993 встановлено перелік документів, які не становлять комерційну таємницю, до котрих, зокрема, відносяться установчі документи.

Проте, як вбачається зі змісту Положення, установчі документи відповідача якраз і не становлять комерційну таємницю, що аж ніяким чином не суперечить наведеному підзаконному нормативно-правовому акту.

Стосовно посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові КГС у складі ВС від 26.06.2018 по справі №904/3679/19, відповідно до якої "відсутність визначеного способу надання інформації, на думку Суду, не може бути достатньою підставою для відмови Товариства надати його учаснику інформацію про свою діяльність у спосіб, в який просить учасник, адже така відмова є за своєю суттю безпідставним обмеженням права особи у виборі форми одержання інформації всупереч вимогам статті 34 Конституції України, статті 7 Закону України "Про інформацію", суд зазначає таке.

Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим даний правовий висновок сформований касаційним судом у справі із зовсім іншими обставинами, фактично в інших спірних правовідносинах. Так, правовий висновок у господарському спорі щодо отримання учасником від товариства запитуваної інформації було сформовано за відсутності врегулювання порядку отримання інформації статутом чи будь-яким іншим управлінським актом суб`єкта господарювання. Натомість у даному спорі правовідносини щодо отримання запитуваних документів і інформації врегульовано відповідним Положенням

На підтвердження відмінності обставин справи свідчить п.27 Постанови ВС : "Положення чинного законодавства та статуту Товариства не регламентують процедуру, а також форму отримання учасником Товариства інформації щодо діяльності Товариства. Відсутність визначеного способу надання інформації, на думку Суду, не може бути достатньою підставою для відмови Товариства надати його учаснику інформацію про свою діяльність у спосіб, в який просить учасник, адже така відмова є за своєю суттю безпідставним обмеженням права особи у виборі форми одержання інформації всупереч вимогам статті 34 Конституції України, статті 7 Закону України "Про інформацію".

Суд враховує даний правовий висновок, однак вважає, що він не може бути застосований у цих спірних правовідносинах.

Стосовно вимоги позивача про надання банківських виписок про рух коштів по рахунках відкритих товариству в установах банку, то стаття 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає можливість надання учаснику документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Банківська виписка є документом, що містить узагальнені дані про рух коштів за певний період. Первинним же документом є відповідне платіжне доручення, або ж інший платіжний документ (меморіальний ордер тощо).

Банківська виписка не містить всіх реквізитів, зазначених у ст.9 Закону, а тому не відповідає вимогам до первинних документів бухгалтерського обліку.

Крім того, на відміну від документів бухгалтерського обліку, наявність яких є обов`язковою для здійснення записів на рахунках бухгалтерського обліку, банківська виписка надається виключно за бажанням клієнта банку і її наявність не є обов`язковою на підприємстві. При цьому позивачем не надано доказів, що банківські виписки взагалі наявні у відповідача.

За таких обставин витребування банківських виписок у відповідача фактично зводиться до зобов`язання відповідача спочатку отримати банківські виписки, а потім їх надати позивачеві, що не є метою захисту прав на отримання наявної інформації.

Отже, банківські виписки не відносяться до документів бухгалтерського обліку, які товариство має зберігати та надавати на вимогу учасника товариства у порядку забезпечення права учасника на інформацію про його діяльність.

Позивач також просить зобов`язати відповідача надати копії договорів, укладених ТОВ "ГАРАНТІНВЕСТ", однак позивачем до суду не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності таких договорів. Як було встановлено під час розгляду даної справи, позивач, заявляючи позовну вимогу в цій частині виходив з ймовірності їх укладення. Належних та допустимих доказів щодо того з ким і коли були укладені такі договори відповідачем, номери цих договорів матеріали справи не містять. У матеріалах справи відсутні докази укладення таких договорів.

Більше того суд звертає увагу, що вказані документи відсутні у переліку ст. 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Надаючи оцінку доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії") від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16 відповідно.

Згідно зі ч.3 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, господарські суди зобов`язані надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту порушення його прав як учасника товариства у зв`язку з отриманням відповіді на вимогу від 03.10.2019 вих.№13/10-19, як і не довів, що вказаною відповіддю позивачу було відмовлено у наданні копій документів та інформації.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності, достатності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Що стосується розподілу судових витрат, то в силу положень ст.129 ГПК України, у зв`язку із відмовою в позові в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у справі №902/868/19 залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 28 грудня 2019 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук . прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - АДРЕСА_1 ;

3 - відповідачу - вул. К. Маркса (М. Шимка), буд.56, м. Вінниця, 21100.