ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2019 р. Справа № 909/636/16

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Кордюк Г.Т.,

Кравчук Н.М.,

секретар судового засідання: Харів М.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного агентства резерву України вих. № 4092/0/4-18 від 13.12.2018 (вх. № 01-05/167/19 від 11.01.2019),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 (повний текст рішення складено 03.12.2018, м. Івано-Франківськ, суддя Ткаченко І.В.)

у справі № 909/636/16

за позовом: Державного агентства резерву України, м. Київ,

до відповідача: Державного підприємства «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів», с. Микинитці Івано-Франківської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ,

про стягнення 31000000,00 грн штрафних санкцій,

за участю представників:

від апелянта/позивача: Михайлюк А.З. (довіреність вих. № 811/0/4-19 від 06.03.2019),

від відповідача: не прибув,

від третьої особи: не прибув,

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2016 р. Державне агентство резерву України звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного підприємства “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” про відшкодування вартості матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, на суму 8 457 594 грн 90 коп. та стягнення з ДП “Івано-Франківський КХП” штрафних санкцій на загальну суму 31 783 748 грн 00 коп., з яких 8 457 594 грн 90 коп. 100% штрафу та 23 326 153 грн 10 коп. пені (а.с .3-9, т.1).

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що на відповідальне зберігання до відповідача було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно, а відповідачем не було забезпечено збереження матеріальних цінностей державного резерву і які не були повернуті відповідачем, вартість яких станом на 04.07.2003, складає 8 457 594,90 грн, з яких: 4646,203тонн пшениці 3 класу на суму 5575443,60грн та 2744,906 тонн пшениці 4 класу на суму 2882151,30грн. На підставі ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” відповідачу нараховано 8 457 594 грн 90 коп. 100% штрафу та 23 326 153 грн 10 коп. пені за період з 04.07.2003 року до 20.07.2016 року.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача кошти в сумі 9241342,90грн, з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в сумі 84 57594,90 грн, штраф у сумі 457594,90 грн та пеня у сумі 326153,10грн, а також 206700,00 грн - судового збору. В решті позовних вимог відмовлено, оскільки суд застосував своє право на зменшення штрафних санкцій (штрафу та пені) в порядку п.3 ч.1 ст.83 ГПК України (а.с. 154-157, т.1, а.с. 8-16, т.2).

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 р. та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 р. в частині відмови у стягненні штрафу та пені скасовано, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 залишено без змін (а.с. 86-90, т. 3).

Під час нового розгляду справа переглядається в частині стягнення з ДП “Івано-Франківський КХП” на користь Державного агентства резерву України 8 000 000,00 грн штрафу та 23 000000,00 грн пені (разом 31 000 000,00 грн).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 в задоволенні позову Державного агентства резерву України про стягнення з Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" штрафних санкцій в сумі 31 000 000 грн відмовлено повністю.

Судове рішення у справі мотивоване ст.ст. 1, 2, 3, 4, ч. 4 ст. 8, ст.ст. 14, 17 Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 року № 51/97-ВР (далі - Закон №51/97-ВР), і зроблено висновок, що всупереч Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08 жовтня 1997 р., договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву між Держрезервом та ДП "Івано-Франківський КХП" був укладений лише 08 січня 2009 р. Разом з тим, незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву як видно із матеріалів справи було виявлено ще у 2003 р., в той час коли до 2013 р. відповідач перебував у безпосередньому підпорядкуванні та управлінні позивача. Але жодних доказів розслідування причин виявлених фактів, або притягнення до відповідальності винуватих осіб, вжиття належних заходів для ліквідації виявлених порушень та їх упередження на майбутнє тощо, позивачем суду надано не було. Відтак суд прийшов до висновку, що саме позивачем як державним органом до сфери управління якого належав відповідач була створена можливість тривалий час (а це понад 10 років) нараховувати останньому штрафні санкції, розмір яких визначений Законом №51/97-ВР та значно перевищує суму основного боргу, що в свою чергу могло призвести до єдиної ситуації нарощення боргів і припинення діяльності підприємства, яке має виключне стратегічне значення не лише для Івано-Франківської області, а й для держави в цілому, в тому числі враховуючи наявну військову загрозу, існуючу в Україні на протязі останніх років

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Державне агентство резерву України не погоджується з ухваленим рішенням суду, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що Державне підприємство “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” було наділене статусом стратегічного обєкта виключно виходячи з того, що воно здійснювало відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, однак зараз відповідач не здійснює зберігання згаданих цінностей, а тому посилання суду на його стратегічне значення не аргументоване. Стверджує, що на відповідальне зберігання до Державного підприємства “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно, що підтверджується приймальними актами за формою р-16, які підписані матеріально відповідальною особою, головним бухгалтером, керівником та скріплено мокрою печаткою підприємства, а в актах вказано, що товари є державним матеріальним резервом України, що спростовує твердження суду про відсутність до 2009 року врегульованих законодавством договірних правовідносин. Зазначає, що наявність договірних правовідносин додатково підтверджується також листами: від 15.05.2003 № 288; від 27.03.2008 № 253, від 25.06.2008 № 545; від 03.09.2008 №783; від 21.10.2008 №961; від 14.11.2008 № 1046; від 08.12.2008 №1130. Посилається на те, що відповідач направляв на адресу Державного агентства резерву України відповідні звіти щодо наявності зерна, яке зберігалося на підприємстві до укладення письмового договору. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо необхідності долучення позивачем доказів розслідування причин виявлення фактів порушень або притягнення до відповідальності посадових осіб, оскільки в силу наявних договірних зобов`язань та п. 3 ст. 11, ст. 937 ЦК України контрагентом позивача є виключно юридична особа – відповідач, а не посадові особи підприємства. Відповідач не скористався своїм правом звернення до відповідних правоохоронних органів з заявою про вчинення злочину та притягнення до відповідальності винних осіб, щоб в подальшому уникнути обтяжень штрафними санкціями відповідального зберігача. На думку апелянта, судом не враховано узгодження сторонами графіку повернення зерна до державного резерву, а лише після систематичного невиконання графіку повернення зерна відповідачем, позивач з метою захисту свого майнового інтересу змушений був звернутись до суду. Також не погоджується з висновком суду щодо створення позивачем можливості нарахування відповідачу штрафних санкцій за тривалий період, оскільки з метою врегулювання даної ситуації сторони узгодили графік повернення зерна, а позивач неодноразово намагався вирішити дане питання шляхом його досудового врегулювання. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Західний апеляційний господарський суд 16 травня 2019 року ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу задовольнив. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 р. у цій справі скасував і прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив та стягнув з відповідача на користь позивача 8 000 000,00 грн. штрафу, 23 000 000,00 грн. пені та 785 460,00 грн. судового збору (том 8, а. с. 97, 98-106).

Міністерство аграрної політики та продовольства України (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (особа, яка подає касаційну скаргу) не погодилось з зазначеним вище рішенням ЗАГС та звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (том 8, а. с. 119-125), просить з підстав зазначених в касаційній скарзі скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2019 року повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 у справі № 909/636/16.

10 жовтня 2019 року Верховний Суд у справі № 909/636/16 прийняв постанову, касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнив частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2019 року у справі №909/636/16 скасував. Справу направив до Західного апеляційного господарського суду на новий розгляд (том 8, а. с. 185-186, 187-204).

Підставою для скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2019 року у справі № 909/636/16 було наступне.

Так, Верховний суд зазначив, що причиною спору зі справи під час нового розгляду стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача 8 000 000 грн штрафу та 23 000 000 грн пені; що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 ГК України). Верховний суд, зокрема, вказав, що штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання; що згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як зазначив Верховний Суд у п. 9.5 постанови, що аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У вказаній вище постанові Верховного Суду вказано, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (9.7. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17). Відтак Верховний Суд прийшов до висновку, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

За текстом постанови Верховного Суду вбачається, що судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач просив стягнути пеню за період з 04.07.2003 по 20.07.2016 (у загальній сумі 23 326 153,10 грн, з якої 326153,10 грн вже було стягнуто за рішенням суду) в сумі 23 000 000 грн. Вказаний розмір пені є арифметично вірним, що підтверджується здійсненим судом перерахунком та, що « п. 9.10. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, а саме - стягнення з відповідача на користь позивача 8 000 000 грн штрафу та 23 000 000 пені, суд апеляційної інстанції, встановивши, що: незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву встановлене рішеннями судів, які набрали законної сили; Підприємство не вживало заходів для виконання своїх зобов`язань; Підприємство систематично не виконувало графіку повернення зерна узгодженого сторонами, та врахувавши, що: нарахування штрафних санкцій та їх розмір прямо передбачено Законом України «Про державний матеріальний резерв» до повного повернення матеріальних цінностей до державного резерву; позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов`язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв», - дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовну Державного агентства.

Вищевказаний висновок суду апеляційної інстанції Касаційний господарський суд вважає передчасним, так як підприємство є господарюючим суб`єктом який несе відповідальність відповідно до закону під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу та пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів, при цьому, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76-79, 86 ГПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову, та, що наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків. У пункті 9.14. постанови Верховний Суд зазначив, що вважає, що ті доводи, що їх наводив відповідач при розгляді справи щодо фінансового стану Підприємства, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від суду апеляційної інстанцій їх повного дослідження, надання їм оцінки і відображення у судових рішеннях. Натомість, суд апеляційної інстанції обмежився лише формальним покликанням на те, що з наявних у матеріалах справи звітів відповідача не вбачається підстав для зменшення штрафних санкцій з підстав скрутного фінансового становища відповідача та те, що дана обставина не є винятковою для зменшення штрафу та пені, при цьому не надавши оцінки доказам фінансового стану відповідача, наданим Підприємством під час розгляду справи.

Разом з тим, суд касаційної інстанції відхилив аргументи скаржника про те, що позивач не довів відсутності можливості запобігти збільшенню/наростанню штрафних санкцій, починаючи з 2003 року, та будучи обізнаним про відсутність зерна, звернувся з позовом до відповідача про повернення суми боргу та штрафних санкцій лише 29.07.2016, що, на думку відповідача, звільняє його від відповідальності, передбаченої вказаною нормою, оскільки згідно з пунктом 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", на підставі якого до відповідача була застосована відповідальність у вигляді стягнення вартості штрафу та пені, обставини притягнення до відповідальності винних осіб, вжиття чи не вжиття належних заходів ліквідації виявлених порушень та їх упередження на майбутнє не звільняють особу від відповідальності (п. 9.15 постанови). Як зазначив Верховний Суд, вказаний висновок узгоджується і з нормами статті 942 ЦК України, згідно з якими зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності (п. 9.16 постанови), при цьому Верховний Суд вказав, що доводи Державного агентства, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням мотивів, які містяться у розділі 9 цієї Постанови частково беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими попередніми судовими інстанціями.

Верховний Суд у п. 10.2. постанови вказав, що у такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини та оцінити докази, зазначені в цій постанові, у залежності від цього перевірити доводи учасників справи і прийняти в останній законне та обґрунтоване рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду справу № 909/636/16 розподілено для розгляду по суту складу колегії: Данко Л.С. – головуючий (суддя-доповідач), суддям Кравчук Н.М. та Кордюк Г.Т. ( том 8, а. с. 206).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2019 року (том 8, а. с. 207) розгляд справи № 909/636/16 було призначено на 26.11.2019 р., про що сторони були належним чином повідомлені (том 8 , а. с. 208, 209, 210).

21.11.2019 р. за вх. № 01-04/7010/19 ДП «Івано-Франківський КЗП» подав відзив № 589 від 20.11.2019, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення (том 8, а.с. 212-216), а на обгрунтування доводів, які належить дослідити за вказівками Верховного Суду, що викладені у постанові, подав до відзиву відповідні документи (том 8, а. с. 217-244).

З підстав зазначених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 р. розгляд справи було відкладено на 17 грудня 2019 р. (том 8, а. с. 249-250), про що сторони були належним чином повідомлені.

06.12.2019 р. за вх. № 01-04/7368/19 ДП «Івано-Франківський КЗП» подав Доповнення до відзиву від 20.11.2019 № 589 з долученням: розпорядження КМ України від 22.04.2013 р. № 696-р на 2 арк., копію витягу з рішення суду Івано-Франківської обл. на 2 арк., лист ГУ ДКС України в Івано-Франківській області № 12-1-06/3861 від 29.11.2019 на 2 арк., просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення

Державне агентство резерву України 16.12.2019 р. подало до суду (надіслало по-пошті) додаткові пояснення за вх. № 01-04/7565/19, просить врахувати дані пояснення під час розгляду матеріалів справи № 909/636/16 в частині стягнення з ДП «Івано-Франківське КХП» штрафних санкцій у розмірі 31 000 000,00 грн.; задовольнити апеляційну скаргу Держрезерву, скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 у справі № 909/636/16, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги (в частині стягнення 31 000 000,00 грн. штрафних санкцій) задовольнити повністю.

У судове засідання, яке відбулося 17.12.2019 р. представник апелянта/позивача прибув, надав пояснення аналогічним викладеному в апеляційній скарзі, просить не брати до уваги додаткових пояснень ДП «Івано-Франківський КЗП» викладених у відзиві від 20.11.2019 № 589 та доповненні до цього відзиву від 06.12.2019р., апеляційну скаргу задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача позовні вимоги задовольнив та стягнув з відповідача на користь позивача 8 000 000,00 грн. штрафу, 23 000 000,00 грн. пені та 785460,00 грн. судового збору.

У судове засідання, яке відбулося 17.12.2019 р. представники відповідача та третьої особи – не прибули, були належним чином повідомлені про дату, на яку було відкладено розгляд даної справи, представник ДП «Івано-Франківський КЗП» під розписку, третя особа – 05.12.2019 р. по-пошті рекомендованою поштою № 79010 10707679 (том 8, а. с. 251, 252).

Колегія суддів заслухала думку учасника, який прибув у дане судове засідання, приходить до висновку, розглядати дану справу при відсутності представників відповідача та третьої особи, які були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду даної справи, як особисто під розписку, так і по-пошті, останні надіслали до суду додаткові пояснення по справі, крім того, західний апеляційний господарський суд в ухвалах участь повноважних представників сторін не визнавав обов`язковою.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів заслухала пояснення представника апелянта/позивача, оглянула та дослідила подані сторонами докази у справу, оцінила їх в сукупності з урахуванням вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, які в силу статті 316 ГПК України, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи та встановила наступне.

У липні 2003 р., на ДП "Івано-Франківський КХП" проводилась контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходилось на відповідальному зберіганні на підприємстві, за результатами якої був складений акт від 04 липня 2003 р. В ході цієї перевірки було встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, та виявлено їх самовільне відчуження, зокрема, пшениці 3 класу - у кількості 4 946,203 тонн та пшениці 4 класу - у кількості 2 794,906 тонн.

Також, у матеріалах справи наявний Акт від 21 грудня 2007 р. "Про результати позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності", а саме: перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів", згідно з даними якого повторно виявлено самовільне відчуження зерна відповідачем в кількості: пшениці 3 класу – 4 946,203 тонн, а пшениці 4 класу – 2 794,906 тонн. В Акті також зазначено, що вказане самовільне відчуження зерна вже було виявлене перевіркою, проведеною контрольно-ревізійною службою Держкомрезерву України (акт від 04 липня 2003 р.) та підтверджено попередніми перевірками, проведеними КРВ Західного регіону Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту Держкомрезерву України (акт від 14 липня 2005 р.; акт від 18 жовтня 2006 р.), що встановлено судом першої інстанції.

Крім того, у матеріалах справи міститься акт від 28 листопада 2008 року “Про результати перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів"", яким встановлено часткове повернення пшениці 3 та 4 класу, а відтак цим актом встановлено, що до повернення Комбінатом підлягало пшениці 3 класу – 4 796,203 тонн, а пшениці 4 класу – 2 744,906 тонн. Такі ж розміри самовільного відчуження пшениці встановлені й актом комплексної планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" від 28 травня 2010 р.

08 січня 2009 р., між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ДП "Івано-Франківський КХП" було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/341-2009, пунктом 1.1. якого передбачено, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.

Відповідно до п. 6 цього Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв" та іншими актами законодавства.

Згідно з даними листів № 3/1125 від 21 листопада 2013 р. та № 4/760 від 01 жовтня 2014 р. відповідач зобов`язувався повернути самовільно використане зерно до державного резерву відповідно до графіку повернення у визначеній ним кількості, який постійно коригувався та вчасно не виконувався. Зокрема, відповідно до приймальних актів по формі Р-16 підприємством повернуто: у 2008 році (за приймальними актами № 1 від 05 лютого 2008 р., № 2 від 17 березня 2008 р. та від 20 жовтня 2008 р. № 11) 150 тонн пшениці 3 класу, 50 тонн пшениці 4 класу; у 2014 році (за приймальним актом № 1 від 18 вересня 2014 р.) 100 тонн пшениці 3 класу; у 2016 році (за приймальним актом № 1 від 11 березня 2016 р.) 50 тонн пшениці 3 класу.

Отже, загальна кількість зерна державного резерву, яка підлягала поверненню становить 7 391,109 тонн, з яких 4 646,203 тонн пшениці 3 класу та 2 744,906 тонн пшениці 4 класу.

Предметом поданого 29 липня 2016 р. позову були вимоги про зобов`язання ДП "Івано-Франківський КХП" відшкодувати вартість матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, на суму 8 457 594 грн 90 коп., а також стягнення 8 457 594 грн 90 коп. штрафу та 23 326 153 грн 10 коп. пені, нарахованої за період з 04 липня 2003 р. по 20 липня 2016 р. на підставі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Вирішуючи цей спір, попередні судові інстанції встановивши, що вартість матеріальних цінностей державного резерву, які підлягали поверненню до державного резерву, станом на 04 липня 2003 р., складає 8 457 594 грн 90 коп., з яких: 4 646,203 тонн пшениці 3 класу на суму 5 575 443 грн 60 коп. та 2 744,906 тонн пшениці 4 класу на суму 2 882 151 грн 30 коп., і що такі матеріальні цінності не були повернуті відповідачем, дійшли висновків про наявність підстав для стягнення згаданої суми коштів, а також про правомірність нарахування відповідачу штрафних санкцій у спірний період на підставі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 р. та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 р. в частині відмови у стягненні штрафу та пені скасовано, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області, а тому справа переглядається тільки в частині стягнення з ДП “Івано-Франківський КХП” на користь Державного агентства резерву України 8 000 000,00 грн штрафу та 23 000 000,00 грн пені (разом 31 000 000,00 грн).

Так, постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 р. в іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 залишено без змін, а саме щодо залишення без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 року, та стяґнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 9241342,90 грн, з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в сумі 8457594,90 грн, штраф у сумі 457594,90 грн та пеня у сумі 326153,10грн, а також 206700,00грн - судового збору.

Таким чином, рішення суду в частині позовних вимог щодо стягнення вартості матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей , в сумі 8457594,90 грн, штрафу у сумі 457594,90 грн та пені у сумі 326153,10 грн набрало законної сили та судом не переглядається.

Судом першої інстанції зазначено, що, всупереч Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08 жовтня 1997 р., договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву між Держрезервом та ДП "Івано-Франківський КХП" був укладений лише 08 січня 2009 р. Слід зазначити що під час першого розгляду позовних вимог судами встановлено, що на відповідальне зберігання до ДП "Івано-Франківський КХП" було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно, що підтверджується приймальними актами, починаючи з 2001 року за формою р-16а, а у подальшому, між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ДП "Івано-Франківський КХП", 08.01.2009 було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву та було надано оцінку таким обставинам справи і прийнято рішення про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, Закон №51/97-ВР визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.

Згідно з ч. 8 ст. 14 Закону №51/97-ВР за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей виходячи з ринкових цін, що діють на день повернення, але не менше, ніж на день відпуску, і пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 10 ст. 14 Закону №51/97-ВР у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

У разі недоцільності закладення і зберігання зазначених матеріальних цінностей або виключення їх з номенклатури, скасування мобілізаційного чи іншого спеціального завдання зазначені юридичні особи за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, відшкодовують вартість відсутніх матеріальних цінностей державного резерву виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження) із сплатою пені до повного відшкодування вартості матеріальних цінностей.

Згідно з п. 16 ст. 14 Закону №51/97-ВР розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Позивач просить стягнути пеню за період з 04.07.2003 року по 20.07.2016 року ( у загальній сумі 23326153,10 грн, з якої 326153,10 грн вже було стягнуто за рішенням суду) в сумі 23000000,00 грн. Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок розміру пені і встановлено, що він є арифметично вірним (долучено до справи), про що, зокрема, зазначено і у пункті 9.9. постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року по даній справі (том 8, а. с. 200).

Так, суд першої інстанції зазначив, що незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву як видно із матеріалів справи було виявлено ще у 2003 р., в той час коли до 2013 р. відповідач перебував у безпосередньому підпорядкуванні та управлінні позивача, але жодних доказів розслідування причин виявлених фактів, або притягнення до відповідальності винуватих осіб, вжиття належних заходів для ліквідації виявлених порушень та їх упередження на майбутнє тощо, позивачем суду надано не було.

Слід зазначити, що відповідач є самостійною юридичною особою, яка є стороною зобов`язання, а відсутність доказів розслідування причин виявлених фактів, або притягнення до відповідальності винуватих осіб, не спростовує факту неналежного виконання зобов`язання юридичною особою.

На думку суду апеляційної інстанції необгрунтованим є висновок місцевого суду, що саме позивачем як державним органом до сфери управління якого належив відповідач була створена можливість тривалий час (а це понад 10 років) нараховувати останньому штрафні санкції, оскільки, як вірно зазначає апелянт, судом не враховано узгодження сторонами графіку повернення зерна до державного резерву, та те, що лише після систематичного невиконання графіку повернення зерна відповідачем, позивач з метою захисту свого майнового інтересу змушений був звернутись до суду.

Колегія суддів під час нового розгляду даної справи, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи з урахуванням вказівок Верховного Суду, за спірний період, зокрема, наявним у матеріалах справи листам ДП "Івано-Франківський КХП" № 3/1125 від 21.11.2013 та № 4/760 від 01.10.2014, довідки, звіти відповідача (том 1, а.с. 95, 96-95, 114, 115, 116, 117, 118, 119, 120, 121, 122, 123) та встановив, що згідно приймальних актів по формі Р-16 підприємством повернуто: у 2008 році (згідно приймальних актів № 1 від 05.02.2008, № 2 від 17.03.2008 та від 20.10.2008 № 1) - 150,0 тн пшениці 3 класу; 50,0 тн. пшениці 4 класу; у 2014 році (згідно приймального акту № 1 від 18.09.2014) – 100,0 тн. пшениці 3 класу; у 2016 році (згідно приймального акту № 1 від 11.03.2016 р.) – 50,0 тн. пшениці 3 класу, що встановлено судами, які переглядали зазначену справу.

Колегією суду надано правову оцінку наступним документам ДП "Івано-Франківський КХП", які наявні у справі: довідці ДП "Івано-Франківський КХП" про погашення заборгованості (том 1, а. с. 186-187), ухвалам Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016 р. у справі № 876/3166/16 та від 20 вересня 2016 року у справі № 876/3166/16, довідці ДП "Івано-Франківський КХП" про погашення боргу (том 1, а. с. 221), довідці ДП "Івано-Франківський КХП" «Про заборгованість за бюджетними позиками» (том І, а. с. 222), заяві-зверненню Первинної профспілкової організації працівників ДП "Івано-Франківський КХП" (том І, а. с. 223), Довідці – інформацію ДП "Івано-Франківський КХП" щодо фінансового стану за 2011 р. (том І, а.с. 224), довідці про нарахування за рік (том 6, а. с. 156), аналітичним довідкам ДП "Івано-Франківський КХП" (том 6, а. с. 157, 158-159), додаткам до балансу (том 6, а. с. 160-163), Показникам ефективності використання державного майна (Додаток № 1 до звіту)(том 6, а.с. 164), Показникам майнового стану (том 6, а.с. 165), ЗВІТам про рух ГРОШОВИХ КОШТІВ (том 6, а. с. 166-168, 169-176, 177-178, 179-180, 181), Реєстру резерву сумнівних боргів ДП "Івано-Франківський КХП" станом на 01.01.2012 (том 6, а. с. 182), Пояснюючій записці (том 6, а. с. 183-184), Звіту про фінансові результати ДП "Івано-Франківський КХП" (том 6, а.с. 185), Звіту про рух коштів (том 6, а.с. 186), Додаткам до балансу ДП "Івано-Франківський КХП" (том 6, а. с. 187-189), аналітичним довідкам (том 6, а. с. 190-192), довідці «Показники» (том 6, а. с. 193), Звіту про власний капітал (том 6, а. с. 194-208), реєстр резерву сумнівних боргів станом на 01.01.2013 (том 6, а. с. 208), Пояснюючій записці (том 6, а.с. 209-212), довідці (том 6, а. с. 213), аналітичній довідці до звіту (том 6, а.с. 214), Показникам ефективності використання державного майна з додатками (том 6, а. с. 215-221), Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2013 (том 6, а. с. 222-225), Звіту про власний капітал (том 6, а. с. 226-233), Зведеній дебіторській заборгованості ДП "Івано-Франківський КХП" (том 6, а.с. 234-238), довідці про кількість заготовленого зерна ДП "Івано-Франківський КХП" протягом 2011, 2012, 2013 років (том 6, а. с. 239), пояснювальній записці ДП "Івано-Франківський КХП" за 2014 рік (том 7, а. с. 1-5), Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2014 р. (том 7, а. с. 6-17-19), даним щодо динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості ДП "Івано-Франківський КХП" (том 7, а. с. 20-22, 23, 24, 25-26, 27, 28, 29), актам звірок (том 7, а. с. 3-31), реєстрам розрахунків (том 7, а. с. 32), довідці про Рух самовільно використаного зерна Держрезерву (том 7, а.с. 33), пояснювальну записку за 2015 рік (том 7, а. с. 34-38), Фінансовий ЗВІТ за 2015 р. (том 7, а.с. 40-71), довідку про Переробку власного зерна (том 7, а.с. 72), довідку про Рух самовільно використаного зерна Держрезерву (том 7, а. с. 73, 74, 75), Балансу (ЗВІТ про фінансовий стан) на 31.12.2016 р. (том 7, а. с. 76-89), оцінивши їх в сукупності, приходить до висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, які є предметом спору у даній справі на 50%, зокрема, з підстав скрутного фінансового становища відповідача у спірний період, аналізу конкретної ситуації, тобто в сукупності з`ясованих обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, а саме: 4 000 000,00 грн. штрафу та 11 500 000,00 грн., виходячи з розрахунку (50% від 8 000 000 грн. 00 коп. розрахованого та заявленого до стягнення позивачем штрафу = 4 000 000,00 грн.; 50% від 23 000 000,00 грн. розрахованої та заявленої до стягнення пені =11500 000,00 грн). У стягненні з відповідача решти штрафних санкцій - відмовити.

Право суду на зменшення розміру штрафу та пені, надане ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України кореспондується з обов`язком сторони, яка заявляє подібне клопотання суду, відповідно до ч.1 ст.73, ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України обгрунтувати його відповідними доказами. Направляючи справу на новий розгляд в частині відмови у стягненні штрафу та пені, суд касаційної інстанції зазначив, що чинним законодавством передбачено право суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), а не звільнення від сплати; тому зменшуючи розмір штрафних санкцій під час даного розгляду справи на 50%, ураховуючи скрутний фінансовий стан відповідача у спірний період, оцінку якому надано вище у цій постанові, з урахуванням вказівок викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 по даній справі, колегія суддів вважає помилковою позицію третьої особи у справі, що зменшенням розміру штрафу та пені суд апеляційної інстанції фактично звільнив відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань у вигляді сплати пені та штрафу.

Колегією суддів враховано також вказівку Верховного Суду викладену у постанові (п. 9.6.).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17.

Враховуючи все вищенаведене, а також те, що незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву встановлене рішеннями суду, які набрало законної сили, а також цими рішеннями частково стягнено штраф та пеню, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково та стягнення з Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" на користь Державного агентства резерву України 4 000 000,00 грн, штрафу, 11 500 000,00 грн пені. У задоволенні решти вимог відмовити.

Колегія суддів під час нового розгляду справи, погоджується з висновками попередніх судів про те, що відповідно до п.6 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов`язань, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 1 ст. ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати у сумі 630435,00 грн. судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2018 року у справі № 909/636/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» (76495, м. Івано-Франківськ, с. Микинитці, вул. Юності, 2В, ідентифікаційний код 05513715) на користь Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, ідентифікаційний код 37472392) 4000000,00 грн штрафу, 11500000,00 грн пені та 630435,00 грн судового збору.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний тест постанови складено 24.12.2019

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Г.Т.Кордюк

Суддя Н.М.Кравчук