ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/2259/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Пекного А.С.,

при секретарі: Мельниченко В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2 , представників відповідача Верещак А.В., Суптелі А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Херсонській області в особі т.в.о начальника Гавриченка Андрія Олександровича про визнання протиправним та скасування наказу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Херсонській області (далі - відповідач, УСБУ в Херсонській області, Управління) в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника ОСОБА_3 , в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області Гавриченка А.О. від 17.10.2019 р. №474-ос "По особовому складу. Про накладення дисциплінарного стягнення".

Ухвалою від 01.11.2019р. вказаний позов залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків. Ухвала виконана, недоліки позову усунуті.

Ухвалою від 12.11.2019р. відкрито провадження у справі, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов`язано відповідача надати докази та вирішити питання щодо надання згоди для ознайомлення судді, окремим працівникам апарату суду та позивачу зі змістом документів з грифом "Для службового користування" у разі наявності таких документів серед витребованих доказів.

З 18.11.2019р. по 22.11.2019р. суддя знаходився у відрядженні.

Ухвалою від 26.11.2019р. повернуто без розгляду клопотання позивача від 17.11.2019р. (яке надійшло до суду 18.11.2019р.) у зв`язку з неможливістю з`ясувати його дійсний зміст через вади оформлення.

Відповідачем 28.11.2019р. подано відзив разом з доказами, окрім копії оскарженого наказу, остання ж надана до суду 29.11.2019р.

Ухвалою від 06.12.2019р. частково задоволено клопотання позивача від 02.12.2019р. та вирішено здійснювати розгляд цієї справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 13:15 год. 17 грудня 2019 року. У задоволенні клопотання щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

16.12.2019р. позивачем надано письмові пояснення щодо відзиву.

Ухвалою від 17.12.2019р. зобов`язано відповідача надати у строк до 23.12.2019р. додаткові докази.

Протокольною ухвалою від 17.12.2019р. оголошено перерву у судовому засіданні до 10:00 год. 24.12.2019р.

Витребувані додаткові докази надійшли до суду 23.12.2019р.

Позивачем 23.12.2019р. подано до суду позовну заяву зі збільшеними позовними вимогами, у якій окрім первісно заявлених вимог про визнання протиправним і скасування оскарженого наказу, також заявлені вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.

24.12.2019р. позивачем подано до суду докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також додаткові докази.

В судовому засіданні 24.12.2019р. заслухано думки сторін щодо прийняття позовної заяви зі збільшеними позовними вимогами.

Ухвалою від 24.12.2019р. позовну заяву ОСОБА_1 зі збільшеними позовними вимогами від 23.12.2019р. повернуто без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази, заслухавши учасників справи, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем Служби безпеки України, має звання полковник, перебуває у розпорядженні начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області Гавриченка А.О. від 17.10.2019 р. №474-ос "По особовому складу. Про накладення дисциплінарного стягнення" ОСОБА_1 оголошено догану.

За змістом наказу дисциплінарне стягнення застосовано до позивача за порушення військової дисципліни, що виразилось у неналежному виконанні вимог статті 11 (в частині обов`язку військовослужбовця додержуватись правил ввічливості й поведінки військовослужбовців), статті 49 (в частині обов`язку військовослужбовця постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також статті 4 (в частині зобов`язання військовослужбовця додержуватись визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями; виявляти повагу один до одного, бути ввічливими і додержуватись військового етикету; поводитись з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків) Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Підставою прийняття наказу вказано рапорти полковника ОСОБА_4 від 09.10.2019р., підполковника ОСОБА_5 від 09.10.2019р. та лейтенанта ОСОБА_6 від 09.10.2019р.

За змістом рапорту полковника ОСОБА_4 від 09.10.2019р., останній доповів тимчасово виконуючому обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області про те, що 09.10.2019р. в кабінеті №27 полковник ОСОБА_1 здійснював психологічний тиск на спеціаліста 1 сектору ВКЗ Управління лейтенанта ОСОБА_6 , який розглядав подану ОСОБА_1 заяву, при цьому вів себе агресивно та зухвало. Після того, як ОСОБА_1 було вказано про недопустимість вчинення таких дій, він почав провокувати відкритий конфлікт з ОСОБА_4 , демонстративно зближуючись і вигукуючи образи. ОСОБА_4 наголошено ОСОБА_1 на те, що він порушує військову дисципліну, недотримується обов`язків військовослужбовця і про це буде доповідатись керівництву. Також у рапорті повідомлено, що свідком був інспектор 2 категорії ВКЗ Управління підполковник ОСОБА_5 , який прибув на місце конфлікту, почувши гучний голос. У підсумку ОСОБА_4 просить керівника звернути увагу на ситуацію, яка склалась стосовно дій ОСОБА_1 на ґрунті систематичного формування ним психологічного і морального тиску на співробітників підрозділів, які розглядають його заяви і рапорти та порушення ним норм статутів Збройних Сил України в розрізі неналежного виконання обов`язків військовослужбовця.

Інспектор 2 категорії ВКЗ Управління підполковник ОСОБА_5 у рапорті від 09.10.2019р. доповідає тимчасово виконуючому обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області про те, що о 09:55 год. Він знаходився у службовому кабінеті полковника ОСОБА_4 та почув, що із сусіднього кабінету лунає гучна лайка. Разом із полковником ОСОБА_4 він пішов до кабінету №27, де знаходився співробітник кадрового підрозділу лейтенант ОСОБА_6 . Назустріч їм з кабінету швидко вийшов полковник ОСОБА_1 . У кабінеті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 поцікавились у лейтенанта ОСОБА_6 , що трапилось, але до кабінету знову зайшов полковник ОСОБА_1 та почав голосно ображати лейтенанта ОСОБА_6 , виражався нецензурною лайкою та провокував полковника ОСОБА_4 . Суперечка також продовжувалась у коридорі другого поверху Управління.

Спеціаліст 1 сектору ВКЗ Управління лейтенант ОСОБА_6 у рапорті від 09.10.2019р. доповідає тимчасово виконуючому обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області про те, що 09.10.2019р. о 09:50 до його кабінету зайшов полковник ОСОБА_1 , який запитав його звання на наголосив, що він полковник. Не привітавшись та підвищеним тоном ОСОБА_1 почав вимагати негайної відповіді на його звернення №Я-178-П від 08.10.2019р., яке ОСОБА_6 отримав для виконання, на що останній повідомив, що згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит не пізніше 5 робочих днів з дня його отримання і керівництвом Управління визначено час надання відповіді до 15.10.2019р. Після цього ОСОБА_1 в грубій формі продовжив вимагати негайної відповіді, при цьому знову акцентував увагу на своєму військовому званні та намагався вирвати документ з його рук. На прохання ОСОБА_6 поводити себе коректно ОСОБА_1 не зреагував, почав йому погрожувати "Ты еще пожалеешь и можешь писать рапорт" та вийшов з кабінету. О 09:55 до кабінету зайшли полковник ОСОБА_5 та полковник ОСОБА_4 , а за ними зайшов полковник ОСОБА_1 , який знову почав вимагати відповіді та агресивно себе поводити, при цьому використовуючи гучну сварку та нецензурну лайку.

З оскарженим наказом позивача ознайомлено 21.10.2019р.. про що свідчить його власноручний підпис.

Не погоджуючись із вказаним наказом і вважаючи його протиправним, позивач оскаржив його до суду.

Узагальнено протиправність наказу ОСОБА_1 мотивує тим, що його прийнято:

- без урахування позиції позивача і без його участі у процесі вирішення питання про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності;

- необґрунтовано, тобто без проведення службових розслідування чи перевірки, без повідомлення позивача про підстави прийняття наказу, без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення і які слід встановлювати відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, внаслідок чого у наказі не вказано, коли, де і по відношенню до кого позивачем були вчинені протиправні дії, у чому вони полягали, їх правову оцінку як порушення військової або службової дисципліни, наслідки цих дій, ступеню вини позивача, його попередньої поведінки;

- з порушенням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, оскільки перевагу надано викладеним у трьох рапортах поясненням військовослужбовців без отримання у позивача пояснень з цього приводу;

- з порушенням вимог Закону України "Про запобігання корупції" через участь у прийнятті рішення посадової особи - начальника управління по роботі з особовим складом полковника ОСОБА_4 , який діяв в умовах потенційного конфлікту інтересів;

- з перевищенням повноважень, так як тимчасово виконуючий обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області не є прямим командиром для позивача, а останній не перебуває на посаді в Управлінні і не знаходиться у розпорядженні начальника Управління.

Також позивач вказує, що відсутній сам факт вчинення ним дій, за які його притягли до дисциплінарної відповідальності.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. При цьому призначення і проведення службового розслідування чи службової перевірки є правом, а не обов`язком командира, який має повну дисциплінарну владу (розсуд) щодо накладення дисциплінарних стягнень. Проведення службових розслідування чи перевірки допускається виключно у випадках, прямо передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України та Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок стосовно військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженою наказом Центрального управління Служби безпеки України від 04.02.2016р. №45 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.03.2016р. за №328/28458, до яких даний випадок не віднесений. У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Як вказує відповідач, в даному випадку вину позивача у порушенні військової дисципліни повністю підтверджено рапортами від 09.10.2019р. полковника ОСОБА_4 , підполковника ОСОБА_5 та лейтенанта ОСОБА_6 про нетактовну поведінку полковника ОСОБА_1 під час спілкування з ними. Оскільки зі змісту цих рапортів не вбачалось розбіжностей у деталях описаної ситуації, керівником Управління було прийнято рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Крім того, у згаданих рапортах було зазначено, яка саме особа порушує правила Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, обставини вчинення дисциплінарного правопорушення, а тому підстав для проведення службових розслідування чи перевірки не вбачалось, для прийняття оскарженого наказу і притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності керівнику Управління було достатньо наявності кількох рапортів військовослужбовців про порушення полковником ОСОБА_1 вимог ст. 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Також відповідач не погоджується із доводами позивача про порушення полковником ОСОБА_4 вимог Закону України "Про запобігання корупції", яке начебто полягало в участі у процесі прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача в умовах конфлікту інтересів. Як вказує відповідач, поданим рапортом ОСОБА_4 не ініціював питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а лише повідомляв керівництву про ситуацію, яка виникла між полковником ОСОБА_7 та співробітниками відділу кадрового забезпечення. Також ОСОБА_4 не приймав участі у процесі прийняття рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, так як таке рішення було прийнято тимчасово виконуючим обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області. Підпорядкованим ОСОБА_4 кадровим підрозділом лише було складено проект наказу про дисциплінарне стягнення та у відповідності до резолюції саме тимчасово виконуючого обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області полковником ОСОБА_3 як особи, яка наділена виключною компетенцією накладати дисциплінарні стягнення. Візування ОСОБА_4 проекту наказу є його посадовим обов`язком і не являється участю у прийнятті рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Щодо доводів про відсутність у тимчасово виконуючого обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області Гавриченка А.О. повноважень накладати на позивача дисциплінарні стягнення, відповідач вказує, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. у справі №821/3195/15-а були видані головою Служби безпеки України та начальником УСБУ в Херсонській області накази від 04.04.2018р. №424-ос, від 29.01.2019р. №40-ос, на підставі яких полковник ОСОБА_1 є військовослужбовцем служби безпеки України, зарахований до списків особового складу Управління та підпорядкований начальнику УСБУ в Херсонській області, а з 11.02.2019р. він зарахований у розпорядження начальника Управління згідно з наказом від 12.02.2019р. №56-ос, які були чинними на час прийняття оскарженого наказу. Тому відповідно до приписів Дисциплінарного статуту Збройних Сил України начальник Управління наділений всіє повнотою дисциплінарної влади стосовно позивача.

У підсумку відповідач вважає, що оскаржений наказ є правомірним.

Оцінюючи правомірність оскарженого наказу, суд враховує таке.

Згідно із ст.ст. 1 - 4 Закону України від 25.03.1992р. № 2229-XII "Про Службу безпеки України" (далі - Закон № 2229-XII), Служба безпеки України - це державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації.

Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, цей Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною.

Згідно із ст.ст. 19, 20, 27 Закону №2229-XII кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Отже, на співробітників-військовослужбовців Служби безпеки України, до яких відноситься і позивач, поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

Преамбулою та статтею 1 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом, зокрема, правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Відповідно до ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби).

Цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Згідно із статтями 4, 5, 6, 7, 8 Статуту внутрішньої служби, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири.

Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Статтями 11 - 17 Статуту внутрішньої служби визначені загальні обов`язки військовослужбовців.

Так, згідно із ст.11 цього Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Крім того, статтею 49 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Як визначено у статті 26 вказаного Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

У свою чергу, сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначаються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту Збройних Сил України усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Дія Дисциплінарного статуту поширюється, в тому числі, і на Службу безпеки України.

За змістом статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Військова дисципліна досягається шляхом:

виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі;

особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог військових статутів;

формування правової культури військовослужбовців;

умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;

зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих;

підтримання у військових з`єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку;

своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення;

чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів;

бути пильним, зберігати державну та військову таємницю;

додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;

не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов`язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Згідно із статтями 83 - 87 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення солдатом (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Крім того, наказом Центрального управління Служби безпеки України від 04.02.2016р. №45, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.03.2016р. за №328/28458, затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок стосовно військовослужбовців Служби безпеки України (далі - Інструкція).

Згідно із п.п.2, 4 розділу І Інструкції, службова перевірка - це комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цієї Інструкції з метою перевірки інформації про вчинення дисциплінарного правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни; службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цієї Інструкції з метою з`ясування обставин вчинення військовослужбовцями СБУ дисциплінарних правопорушень, відповідальність за які передбачена Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, уточнення причин та умов, що сприяли їх вчиненню, та ступеня вини.

Службове розслідування не проводиться, якщо обставини вчинення правопорушення (час, місце, спосіб тощо), а також причини та умови, що сприяли його вчиненню, встановлено або встановлюються під час службової перевірки, ревізії, інвентаризації, розслідування кримінального провадження.

Згідно із п.п. 1 - 3 розділу ІІ Інструкції, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Підставами для проведення службового розслідування є:

невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем СБУ вимог військових статутів, інших актів законодавства, нормативно-правових та розпорядчих актів СБУ, наказів начальників (командирів), що негативно вплинуло на стан виконання покладених на СБУ завдань або призвело до порушень громадського порядку, прав та законних інтересів осіб, заподіяння шкоди державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян;

недотримання військовослужбовцем СБУ вимог законодавства, що призвело до втрати, незаконного знищення матеріальних носіїв службової інформації або розголошення відомостей, що містяться в них;

порушення військовослужбовцем СБУ порядку застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів чи заходів фізичного впливу;

порушення військовослужбовцем СБУ правил несення вартової чи чергової служби, що призвело до тяжких наслідків або створило загрозу настання таких наслідків;

надзвичайні події на об`єктах СБУ.

Забороняється призначення службового розслідування за відсутності підстав, визначених цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 Розділу ІІІ Інструкції, службове розслідування призначається письмовим наказом начальника, який вирішив притягти військовослужбовця СБУ до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування може бути проведено особисто начальником чи доручено іншій службовій особі або декільком особам (комісії), одна з яких призначається головою комісії.

Згідно із п.1 розділу V, п.1 розділу VII Інструкції, під час службового розслідування мають бути встановлені:

обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) вчинення дисциплінарного правопорушення, з приводу якого призначено службове розслідування;

положення законів чи інших нормативно-правових або розпорядчих актів, які було порушено;

особи, винні у вчиненні дисциплінарного правопорушення, та особи, дії чи бездіяльність яких сприяли його вчиненню;

ступінь вини осіб, які вчинили дисциплінарне правопорушення;

наявність (відсутність) причинного зв`язку між дисциплінарним правопорушенням (дією чи бездіяльністю), з приводу якого призначено службове розслідування, та його наслідками;

обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також ставлення винних осіб до вчиненого дисциплінарного правопорушення та його наслідків;

причини та умови, що сприяли вчиненню дисциплінарного правопорушення.

За результатами службового розслідування службовими особами, яким доручено його проведення, складається висновок, у якому зазначаються відомості про:

службову особу чи склад комісії (посади, військові звання, прізвища та ініціали), яка проводила службове розслідування;

підстави для проведення службового розслідування, продовження його строку;

обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) вчинення дисциплінарного правопорушення, з приводу якого проводилося службове розслідування;

посаду, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли його вчиненню;

положення законів чи інших нормативно-правових або розпорядчих актів, які було порушено;

ступінь вини військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення;

наявність (відсутність) причинного зв`язку між дисциплінарним правопорушенням (дією чи бездіяльністю), з приводу якого проводилося службове розслідування, та його наслідками;

зауваження, заперечення і клопотання військовослужбовця, стосовно якого проводилось службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення;

ставлення військовослужбовця до вчиненого дисциплінарного правопорушення і його наслідків;

причини та умови, що сприяли вчиненню дисциплінарного правопорушення;

пропозиції щодо закінчення службового розслідування, притягнення військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, до дисциплінарної відповідальності (якщо вину військовослужбовця у вчиненні дисциплінарного правопорушення доведено) без зазначення конкретного виду стягнення та направлення у випадках, передбачених законодавством, матеріалів службового розслідування до відповідних органів (інстанцій);

заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування порушень, які стали підставою для призначення службового розслідування, а також причин та умов, які сприяли його вчиненню.

Згідно із п.п. 1 - 4 розділу VIII Інструкції перед затвердженням висновку за результатами службового розслідування службова особа, яка призначила службове розслідування, проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або доручає її проведення службовій особі, на яку покладено здійснення контролю за службовим розслідуванням, чи голові комісії.

Під час розгляду висновку за результатами службового розслідування службова особа, яка призначила службове розслідування, може надати в межах строку службового розслідування, службовій особі, яка провела службове розслідування одноособово, або голові комісії вказівки щодо додаткової перевірки фактів і обставин, які раніше не були відомі чи не враховані в процесі службового розслідування, а також щодо доопрацювання зазначеного висновку.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, службова особа, яка призначила службове розслідування, приймає рішення про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування. Накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця здійснюється в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Розділом IX Інструкції унормовано порядок проведення службових перевірок.

Відповідно до приписів цього розділу Інструкції з метою перевірки інформації про вчинення дисциплінарного правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни може проводитися службова перевірка.

Під час службової перевірки встановлюються:

особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення або порушення виконавської дисципліни;

обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) вчинення дисциплінарного правопорушення або порушення виконавської дисципліни;

розпорядження, доручення, вказівки начальників, службові обов`язки, які військовослужбовцем не виконані або виконані неналежно.

У разі необхідності уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного правопорушення, за фактом якого проведено службову перевірку, та ступеня вини військовослужбовця за результатами службової перевірки може бути проведено службове розслідування.

Проведення службової перевірки здійснюється за загальними правилами проведення службових розслідувань, встановленими розділом V цієї Інструкції, з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Результати службової перевірки оформлюються доповідною запискою на ім`я службової особи, яка призначила перевірку, та підписуються службовою особою, яка провела її одноособово, або головою комісії.

У доповідній записці зазначаються підстави та мета проведення службової перевірки, службові особи, які її проводили, здійснені заходи та отримані результати, висновки і пропозиції та інші відомості, необхідні для прийняття службовою особою, яка призначила перевірку, законного рішення.

Аналізуючи ці правові норми, суд погоджується з позицією відповідача, що призначення службового розслідування чи службової перевірки є правом, а не обов`язком командира, тобто його дискреційним повноваженням. Характеру обов`язковості це повноваження набуває лише у випадках, виключний перелік яких наведений у розділі ІІ Інструкції.

Статтями 96 - 97 Дисциплінарного статуту установлено, що дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця.

Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.

Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.

Отже, дисциплінарна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, який має низку специфічних рис, характерних лише йому.

Поведінка військовослужбовця теж може бути правомірною й неправомірною, тобто протиправною. Правомірні акти поведінки охоплюються поняттям "військова дисципліна", протиправні акти поведінки утворюють порушення дисципліни і можуть мати наслідком настання дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарний статут не містить самого визначення дисциплінарного проступку. Немає його і в інших актах військового законодавства. Окремі риси дисциплінарного проступку визначені у статті 45 Дисциплінарного статуту і цим є невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Фактично командир на власний розсуд може визнавати те чи інше діяння проступком, а також на власний розсуд накладати (чи не накладати) за його вчинення стягнення. Тобто командир, як носій дисциплінарної влади, фактично поєднав у собі законодавчу й управлінську (правозастосовну) функції. Він сам установлює, чи є діяння правопорушенням, і самостійно притягає до відповідальності за останнє.

Тобто повноваження командира накладати дисциплінарні стягнення є його дискреційним повноваженням.

Разом з цим, у пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018р. у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що "...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи ...".

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018р. у справі №461/2579/17 викладено правові позиції про те, що " ... Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року в справі № 21-87а13. Таким чином, дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом ... ".

Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018р. щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних атах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем

Натомість адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів зобов`язаний перевірити, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

Виходячи зі змісту Інструкції та статей 5, 45, 83, 85, 86, 96, 98 Дисциплінарного статуту, підставою для дисциплінарної відповідальності є невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, порушення військової дисципліни або громадського порядку. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, його попередня поведінка з`ясовуються відповідним командиром самостійно або під час службового розслідування і повинні бути відображені у відповідному наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності або у висновку службового розслідування.

У даному випадку дисциплінарне стягнення застосовано до позивача оскарженим наказом, і йому не передувало проведення службових розслідування чи перевірки.

При цьому оскаржуваний наказ не містить викладу і правової оцінки характеру і обставинам скоєння позивачем правопорушення, ступеня вини, його попередньої поведінки, наслідків правопорушення, місця і часу його скоєння.

Зміст наказу зводиться до переліку норм Дисциплінарного статуту та Статуту внутрішньої служби, які на думку відповідача порушив позивач.

Дисциплінарне стягнення було застосоване до позивача виключно на підставі рапортів осіб, які були єдиними учасниками конфліктної ситуації разом із позивачем.

Будь-якими іншими доказами, окрім рапортів цих осіб, обставин вчинення позивачем дисциплінарного проступку не підтверджено.

Не зважаючи на те, що Дисциплінарним статутом не передбачено прямого обов`язку командира отримувати поза межами службових розслідування чи перевірки у порушника пояснень, у контексті конкретної спірної ситуації це було б виправданим задля виконання командиром своїх обов`язків щодо дотримання дисципліни, вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відповідач у позивача пояснень з приводу подій, що відбулись 09.10.2019р., не отримав.

При цьому викладені у рапортах відомості про поведінку позивача є суб`єктивною її оцінкою з боку осіб, які їх склали.

Слід згадати, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення: обов`язку військовослужбовця додержуватись правил ввічливості й поведінки військовослужбовців; обов`язку військовослужбовця постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; обов`язку військовослужбовця додержуватись визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями; виявляти повагу один до одного, бути ввічливими і додержуватись військового етикету; поводитись з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Тобто, поставлене у провину позивачу порушення військової дисципліни, яке фактично полягає у порушенні ним етичних норм спілкування військовослужбовців, за своєю специфікою вимагає обґрунтування, які конкретно дії позивача порушують такі норми і військову дисципліну та надання їм правової оцінки саме як дисциплінарного проступку.

Суд підкреслює, що не ставить під сумнів саме суб`єктивну оцінку подій 09.10.2019р. військовослужбовцями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , викладену ними в рапортах.

Однак подані військовослужбовцями рапорти є актами фіксації самого вчинку, а тому з урахуванням, що службового розслідування чи службової перевірки не проводилось, оцінку (юридичну кваліфікацію) діям позивача як дисциплінарному проступку мав надати начальник Управління в наказі про накладення дисциплінарного стягнення, що було його обов`язком.

Зазначене не свідчить достовірно про відсутність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, проте ставить під сумнів обґрунтованість самого рішення (у формі наказу) про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки воно не містить жодної з обставин, які повинні були бути встановлені і враховані відповідачем згідно з приписами статей 5, 45, 83, 85, 86, 96, 98 Дисциплінарного статуту.

У зв`язку з цим суд вважає, що за даних обставин він не уповноважений установлювати замість відповідача склад дисциплінарного проступку в діях позивача. Натомість в компетенції суду перевіряти відповідність оскаржуваного наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності критеріям правомірності рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, визначених ст.19 Конституції України та ст.2 КАС України.

Цим критеріям наказ від 17.10.2019 р. №474-ос відповідає не в повній мірі, оскільки він не є обґрунтованим та прийнятий без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Механічні зазначення в наказі переліку норм, які порушив позивач, та посилання на рапорти військовослужбовців як на докази вчинення позивачем порушення військової дисципліни, не робить цей наказ обґрунтованим.

На користь висновку про необґрунтованість наказу свідчить й те, що за наслідками судового розгляду відповідачем не доведено, що ним в повній мірі установлено обставини, визначені ст.ст. 5, 45, 83, 85, 86, 96, 98 Дисциплінарного статуту і надано їм правову оцінку. Представниками відповідача в ході судового розгляду наголошено у поясненнях, що доказами вчинення позивачем порушень військової дисципліни є лише рапорти військовослужбовців. При цьому т.в.о. начальника Управління 16.10.2019р. вчинено на рапорті полковника ОСОБА_4 від 09.10.2019р. резолюцію такого змісту : "ВКЗ. До наказу. ОСОБА_1 оголосити догану". На підставі цієї резолюції співробітником відділу кадрового забезпечення ОСОБА_8 складено проект наказу від 17.10.2019 р. №474-ос, який і був підписаний т.в.о. начальника Управління, при тому що останнім не було вказано у резолюції підстав застосування до позивача дисциплінарного стягнення. Також слід звернути увагу, що зі змісту оскарженого наказу та з урахуванням зазначених в якості підстав для його прийняття рапортів, неможливо однозначно встановити, до кого саме проявив нетактовну (таку, що порушує військову дисципліну) поведінку позивач - до лейтенанта ОСОБА_6 , полковника ОСОБА_4 , їх обох чи також і до інших військовослужбовців; незрозуміло, коли саме і де вчинено такі дії (тільки 09.10.2019р. чи й у інші дати), оскільки в рапорті полковник ОСОБА_4 просить звернути увагу, дослівно : " ... на ситуацію, яка склалась стосовно дій ОСОБА_1 на ґрунті систематичного формування ним психологічного і морального тиску на співробітників підрозділів, які розглядають його заяви і рапорти та порушення ним норм статутів Збройних Сил України в розрізі неналежного виконання обов`язків військовослужбовця. ...".

При цьому суд враховує, що у демократичному суспільстві є необхідність застосування принципу пропорційності, на якому акцентує увагу ЄСПЛ у справах "Фрессоз та Руар проти Франції", "Гримковська проти України", "Ляшко проти України" тощо.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в рішенні по справі "Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG", (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Оцінюючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті наказу від 17.10.2019 р. №474-ос відповідачем не дотримано вимог щодо його повноти, всебічності і об`єктивності, а тому зазначений наказ, в частині, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, не може вважатися обґрунтованим і підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував її.

Щодо доводів позивача про те, що дисциплінарне стягнення застосовано до нього з перевищенням повноважень, то суд вважає їх помилковими.

Так, згідно із статтями 7 - 12 Дисциплінарного статуту, застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту. Дисциплінарну владу, яка надана молодшим командирам, завжди мають і старші командири. Під час тимчасового виконання обов`язків, якщо про це оголошено наказом, командир користується дисциплінарною владою відповідно до посади, яку він обіймає тимчасово. Керівники регіональних органів і регіональних органів управління військових формувань, утворених відповідно до законів України, користуються дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування.

Начальник УСБУ в Херсонській області у розумінні вказаних правових норм є керівником регіонального органу, відтак він наділений дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування.

Статтею 73 Дисциплінарного статуту установлено, що командувач військ оперативного командування має право щодо офіцерів:

- робити зауваження, оголошувати догану, сувору догану;

- попереджувати про неповну службову відповідність;

- понижувати у посаді офіцерів від командирів батальйонів (кораблів 3 рангу), відповідних їм і нижчих;

- звільняти з військової служби через службову невідповідність від командирів батальйонів (кораблів 3 рангу), відповідних їм і нижчих;

Згідно із статтею 68 Дисциплінарного статуту, на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.

При цьому судом установлено, що Головою Служби безпеки України прийнято наказ від 04.04.2018р. №424-ОС, яким, зокрема, вирішено вважати позивача таким, що перебуває у розпорядженні начальника УСБУ в Херсонській області з 22.08.2015р.

В подальшому наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області від 24.04.2018р. №231-ос призначено полковника ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника управління по посаді начальника відділу (полковник), консультантом - з 24.04.2018р. відповідно до підпункту "б" пункту 44 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України. Крім того, цим наказом встановлено полковнику ОСОБА_1 відповідно до Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 23.01.2008р. №35/ДСК надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби у розмірі 95% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; надбавку за оперативно-розшукову чи контррозвідувальну діяльність та інформаційне-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність у розмірі 50% посадового окладу; премійовано у розмірі 138% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області від 29.05.2018р. №294-ос полковника ОСОБА_1 призначено консультантом начальника управління (полковник) - із збереженням раніше встановлених надбавок і премій.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області від 29.01.2019р. №40-ос наказано вважати полковника ОСОБА_1 зарахованим до списків особового складу УСБУ в Херсонській області з 22.08.2015р.; наказ прийнято на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. у справі № 821/3195/15-а.

Наказом начальника УСБУ в Херсонській області від 12.02.2019р. №56-ос зараховано згідно із підпунктом "б" пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України в розпорядження начальника Управління з 11.02.2019р. по 10.05.2019р. полковника ОСОБА_1 по посаді консультанта начальника управління (полковник), звільнивши його з посади консультанта начальника управління (полковник).

На час прийняття оскарженого наказу від 17.10.2019 р. №474-ос перелічені вище накази були чинними.

Також судом з`ясовано, що позивача з 10.05.2019р. (кінцевої дати перебування його у розпорядженні) по день прийняття оскарженого наказу з військової служби не звільнено, на посаду не призначено, термін перебування у розпорядженні не продовжено. Однак ці обставини, на думку суду, не свідчать про відсутність у позивача будь-якого статусу в Управлінні. Таким залишалось перебування його у розпорядженні начальника Управління, оскільки формально позивач не звільнений з військової служби, не призначений на посаду, проходить службу в УСБУ в Херсонській області. Питання ж правомірності знаходження позивача у розпорядженні понад строки, установлені законодавством, виходить за межі спірних у цій справі правовідносин. Враховуючи викладене, суд вважає, що начальник УСБУ в Херсонській області, а також особи, які тимчасово виконують його обов`язки, є по відношенню до полковника ОСОБА_1 командирами, які наділені усією повнотою дисциплінарної влади.

Стосовно доводів позивача про прийняття оскарженого наказу з порушенням вимог Закону України "Про запобігання корупції" через участь у прийнятті рішення посадової особи - начальника управління по роботі з особовим складом полковника ОСОБА_4 , який діяв в умовах потенційного конфлікту інтересів, суд зазначає таке.

Позивач вважає, що начальник Управління по роботі з особовим складом УСБУ в Херсонській області полковник ОСОБА_4 допустив порушення Закону України "Про запобігання корупції", оскільки взяв участь у прийнятті рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності в умовах конфлікту інтересів. На думку позивача, ОСОБА_4 має приватний інтерес, оскільки у нього із позивачем склались неприязні стосунки і позивач протягом 2014-2019р.р. неодноразово скаржився на дії ОСОБА_4 керівництву Служби безпеки України, УСБУ в Херсонській області та до органів прокуратури, а наразі розслідується за його заявою кримінальне провадження №42015230270000156 щодо цієї особи. Участь ОСОБА_4 в прийнятті оскарженого наказу позивач вбачає у тому, що безпосередньою підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугував рапорт саме ОСОБА_4 , який до того ж погоджував проект самого наказу про накладення дисциплінарного стягнення, який готувався його підлеглими.

Згідно із статтею 19-1 Закону України від 25.03.1992р. № 2229-XII "Про Службу безпеки України" та приміткою до неї, у разі виникнення конфлікту інтересів під час виконання службових повноважень співробітник Служби безпеки України зобов`язаний негайно доповісти про це своєму безпосередньому начальникові. Безпосередній начальник співробітника Служби безпеки України зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів, шляхом доручення виконання відповідного службового завдання іншій посадовій особі, особистого виконання службового завдання чи в інший спосіб, передбачений законодавством. Термін "конфлікт інтересів" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" втратив чинність з 01.09.2016р. згідно із Законом України від 14.10.2014р. №1700-VII.

Наразі законом, який дає визначення конфлікту інтересів, є лише Закон України "Про запобігання корупції".

Цим законом у статті 1 визначено, що потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.09.2017р. №829 затверджено Методичні рекомендації щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, в яких зазначено, що: " ... Приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях (абзац дванадцятий частини першої статті 1 Закону).

Важливо підкреслити, що перелік самих стосунків не є вичерпним, адже при наданні визначення законодавцем використано словосполучення "у тому числі", тобто у дефініції окреслено лише найбільш типові форми стосунків, які можуть зумовлювати наявність майнового чи немайнового інтересу.

Практично це означає, що кожен службовець при виконанні своїх повноважень повинен брати до уваги увесь спектр своїх не лише правових (юридичних), а й соціальних (приватних) відносин, які зумовлюють виникнення майнового чи немайнового інтересу.

При цьому тільки такий приватний інтерес у сфері службових/представницьких повноважень, що може вплинути або впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень, спричиняє виникнення реального або потенційного конфлікту інтересів.

При цьому приватний інтерес може мати своїм наслідком як позитивний вплив (особа має прагнення віддячити тощо) на ситуацію, так і негативний (завдати клопоту тощо).

Законом не встановлюється заборон чи обмежень на наявність приватного інтересу, як такого. Йдеться про дотримання правил етичної поведінки службовця та відповідну оцінку приватних інтересів через призму можливого їх негативного впливу на об`єктивність прийняття рішень чи діянь службовця при реалізації своїх службових чи представницьких повноважень.

Також не слід виходити з того, що джерелом приватного інтересу можуть бути лише приватні, позаслужбові відносини. Приватний інтерес в окремих випадках може виникати й зі службових повноважень, тобто полягати у зацікавленості в ухваленні або неухваленні певних рішень, результатах службових розслідувань, дисциплінарних провадженнях, за наслідком яких особа може понести юридичну відповідальність тощо.

Наявність протиріччя встановлюється в кожному окремому випадку виконання доручення, розгляду листа, здійснення контрольного заходу тощо, шляхом порівняння повноважень та існуючого у особи приватного інтересу із подальшим визначенням можливості (неможливості) такого інтересу вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішення, вчинення діяння службовою особою.

Потенційний конфлікт інтересів завжди існуватиме, якщо у особи у сфері її службових/представницьких повноважень є приватний інтерес, здатний вплинути на об`єктивність чи неупередженість рішення, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

За таких умов навіть якщо особа приймає об`єктивні та неупереджені рішення, що в повній мірі відповідають закону, відбудеться надалі втрата суспільної довіри до службової особи та органу влади, в якому вона працює.

При цьому виключенням може бути ситуація, за якої у особи відсутні дискреційні повноваження. ... ".

Як установлено судом, рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення прийнято тимчасово виконуючим обов`язки начальника УСБУ в Херсонській області Гавриченком А.О., про що свідчить його резолюція від 16.10.2019р. на рапорті ОСОБА_4 від 09.10.2019р. Також саме ним видано і підписано сам оскаржуваний наказ від 17.10.2019 р. №474-ос. Проект наказу розроблений співробітником відділу кадрового забезпечення УСБУ в Херсонській області ОСОБА_8 .

Виключна компетенція щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності належить начальнику УСБУ в Херсонській області.

При цьому дійсно ОСОБА_4 завізував список на розсилку наказу від 17.10.2019 р. №474-ос, а також погодив його, поставивши у відповідній графі на зворотному боці наказу свій підпис, поряд з уповноваженою особою юридичної структури та режимно-секретного органу УСБУ в Херсонській області.

Дослідивши затверджений наказом Центрального управління Служби безпеки України від 05.06.2016р. №285 "Порядок підготовки Управлінням роботи з особовим складом та підрозділами кадрового забезпечення наказів по особовому складу" та затверджену 22.01.2018р. посадову інструкцію полковника ОСОБА_4 , суд приходить до висновку, що візування (погодження) ОСОБА_4 як начальником відділу кадрового забезпечення УСБУ в Херсонській області проекту наказу про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, по-перше, входить до його службових обов`язків, а по-друге, не є тією дією, яка може вплинути на прийняте начальником УСБУ в Херсонській області рішення або його зміст, оскільки її сенсом є підтвердження виконання заходів і процедур підготовки проекту рішення безпосереднім виконавцем. Крім того, така дія не є дискрецією начальника відділу кадрового забезпечення.

Таким чином, проставлення ОСОБА_4 візи на проекті наказу не створює конфлікту інтересів.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн..

Згідно із ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.ч.1, 7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Позивачем подано до суду укладений з адвокатом ОСОБА_2 договір про надання правової допомоги від 04.03.2019р., додаткові угоди від 25.10.2019р. до вказаного договору та акт виконаних робіт від 24.12.2019р.. а також товарний чек магазину канцтоварів №32813 від 24.12.2019р. на придбання двох біндерів та послуги з ксерокопіювання на загальну суму 83,90 грн.

За змістом договору оплата послуг адвоката здійснюється у відповідності із додатковою угодою про завдання, вартість, порядок та умови оплати послуг.

25.10.2019р. сторонами договору укладено додаткові угоди, якими визначено види робіт на виконання договору, порядок і умови розрахунок гонорару адвоката, а також установлено, що вартість послуг адвоката визначається за обсягом виконаних робіт.

Актом виконаних робіт від 24.12.2019р. визначено, що адвокат Аль-Раджабі Ю.В. надала позивачу наступні послуги: консультація вартістю 500,00 грн., підготовка проектів позовної заяви та позовної заяви зі збільшеними позовними вимогами вартістю 2000,00 грн., ознайомлення з матеріалами справи 23.12.2019р. вартістю 1000,00 грн., участь у судовому засіданні 24.12.2019р. (з урахуванням складності справи та документів з обмеженим доступом) вартістю 2000,00 грн., а всього на суму 5500,00 грн. Також актом визначено, що оплату послуг слід здійснити у строк до 30.12.2019р.

Слід згадати, що ухвалою від 24.12.2019р. позовну заяву ОСОБА_1 зі збільшеними позовними вимогами від 23.12.2019р. повернуто без розгляду як таку, що є безпідставною внаслідок пропуску строку на подання такої заяви. Тому витрати на оплату послуг адвоката щодо складання цієї заяви не можуть бути враховані при визначенні розміру витрат, які підлягають компенсації позивачу.

Враховуючи викладене, поданими документами підтверджується розмір витрат на правничу допомогу адвоката, який складає 4500,00 грн.

У той же час поданими документами не підтверджується розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, оскільки доказів оплати послуг адвоката не надано.

Тому у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Херсонській області (73000, Херсонська область, м.Херсон, вул. Лютеранська, 1, код ЄДРПОУ 20001728) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області Гавриченка Андрія Олександровича від 17 жовтня 2019 року №474-ос «По особовому складу. Про накладення дисциплінарного стягнення».

У задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27 грудня 2019 р.

Суддя Пекний А.С.

кат. 106020000