Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

18 грудня 2019 р. № 820/5634/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Василенко А.А.,

представника позивача - Прокопченко С.В. (ордер серія СМ №613 від 27.11.2019),

представника відповідача - Бирки Ю.В. (довіреність №8042/9/20-40-08-02-01 від 09.12.2019)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс - Балаклія" (Загородня, 1, м.Балаклія, Харківська область, 64200, код ЄДРПОУ 32898172) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд.46, м.Харків, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія", звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 01.07.2013 р. №0000442200 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на добавлену вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 267241,25 грн. та №0000432200 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток (доходи) приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 145251,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 10.06.2013 року фахівцями відповідача проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Автотранс-Балаклія" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати всіх передбачених Податковим кодексом податків та зборів за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, результати якої оформлені актом №442/22-047/32898172 та за наслідками якої прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013 №0000442200 та №0000432200. Позивач стверджує, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті перевірки. Викладені в акті судження управління є помилковими, не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених платником податків господарських операцій.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник - ДПІ у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області) позов не визнав, що викладені в акті №442/22-047/32898172 від 10.06.2013 р. судження контролюючого органу про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Виявлені порушення податкового законодавства, які призвели до заниження податку на додану вартість внаслідок заниження валових доходів та завищення валових витрат, а також неправомірного формування податкового кредиту з ПДВ. За таких підстав податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013 р. №0000442200 та №0000432200 є правомірними та обґрунтованими. Посилаючись на викладені вище доводи, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 року справу прийнято до розгляду суддею Панченко О.В. після скасування Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду постановою від 12.08.2019 попередніх судових рішень, ухвалених в даній справі.

Ухвалою суду від 29.10.2019 року замінено відповідача по справі з Державної податкової інспекції у Балаклійському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на Головне управління ДПС у Харківській області.

Ухвалою суду від 27.11.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача - Прокопченко С.В. (ордер серія СМ №613 від 27.11.2019), прибув у судове засідання, наполягав на задоволенні позову у повному обсязі, з урахуванням відповіді на відзив та додаткових пояснень у справі.

Представник відповідача - Бирка Ю.В. (довіреність №8042/9/20-40-08-02-01 від 09.12.2019), заперечував проти позову, просив суд прийняти рішення про відмову у його задоволенні.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судовим розглядом встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб`єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, код – 32898172.

На обліку як платник податків підприємство перебуває в Головному управлінні ДПС у Харківській області, Ізюмське управління, Балаклійська ДПІ.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що спеціалістами Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія" (код за ЄДРПОУ 32898172) за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 10.06.2013 року №442/22- 047/32898172.

Висновками зазначеної перевірки встановлені порушення податкового законодавства, а саме:

- п.п.1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п.п. 4.1.6, п. 4.1 ст. 4, п. 5.9 ст. 5, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п.п. 11.3.1 п. 11.1 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв`язку із чим підприємством позивача занижені валові доходи за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року на суму 1170681,00 грн.;

- п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.5 п. 5.2, п. 5.6, п. 5.7, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7. ст. 8, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв`язку із чим підприємством позивача занижені валові витрати за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року на суму 574213,00 грн.;

У зв`язку із чим податковим органом зроблено висновок, що ТОВ "Автотранс-Балаклія" збільшений об`єкт оподаткування за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року на суму 596468,00 грн.

- у перевіряємому періоді встановлено заниження податку на прибуток у сумі 149116,00 грн.;

- на порушення вимог п. 135.4, п.п. 135.5.4, п.п. 135.5.5, п.п. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, п.137.1 ст.137 розділу ІІІ Податкового кодексу України, ТОВ "Автотранс-Балаклія" занижено доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування у сумі 252203,00 грн.;

- порушення вимог п. 138.2 п. 138.4, п.п. 138.10.2, абз. 3 п.п. "в" п.п. 138.10.4, п. 138.10 ст. 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, ТОВ "Автотранс-Балаклія" занижено витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування в сумі 448841,00 грн.

У зв`язку із чим податковим органом зроблено висновок, що ТОВ "Автотранс-Балаклія" зменшений об`єкт оподаткування за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на суму 196638,00 грн.

- завищення податку на прибуток підприємством позивача у сумі 47739,00 грн. за період 01.04.2011 року по 31.12.2012 року.

- порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті безпідставного включення до складу податкового кредиту податкових накладних формально складених від ПП "Тевес Юніон"; ТОВ фірма "Сат Імпекс"; ПП "Світ Касандри -350", ПП "Промтранспоставка", у зв`язку із чим завищено податковий кредит всього на суму 213793,36 грн., в тому числі за червень 2010 року на суму 40217,85 грн., за липень 2010 року на суму 60567,83 грн., за серпень 2010 року на суму 26698,00 грн., за вересень 2010 року на суму 47253,46 грн., за жовтень 2010 року на суму 24912,17 грн., за листопад 2010 року на суму 14144,05 грн.

Не погодившись з висновками податкового органу, позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області із запереченнями від 17.06.2013 року. За результатами розгляду зазначених заперечень Державною податковою інспекцією у Балаклійському районі Харківської надана відповідь від 25.06.2013 року №2251/10/22-0-14, яким висновки акту перевірки залишені без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

На підставі висновків акту перевірки від 10.06.2013 року №442/22-047/32898172, 01 липня 2013 відповідачем відносно ТОВ "Автотранс-Балаклія" прийняті податкові повідомлення рішення: №0000432200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток (доходи) приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 145251,25 грн.; №0000442200 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 267241,25 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених суб`єктом владних повноважень в акті №442/22-047/32898172 від 10.06.2013 на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне:

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Статтею ст.77 Податкового кодексу України, встановлено порядок проведення документальних планових перевірок, відповідно до якої такі перевірки повинні бути передбачені у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 Податкового України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з приписами пп.138.10.2 (г), пп. 138.10.3 (г) п.138.10, 138 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п.2.16 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Суд зауважує, що первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з акту перевірки від 10.06.2013 року №442/22-047/32898172 позивач мав правовідносини з ПП "Промтранспоставка", ПП "Світ Касандри - 350", ТОВ "САТ ІМПЕКС", ПП "Тевес Юніон".

З матеріалів справи встановлено, що ТОВ "Автотранс Балаклія" здійснювало операції з придбання автопослуг вантажними автомобілями, дизпалива, сидельних тягачів, шин, акумуляторів, ПММ, електричної енергії, запасних частин, тощо.

ТОВ "Автотранс Балаклія" було придбано транспортно-експедиційні послуги у ПП "Промтранспоставка" (код ЄДРПОУ 34330452) згідно договору №1/07/2010 від 01.07.2010 року. Податковий орган вважає, що зазначені операції із придбання та реалізації не мали товарний характер, оскільки під час перевірки не надано документів, підтверджуючих факти здійснення доставки товару (товарно-транспортні накладні, акти приймання товарів). На підставі цього відповідачем робиться висновок про формування підприємством позивача "штучного" податкового кредиту при відсутності отримання економічних вигод.

Також ТОВ "Автотранс-Балаклія" придбало у ПП "Світ Касандри - 350" (код ЄДРПОУ 33677233) запасні частини та автошини в асортимент, згідно договору №б/н від 01.10.2010 року. Відповідачем в ході перевірки зроблено висновок про порушення вимог п. п. 7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті безпідставного включення до складу податкового кредиту податкових накладних формально складених від ПП "Світ Касандри-350", чим було завищено податковий кредит у сумі 22162,17 грн.

Крім того, ТОВ "Автотранс -Балаклія" придбало у ТОВ "САТ ІМПЕКС" (код ЄДРПОУ 32564148) без договору автошини в асортименті. Відповідачем зазначається, що під час перевірки підприємством позивача не було надано жодного документу, підтверджуючого транспортування чи зберігання зазначених матеріалів, крім того не надано актів на списання зазначених шин, крім того в жодній видаткові накладній не вказано номеру та від якої дати були довіреності на отримання ТМЦ, не вказані ініціали особи, що фактично отримувала зазначені ТМЦ. У зв`язку із чим відповідачем зроблений висновок про порушення ТОВ "Автотранс -Балаклія" вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на вартість" в результаті безпідставного включення до складу податкового кредиту податкових накладних формально складених та отриманих від ТОВ фірма "Сат Імпекс" та завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з цим контрагентом на суму 13369,05 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Автотранс-Балаклія" придбавало у ПП "Тевес Юніон" (код 36520701) дизельне пальне згідно договору б/н від 01.06.2010 року та запасні частини шин в асортименті згідно договору б/н від 01.06.2010 року.

Відповідач зазначає, що до перевірки не було надано жодного документу, який підтверджував би транспортування чи зберігання зазначених ТМЦ, не надано актів на їх списання, в видаткових накладних не зазначений № та дата довіреності на отримання ТМЦ, не зазначені ініціали особи, яка фактично отримувла ТМЦ, тощо. У зв`язку із чим відповідачем робиться висновок про порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті безпідставного включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих від ПП "Тевес Юніон", які складені формально, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 173753,81 грн.

Правовідносини щодо формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин позивача з вищезазначеними контрагентами регулювались Законом України "Про податок на додану вартість".

У відповідності до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Дата виникнення податкових зобов`язань платника ПДВ визначається згідно з нормами п.7.3 ст.7 цього Закону.

Позивачем до матеріалів справи на підтвердження обставин здійснення господарських операцій надані копії відповідних договорів, податкових та видаткових накладних, акти здачі-прийняття робіт, копії товарно-транспортних накладних, які містять відомості про вантаж. На підтвердження реальності проведення господарських операцій, позивачем до матеріалів справи надані копії платіжних доручень, що підтверджують факт оплати підприємством за придбані ТМЦ.

Виходячи з приписів Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб`єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо отримання коштів матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що підпунктом 7.2.1. п. 7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначався вичерпний перелік обов`язкових реквізитів, що мала містити податкова накладна, видана продавцем покупцю. Під час планової виїзної перевірки у фахівців податкового органу жодних зауважень щодо наданих податкових накладних, виписаних ПП "Промтранспоставка", ПП "Тевес-Юніон", ПП "Світ Касандри-350" та ТОВ фірма "Сат Імпекс", не було, що також підтверджується змістом акту перевірки.

Крім того, зазначені в акті перевірки контрагенти позивача на час здійснення правочинів та поставки товару були належним чином зареєстрованими платниками ПДВ, що підтверджується відповідними відомостями із сайту ДПС України, а саме: ПП "Промтранспоставка" зареєстровано платником ПДВ 22.05.2006 року та є ним до даного часу. Таким чином на час здійснення правочину з позивачем у вересні-листопаді 2010 року ПП "Промтранспоставка" мало право укладати відповідні угоди та виписувати податкові накладні; ПП "Світ Касандри-350" - свідоцтво платника ПДВ анульовано 16.03.2011 р., тобто вже після укладання правочину з позивачем, поставки на адресу підприємства позивача відповідного товару та виписки податкових накладних в жовтні 2010 року; ТОВ фірма "Сат Імпекс" - свідоцтво платника ПДВ було анульовано 09.06.2011 р., тобто вже після укладання правочину з позивачем та поставки на адресу підприємства відповідного товару та виписки податкової накладної в листопаді 2010 року; ПП "Тевес-Юніон" - свідоцтво платника ПДВ було анульовано 28.04.2011 р., також після укладання правочину з позивачем поставки на адресу підприємства позивача відповідного товару та виписки податкових накладних в червні-вересні 2010 року.

При цьому в акті перевірки відсутні зауваження до податкових накладних, отриманих від ПП "Промтранспоставка", ПП "Тевес-Юніон", ПП "Світ Касандри-350" та ТОВ фірма "Сат Імпекс".

В обґрунтування економічної вигоди, ділової мети вчинених господарських операцій з вищевказаними контрагентами, представник позивача у додаткових письмових поясненнях зазначив наступне.

Відповідно до податкової звітності за 2010, 2011 та 2012 роки (період що перевірявся) ТОВ "Автотранс-Балаклія" було прибутковим товариством, а отже заходи, дії та операції, що вживались керівництвом в ході економічної діяльності позивача в даний період мали економічний ефект у вигляді отримання прибутку, що підтверджується актом перевірки (сторінки акту 4, 9, 13, 23).

Стосовно правовідносин Позивача та ПП "Промтранспоставка" (код ЄДРПОУ 34330452) варто вказати, що відповідно наданого розрахунку розміру прибутку отриманого внаслідок цих правовідносин, який склав 11,2 % вартості послуг сплаченої безпосереднім замовником послуг на користь позивача.

Прибутковість вказаної операції полягала в тому, для забезпечення своєчасного виконання всіх замовлень підприємства позивача з II "Хенкель Баутехнік Україна" на перевезення вантажів, ТОВ "Автотранс-Балаклія" для виконання частини замовлень залучала ПП "Промтранспоставка", при цьому різниця між сумою отриманою від Замовника (ТОВ з II "Хенкель Баутехнік Україна") та сплаченою на користь ПП "Промтранспоставка" становила вже зазначені 11,2 % - націнка.

Крім того, розумна економічна причина здійснення цих операцій полягала у збереженні господарських відносин із ТОВ з II "Хенкель Баутехнік Україна" з метою майбутнього розвитку взаємовигідного співробітництва та ствердження ТОВ "Автотранс-Балаклія" як добросовісного і надійного партнера.

Щодо правовідносин ПП "Світ Касандри-350" (код ЄДРПОУ 33677233), ТОВ "САТ ІМПЕКС" (код ЄДРПОУ 32564148), ПП "Тевес Юніон" (код 36520701) представник позивача зазначити, що позивач в силу свого виду економічної діяльності (КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; Код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту) та наявності на балансі 21 (двадцять одного) власного та 10 (десяти) орендованих одиниць транспорту регулярно та безперервно потребує запчастин і комплектуючих для забезпечення безпечності та безперебійності перевезень.

Зазначені юридичні особи не є єдиними контрагентами з придбання шин та запчастин. Зокрема в період, що перевірявся подібні господарські операції здійснювались з ТОВ "Укршинторг", ТОВ "ХАРЗБУТ", ФОП ОСОБА_1 , ТОВ "100 Шин", ТОВ "ФАРА-1", ТОВ "Альфа-Запчастини", що підтверджується копіями прибуткових накладних, наданих до матеріалів справи.

Таким чином, ТОВ "Автотранс-Балаклія" регулярно здійснювало закупівлю запасних частин та автошин для збереження власних активів (підтримання працездатності власного автопарку) та можливості здійснення господарської діяльності (створення умов для приросту активів у майбутньому), а такі операції вчиняються зі значною кількістю контрагентів в залежності від наявності у останніх в конкретний період часу (день, тиждень) необхідних комплектуючих та матеріалів.

Стосовно закупівлі дизельного палива, останнє постійно необхідне для здійснення господарської діяльності позивача.

Так само, як і запчастини, дизельне паливо ТОВ "Автотранс-Балаклія" закуповувало у різноманітних постачальників в залежності від можливості останніх забезпечити відповідний об`єм постачання.

Зокрема у період, що перевірявся, позивач серед іншого придбавав дизельне паливо у ТОВ "РН-КАРТ Україна" (ціна за літр 7,76 грн.), ТОВ "УКРНАФКО" (ціна за літр 7,50 грн.), ПП "Комерційна Фірма.Технологія" (ціна за літр 7,55 грн.), про що свідчать додані до матеріалів справи копії прибуткових накладних.

В той же час, як вбачається із доданих до матеріалів справи первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинах з ТОВ "САТ ІМПЕКС" (код ЄДРПОУ 32564148) та ПП "Тевес Юніон" (код 36520701), ціна одного літра дизельного палива ТОВ "САТ ІМПЕКС" становила 7,25 грн., а ПП "Тевес Юніон" взагалі 4,92 грн. та 5,13 грн.

Отже придбання дизельного палива у зазначених контрагентів мало очевидну економічну вигоду для позивача.

Підсумовуючи наведене, варто підкреслити, що наявна в матеріалах справи первинна документація, фінансові результати товариства за 2010-2012 роки, додаткові матеріали додані до даних пояснень у своїй сукупності свідчать про те, що господарські операції із значеними контрагентами були направлені на отримання позитивного економічного ефекту, а саме утримання (збереження) активів і створення умов для приросту активів товариства у майбутньому, а отже мали розумну економічну причину в розумінні Податкового кодексу України.

Стосовно наявності у контрагентів позивача трудових та інших ресурсів, які з урахуванням сутності спірних операцій, були б об`єктивно необхідними суб`єктам господарювання для їх виконання, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки, залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічний висновок закріплений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.012018 у справі №826/1250/13-а: "Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідного для ведення господарської діяльності майна, інших матеріальних, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем".

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких підстав суд вважає, що позивачем підтверджено належне виконання сторонами договору, реальності укладеного правочинів, оскільки, на момент здійснення господарських операцій постачальники позивача були платниками податку на додану вартість, статуси постачальників позивача не заперечувались відповідачем.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що зазначена сума податкового кредиту підтверджена відповідними податковими накладними. В свою чергу ці податкові накладні складені на підставі договорів, видаткових накладних. При цьому сам податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінансово - господарською документацією. Згідно зазначених податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, копії яких наявні у матеріалах справи.

Усі первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 і п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) судом не виявлено.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів ґрунтується виключно на мотивах складених за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача, а саме:

- акту перевірки ПП "Промтранспоставка" (код ЄДРПОУ 34330452) від 17.06.2001 р. №2552/2305/34330452, який був складений ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, стосовно вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України), укладених ПП "Промтранспоставка", в тому числі з позивачем;

- акту перевірки ПП "Світ Касандри-350" (код ЄДРПОУ 33677233) від 09.03.2011 р. №718/10-018/33677233, який був складений ДПІ у Київському районі м. Харкова стосовно вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України), укладених ПП "Світ Касандри-350", в тому числі з позивачем;

- акту перевірки ТОВ фірма "Сат Імпекс" (код ЄДРПОУ 32564148) від 12.03.2013 р. №119/22.4-07/32564148, який був складений ДПІ у Київському районі м. Харкова стосовно вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України), укладених ТОФ фірма "Сат Імпекс", в тому числі з позивачем;

- акту перевірки ПП "Тевес Юніон" (код ЄДРПОУ 36520701) № 119/22.4-07/32564148 від 12.03.2013 року стосовно вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України), укладених ПП "Тевес Юніон", в тому числі з позивачем.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов`язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об`єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб`єктом владних повноважень до суду також не подано.

Окрім того, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов`язковими для правозастосування органами правосуддя.

Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що посилання відповідача стосовно порушень позивачем норм податкового законодавства є не обґрунтованими.

Відповідачем не надано належних доказів, щодо нікчемності договорів між позивачем та зазначеним в акті перевірки контрагентом, а тому і не приймається до уваги.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0000432200 про порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за період з 01.01.2012 року по 31.03.2011 року колегія суддів зазначає наступне:

У відповідності з п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З аналізу вказаного закону випливає, що датою формування валових витрат є дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів або оприбуткування платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що основним видом господарської діяльності ТОВ "Автотранс-Балаклія" є здійснення перевезень вантажним автомобільним транспортом. Для підготовки та організації такого виду господарської діяльності підприємство повинно тримати свої автомобілі в належному стані.

Тому в 2010 році до складу валових витрат підприємством позивача було віднесено 660306,04 грн. витрат, пов`язаних саме з підготовкою та організацією перевезень вантажним автомобільним транспортом, що, на думку суду, не суперечить вимогам п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пункт 5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", на який посилається в акті перевірки відповідач, регулює порядок податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів), витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом.

Згідно з положеннями Листа Вищого адміністративного суду від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент придбання ТМЦ підприємство мало намір використовувати їх у господарській діяльності, з якою пов`язана сутність валових витрат. Тому зазначене спростовує доводи відповідача про порушення з боку ТОВ "Автотранс-Балаклія" норм п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Крім того в акті перевірки відповідач не зазначив, який саме з абзаців п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" був порушений підприємством. Між тим жодна з норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не вказувала на те, що списання з балансу товарно-матеріальних цінностей незалежно від підстав, слід розглядати, як використання їх не у господарській діяльності.

Актом перевірки відповідачем, у свою чергу, відображено перевищення сум витрат на поліпшення основних фондів понад 10% у сумі 660306,04 грн..

При цьому реалізація товарів (робіт/послуг) власного виробництва повинна була здійснюватися за цінами, що не нижче повної собівартості понесених витрат. На думку податкового органу підприємством позивача цю суму було перевищено та складала 1892523,39 грн., яку повинно виключити зі складу валових витрат відповідного періоду.

Позивачем зазначається, що ці висновки зроблені відповідачем без урахування того, що в складі собівартості, згідно бухгалтерського обліку входять витрати, які не входять до складу валових витрат згідно податкового обліку, а саме: сума у розмірі 660306,04 грн. - витрати на ремонт основних фондів, які перевищували згідно вимог податкового законодавства 10% від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів, станом на початок звітного року.

Згідно до акту перевірки під час перевірки були скориговані рядки 04.1 "Витрати на придбання товарів, послуг" декларацій підприємства з податку на прибуток у періоді з 01.01.2010 року по 31.03.2011 на суму 1892523,39 грн., в тому числі 660306,04 грн., що також відображено у додатках до акту перевірки.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що перевищення сум витрат на поліпшення основних фондів понад 10% у сумі 606306,04 грн. увійшли до скоригованого перевіркою приросту балансової вартості запасів - рядки 01.2 декларацій підприємства з податку на прибуток за період з 01.01.2010 року по 31.03.201 року, що також відображено у відповідних додатках до акту перевірки.

Отже, сума коригування валових витрат підприємства при проведені аналізу ціни реалізації власних послуг та їх собівартості повинна складати 1892523,39 - 660306,04, що дорівнюватиме 1232217,35 грн., де 1892523,39 грн. є сума перевищення бухгалтерської собівартості над ціною реалізації та 660306,04 грн. є сума перевищення 10% витрат на поліпшення основних фондів, яка не входить до складу валових витрат.

Таким чином, актом перевірки податковим органом було двічі зменшено витрати підприємства на суму 660306,04 грн., що привело до збільшення об`єкту оподаткування з податку на прибуток у розмірі 606306,04 грн.

У відповідності до п.п.8.7.1 п.8.7. ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, яка діяла на підставі виникнення спірних правовідносин, витрати, пов`язані з ремонтом та поліпшенням основних фондів у сумі, що перевищує 10% сукупної балансової вартості усіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, до складу валових витрат не входять. Витрати, які перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів 2-4 груп чи окремих об`єктів основних фондів 1 групи та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об`єктів основних фондів 1 групи станом на початок розрахункового кварталу.

Згідно п.1.43. ст.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", дозволяється використання термінів з бухгалтерських стандартів тільки у випадках, визначених Законом про прибуток і якщо вони не суперечать Закону про прибуток.

Тому здійснивши зменшення сум витрат на поліпшення основних фондів понад 10% на 660306,04 грн. і коригування приросту балансової вартості запасів, при здійснені розрахунку суми перевищення валових витрат над валовими доходами і проведені аналізу ціни реалізації послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та їх собівартості, собівартість також повинна бути зменшена на скориговану суму валових витрат - 660306,04 грн., які повинні бути віднесені на збільшення балансової вартості основних фондів відповідних груп.

За таких підстав суд доходить висновку, що сума перевищення валових витрат над валовими доходами, яка підлягає коригуванню по ряд. 04.1 Декларації про прибуток підприємства, повинна складати 8533326,3 - 100443,44 - (10000264,59-660306,04)-325141,66 = 1232217,35 грн., де: 8 533326,30 грн. - дохід від реалізації послуг Кт 70; 100443,44 грн. - вирахування з доходу Дт 704 (10000264,59 - 660306,04) = 9339958,55 грн. - собівартість, відкоригована відповідно до ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; 325141,66 грн. - адміністративні витрати Дт 92.

Таким чином, висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п.8.7.1. п.8.7. ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є неправомірними, оскільки, перевіркою безпідставно збільшено об`єкт оподаткування з податку на прибуток на суму 660306,04 грн. і донарахована сума податку на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 30.04.2011 р., що підлягає зменшенню на 165076,51 грн.

З матеріалів справи вбачається, що під час аналізу в акті перевірки ціни реалізації послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та їх собівартості, відповідачем зроблений висновок щодо безпідставного завищення позивачем валових витрат на суму 1892523,39 грн., в тому числі 660306,04 грн., які на думку податкового органу безпідставно були включені підприємством позивача до складу валових витрат.

Тому на підставі такого висновку відповідачем під час перевірки були скориговані рядки 04.1 "Витрати на поліпшення основних фондів" декларацій підприємства з податку на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., на суму 1892523,39 грн., в тому числі 660306,04 грн., що відображено у відповідних додатках до акту перевірки.

Окрім цього 660306,04 грн., які на думку відповідача, безпідставно були включені позивачем до складу валових витрат, увійшли до скоригованого перевіркою приросту балансової вартості запасів - рядки 01.2 декларацій підприємства з податку на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., що відображено у відповідних додатках до акту перевірки.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов`язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв`язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв`язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем при складанні акту перевірки та зазначенні про порушення позивачем пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням пп.1.22.1 п.1.22 та п.1.25 ст.1 цього Закону, у відповідності до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 №984 не наведено та не зазначено відомостей з посиланням на первинні документи, в яких містилася б інформація щодо операцій за вказаним у акті договорами, які саме враховувались перевіряючими при проведенні перевірки та визначенні суми заборгованості, не наведено суму заборгованості за кожною з операцій, не визначено дату виникнення вказаної заборгованості.

З акту перевірки вбачається, що в ході її проведення встановлено порушення підприємством позивача вимог п.138.2 п.138.4, п.п.138.10.2, абз.3 п.п."в" п.п.138.10.4, п.138.10 ст.138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, в результаті чого податковим органом встановлено, що ТОВ "Автотранс-Балаклія" занижено витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування в сумі 448841,00 грн.

У відповідності до п.146.12 ст.146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов`язана з ремонтом та поліпшенням об`єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Відповідно п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Однак відповідач зазначає, що у зв`язку з набуттям чинності Податковим кодексом України, десятивідсотковий ліміт, в межах якого платник податку має право на віднесення витрат на ремонт основних засобів до витрат по податковому обліку по податку на прибуток, прийнятий як нульовий. Правового обґрунтування даного твердження представниками відповідача не надано.

Стосовно інших первинних документів, по яким встановлено завищення витрат по ремонтам, позивачем надані дані бухгалтерського обліку підприємства, які підтверджують, що вказані суми віднесені на збільшення балансової вартості основних засобів та не включалися до складу витрат.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд зазначає, що ані Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", ані Податковий кодекс України не передбачають вибіркове зменшення валових витрат платника податків на власний розсуд, як це було зроблено перевіряючими під час перевірки ТОВ "Автотранс-Балаклія", та які були б не підтверджені первинними документами такого платника податків.

Положення ст.83 Податкового кодексу України передбачають вичерпний перелік матеріалів, які надають право податковій службі робити висновки під час проведення перевірок. В цьому переліку відсутня така підстава, як вибіркове зменшення валових витрат та аналіз податкової звітності платника податків без аналізу первинних документів, на підставі яких платником податків подається звітність до податкової служби.

В свою чергу позивач під час проведення перевірки виконав вимоги ст.85 ПК України та надав представнику відповідача всі первинні документи, які витребувалися останнім та які були необхідні йому під час перевірки.

При цьому в акті перевірки відсутні жодні посилання на підставі яких первинних документів позивача (угоди, накладні, рахунки, рахунки-фактури, акти прийому-передачі, ТТН, податкові накладні та ін.) податковим органом були зроблені висновки щодо законності та обґрунтованості подвійного збільшення позивачу за 2010 рік об`єкту оподаткування з податку на прибуток на суму 660 306,04 грн.: один раз через зменшення витрат по рядку 04.1, а другий раз через збільшення доходів по рядку 01.2. Посилання ж відповідача на те, що під час перевірки позивач не надавав пояснення на запити податкового органу також є необґрунтованими, так як основною підставою для висновків, які податкова служба має право робити під час перевірки, це є перш за все первинні бухгалтерські документи платника податків.

Отже висновок відповідача про безпідставне завищення валових витрат на суму 1892523,39 грн., викладений в акті перевірки, зроблений не на підставі коригування витрат по придбанню ПММ, а на підставі порівняння виробничої собівартості та вартості реалізації послуг за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року.

Позивачем зазначається, що вся вартість здійснених ремонтів (в тому числі сума у розмірі 660306,04 грн., відкоригована як понадлімітні витрати на ремонти) врахована в складі собівартості на рахунку 90. Сума виробничих витрат, яку відповідач в акті перевірки та письмових пояснення порівнює з вартістю реалізації, складає 8241633,81 грн., де: Кт 13 рах. - амортизація у сумі 1008619,07 грн., Кт 20 рах. - списання матеріалів у сумі 5877916,53 грн. (в т.ч. і вартість запчастин по рах.201 і 207, що підтверджується даними обліку, наданими копіями головних книг підприємства, а також цей факт підтверджено і таблицями перевіряючих у акті перевірки і у письмових поясненнях до акту перевірки), Кт. 22 рах.- списання МШП у сумі 7838,09 грн., Кт. 28 рах.- собівартість реалізованих товарів у сумі 5121,87 грн., Кт. 37 рах.- витрати на відрядження та інші витрати через підзвітних осіб у сумі 108132,49 грн., Кт. 65 рах. - витрати на обов`язкове соціальне страхування у сумі 219225,58 грн., Кт. 66 рах. - витрати по заробітній платі у сумі 618574,45 грн., Кт. 91 рах. - інші витрати загальновиробничого призначення у сумі 396736,73 грн. Разом - 8241633,81 грн.

Відповідно до ст.142 Господарського кодексу України, прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення сум валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Таким чином, коригуванню по рядку 04.1 Декларації про прибуток підлягає сума перевищення валових витрат над валовими доходами. Для розрахунку такого перевищення необхідно враховувати саме валові витрати, відкориговані відповідно до ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" .

Таким чином суд вважає, що під час перевірки відповідачем двічі був збільшений об`єкт оподаткування з податку на прибуток на суму 660306,04 грн.: один раз через зменшення витрат по рядку 04.1, а другий раз через збільшення доходів по рядку 01.2.

На підставі вище зазначеного суд доходить висновку щодо скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області від 01.07.2013 року №0000442200 та від 01.07.2013 року №0000432200.

Виходячи з приписів ст.19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Встановлені судом фактичні обставини об`єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентами, а також правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ внаслідок чого занижено суми зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у перевіреному періоді, а також порушення, що призвели до заниження податку на прибуток, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Отже, в ході судового розгляду відповідачем не доведено правомірності мотивів для винесення спірних податкових повідомлень - рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов`язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Автостранс-Балаклія".

За таких підстав, позов слід задовольнити.

Судові витрати слід розподілити відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс - Балаклія" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області від 01.07.2013 №0000442200 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на добавлену вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 267241 (двісті шістдесят сім тисяч двісті сорок одна) грн. 25 коп. та №0000432200 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток (доходи) приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 145251 (сто сорок п`ять тисяч двісті п`ятдесят одна) грн. 25 коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс - Балаклія" (код ЄДРПОУ 32898172; 64200, Харківська обл., м.Балаклія, вул.Загородня, 1-А) сплачений судовий збір в розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев`яносто чотири) грн.00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, буд.47, код ЄДРПОУ 43143704).

Роз`яснити, що судове рішення буде виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлений 27 грудня 2019 року.

Суддя О.В. Панченко