2/243/12/2019

243/7912/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2019 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді – Сидоренко І.О.,

за участю:

секретаря – Зубкова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 11 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна, Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» в особі філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», Кабінету Міністрів України, Державній казначейській службі України, ПАТ «Державний ощадний банк України», про поновлення порушених прав, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області звернулась Лень ОСОБА_2 з позовом до Держави Україна, Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецьке обласне управління АТ «ОщадБанк», Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про порушення прав, просила суд: визнати незаконною діяльність і бездіяльність Держави Україна по не відновленню її конституційних прав відповідно до Конституції та Законів України; зобов`язати Державу Україна відновити її права на власність - вклади до Державного банку «Ощадбанк» відповідно до зазначених Законів і Конституції України; зобов`язати Держава Україна відшкодувати збитки - не виплачені внески на умовах, встановлених Законами та Конституцією України; зобов`язати Державу Україна відшкодувати моральну шкоду в розмірі сто тисяч гривень.

Вказала, що внески в ПАТ «Державний Ощадбанк України» є її майном і є об`єктом права власності і банк несе відповідальність за зобов`язаннями, що виникли до державної реєстрації ПАТ «Ощадбанк».

Її права на власність - вклади чітко визначені нормами статей 1, 3, 8, 9, 21, 22, 24, 41,56,64, 102 Конституції України. Але Держава Україна проігнорувавши конституційні права, скасував зазначені положення ЦКУ, проігнорував зазначені положення міжнародних договорів, проігнорував ЗУ «Про банки і банківську діяльність», проігнорував ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України « і не застосовує жодних заходів по відновленню порушеннях і не визнаних конституційних прав і свобод. Також, вважає, що є факт дискримінації: Держава безкарно не виконує своїх зобов`язань, визначених раніше зазначеними нормами Конституції і Законів України, а за нормами п. 6 ч.1 ст.24 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» дозволяється конфіскувати, тобто, відбирати майно, в тому числі і житло у боржників за непомірно високу плату за комунальні послуги, яка перевищує навіть дохід людей, а субсидію дають не всім, а якщо дають, то за мізерними нормами.

Вважає, що має право на повернення ПАТ «Ощадбанк» наступних сум:

- рахунок № НОМЕР_1 , залишок станом на 21.12.1981 року – 417 р. – 631,5 доларів США (курс – 66,15 р. за 100 доларів США), вклад звичайний -2% річних;

- рахунок № НОМЕР_2 від 21.08.1984 р. прийнято 1000р., станом на 01.01.1992 року – 1409,78 р. – 2530 доларів США (курс – 55,71 р. за 100 доларів США), вклад терміновий - 3% річних;

- рахунок № 07220 від 11.12.1986 року, прийнято – 1000 р. – 1421 доларів США (курс – 70,37 р. за 100 доларів США), вклад терміновий - 3% річних;

- рахунок № НОМЕР_3 , станом на 30.06.1992 року – 5905,23 р. – 10503 доларів США (курс – 56,22 р. за 100 доларів США), вклад звичайний -2% річних;

- рахунок № НОМЕР_4 , залишок станом на 01.01.1992 року – 3269,31 р. – 5868,44 доларів США (курс – 66,15 р. за 100 доларів США);

- рахунок № 07901084, залишок станом на 22.01.1991 року – 5311 р. – 9583,18 доларів США (курс – 6655,42р. за 100 доларів США), вклад терміновий - 3% річних;

- рахунок № НОМЕР_5 , залишок станом на 20.07.1992 року – 20000 р. – 35574 доларів США (курс – 56,22 р. за 100 доларів США), вклад терміновий - 3% річних;

- рахунок № НОМЕР_6 , внесено 08.05.1993 року – 120 000 карбованців – 39,2 доларів США (курс – 3060 крб. за 1 долар США);

- рахунок № НОМЕР_7 , внесено 10.07.1993 року – 400 000 карбованців – 98,5 доларів США (курс – 3060 крб. за 1 долар США);

- рахунок № НОМЕР_8 , внесено 25.08.1993 року – 35 000 карбованців – 60,7доларів США (курс – 5760 крб. за 1 долар США).

Додала, що на останньому записі «Ощадної книжки» записано, що Держава гарантує зберігання вкладу та його повернення за першою вимогою вкладника.

Уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_3 , просила суд: визнати протиправною діяльність та бездіяльність Держави щодо не відновлення її конституційних прав; зобов`язати Державу поновити її права на власність – вклади; зобов`язати Державу відшкодувати понесені нею збитки з вини Держави у вигляді вкладів в розмірі 1137346,00 грн., стягнути моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн., визнати факт дискримінації за соціальною ознакою.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала заяву про відкладення слухання справи на іншу дату у зв`язку з загостренням в неї хронічних захворювань. Проте позивачем разом із заявою не надано жодного документа, який підтверджував би перебування позивача на лікуванні або в хворобливому стані. Крім того, аналогічні заяви про відкладення розгляду справи без надання суду документів, що об`єктивно підтверджують поважність неможливості явки позивача у судові засідання через хворобу, подавались до канцелярію суду 16 січня 2017 року, 10 березня 2017 року та 13 липня 2017 року. Окрім цього, позивач постійно звертається до суду: із клопотаннями, задоволення яких потребує відкладення слухання справи; уточненими позовними вимогами; заявами про відвід головуючого судді; та заявами про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю надання нею доказів, проте самі докази не надає. Також, на думку суду, в позивача було достатньо часу для надання належних доказів та визначення з обсягом позовних вимог. Вказані обставини свідчать про зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами, і як результат затягується розгляд справи. Так, цивільна справа за позовом ОСОБА_1 перебуває в провадженні Слов`янського міськрайонного суду протягом тривалого часу, а саме з 23 грудня 2016 року (з 26 грудня 2018 року по 05 лютого 2019 року – провадження у справі зупинено).

Відповідно до частин першої та другої статті 210 Цивільного процесуального кодексу України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Окрім того, як роз`яснив Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 1 своєї Постанови № 11 від 17.10.2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», при здійсненні правосуддя судам необхідно брати до уваги те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Відповідно до п. 3 вищезазначеної Постанови ПВССУ розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Згідно з п. 2 наведеної постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України, строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК).

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач протягом тривалого часу вчиняє дії, спрямовані на затягування строків розгляду справи, фактично не вчиняє дій, спрямованих на доказування правомірності своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне розглянути дану справу за наявними доказами.

Представник Президента України – Мишковець О.В., яка діє на підставі Довіреності № 02-01/3514 (а.с.90), у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, справу просила розглядати за її відсутності.

08.02.2017 року на електронну адресу суду надіслала Заперечення з яких слідує, що Президент України як глава держави, діє виключно на підставі конституції України. При цьому законодавчі акти не можуть покладати податкових прав чи обов`язків на Главу держави, крім тих, що прямо передбачені нормами Конституції України. Про викладене неодноразово наголошувалось у рішеннях Конституційного Суду України та Вищого адміністративного суду України. Поряд з цим для забезпечення конституційного порядку, нормального функціонування держави існує структурована, багаторівнева, ієрархічна система органів виконавчої і судової влади. Вони наділені відповідною юрисдикцією, мають свій предмет ведення і реалізують повноваження через визначені законодавством процедурні рамки та технології. Вказаний принцип закріплено частиною першою статті 170 Цивільного кодексу України, відповідно до якої Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Крім цього, Конституційним Судом України у Рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) наголошувалося, що в Основному Законі України розмежовуються такі поняття як держава, органи державної влади, посадові і службові особи. Наведене вище свідчить про неприпустимість ототожнювання Президента України як Глави держави із «державою Україна» при оспорюванні дій (бездіяльності) всіх, без виключення, органів державної влади. Отже, обов`язковою умовою участі у цивільному судочинстві того чи іншого суб`єкта від імені Держави Україна є відповідність позовних вимог компетенції та повноваженням такого органу влади. Так, зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, визначені Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Вказаним Законом також закріплені положення щодо компенсаційних виплат грошових заощаджень громадян України, які поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992 - 1994 років і які знаходились на рахунках цих установ не менше одного повного календарного року в період 1992 - 1995 років. Порядок та механізм проведення компенсаційних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У відповідності до статті 6 вказаного Закону компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України починаючи з 1997 року та інших формах відповідно до діючого законодавства. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. При цьому, у підпункті 5.1 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України № 13-рп/2001 зазначено, що наука цивільного права виходить з того, що розміщення особою коштів на рахунках ощадного банку з метою їх збереження є реалізацією її права власності на ці кошти і водночас укладенням між вкладником і ощадним банком цивільно-правової угоди договору банківського вкладу), підтвердженням якої є ощадна книжка. Реальність будь-якого суб`єктивного права власності полягає в його гарантованості. Вклади фізичних осіб в Ощадному банку України, зазначається в Законі України «Про банки і банківську діяльність», гарантуються державою (частина друга статті 57). Що ж стосується зобов`язання держави гарантувати вклади фізичних осіб Ощадного банку України, то ці зобов`язання мають цивільно – правовий характер. Так, відповідно до вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» заощадження повертається поетапно, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Як вказано у роз`ясненні Верховного Суду України від 15 березня 1999 року № 1-5/117 відновлення і повернення проіндексованих заощаджень провадиться лише через установи Ощадного банку України в межах коштів перерахованих для цих цілей Головним управлінням Державного казначейства. Таким чином, Президент України не наділений повноваженнями виступати в судах від імені Держави Україна у правовідносинах щодо відшкодування шкоди чи відновлення заощаджень. Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі елементи, як шкода, протиправність поведінки, причинний зв`язок між ними, а також вина заподіювана шкоди. За відсутності хоча б одного з наведених елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому, позивач повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем (постанова Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року до справі № 6-183цс14). Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви позивач не зазначає якими саме діями з боку Глави держави їй завдано таку шкоду. Просить суд, у задоволенні позову ОСОБА_3 – відмовити.

Представник відповідача - ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» Оніщук О.Л., яка діє на підставі довіреності від 08.11.2016 року (а.с.94), у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, справу просила розглядати за її відсутності.

13.02.2017 на адресу суду надіслано заперечення з яких слідує, що згідно ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 року становлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР. Відповідно до положень ст. 6 Закону, компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України починаючи з 1997 року та інших формах відповідно до законодавства. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України. Те, що грошові кошти, які підлягають виплаті згідно Закону визнаються державним боргом та повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, які надаються особам Державою через органи державного казначейства у певних умовах та в певних розмірах підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Додатком №3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2017 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2017 рік», не передбачено видатків на проведення заходів щодо компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень. Просить суд, відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача – Головного територіального управління юстиції у Донецькій області у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

02.10.2017 року на адресу суду надійшло Заперечення з якого слідує, що Згідно із законом України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) — це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно позову ОСОБА_4 у період 1982 - 1992 років внесено грошові кошти у рублях СРСР в установи Ощадного банку СРСР, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - Ощадбанк). Указом Президента України від 25 серпня 1996 року N 762/96 «Про грошову реформу в Україні» українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню, а отже розмір вкладів Позивача потрібно визначати в гривнях курсом 100000 карбованців на 1 гривню. Перерахування вкладів Позивача у долари США не передбачено законом та договором банківського вкладу. Кабінет Міністрів України не є стороною у договорі банківського вкладу, а отже не має зобов`язань у спірних правових відношеннях щодо виконання умов договору банківського вкладу між Позивачем та Ощадбанком. Статтею 6 Закону №537 визначено, що компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року та в інших формах відповідно до чинного законодавства. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються у Державному бюджеті України окремою статтею. Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України. Таким чином, порядок виплат громадянам України по грошових заощадженнях регулюється відповідними актами: постановами Кабінету Міністрів України на кожний рік в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на поточний рік. Згідно до п. 4 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. З вищезазначених норм законодавства, можна дійти до висновку про те, що серед основних функцій Кабінету Міністрів України - розробка та контроль за виконанням Державного бюджету. Як орган державної влади, Кабінет Міністрів України відповідно до статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Діючим законодавством прямо не передбачений обов`язок Кабінету Міністрів України виділяти кошти в межах Державного бюджету для покриття витрат, пов`язаних із компенсацією заощаджень громадян України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» приймав постанови про виплату частини заощаджень громадян, а саме: постанови №825 від 08 червня 1998 року, №817 від 17 травня 2000 року, № 275 від 26 березня 2001 року, № 471 від 05 квітня 2002 року, №382 від 26 березня 2003 року, № 306 від 11 березня 2004 року, № 409 від 30 травня 2005 року, №1091 від 03 серпня 2006 року, №366 від 01 березня 2007 року, № 1 від 09 січня 2008 року, № 481 від 20 травня 2009 року, № 346 від 23.04.2012, якими встановлюється черговість і обсяги виплат громадянам проіндексованих грошових заощаджень. Таким чином, вимоги Позивача визнати незаконною діяльність та бездіяльність Держави щодо відновленню своїх конституційних прав в відповідності з Конституцією України та законами України, - не обґрунтовані та не мають законних підстав. Додали, що на виконання вимог Закону № 537 Кабінетом Міністрів України прийняті відповідні підзаконні нормативні акти (постанови), якими встановлено в рамках власних повноважень, порядок та розмір виплат на користь погашення грошових зобов`язань держави перед колишніми вкладниками Ощадбанку СРСР та власниками облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, в той же час, перерахунок коштів на покриття витрат за знеціненими грошовими заощадженнями здійснюється Державним казначейством України, згідно з розписом видатків державного бюджету та на підставі розподілу, проведеного Міністерством фінансів України через установи Ощадбанку.

Отже, розпорядником коштів виступає Міністерство фінансів України. Таким чином, Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює компенсацію заощаджень та виплату коштів за знеціненими грошовими заощадженнями, а отже відсутні підстави визнати Кабінет Міністрів України належним відповідачем у справі. Кабінет Міністрів України не є суб`єктом юридичних зобов`язань, які вимагає задовольнити Позивач у позові, а між Позивачем та Кабінетом Міністрів України відсутній спір про право. Що стосується вимоги Позивача зобов`язати Державу Україна відшкодувати моральну шкоду в розмірі сто тисяч гривень, зазначають, що відповідно до положень частини 1 статті 1167 ЦК України, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювана. Позивач не довів чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювана та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Відповідне роз`яснення містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Просять суд, відмовити повністю у задоволенні позовних вимог (а.с.201-208).

Представник відповідача – Державної казначейської служби України Смирнов О.В. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи у їх сукупності та взаємозв`язку і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

З матеріалів справ вбачається, що відповідно до копії Ощадної книжки на ім`я ОСОБА_1 , остання має наступні рахунки: № 13202, № 10893, № 07901084, № 10425, № 07900210, № 028554, № 163223, № 042806, № 041465, № 041886, № 07220, відкриті у Ощадбанку СРСР (а.с.41-50).

Відповідно до відповіді ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецьке обласне управління АТ «ОщадБанк» №104.26-08/370 від 08.06.2017 року, ОСОБА_3 має наступні рахунки грошових вкладів: № 17973 (компенсаційний рахунок), дата відкриття 25.04.1997 року – 3432,45 грн.; № 34188 (компенсаційний рахунок), дата відкриття 25.04.1997 року – 6282,15грн. (а.с.177-179).

Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02 січня 1992 року регулюються Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», на підставі цього Закону встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», державна зобов`язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.

Статтею п`ятою наведеного Закону встановлено, що установи Ощадного банку України на підставі цього Закону протягом грудня 1996 року – березня 1997 року проводять одноразову індексацію вкладів громадян. На проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, вкладнику видається ощадна книжка.

Статтею 6 ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачено, що кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» № 537/96-ВР приймав постанови про виплату частинами заощаджень громадян, а саме: Постанови від 08 червня 1998 року № 825, від 17 травня 2000 року № 817, від 26 березня 2001 року № 275, від 05 квітня 2002 року № 471, від 26 березня 2003 року № 382, від 11 березня 2004 року № 306, від 30 травня 2005 року № 409, від 03 серпня 2006 року №1091, від 01 березня 2007 року № 366, від 09 січня 2008 року № 1, від 20 травня 2009 року № 481, від 23 квітня 2012 року № 346, якими встановлюється черговість і обсяги виплат громадянам проіндексованих грошових заощаджень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діючим законодавством прямо не передбачений обов`язок Кабінету Міністрів України виділяти кошти в межах Державного бюджету для покриття витрат, пов`язаних із компенсацією заощаджень громадян України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

Рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року №13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.

Крім того, вказаним рішенням Конституційного Суду України визначено, що відновлені та проіндексовані згідно із Законом вклади є об`єктом права приватної власності громадян.

Слід зазначити, що компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» проводиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, для чого в Державному бюджеті України, починаючи з 1997 року, передбачаються відповідні кошти.

Закон передбачав поетапне, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин повернення знецінених грошових заощаджень.

Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України. Ним також встановлюється перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат, що здійснюються у разі смерті вкладника.

Протягом 1997-2001 років постановами Кабінету Міністрів України визначались групи вкладників в залежності від їх віку, інших обставин та обсяги бюджетних коштів, що спрямовувались на виплати цим групам вкладників, в межах коштів, передбачених у Державному бюджету України на відповідний рік.

До зазначених груп вкладників відносились, зокрема, особи, яким на 1 січня відповідного бюджетного року виповнилося 80 років і більше (1997-2000 роки), інваліди війни (2000 рік), інваліди війни, дружини (чоловіки) померлих інвалідів війни незалежно від року їх смерті, кавалери орденів Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років (2001 рік).

У 2001 році 6 млн. гривень передбачалось спрямувати вкладникам, яким станом на 1 січня 2001 р. виповнилося 90 років і більше, у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 2000 гривень за кожною ощадною книжкою. У цьому ж році на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року за відповідними видами товарів передбачались виплати пенсіонерам та інвалідам.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 положення Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в частині щодо повернення заощаджень громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, відновлених та проіндексованих згідно з цим Законом в установах Ощадного банку України, залежно «від віку вкладника» та «інших обставин» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Починаючи з 2002 року, виплати громадянам України грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» проводяться незалежно від віку вкладника та інших обставин.

Однак при проведенні зазначених виплат не враховується також вимога Закону щодо повернення заощаджень в залежності від суми вкладу.

Із роз`яснення Верховного Суду України від 15 березня 1999 року № 1-5/117 «Про деякі питання застосування Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» судами встановлено, що кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України.

Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Ощадний банк України провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення, визначеного співвідношення між групами вкладників.

Те, що грошові кошти, які підлягають виплаті згідно з Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визнаються боргом та повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, які надаються особам Державою через органи державного казначейства на певних умовах та в певних розмірах підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України».

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 346 «Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР» виплата компенсації в 2012 році передбачалась вкладникам, відомості про яких станом на 01 січня 2012 року внесені до інформаційно-аналітичної системи «Реєстр вкладників заощаджень громадян» та які не отримали протягом 2008 року компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1000,00 гривень на одного вкладника.

Стосовно позовних вимог щодо внесків, зроблених позивачем в період 1992-1994 років, слід зазначити наступне.

Суду не надано жодного доказу на підтвердження факту порушення права позивача щодо повернення вкладів, внесених ОСОБА_1 до Ощадбанку України, на рахунок № 10893 20 липня 1992 року 20000,00 руб. та 23 липня 1992 року 366,66 руб., на рахунок № 07900210 15 січня 1992 року 6700,00 руб. та 1155,75 руб., на рахунок № 042806 25 серпня 1993 року 350000 крб., на рахунок № 04146508 травня 1993 року 120000,00 крб., на рахунок № НОМЕР_7 10 липня 1993 року 400000,00 крб. Факту відмови у видачі вказаних вкладів у судовому засіданні не встановлено.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» суд відмітив: не заперечується, що заявники можуть забрати вклади із відповідними процентами, якщо захочуть. Із матеріалів справи не встановлено, що хтось із заявників використав це право. Навпаки, деякі заявники стверджували, що не мають необхідності у першочергових вкладах, наполягаючи на тому, що основним предметом їх заяв є можливість отримати проіндексовані суми. При даних обставинах і у тій мірі, в якій заявники торкаються повернення вкладів, суд вважає, що заявники не можуть вимагати кваліфікувати їх як «потерпілих» на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Що стосується засобів, передбачених Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які відповідають проіндексованій вартості вкладів, суд відмічає, що ці засоби належать до засобів Державного казначейства, виділених Державою на визначених умовах. Також суд нагадав, що право на індексування заощаджень не гарантується як таке статтею 1 Протоколу № 1, тому не може бути застосована до випадків, які розглядаються.

Слід зауважити, що 05 лютого 2004 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про ініціативу створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання з Російською Федерацією питань розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України», відповідно до положень якої, вирішено звернутися до Федеральних Зборів Російської Федерації з ініціативою щодо створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання питань, що стосуються розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України.

Крім того, Верховною Радою України була створена Тимчасова Спеціальна комісія з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України, яка проводила роботу по вишуканню додаткових джерел фінансування передбачуваних витрат у двох напрямах: визначення зовнішніх та внутрішніх джерел. З метою вишукання зовнішніх джерел була проведена значна робота по пошуку матеріалів, що підтверджували б зобов`язання колишнього Ощадбанку СРСР по вкладах громадян України. Вивчивши ці матеріали, комісія дійшла висновку щодо необхідності поновлення переговорів з Російською Федерацією для врегулювання взаємовідносин із зазначеного питання.

Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2000 року № 1754-Ш «Про боргові зобов`язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку» зобов`язано Кабінет Міністрів України порушити перед Російською Федерацією питання про врегулювання взаємовідносин з питань, що стосуються розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР перед громадянами та повернення Україні 84,3 млрд. крб., що були станом на 1 січня 1991 року акумульовані в Ощадному банку СРСР і є власністю громадян України.

Це викликано, насамперед, тим, що протягом всього періоду діяльності установи Ощадного банку СРСР на території України залучали вільні кошти на вклади, обслуговували обіг державних цінних паперів та проводили розрахунково-касове обслуговування населення. Залучені на вклади кошти протягом року акумулювалися на кореспондентських рахунках установ Ощадного банку СРСР на території України.

Відповідно до встановленого порядку, щорічно ( після закінчення календарного року) загальна сума залишку коштів на кореспондентських рахунках установ Ощадного банку СРСР на території України списувалися на кореспондентський рахунок Правління Ощадбанку СРСР, а останнє передавало їх Державному банку СРСР та Міністерству фінансів СРСР.

Згідно Угоди, підписаної Головою Нацбанку України, Ощадбанк СРСР з коштів, які значилися у розрахунках з Правлінням Ощадбанку СРСР на рахунку № НОМЕР_9 у розмірі 82,9 млрд. руб. оформляє як міжбанківський кредит ощадних банків республік Ощадбанку СРСР на термін до врегулювання питання про розподіл внутрішнього боргу СРСР та відповідного врегулювання розрахунків між Ощадбанком СРСР і Держбанком СРСР. Передбачалось, що у 1991 році Ощадбанк СРСР сплатить за цей кредит плату у встановленому на цей рік розмірі; розмір плати на 1992 та наступні роки буде встановлюватися спеціальною угодою сторін. Решту коштів у розмірі 1,4 млрд. рублів переоформлено у міжбанківський кредит ощадних банків республік Ощадбанку СРСР під 7 відсотків річних терміном до врегулювання Ощадбанком СРСР розрахунків з Мінфіном СРСР по державному боргу.

13 березня 1992 року в м. Москва державами-учасницями СНД підписано Угоду про принципи і механізми обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР. Відповідно до зазначеної Угоди (стаття 1) заборгованість населенню з боку уряду колишнього СРСР по залишку вкладів в ощадних банках була віднесена до державного внутрішнього боргу. Згідно статті 2 Угоди, її Сторони беруть на себе зобов`язання з погашення державного внутрішнього боргу колишнього СРСР перед населенням у сумах пропорційно залишку заборгованості, яка рахувалася станом на 1 січня 1991 року на балансах закладів Ощадбанку СРСР на території кожної із Сторін. Зазначена Угода набула чинності з дати її підписання.

Відповідно до ноти Міністерства закордонних справ України до Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав, при підписанні Угоди від 13 березня 1992 року Українська Сторона підтримала пропозицію Республіки Білорусь про необхідність одночасного вирішення питання про поділ активів і пасивів колишнього Державного банку СРСР шляхом укладення окремої угоди. При цьому особливо підкреслювалось, що заборгованість, яка налічувалась на 1 січня 1991 року на балансах установ Ощадбанку СРСР на території кожної з держав-учасниць Співдружності, утворилась у зв`язку з вилученням союзними органами коштів з Ощадбанку. Виходячи з цього, міжнародно-правові зобов`язання України, що випливають з Угоди від 13 березня 1992 року, в тому числі стосовно погашення відповідної заборгованості уряду колишнього СРСР населенню щодо залишку вкладів у ощадних банках на території України, виникають лише після поділу активів і пасивів колишнього Державного банку СРСР.

Таким чином, згідно з Угодою від 13 березня 1992 року для України зобов`язання по сплаті заборгованості її громадянам по залишку вкладів в установах Ощадного банку СРСР виникають лише після розподілу активів та пасивів колишнього Державного банку СРСР. На теперішній час розподілу активів та пасивів колишнього Державного банку СРСР не відбулося, а отже зобов`язання для України за Угодою від 13 березня 1992 року не виникли.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що заходи спрямовані Державою Україна на відновлення та збереження заощаджень громадян, які були вкладниками в установах Ощадбанку колишнього СРСР, перш за все вживаються Державою, як гарантом захисту майнових інтересів своїх громадян, а не основним боржником у даних правовідносинах. Слід зауважити, що процес міжнародного врегулювання питання щодо повернення вкладів колишнього Ощадного банку СРСР є досить тривалим. Між тим, судом встановлено відсутність порушення Державою Україна прав позивача ОСОБА_1 , як вкладника фінансових установ колишнього СРСР.

Поняття «дискримінація» закріплено в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Проте, в судовому засіданні не встановлено жодної обставини, яка б свідчила про наявність будь – якої ознаки дискримінації відносно позивача ОСОБА_1 з боку держави Україна, як прямої, так і непрямої.

Вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, у зв`язку з її не доведеністю.

При цьому суд виходить з наступного.

Загальні підстави для відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України. Так, згідно з даною нормою, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як роз`яснено в п. 5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили про можливість задоволення даної вимоги позивача, зокрема, факту спричинення моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Отже, зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 5, 6 ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», статтями 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна, Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» в особі філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», Кабінету Міністрів України, Державній казначейській службі України, ПАТ «Державний ощадний банк України», про поновлення порушених прав – відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 28 грудня 2019 року.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду І.О. Сидоренко