Справа № 550/1160/19

Провадження № 2/550/267/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 року смт. Чутове

Чутівський районний суд Полтавської області

в складі : головуючого судді Ланни Я.О.,

за участю секретаря судового засідання - Томас Ю.П.,

представника позивача - адвоката Степаненко О.Г.,

представників відповідача - адвокатів Стасовського М.В. та Фесенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чутове справу № 550/1160/19 (провадження №2/550/267/19) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів. В позові посилається на те, що 17.12.2014 Чутівським районним судом Полтавської області було винесено рішення №550/1023/14-ц, яким задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 коштів за договором позики від 21.02.2013. Згідно рішення суду із ОСОБА_2 на його користь було стягнуто 935455,66 грн неповернутого боргу; 1768,25 грн відсотків за користування позикою та 3775,80 грн витрат по оплаті судового збору. Зазначене рішення суду було виконано ОСОБА_2 в примусовому порядку лише 22.07.2019, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Враховуючи викладене, а також неналежне виконання боржником своїх зобов`язань, позивач вважає, що має право на стягнення із ОСОБА_2 3% річних від простроченої суми боргу - в розмірі 107160,76 грн, інфляційних збитків в сумі 563117,18 грн та курсової різниці з конвертації з долара США на гривню в розмірі 596398,18 грн. У зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги про стягнення зазначених коштів із ОСОБА_2 .

Ухвалою судді від 18.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

04.11.2019 судом було продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, по 04.12.2019.

02.12.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Степаненко О.Г. позовні вимоги підтримали повністю, просили суд їх задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.

Представником відповідача, адвокатом Стасовським М В. до суду надано відзив, із змісту якого вбачається, що відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з його необґрунтованістю. Свою позицію обґрунтовує тим, що даний спір виник з приводу виконання судового рішення у справі №550/1023/14-ц від 17.12.2014, що врегульовано Законом України «Про виконавче провадження». Адвокат вважає, що в такому випадку не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України. Стосовно стягнення 3% річних із відповідача, представник відповідача вважає, що така вимога вже була задоволена рішенням суду від 17.12.2014, згідно якого було стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки за користування позикою в сумі 1768,25 грн. Крім того, сторона відповідача не погоджується із вимогою позивача про стягнення курсової різниці з конвертації з долара США на гривню в розмірі 596 398,18 грн, оскільки положення ст. 625 Цивільного кодексу України не містять такої міри відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Представники відповідача, адвокати Стасовський М.В. та Фесенко Ю .О. в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Заслухавши думку сторін, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою ст.81 ЦПК україни передбачено, що сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 17.12.2014 задоволено позов ОСОБА_4 що діяв в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів. Із ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 : 935 455,66 грн. - суму неповернутого боргу за договором позики; 1768,25 грн - відсотків за користування позикою та 3775,80 грн - витрат по оплаті судового збору (а.с.7).

02.03.2015 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Чутівського РУЮ, ОСОБА_5 було відкрито виконавче провадження №46713861 з виконання виконавчого листа №550/1023/14-ц виданого 27.02.2015 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 935455,66 грн суму неповернутого боргу за договором позики (а.с.8).

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області, Федько Є.О. від 27.06.2019 закінчено виконавче провадження №46713861 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду (а.с.18).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року №373/2054/16-ц.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Судом встановлено, що повне виконання боржником ОСОБА_2 своїх зобов`язань з повернення позики відбулося 22.07.2019.

Як вбачається із наданих позивачем копій платіжних доручень №1266 від 07.10.2015; №281 від 17.02.2017; №679 від 07.04.2017; №2889 від 06.11.2017; №3312 від 06.12.2017; №54 від 12.01.2018; №333 від 14.02.2018; №627 від 23.03.2018; №796 від 06.04.2018; №2433 від 15.11.2018; №968 від 08.02.2019; №3068 від 22.07.2019, ОСОБА_2 сплачував борг частинами (а.с.9-16).

Отже, суд погоджується із розрахунком позивача стосовно нарахування 3 % річних в розмірі 107160,76 грн, які розраховані з урахуванням часткового погашення боргу, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 11.03.2015 до дня повного погашення боргу, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлена та доведена в судовому засіданні відповідним розрахунком (а.с.21) вимога про стягнення із ОСОБА_2 3% процентів річних в сумі 107160,76 грн за час прострочення виконання зобов`язання.

Допитаний в судовому засіданні свідок бухгалтер ОСОБА_7 роз`яснила, яким чином та за якою формулою нею було здійснено розрахунок трьох відсотків річних за користування грошовими коштами відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Бухгалтер ОСОБА_7 повідомила суду, що при проведенні даного розрахунку було взято боргові періоди з 11.03.2015 по 22.07.2019, з рахуванням часткової сплати боргу відповідачем.

Доводи сторони відповідача про те, що до виниклих між сторонами правовідносин не підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України суд до уваги не приймає з наступних підстав.

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц .

З урахуванням викладеного, суд вважає , що у статті 625 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (договірного або деліктного) незалежно від підстав його виникнення.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2014 році у справі № 550/1023/14-ц зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором позики не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання - 22 липня 2019 року (дата погашення боргу в повному обсязі). Відтак кредитор ОСОБА_1 має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Щодо стягнення із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 інфляційних збитків в сумі 563117,58 грн суд зазначає наступне.

Як уже зазначалося, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

21.02.2013 р. між позивачем та відповідачем був укладений нотаріально посвідчений договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність строком до 01.10.2013 р. кошти в розмірі 314 000 грн., що в еквіваленті становить 39 250 доларів США. 20.03.2014 р. між сторонами укладено нотаріально посвідчений Договір про внесення змін до Договору позики від 21.02.2013 р., відповідно до якого відповідач зобов`язався виплачувати позивачу грошові кошти в сумі 616 758 грн., що в еквіваленті становить 59304 долари США до 01.10.2014 р.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного виключно у гривнях.

З огляду на викладене вимоги ОСОБА_1 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.

Доводи позивача з цього приводу не свідчать про можливість стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання ОСОБА_2 , так як в договорі позики чітко визначений грошовий еквівалент в доларах США, а визначений порядок повернення позики не змінює предмет (валюту) позики.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 грудня 2016 року № 6-1672 цс 16, а також міститься у Постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №757/46015/15-ц.

В договорі позики грошових коштів, який був укладений між сторонами борг прив`язано до валюти США, тому суд прийшов висновку, що положення частини 2 статті 625 ЦК України щодо нарахування встановленого індексу інфляції на суму боргу не застосовується до зобов`язань, визначених в еквіваленті в іноземній валюті, а стосується лише грошових зобов`язань, виражених лише в гривневому еквіваленті.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 563117,58 грн інфляційних витрат.

Суд також не погоджується із вимогою позивача про стягнення з ОСОБА_2 596398,18 грн збитків у вигляді курсової різниці з конвертації з долара США, з огляду на наступне.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, просив стягнути її на підставі ст.ст. 22, 533 Цивільного кодексу України.

Тобто позовна вимога фактично полягає у стягненні збитків у вигляді курсової різниці валют, яка утворилася у зв`язку з передачею грошових коштів у доларах США на виконання договору позики і їх вартістю на момент фактичного повернення коштів у національній валюті України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобовязання.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обовязок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Позивач, як кредитор за договором позики, відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2014 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 160 162 грн, із яких: 129 163 грн основний борг; 30 999 грн проценти за три роки користування позикою - 129163,00 грн є повним розміром заборгованості.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 17.12.2014 стягнуто суму основного боргу в гривнях. Рішення набрало законної сили і виконано відповідачем в повному обсязі 22.07.2019.

Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, провадження №14-79цс18.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 596398,18 грн збитків у вигляді курсової різниці з конвертації з долара США.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів підлягає частковому задоволенню, а саме щодо стягнення із відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 107160,76 грн.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 141 ЦПК України. Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 9605,00 грн, оскільки позовні вимоги задоволено частково, тому стягненню з відповідача підлягає 816,43 грн.

Керуючись ст. 22, ч.1 ст.509, ст.524, ч.1 ст.526, ст.533-535, ч.4 ст.623, ч.1 ст.626, ч.1 ст.627, ст.ст.625, 629 ч.1 ст.1046, ч.1ст.1049 525-526, 530, 629, 1046-1048, 1049 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 107160 (сто сім тисяч сто шістдесят),76 грн 3% річних за час прострочення виконання зобов`язання.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 816 (вісімсот шістнадцять), 46 грн в рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору.

В решті у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Полтавського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Чутівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної

скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складено 26 грудня 2019 року.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Представник позивача - адвокат Степаненко Ольга Григорівна, адреса: АДРЕСА_3, паспорт НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .

Представник відповідача - адвокат Стасовський Микола Васильович, службова адреса: вул. Ляхова,1 кімн.27 м. Полтава.

Представник відповідача - адвокат Фесенко Юлія Олександрівна, службова адреса: вул. Ляхова,1 кімн.27 м. Полтава.

Суддя Я. О. Ланна