П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 р.

м. Одеса

Справа № 420/3453/19

Головуючий в І інстанції: Харченко Ю.В.

Дата та місце ухвалення рішення: 30.09.2019 р.

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді - доповідача -

Шеметенко Л.П.

судді -

Стас Л.В.

судді -

Турецької І.О.

за участю секретаря - Коваль Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою кандидата юридичних наук, доцента, доцента кафедри кримінального права Національного університету "Одеська юридична академія" ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року по справі за позовом кандидата юридичних наук, доцента, доцента кафедри кримінального права Національного університету "Одеська юридична академія" ОСОБА_1 до ректора Національного університету "Одеська юридична академія" Загороднього Віктора Євстафійовича про визнання протиправною бездіяльності, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до ректора Національного університету "Одеська юридична академія" Загороднього Віктора Євстафійовича, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.09.2019 року, просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо:

- не включення її до Плану проходження стажування професорсько-викладацького складу кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» на 2018-2019р.р., затвердженого ректором Національного університету «Одеська юридична академія» Загороднім В. Є. 03 вересня 2018р.;

- не включення її до наказу ректора Національного університету «Одеська юридична академія» Загороднього В.Є. «Про підвищення кваліфікації» від 06 березня 2019р. №361-6;

- не направлення її на підвищення кваліфікації/стажування на кафедру кримінального права, процесу і криміналістики Міжнародного гуманітарного університету з 18 березня 2019 року по 14 квітня 2019 року;

- не виконання приписів Міністерства освіти і науки України (лист Міністерства освіти і науки України №3/144-19 від 02 травня 2019р.) щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду звернення від 04 березня 2018р. щодо забезпечення включення її до поточного плану-графіку підвищення кваліфікації викладачами кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія», та направлення її на підвищення кваліфікації/стажування на кафедру кримінального права, процесу і криміналістики Міжнародного гуманітарного університету з 18 березня 2019 р. по 14 квітня 2019 р.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року задоволено клопотання представника відповідача, закрито провадження у справі та роз`яснено позивачеві, що даний спір має вирішуватись за правилами цивільного процесуального законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржену ухвалу та прийняти нову про направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт вказує, що в даному випадку відсутні підстави для закриття провадження по справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. На думку апелянта, даний спір є публічно-правовим та його вирішення відноситься до компетенції адміністративних судів, з огляду на те, що в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень це не лише орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, а й інший суб`єкт при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Апелянт вважає, що посада ректора НУ "ОЮА" підпадає під категорію іншого суб`єкта при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Зазначеного висновку апелянт дійшла на підставі того, що Національний університет «Одеська юридична академія» є юридичною особою публічного права, а відповідно до п. 6.1 Статуту вказаного вищого навчального закладу, безпосереднє управління діяльністю університету здійснює ректор, який наділений публічно-владними управлінськими функціями.

Апелянт посилається на те, що виниклі між сторонами правовідносини не мають приватно-правового характеру, а є публічно-правовим спором, з огляду на те, що однією із сторін вказаного спору є суб`єкт, який здійснює публічно-владні управлінські функції; правовідносини, які виникли між сторонами пов`язані з управлінською діяльністю відповідача, зокрема, із невиконанням ним публічно-владних управлінських функцій, які були йому делеговано.

Позивач вважає, що питання, пов`язані із підвищенням кваліфікації та стажуванням є невід`ємною складовою освітнього процесу як публічно-правової мети функціонування НУ "ОЮА", і що ректор вказаного університету, як представник даного вищого навчального закладу, не виконав у цій сфері свої прямі функціональні обов`язки. Також позивач зазначила, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки оскаржувана ухвала входить у суперечність із іншими ухвалами суду та усією попередньою процесуальною діяльністю суду у даній справі, оскільки в ухвалі від 12.06.2019 року про відкриття провадження суд дійшов висновку про те, що даний позов підсудний Одеському окружному адміністративному суду.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Закриваючи провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд першої інстанції посилався на те, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у зв`язку з тим, що відповідач у справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, не є органом управління освітою, та не здійснює функцій суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а позовні вимоги спрямовані на захист суб`єктивного права позивача у сфері приватно-правових договірних відносин, які виникли між вищим навчальним закладом та працівником, який виконує свої посадові обов`язки на підставі трудового договору.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в наявних між сторонами спірних правовідносинах відсутні встановлені положеннями Кодексу адміністративного судочинства України ознаки справи адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.

За практикою Європейського Суду з прав людини поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (справа "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року).

Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Системний аналіз норм Конституції та процесуальних законів дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.

За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження, а також на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, зокрема, однією із сторін в ньому є суб`єкт владних повноважень. Слід зазначити, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак, спір набуває ознак публічно-правового не лише за наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи його посадової особи, а й за умови здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Однією з підстав для закриття провадження по справі став висновок суду першої інстанції про те, що у виниклих правовідносинах відповідач не є суб`єктом владних повноважень, оскільки не здійснює публічно-владні управлінські функції.

Колегія суддів вважає обґрунтованою вказану думку суду першої інстанції.

Згідно Статуту Національного університету "Одеська юридична академія", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 05.01.2017 року № 20, університет є окремим видом установи, яка є юридичною особою публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Таким чином, університет не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, ректор університету не є посадовою чи службовою особою органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

В своїй апеляційній скарзі, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач, на її думку, є суб`єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, оскільки є іншим суб`єктом, який здійснює публічно-владні управлінські функції, так як він здійснює управління діяльністю університету.

Слід зазначити, що суб`єктом владних повноважень може бути інший суб`єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих функцій, тобто особа, яка не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, але в силу повноважень, наданих законодавством, виконує окремі владні управлінські функції або делеговані повноваження.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що систему органів управління у сфері освіти визначено статтею 62 Закону України «Про освіту», відповідно до частини 1 якої до органів управління у сфері освіти належать: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки; центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти; постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти; державні органи, яким підпорядковані заклади освіти; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування.

При цьому, керівники вищих навчальних закладів до такого переліку не віднесені.

В даному випадку ректор університету не виконує владно-управлінські функції у сфері освіти і науки, а виконує лише обов`язки по управлінню Університетом, як юридичною особою, організовує його діяльність (п.п. 6.1, 6.7 Статуту).

Слід зазначити, що кожна юридична особа має цивільну дієздатність, тобто набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ст. 92 Цивільного кодексу України).

Цією ж статтею передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 24 Закону України "Про освіту" закріплено, що система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами.

Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

Таким чином, законодавством передбачено, що юридична особа має свої органи управління, які наділені певними повноваженнями, зокрема, управлінськими. Однак, сам факт наявності у керівника установи повноважень на управління цією установою не визначає юридичну особу як суб`єкта владних повноважень, а керівника цієї установи як посадову чи службову особу суб`єкта владних повноважень.

На вказаний висновок не впливає і посилання позивача на те, що Національний університет "Одеська юридична академія" є юридичною особою публічного права, оскільки такий вид юридичної особи вказує лише на порядок її створення.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України, яка визначає види юридичних осіб, встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні правовідносини не пов`язані з прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що відповідач у спірних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Слід також звернути увагу на те, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка, на її думку, перешкоджає їй реалізувати своє право на проходження підвищення кваліфікації/стажування, передбачене Кодексом законів про працю України, Законом України "Про вищу освіту".

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Таким чином, спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим, а пов`язаний із реалізацією позивачем її трудових прав, які виникли між сторонами на підставі трудового договору, тобто вказаний спір є приватноправовим.

Згідно ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що дана справа не має ознак адміністративної справи, а спір, що виник між сторонами повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Вказаний висновок здійснено судом першої інстанції з урахуванням постанови Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі №826/18956/16, в якій викладено аналогічну правову позицію. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

ОСОБА_1 в поданій апеляційній скарзі посилалась на те, що вказана постанова не може бути визнана вагомим аргументом для закриття провадження у справі, оскільки вона є лише правозастосовним актом індивідуальної дії, пов`язана із регулюванням відносин між зовсім іншим вузом та студенткою.

Стосовно вказаного доводу апелянта, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, врахування судом першої інстанції при розгляді даної справи позиції Верховного Суду відповідає вимогам процесуального закону.

Посилання апелянта на те, що оскаржувана ухвала входить у суперечність із іншими ухвалами суду та усією попередньою процесуальною діяльністю суду у даній справі, є безпідставними та не приймаються до уваги колегією суддів, з огляду на те, що згідно зі статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд наділений повноваженнями закрити провадження у справі, після його відкриття, у разі встановлення, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Це право не ставиться у залежність від попередньо прийнятих судом рішень у справі.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, прийнята з дотриманням норм процесуального права, з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу кандидата юридичних наук, доцента, доцента кафедри кримінального права Національного університету "Одеська юридична академія" ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Судове рішення складено у повному обсязі 26.12.2019 р.

Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя : Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька