КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2019 року м. Київ № 320/5756/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Повх І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Дружинський А.С.,

від відповідача - Логовська Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 № 1651920-1305 прийняте ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 25 717,43 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 27.04.2017 № 27045-1305 прийняте ДФС у м. Києві на суму 21 808,38 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що зареєстрований як фізична особа підприємець Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області 20.11.2000, починаючи з 01.01.2012р. обрав спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і здійснює підприємницьку діяльність на 2 групі за ставкою 20%. При цьому, місце здійснення позивачем підприємницької діяльності визначено за наступними адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3.

Також позивач зазначив, що Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято податкові повідомлення-рішення за якими йому нараховано земельний податок за 2016 рік, ППР від 27.04.2016 № 165192-1305 на суму 25717,43 грн.; земельного податку за 2017 рік, ППР від 27.04.2017 № 27045-1305 на суму 21808,38 грн.

Позивач вважає, що у нього відсутній обов`язок зі сплати земельного податку, що прямо визначено у п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, де вказано «… платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків та зборів: 4) податку на майно ( в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення особистого селянського господарства».

Відтак, зазначив позивач, оскільки він зареєстрований приватним підприємцем - платником податку 2 групи (ставка 20%) та з 2012 року використовує приміщення за адресою: АДРЕСА_2 для провадження господарської діяльності, у контролюючого органу були відсутні підстави нараховувати йому податок на майно (в частині земельного податку), оскільки земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Крім того, судом запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та витребувано докази по справі.

Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачу на праві власності належить нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому вказав, що приписами пункту 287.8 статті 287 ПК України встановлена імперативна норма, а саме; власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, зазначив відповідач, ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Разом з тим, згідно норм чинного законодавства, умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Відповідач звертав увагу, про необхідність розмежовувати поняття «використання в господарській діяльності нежитлового приміщення», та «використання в господарській діяльності земельної ділянки», при цьому в матеріалах справи відсутні докази використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Додатково відповідач зауважив, що з даного предмету спору наявна стала судова практика, яка підтверджує позицію контролюючого органу, а саме: Верховний Суд України дійшов наступного висновку, який викладений в постанові від 24.11.2015 № 21-2352а15: «Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку стати земельного податку». Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного суду України від 07.07.2015 № 21-775а15, постанові від 24.11.2015 у справі № 826/14703/13-а, а також постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/8675/17, від 07.08.2018 у справі № 826/8490/17, у постанові Верховного суду України від 15.02.2019 у справі № 826/9948/16(копія постанови додається), у постанові Верховного суду України від 09.04.2019 у справі № 826/12960/16.

Позивач не погоджуючись з доводами відповідача викладеними у відзиві на позов, 09.12.2019 подав до суду відповідь на відзив, де зазначив про те, що у відповідності до приписів закріплених в ч. 2 ст. 120 ЗК України - «Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача).

Таким чином, очевидно, що з переходом права власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_2 до позивача перейшло право й користування земельною ділянкою на якій такий об`єкт нерухомості розміщений.

Отже , зазначив представник позивача, враховуючи ту обставину, що земельна ділянка використовується позивачем за її цільовим призначенням (код класифікації 03.10.- обслуговування будівель ринкової інфраструктури), оскільки на такій земельній ділянці споруджений об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення, що використовується позивачем у господарській (підприємницькій) діяльності тому відсутні підстави для сплати позивачем земельного податку платником єдиного податку, яким є позивач.

При цьому, представник позивача зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2013 в справі № 826/16963/13-а було скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі від 30.04.2013 № 0004131730, яким позивачу було визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб ( як плата за землю під нежилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 ).

Відповідач не погоджуючись з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, подав до суду заперечення від 10.12.2019 та від 12.12.2019 де зазначив про те, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Також відповідач зауважив, що позивачем як платником єдиного податку у свою чергу не було доведено того, що ним отриманий оподаткований дохід від використання земельної ділянки.

Додатково відповідач зауважив, що посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2013 у справі № 826/16963/13 не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки у межах даної справи не було досліджено саме використання земельної ділянки у межах господарської діяльності позивача. Водночас, згідно практики Верховного Суду щодо вирішення спорів з аналогічних правовідносин вказав, що у своїх постановах Верховний Суд зазначає: «...Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку».

У письмових поясненнях від 13.12.2019 № 13/12/19-1 наданих до суду позивач звертав увагу, що відповідачем належними та допустити доказами не доведено, що земельна ділянка та нежитлове приміщення, яке на ній розташоване за адресою: АДРЕСА_2 не використовується позивачем у господарській (підприємницькій ) діяльності відповідно до заявлених ним видів економічної діяльності, зазначених у витягу. Крім цього, просив суд врахувати позиції викладені ДФС та ДПС України у своїх рішеннях якими були скасовані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу нарахований земельний податок за 2018 та 2019 роки.

У судове засідання призначене у справі на 16.12.2019 з`явилися уповноважені представники сторін.

Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Уповноважений представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов та запереченнях, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 20.11.2000 виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області, основним видом діяльності якого є (код КВЕД 46.90) неспеціалізована оптова торгівля, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.18).

Крім того, іншими видами економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 визначено:

23.12 Формування й оброблення листового скла;

43.21 Електромонтажні роботи;

46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям;

46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням;

47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах;

47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет;

47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами;

49.41 Вантажний автомобільний транспорт;

53.20 Інша поштова та кур`єрська діяльність;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

73.11 Рекламні агентства;

77.29 Прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку;

81.22 Інша діяльність із прибирання будинків і промислових об`єктів.

Відповідно до відомостей витягу Реєстру платників єдиного податку від 07.08.2019 № 1910313401188, ОСОБА_1 з 01.01.2012 обрав 2 групу платників єдиного податку з відсотковою ставкою 20 % (а.с.20-21).

Разом з тим, судом встановлено, що позивач є власником нежитлового приміщення загальною площею 132,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

З письмових пояснень позивача, викладених у позовній заяві, судом було встановлено, що з електронного кабінету платника податків - ОСОБА_1 дізнався про наявність у нього недоїмки зі сплати земельного податку у розмірі 69334,19, у зв`язку з чим, листом від 16.05.2019 № 160519-1К останній звернувся до відповідача із відповідною заявою щодо надання інформації щодо підстав внесення до особової картки платника зазначеної суми недоїмки.

Листом № 69904/П/26-15-13-05-19 від 07.06.2019 Головне управління ДФС у м. Києві повідомило позивача про те, що згідно даних ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 перебуває на обліку, як платник земельного податку за земельною ділянкою під нежитловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , площею ,01329 га. Відтак, враховуючи викладене, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було сформовано ППР на ім`я ФОП ОСОБА_1 за податковий період з 01.1.2016 по 31.12.2016 від 27.01.2016 № 1651920-1305 в сумі податкового зобов`язання -25717,43 грн., та ППР за податковий період з 01.01.2017 по 31.12.2017 від 27.04.2017 № 27045-1305 в сумі податкового зобов`язання - 21808,38 грн., ППР від 03.04.2018 № 31289-1305-2650 за податковий період з 01.01.2018 по 31.12.2018 на суму податкового зобов`язання 21808,38 грн.

Сума земельного податку з 01.01.2016 по 31.12.2016 за земельну ділянку розташовану за адресою АДРЕСА_2, площею 0,01329 га. становить: 132,9 кв. м. х 961,04 х 2.5 х 1.5 х 1.249 х 1.433 х З % - 25717,43 грн.

Виходячи з викладеного, було сформовано ППР за податковий період з 01.01.2016 по 31.12.2016 від 27.04.2016 № 1651920-1305 в сумі податкового зобов язання - 25717,43 грн., та ППР за податковий період з 01.01.2017 по 31.12. 2017 від 27.04.2017 № 27045-1305 в сумі податкового зобов`язання - 21808,38 гри.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав до Державної фіскальної служби України скаргу № 300518-1К від 30.05.2018 на податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 № 31289-1305-2650 (а.с.31-33).

Рішенням ДФС України від 30.07.2018 №11042ІП/99-99-11-02-01-14 скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 03.4.2018 № 31289-1305-2650 скасовано (а.с.33-36).

Крім того 26.07.2019 позивачем було подано скаргу вих. № 260719-1К до ДФС України в порядку ст. 56 ПК України на податкові повідомлення-рішення від 27.04.2016 № 1651920-1305 прийняте ДПІ у Голосіївському районі ДФС у м. Києві та від 27.04.2017 № 27045-1305 прийняте ГУ ДФС м. Києва (а.с.38-40).

Того ж дня, позивач звернувся до ДФС України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення від 23.04.2019 № 2707804-1305-2615 прийняте ГУ ДФС у м. Києві (а.с.41-42).

Рішенням ДФС України від 14.08.2019 № 39003/6199-99-11-05-01-25 продовжено строк розгляду вказаних скарг ФОП ОСОБА_1 (а.с.43).

У подальшому, рішенням ДФС України від 24.09.2019 № 294116/99-00-08-05-04 залишено без розгляду скаргу ФОП ОСОБА_1 на податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, якими позивачу нараховано земельний податок за 2016 та 2018 роки позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами слід зазначити наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.147 ст. 147 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п. 265.1.3. ст. 265 ПК України плата за землю є складовою податку на майно.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 287.8 ст. 287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 № 21-775а17.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, у розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 826/15551/15.

Відповідно до пункту 291.3 ст. 291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділуПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 ст. 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 ст. 269 ПК також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділуцього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 ст. 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Отже, законодавством регламентовано обов`язок власників нежитлових приміщень сплачувати земельний податок пропорційно до площі земельної ділянки під такими приміщеннями (їх частинами), з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

При цьому, перебування ФОП на спрощеній системі оподаткування не звільняє її від виконання податкових зобов`язань зі сплати земельного податку, а лише запроваджує інші умови, порядок та механізм його сплати та встановлює можливість відновлення його сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Правовою підставою для застосування вказаного пільгового режиму є використання ФОП відповідної земельної ділянки для здійснення господарської діяльності.

За змістом вищевказаних норм ПК обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Такий зміст правового регулювання відповідає правовому висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15 (№ 826/14703/13-а).

Таким чином, використання у своїй підприємницькій діяльності ФОП ОСОБА_1 нежитлового приміщення, яке розташоване на належній позивачу земельній ділянці не означає, що позивач використовує земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності.

При цьому в розумінні наведених вище норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/12960/16.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань види економічної діяльності позивача як фізичної особи-підприємця і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності підтверджують той факт, що позивач відповідно до приписів закону є платником земельного.

Таким чином, у даному випадку статус позивача як платника податку та обов`язок нараховувати та сплачувати податок є встановленим в силу закону.

З наведеного вбачається, що в контексті спірних відносин база, об`єкт оподаткування є наявними (встановленими), ставка податку не заперечується, що зумовлює застосування всіх складових елементів податку (п. 7.1. ПК України) у їх сукупності, у т.ч. з урахуванням обов`язку позивача нараховувати та сплачувати податок, який виник на підставі п. 287.8. ПК України.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на преюдицію, зокрема постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2013 в справі № 826/16963/13-а, де було скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі від 30.04.2013 № 0004131730, яким позивачу було визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб ( як плата за землю під нежилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 ), оскільки в межах вказаного провадження суд не надав правову оцінку тим обставинам, чи використовує позивач земельну ділянку у своїй господарській діяльності.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що при прийнятті рішення у даній справі слід врахувати висновки Державної фіскальної служби викладені у рішеннях про скасування податкових повідомлень-рішень за 2018 та 2019 рік в частині земельного податку, оскільки вказані рішення ДФС України не є нормативно-правовими актами чи судовою практикою у аналогічних спірних правовідносинах.

Шодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про скасування ППР від 27.04.2016 № 1651920-1305 слід зазначити, що виходячи з положень п. 56.18 та ст. 102 ПК України позивач має право оскаржити вказане рішення, оскільки фактично спірні податкові повідомлення-рішення отримані позивачем 05.07.2019, про що засвідчує Довідка "Укрпошти Ірпінь-5", відтак строки оскарження ним дотримано.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що позивачем не оскаржуються інші складові формули нарахування, суд не вбачає підстав для висновку про протиправність оскаржуваного рішення та про порушення прав позивача у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення, оскільки в силу вимог ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачем було доведено, що позивач є платником земельного податку у розумінні Податкового Кодексу України, у зв`язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення було прийнято правомірно та правові підстави для їх скасування відсутні.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене та положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 23 грудня 2019 р.