ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2019 р. Справа№ 910/127/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Даниленко Т.О.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 11.12.2019.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 18.09.2019

у справі № 910/127/17 (головуючий суддя Смирнова Ю.М., судді Борисенко І.І., Мандриченко О.В.)

за заявами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1) Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України"

2) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

3) Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-3:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ"

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Промбудколія"

4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Колія"

5) Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод"

6) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельмаш 2017"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 ОСОБА_1

за участю Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

про визнання договору №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у задоволенні заяв ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/127/17 відмовлено повністю.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/127/17 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17, та залишити позовну заяву Національного антикорупційного бюро України без розгляду.

Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зазначаючи при цьому, що висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваній ухвалі, що рішення про визнання договору недійсним є виконаним із моменту набрання ним законної сили, є помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксов В.В., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17.

Відновлено ОСОБА_1 строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17. Призначено справу до розгляду на 11.12.2019.

10.12.2019 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17 без змін.

В судовому засіданні 11.12.2019 представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17, та залишити позовну заяву Національного антикорупційного бюро України без розгляду.

В судовому засіданні 11.12.2019 представник Національного антикорупційного бюро України заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17 залишити без змін.

В судовому засіданні 11.12.2019 представник Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17 залишити без змін.

В судовому засіданні 11.12.2019 представник Національного Спеціалізованої антикорупційної прокуратури заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17 залишити без змін.

Державне підприємство "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України", Приватне акціонерне товариство "Коростенський завод залізобетонних шпал", Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Промбудколія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Колія", Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельмаш 2017" в судове засідання 11.12.2019 не з`явилися. Про поважність причин нез`явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України", Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудколія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Колія", Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельмаш 2017" про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України", Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудколія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Колія", Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельмаш 2017 та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 11.12.2019 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників Національного антикорупційного бюро України, Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", ОСОБА_1 , Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Національне антикорупційне бюро України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", ПАТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал" про визнання недійсним договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015, укладеного між ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" та ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал".

В обґрунтування наявності у нього повноважень на звернення до суду із даним позовом позивач посилався на те, що Національне антикорупційне бюро України відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" та ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України має право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними, які суперечать інтересам держави і суспільства та мають ознаки корупційного правопорушення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні оспорюваного договору не дотримано процедуру закупівлі згідно Закону України "Про здійснення державних закупівель"; перевищено повноваження при укладенні додаткової угоди № 1 від 01.12.2015 до оспорюваного договору; договір поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави (ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 228 Цивільного кодексу України).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір поставки від 10.11.2015 №ЦУПП-04/0049/15, укладений між Приватним акціонерним товариством "Коростенський завод залізобетонних шпал" та Державним підприємством "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України"; присуджено до стягнення з Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" на користь Національного антикорупційного бюро України судовий збір за подання позову у розмірі 459,34 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 505,26 грн, судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн; присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" на користь Національного антикорупційного бюро України судовий збір за подання позову у розмірі 459,33 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 505,27 грн, судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Національного антикорупційного бюро України судовий збір за подання позову у розмірі 459,33грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 505,27 грн, судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 та постановою Верховного Суду від 20.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17 залишено без змін.

05.07.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17 за виключними обставинами.

08.07.2019 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" також надійшла заява про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17 за виключними обставинами.

У поданих заявах ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" як на наявність виключних обставин для перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/127/17 в порядку п.1 ч. 3 ст.320 Господарського процесуального кодексу України вказують на те, що рішенням Другого сенату Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 від 05.06.2019 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), норму закону, якою позивач обґрунтовував наявність у нього повноважень на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору в межах даної справи, а саме: п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", а відтак у Національного антикорупційного бюро України були відсутні повноваження на звернення до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні заяв ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" про перегляд за виключними обставинами, суд першої інстанції дійшов висновку, що положення п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 № 1698-VII мали юридичну силу як на час подання позовної заяви, так і на час прийняття судових рішень у справі №910/127/17, а у Рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 у справі № 3-294/2018 (3058/18) не зазначено про надання зворотної сили/дії п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне

Відповідно до ч. 1 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, зокрема, є: встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Суд відзначає, що перегляд судового рішення за виключними обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин та є можливою лише за умови, коли рішення суду ще не виконано.

Тобто під час розгляду заяви про перегляд справи за виключними обставинами суди повинні встановити наявність обставин щодо невиконання або, навпаки, виконання судового рішення, яке є предметом перегляду. При цьому наявність фактів виконання судового рішення виключає можливість його перегляду на підставі п. 1 ч. 3 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі була немайнова вимога про визнання недійсним правочину, яку і було задоволено Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2017. При цьому, питання застосування правових наслідків недійсності правочину згідно ст. 216 Цивільного кодексу України не входило в предмет вирішення спору у справі №910/127/17, а відтак, і не знайшло свого вирішення в резолютивній частині судового рішення.

Згідно зі статтями 129, 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

За змістом ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії"). Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

Набрання законної сили рішення суду виражає правову визначеність акта правосуддя та свідчить про його остаточність, обов`язковість та преюдиційність.

Щодо тверджень скаржника, що висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваній ухвалі, що рішення про визнання договору недійсним є виконаним із моменту набрання ним законної сили, є помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17, яке, як зазначалося вище, вже було переглянуто судами апеляційної та касаційної інстанцій, залишено без змін, тобто набрало законної сили.

Також судова колегія звертає увагу, що ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За змістом ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно з ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Із викладеного вбачається, що прийнявши рішення у цій справі шляхом задоволення позову господарський суд встановив факт відсутності прав і обов`язків та юридичних наслідків у певного кола осіб, а також припинення зобов`язання сторін із моменту укладення договору, який визнано недійсним. При цьому, наказу на виконання такого рішення господарський суд не видає і виконавче провадження за цим рішенням не здійснюється (за винятком рішення у частині розподілу судових витрат), тому рішення про визнання договору недійсним є виконаним із моменту набрання ним законної сили.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до переконання, що рішення у даній справі не може бути переглянуто у зв`язку із виключними обставинами, які пов`язані із неконституційністю положень закону, адже факт виконання судового рішення виключає можливість його перегляду на підставі п. 1 ч. 3 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України.

Дана правова позицією кореспондується із правовою позицією викладеною у постанові від 29.10.2019 у справі №922/1391/18.

Також судова колегія звертає увагу, що обставини, на які посилаються заявник як на виключні, не можуть вплинути на спірні правовідносини у цій справі, оскільки ці правовідносини виникли до прийняття Конституційним Судом України рішення від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 у справі № 3-294/2018 (3058/18).

Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019, за наявності підстав, передбачених законом, НАБУ надається право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), № 3/690-97 частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини 2 рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 у справі № 3-294/2018 (3058/18) положення пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 № 1698-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, положення п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 № 1698-VII втратило чинність з 05.06.2019 та зворотної сили не має.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що положення п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 № 1698-VII мали юридичну силу як на час подання позовної заяви, так і на час прийняття судових рішень у справі №910/127/17, а у Рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 у справі № 3-294/2018 (3058/18) не зазначено про надання зворотної сили/дії п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 27.08.2019 у справі №910/24263/16.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що заяви ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/127/17 задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північнний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі №910/127/17 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/127/17 повернути до господарського суду першої інстанції.

Ухвала суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 19.12.2019.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв