У Х В А Л А
23 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 545/1149/17
Провадження № 14-730цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, треті особи: Степненська сільська рада Полтавського району, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем.
Позов мотивовано тим, що відповідач Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави, який є суміжним землекористувачем земельної ділянки, на розроблення проекту землеустрою якої ОСОБА_1 має дозвіл згідно наказу № 2879-СГ, відмовив у погодженні акту меж земельної ділянки, чим порушив його право на приватизацію.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року визнано неправомірною відмову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави у підписанні акту погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 для передачі йому у власність земельної ділянки площею 2,00 га в с. Степне Полтавського району Полтавської області.
Визнано за ОСОБА_1 право на погодження та затвердження Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтави з метою передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту.
Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані з оплатою правової допомоги у розмірі 3 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у повній мірі доведено факт порушення його прав на приватизацію земельної ділянки, внаслідок відмови відповідача, як суміжного власника, підписати акт погодження межових знаків.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави сплачений судовий збір у сумі 1760,00 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до повноважень органу місцевого самоврядування належить прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а не погодження меж земельної ділянки у разі відмови у такому погодженні суміжними власниками землі і землекористувачами; при цьому непідписання чи відмова у підписанні вказаних документів іншою особою не є підставою для відмови у затвердженні технічної документації уповноваженим органом. Право погодити, або відмовитися від підпису є конституційно гарантованим правом кожної особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних йому прав. Зокрема відповідач відмовився надати згоду на приватизацію земельної ділянки з тих підстав, що, на їх думку, у 2003 році вона була незаконно передана до земель запасу Полтавської районної державної адміністрації, без погодження з Міністерством оборони України.
У липні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що земельна ділянка площею 8,6 га не увійшла до державного акту на постійне землекористування серії ЯЯ № 227004 від 25 березня 2009 року, оскільки 29 липня 2003 року була передана до категорії земель запасу Полтавської районної державної адміністрації. Відповідач вказував, що розпорядження № 39 від 29 липня 2003 року «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу» вважає незаконним, проте на даний час вищезазначене розпорядження не оскаржувалося, не було скасовано та невизнане незаконним. Крім того, судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 звертався для вирішення даного спору до Степненської сільської ради. Однак питання вирішено не було, а ОСОБА_1 отримав відмову. Разом з цим, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, однак стягує з нього судовий збір. Хоча, відповідно до пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільна справа № 545/1149/17 із суду першої інстанції.
У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 404 цього Кодексу).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 27 листопада 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК Україниз огляду на те, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, № К/9901/30220/18).
Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що у практиці Верховного Суду існує декілька підходів щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI). Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 800/416/17 (провадження № 11-72заі18) за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач звільняється від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, оскільки він надав суду посвідчення серії МВ НОМЕР_1 від 23 березня 2015 року, видане Головним управлінням Національної гвардії України, в якому зазначено, що його пред`явник має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Разом з тим, у постанові Великої Палата Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19)за позовом ОСОБА_3 до Президента України Зеленського В. О. про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України від 21 травня 2019 року № 303/2019 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі. Тому при зверненні до суду з таким позовом він не звільняється від оплати судового збору».
При цьому, Велика Палата Верховного Суду не відступала від висновку, викладеного у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 800/416/17 (провадження № 11-72заі18).
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №490/8128/17 (провадження №К/9901/166/18, № К/9901/30220/18) викладено правовий висновок близький до того, що зроблений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19).
Натомість у постанові касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 805/3957/17-а (провадження №К/9901/47283/18) за позовом ОСОБА_4 до Тимчасової кваліфікаційної комісії приватних виконавців Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії колегія суддів дійшла висновку, що відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI в першу чергу пов`язане з недоліками законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки Закону України «Про судовий збір», проте це не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їх зверненні до суду, у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів. Колегія вважає, що звужене тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI не може вважатися обґрунтованим, а тому помилковою є відмова суду першої інстанції позивачу у задоволенні заяви про звільнення його, як учасника бойових дій, від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з тих підстав, що заявлені позивачем у цій справі позовні вимоги не пов`язані з порушенням прав позивача, як учасника бойових дій. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в силу положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI ОСОБА_4 звільнено від сплати судового збору, зокрема, за подання до суду позовної заяви.
Схожих висновків Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов і в постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 0640/4372/18 (провадження № К/9901/7622/19), від 11 жовтня 2018 року у справі №805/604/18-а (провадження №К/9901/51970/18), від 06 березня 2019 року у справі №806/3267/17 (провадження №К/9901/68296/18).
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду неодноразово висловлював позицію, що положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI є підставою для звільнення учасників бойових дій від сплати судового збору при зверненні до суду у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від предмета та підстав позову. Зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справи № 2-3901/08-ц (провадження № 61-2127св18), 10 липня 2019 року у справі № 753/6459/16 (провадження № 61-36400св18), 31 липня 2019 року у справі № 345/4389/16-ц (провадження № 61-29667св18), 07 серпня 2019 року у справі № 761/6483/17 (провадження № 61-42851св18), 13 листопада 2019 року у справі № 761/17654/17 (провадження № 61-29049св18).
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що неоднозначність в судовій практиці правил застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду діє як суд касаційної інстанції з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, тому вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, треті особи: Степненська сільська рада Полтавського району, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 22 січня 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Т. О. Анцупова О. С. Золотніков С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич В. І. Данішевська О. Г. Яновська Ж. М. Єленіна
