-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 2-407/11
провадження № 61-25239св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Резон-1»,
треті особи, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11
відповідачі за позовом третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Департамент містобудування Львівської міської ради, Львівська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Резон-1», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_10 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2009 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з урахуванням уточнених позовних вимог у жовтні 2014 року ( Т. 3, а. с. 98-99) просили:
визнати незаконними розпорядження Залізничної районної адміністрації м. Львова від 26 вересня 2005 року № 975, дозвіл від 02 листопада 2007 року № 567/07, виданий інспекцією Державного архітектурного-будівельного контролю Львівської міської ради;
зобов`язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не чинити їм перешкоди у користуванні будинком та земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов`язати відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 усунути небезпеку для життя та здоров`я позивачів, створену внаслідок спорудження ними добудови та надбудови до спірного будинку, яка розташована ближче 8,0 метрів до житлового будинку позивачів;
зобов`язати відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 знести частину спорудженої ними добудови та надбудови до спірного будинку, яка розташована ближче 1,0 метра до межі земельної ділянки позивачів, та яка розташована ближче 8,0 метрів до житлового будинку позивачів;
зобов`язати відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 привести конструкцію даху спірного будинку до технічного стану, що передував його реконструкції на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації м Львова від 26 вересня 2005 року № 975 та дозволу від 02 листопада 2007 року № 567/07, виданого інспекцією Державного архітектурного-будівельного контролю Львівської міської Ради, а також замурувати вікно, що знаходиться на стіні спірного будинку, яка знаходиться на межі земельних ділянок сторін у справі.
Позов обґрунтований тим, що позивачі разом з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 проживають у будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 жовтня 1953 року № 1447 за будинком закріплена земельна ділянка розміром 0,0398 га, яка межує із земельною ділянкою відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , площею 0,0155 га, що належить їм на праві власності.
Протягом 2007-2008 років відповідачі на підставі незаконних розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975 та дозволу інспекції Державного архітектурного-будівельного контролю Львівської міської ради від 02 листопада 2007 року № 567/07 по межі земельних ділянок узаконили добудову до належного їм житлового будинку довжиною 6,3 м, при цьому змінили конструкцію даху та влаштували прозоре вікно замість передбаченого проектом вікна із склоблоків.
Внаслідок добудови по межі суміжних земельних ділянок та зміни конструкції даху позивачам створено перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а внаслідок допущеного при здійсненні добудови та надбудови невідповідності нормам ДБН протипожежного розриву між будинками №АДРЕСА_1 та № АДРЕСА_2 створено перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 та порушено особисте немайнове право позивачів як фізичних осіб на безпеку їх життя та здоров`я.
У липні 2015 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 звернулися до суду із самостійними вимогами до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Резон-1» (далі - ТОВ «Резон-1»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , просили:
визнати незаконними та скасувати розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975 та дозвіл від 02 листопада 2007 року № 567/07, виданий інспекцією Державного архітектурного-будівельного контролю Львівської міської Ради, наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 04 квітня 2008 року № 254;
зобов`язати відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 усунути небезпеку для життя та здоров`я позивачів, створену внаслідок спорудження ними добудови та надбудови до спірного будинку, яка розташована ближче 8,0 метрів до житлового будинку позивачів, шляхом їх зобов`язання знести частину спорудженої ними добудови та надбудови до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , яка розташована ближче 8,0 метрів до житлового будинку позивачів.
Позов обґрунтований тим, що ТОВ «Резон-1» на замовлення відповідача ОСОБА_3 виконав проект на відповідність нормативним вимогам самовільно розпочатої реконструкції житлового будинку з розширенням його за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 , який не відповідає вимогам будівельних норм. З урахуванням вказаного проекту Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради розпорядженням від 26 вересня 2005 року № 975 погодила технічну можливість продовження самочинно розпочатих відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 робіт з реконструкції і розширення за рахунок прибудови і надбудови спірного будинку, Львівська міська рада в особі Інспекції архітектурно-будівельного контролю видала дозвіл від 02 листопада 2007 року № 567/07 на проведення будівельних робіт, а Департамент містобудування Львівської міської ради наказом від 04 квітня 2008 року № 254 затвердив акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію спірного будинку, внаслідок чого відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 завершили та узаконили самовільно розпочату реконструкцію будинку АДРЕСА_2 , що здійснена з недотриманням мінімальної протипожежної відстані до будинку АДРЕСА_1 , яка фактично становить близько 3 метрів замість мінімально можливих 8 метрів.
Внаслідок недотримання відповідачами при здійсненні добудови та надбудови згідно з нормами ДБН протипожежного розриву між будинками № АДРЕСА_1 і №АДРЕСА_2 порушені особисті немайнові права позивачів як фізичних осіб на безпеку їх життя та здоров`я.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Визнано незаконним розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975.
Визнано незаконним дозвіл від 02 листопада 2007 року № 567/07, виданий інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради.
Зобов`язано відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 знести частину спорудженої ними добудови і надбудови до будинку на АДРЕСА_2 , яка розташована ближче 1,0 метра до межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка розташована ближче 8,0 метрів до житлового будинку на АДРЕСА_1 , привести конструкцію даху будинку на АДРЕСА_2 до технічного стану до його реконструкції на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації м. Львова від 26 вересня 2005 року № 975 та дозволу від 02 листопада 2007 року № 567/07, виданого інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради, замурувати вікно, що знаходиться на стіні будинку АДРЕСА_2 , яка знаходиться на межі земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Позов третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975.
Визнано незаконним та скасовано дозвіл від 02 листопада 2007 року № 567/07, виданий інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради.
Визнано незаконним та скасовано наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 04 квітня 2008 року № 254 про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 після його реконструкції з розширенням за рахунок прибудови з надбудовою.
Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 усунути небезпеку для життя та здоров`я ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , створену внаслідок спорудження ними добудови та надбудови до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , яка розташована ближче 8,0 м до житлового будинку на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідачів знести вказану частину спорудженої ними добудови і надбудови.
Проведено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позови, суд першої інстанції оцінив докази у справі в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивачів, що внаслідок недотримання відповідачами при реконструкції належного їм будинку згідно з нормами ДБН протипожежного розриву між будинками № АДРЕСА_1 і № АДРЕСА_2 порушено особисте немайнове право позивачів як фізичних осіб на безпеку їх життя та здоров`я, а також їхнє право як співвласників будинку АДРЕСА_1 на безпечне користування своєю власністю, зміна відповідачами при проведенні будівельних робіт конструкції даху призводить до потрапляння на земельну ділянку позивачів дощових та талих вод, що порушує право позивачів на безперешкодне користування належною їм земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції також дійшов висновку, що здійснення відповідачами прибудови до будинку АДРЕСА_2 та надбудови мансардного поверху на відстані до житлового будинку АДРЕСА_1 , співвласниками якого є позивачі, на відстані майже втричі меншій, ніж передбачено нормами ДБН щодо пожежної безпеки, спричинило неприпустимий ризик виникнення і розвитку пожеж та пов`язаної з ними можливості завдання шкоди позивачам як живим істотам та будинку АДРЕСА_1 як матеріальній цінності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позовах.
Рішення мотивоване тим, що приписи Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю про усунення відповідачами порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил не виносились. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради видала ОСОБА_12 та відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови мансардного поверху на АДРЕСА_2 № 567 / 07 від 02 листопада 2007 року на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975 та виготовленого відповідачем ТОВ «Резон-1» проєкту на відповідність нормативним вимогам самовільно розпочатої реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 , погодженого Управлінням архітектури Львівської міської ради від 08 жовтня 2007 року № 3Н-20653/240.
Задовольняючи позовні вимоги в частині знесення самочинно проведеної добудови та надбудови до житлового будинку АДРЕСА_2 , суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спеціально уповноваженими органами не приймалося рішення про зобов`язання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 усунути порушення будівельних норм і правил, усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про які зазначено у висновках судової будівельно - технічної експертизи від 31 травня 2011 року №3362 та від 26 липня 2012 року№4956.
Розпорядження голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975 вичерпало свою дію внаслідок виконання, а тому не може бути визнано незаконним та скасовано в судовому порядку.
Суд першої інстанції не врахував рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, у якому зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність судового захисту позивачів з посиланням на пункти 32, 33 статті 2 Кодексу цивільного захисту України, який був прийнятий 02 жовтня 2012 року, а набрав чинності з 01 липня 2013 року, не врахувавши, що спірні правовідносини виникли до його прийняття та введення в дію.
При ухваленні рішення суд не взяв до уваги, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Суд не встановив усіх фактичних обставин справи, що мають значення для її вирішення, не надав належної оцінки доказам у їх сукупності та дійшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2017 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2017 року.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
19 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу.
У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 10 червня 2019 року № 642/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями призначено судді - доповідачеві Олійник А. С.
16 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції погодився з тим, суд першої інстанції під час розгляду справи повно та правильно встановив усі фактичні обставини у справі, але застосував до спірних правовідносин інші норми матеріального права ніж ті, які були правильно застосовані судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 376 ЦК України та не застосував статті 282, 391 ЦК України, не звернув уваги, що будівництво здійснено з істотним порушенням будівельних норм, хоча і відповідно до проєкту.
Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові, оскільки відповідачам не виносилися приписи відповідних органів про усунення порушень особам, які здійснили самочинне будівництво. Суд неправильно вказав, що розпорядження голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975 є ненормативним актом одноразового використання, який вичерпав свою дію внаслідок виконання та не підлягає визнання його незаконним та скасуванню в судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції, встановивши про неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права, мав застосувати Закон України «Про пожежну безпеку» та статтю 282 ЦК України.
Суд не спростував ту обставину, що реконструкція з розширенням прибудови та надбудови будинку АДРЕСА_2 проведена з грубим порушенням ДБН у частині будівництва по межі земельних ділянок та недотримання норм пожежної безпеки.
Аргументи інших учасників справи
Заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.
Скаржник не виклав аргументи, у чому полягає створення відповідачами перешкод у користуванні та розпорядженні позивачами своїм нерухомим майном. Позивачі обґрунтовують свої вимоги формально без врахування всіх обставин у справі. Задоволення позову не вирішує питання щодо розміру відстані між будинками.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 набули право спільної сумісної власності на квартиру № АДРЕСА_1 , отримали свідоцтво про право власності від 17 листопада 2004 року № 19954-З, яке зареєстроване у ЛОДК «БТІ та ЕО» 13 січня 2005 року, видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6196001.
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_7 , отримали свідоцтво про право власності від 17 листопада 2004 року № 19939-З, яке зареєстроване у ЛОДК «БТІ та ЕО» 18 січня 2005 року, видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6237126.
Наказом Управлінням житлово-комунального господарства Львівської міської ради від 20 березня 2006 року № 25 будинок АДРЕСА_1 знято з балансу Львівської міської ради, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 05 травня 2010 року № 49-Ж-З оформлено та зареєстровано у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , про що їм видано витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 травня 2010 року № № 26174675, 26174932.
Відповідно до статті 120 ЗК України з 20 травня 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 набули право користування земельною ділянкою площею 398,6 кв. м, закріпленою за будинком АДРЕСА_1 відповідно до рішення Львівської міської ради від 06 жовтня 1953 року № 1447. Надалі ОСОБА_7 разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 набули право спільної власності на цю земельну ділянку, 11 листопада 2011 року видано, а 30 грудня 2011 року зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК № 122341.
Право власності на земельну ділянку, закріплену за житловим будинком АДРЕСА_1 , позивачі набули лише в 2011 році.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 14 лютого 2005 року, зареєстрованого у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 03 березня 2005 року (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6651770), на праві власності належала 24 /100частини у житловому будинку АДРЕСА_2 , а 76/100 частини цього будинку належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_12 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 14 лютого 2005 року, зареєстровано у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 03 березня 2005 року (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6651576), до реконструкції загальна площа житлового будинку становила 86,3 кв. м, житлова 48,9 кв. м.
Суд першої інстанції встановив, що станом на 14 грудня 2004 року за адресою: АДРЕСА_2 самовільно збудовано житлову прибудову літ. «А-1», розміром 5,40х6,22 + 4.93х5,83 м, мезонін літ «Мз», що підтверджується листом ЛОДК БТІ та ЕО від 25 червня 2005 року № 4/25524.
Факт самочинної реконструкції житлового будинку та самочинної прибудови та надбудови до житлового будинку АДРЕСА_2 не заперечується.
Розпорядженням голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975 затверджено висновок міжвідомчої комісії від 22 березня 2005 року (протокол № 9) та погоджено ОСОБА_12 та відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 технічну можливість продовження самочинно розпочатих робіт з реконструкції та розширення за рахунок прибудови та надбудови мансардного поверху розміром 10,9х12,6 м. Зобов`язано їх вирішити питання землекористування, отримати в управлінні архітектури та містобудування вихідні дані для проєктування, розробити через ліцензовану проєктну організацію документацію на реконструкцію будинку та погодити її в установленому порядку зуправлінням архітектури і містобудування, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт в міській інспекції Держархбудконтролю, здати закінчене будівництво в експлуатацію в установленому порядку.
14 лютого 2007 року ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 набули право власності на земельну ділянку площею 0,0155 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку ЯГ№512840.
Відповідачі набули право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 у 2007 році, значно раніше, ніж позивачі, які у 2011 році набули права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 31 травня 2011 року № 3362 при проведенні реконструкції за рахунок прибудови та надбудови житлового будинку АДРЕСА_2 порушені вимоги будівельних норм ДБН-360-92.
Згідно з висновком року судової будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2012 року № 4956 проєкт на відповідність нормативним вимогам самовільно розпочатої реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 , виготовлений ліцензованою проектною організацією ТОВ «Резон-1» та погоджений Управлінням архітектури Львівської міської ради 08 жовтня 2007 року № Н-20653/2401 не відповідає вимогам будівельних норм, зокрема, викопіювання з плану міста не співпадає з проєктом.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Щодо застосування статті 376 ЦК України
Відповідно до частини першої, сьомої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Верховний Суд зазначає, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проєкту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проєкті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.
Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
Отже, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних у разі виявлення факту самочинного будівництва.
У справі суди встановили, що відповідачі здійснили добудову до належного їм на праві власності будинку на належній їм на праві власності земельній ділянці, це будівництво на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування введено в експлуатацію.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції встановив, що станом на 14 грудня 2004 року за адресою: АДРЕСА_2 самовільно збудовано житлову прибудову літ. «А-1» розміром 5,40 х 6,22 м + 4.93 х 5,83м та мезонін літ «Мз». Ці обставини підтверджуються листом ЛОДК БТІ та ЕО від 25 червня 2005 року № 4/25524, акт самочинної реконструкції житлового будинку та самочинної прибудови та надбудови до житлового будинку АДРЕСА_2 не заперечується.
Суди встановили, що 14 липня 2007 року ОСОБА_12 та відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 набули право власності на земельну ділянку площею 0,0155 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку ЯГ № 512840.
Суди встановили, що ТОВ «Резон-1» розробив проєкт на відповідність нормативним вимогам самовільно розпочатої реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 . Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради видала відповідачам дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку. Наказом директора Департаменту містобудування Львівської міської ради 04 квітня 2008 року № 254 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 після його реконструкції з розширенням за рахунок прибудови з надбудовою.
27 травня 2008 року ОСОБА_3 . видано свідоцтво про право власності на 24/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 233,8 кв. м., житловою площею 147,1 кв. м., яке 12 серпня 2008 року зареєстроване в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».
27 травня 2008 року ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на 76/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 233,8 кв. м., житловою площею 147,1 кв. м., яке 12 серпня 2008 року зареєстроване в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».
З урахуванням установлених обставин судом першої інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин стаття 376 ЦК України, а отже, чи має правове значення для вирішення справи ті обставини, що спеціально уповноважені органи не приймали рішення про зобов`язання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 усунути порушення будівельних норм і правил, усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про які зазначено у висновках судової будівельно - технічної експертизи від 31 травня 2011 року № 3362 та від 26 липня 2012 року № 4956, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Щодо встановлення порушення права позивачів
Відповідно до частин першої - п`ятої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Верховний Суд зауважує, що питання визнання за відповідачами права власності на будівництво, яке було розпочато самочинно, проте надалі вони отримали відповідні дозволи та ввели його в експлуатацію, було предметом розгляду компетентних органів місцевого самоврядування, які в межах наданих їм законодавством повноважень приймали рішення щодо узаконення прибудови та надбудови до житлового будинку АДРЕСА_2 .
Обгрунтовуючи порушення своїх прав проведеною відповідачами реконструкцією та прибудовою до належного їм будинку, позивачі просили визнати незаконними відповідні рішення органів місцевого самоврядування.
Суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Резон-1» розробив проєкт на відповідність нормативним вимогам самовільно розпочатої реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 , який був погоджений Управлінням архітектури Львівської міської ради від 08 жовтня 2007 року № 3Н-20653/2401.
На підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26 вересня 2005 року № 975 та виготовленого відповідачем ТОВ «Резон-1» вказаного проєкту Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради видала ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови мансардного поверху на АДРЕСА_2 від 02 листопада 2007 року № 567/07. Наказом директора Департаменту містобудування Львівської міської ради 04 квітня 2008 року № 254 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 після його реконструкції з розширенням за рахунок прибудови з надбудовою.
Отже, суд встановив, що відповідачі узаконили та оформили право власності на будівництво, яке було розпочате як самочинне. Органи місцевого самоврядування прийняли рішення щодо самочинного будівництва - самовільно розпочатої реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 , які оскаржуються позивачами.
Суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки встановленим судом першої інстанції обставинам щодо незаконності відповідних рішень органів місцевого самоврядування, оскільки дійшов висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, такі акти не можуть визнаватися незаконними, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції неправильно застосував правові висновки, викладені Конституційним Судом України у рішенні від 16 квітня 2009 року, № 109/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).
У мотивувальній частині цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Верховний Суд зазначає, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування, які вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, не можуть бути скасовані чи змінені самим органом місцевого самоврядування після їх виконання, проте у разі спору такі акти можуть бути предметом судового розгляду.
Суди встановили, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31 травня 2011 року № 3362 при проведенні реконструкції за рахунок прибудови та надбудови житлового будинку АДРЕСА_2 порушені пункт 3.25 будівельних норм ДБН-360-92 - прибудова виконана на межі земельних ділянок, а потрібно було відступити 1,0 м від межі, також не дотримано протипожежних вимог (додаток 3.1), оскільки відстань між будинками становить 2,7 м., а мала б становити не менше 6 м, порушено пункт 2.3 ДБН В.2.2-15-2005 - ширина проїзду становить 2,7 м, а мала б становити 3,5 м, дах виконано двосхилий з нахилом у бік земельної ділянки для обслуговування будинковолодіння на АДРЕСА_1 , куди попадають талі і дощові води, віконний проріз у стіні, яка збудована на межі земельних ділянок, відсутній у матеріалах інвентарної справи, але викреслено в технічному паспорті, заповнений віконним блоком заскленим, а не закладений цеглою.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2012 року № 4956 проєкт на відповідність нормативним вимогам самовільно розпочатої реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 , виготовлений ліцензованою проектною організацією ТОВ «Резон-1» та погоджений Управлінням архітектури Львівської міської ради від 08 жовтня 2007 року № 3Н-20653/2401 не відповідає вимогам будівельних норм, зокрема - викопіювання з плану міста не співпадає з проєктними рішеннями проєкту.
Допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_15 показав, що проєкт ТОВ «Резон -1» був виконаний після виконання будівельних робіт і відповідає фактично виконаним відповідачами роботам, проте не відповідає вимогам будівельних норм, прибудову було зроблено до наявного будинку АДРЕСА_2 по межі земельних ділянок №АДРЕСА_1 і № АДРЕСА_2 , а необхідно було відступити на відстань не менше одного метра, змінена конфігурація та направленість даху, що призводить до скидання дощових та талих вод на земельну ділянку позивачів. Крім того, проєкт та фактично проведені роботи здійснені з порушенням мінімального протипожежного розриву між будинками № АДРЕСА_1 і № АДРЕСА_2, який має складати 8 м, а фактично складає 2,7 м, проте при наявному розміщенні цих будинків забезпечити мінімальний розрив між ними неможливо.
Проєкт ТОВ «Резон-1» на відповідність нормативним вимогам самовільно розпочатої реконструкції житлового будинку з розширенням його за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 було виконано уже після виконання будівельних робіт, а всі вказані рішення лише зафіксували фактичну добудову і прибудову до будинку на час їх прийняття.
Встановивши допущені порушення реконструкції житлового будинку з розширенням за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків.
Згідно із статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій» чинного на час виникнення спірних правовідносин фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). Дозвіл на будівництво об`єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних органів (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).
Проектна документація на будівництво об`єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку (стаття 28 Закону України «Про планування і забудову територій»).
Згідно із статтею 29 Закону України «Про планування і забудову територій» дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, не з`ясував обставини, не дослідив докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд апеляційної інстанції не перевірив обставини, чи відповідають вимогам закону розпорядження Залізничної районної адміністрації м. Львова від 26 вересня 2005 року № 975, дозвіл від 02 листопада 2007 року № 567/07, виданий інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради, наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 04 квітня 2008 року № 254 про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 після його реконструкції з розширенням за рахунок прибудови з надбудовою.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людиниу справі «Рисовський проти України»не звернув уваги на те, що рішеннями органів місцевого самоврядування, які не відповідають законодавству, не можуть надаватися переваги одним власникам у порівнянні з іншими власниками, оскільки усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення свої прав, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам і гідності громадян ( частини третя, четверта статті 319 ЦК України).
Згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2012 року № 4956 прибудова виконана на межі земельних ділянок, необхідно відступити на віддаль не менше 1 м ( т.1 а. с. 158-160), не дотримано протипожежних вимог (додаток 3.1), оскільки відстань між будинками становить 2,7 м., а мала б становити не менше 6 м, порушені вимоги будівельних норм пункт 2.3 ДБН В.2.2-15-2005 - ширина проїзду становить 2,7 м, а мала б становити 3,5 м.
З урахуванням проведених відповідачами будівельних робіт - прибудови та надбудови до будинкута змісту резолютивної частини рішення суду першої, Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції фактично зобов`язав відповідачів провести перебудову реконструйованого будинку, а саме знести частину спорудженої ними добудови і надбудови до будинку АДРЕСА_2 , яка розташована ближче 1 м до межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, отже, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи порушені права позивачів з урахуванням підстав позову та наданих ними доказів, чи проведена відповідачами добудова та прибудова до будинку істотно порушує ДБН і як наслідок права позивачів, чи можливо захистити права позивачів у іншій спосіб, ніж знесення добудови і надбудови до належного відповідачам будинку; якщо суд дійде висновку про порушення прав позивачів, то необхідно з`ясувати, чи резолютивна частина рішення суду першої інстанції має вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог, чи можливе знесення (перебудова) частини спорудженої відповідачами добудови і надбудови до будинку АДРЕСА_2 , яка розташована на межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Верховний Суд з урахуванням особливого характеру ситуації у цій справі зазначає, що суду необхідно надати оцінку поведінці відповідачів щодо проведення реконструкції ними будинку, а також поведінці позивачів, з огляду на доктрину venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Суд апеляційної інстанції також вказав, що суд першої інстанції не врахував рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, у якому Суд зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Щодо застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі «Рисовський проти України», то Верховний Суд виходить з того, що у цьому рішенні Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Верховний Суд виходить із конкретних обставин справи та зазначає, що у цій справі необхідно вирішити питання балансу інтересів сторін у спорі, які є власниками суміжних земельних ділянок та будинків, які розміщені на них з урахуванням, що власність зобов`язує, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (стаття 13 Конституції України, стаття 319 ЦК України).
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що спірна прибудова не виходить за межі належної їй та ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 земельної ділянки, задоволення позову не вирішує питання розміру розриву між будинками, враховуючи щільність старої забудови міста минулого століття, які існували півсотні років і щодо яких позивачі раніше не скаржилися.
Верховний Суд зазначає, що історична особливість забудови міста Львова, розміщення будинків сторін, яке не забезпечує мінімальний протипожежний розрив між ними, не є підставою недотримання будівельних норм і правил відповідачами при реконструкції будинку, якщо такі порушують права інших осіб.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належну оцінку доказам у справі, оскаржуване рішення не відповідає вимогам законності, обгрунтованості, не грунтується на засадах верховенства права, не відповідає завданням цивільного судочинства (стаття 263 ЦПК України), тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої і частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування рішення суду апеляційної інстанції, передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд бере до уваги тривалий розгляду справи судом першої інстанції, а саме з листопада 2009 року до січня 2017 року, однак з метою дотримання основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дотримання процедури розгляду справи (статті 367, 400 ЦПК України), враховуючи, що суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати та вважати доведеними обставини, які суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив, вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів, яким суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки, дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. С. Олійник
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко
скопійовано
-
скопійовано
-
