Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 689/1754/16-ц

провадження № 61-1798св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Ярмолинецька селищна рада Ярмолинецького району Хмельницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2017 року у складі судді Шевчик О. М. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зобов`язання відновити межу самовільно зайнятої відповідачами земельної ділянки зі сторони земельної ділянки позивача; не чинити перешкоди у користуванні власністю; передати у користування позивача зайняту відповідачами частину земельної ділянки, площею 0, 0058 га, та знести паркан з металевої сітки.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що на підставі договору

купівлі-продажу від 30 серпня 2012 року він є власником житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, площею 0, 1223 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 і призначена для індивідуального житлового будівництва, кадастровий номер 6825855100:01:009:0076. Його сусіди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають на АДРЕСА_2 у цьому ж населеному пункті та самовільно захопили частину належної йому земельної ділянки, площею 0, 0058 га, обробляють її, та використовують для вирощування сільськогосподарських культур та встановили паркан із металевої сітки. На звернення позивача інспектор державної інспекції сільського господарства у Хмельницькій області за участю землевпорядника Ярмолинецької селищної ради встановили, що відповідачі самовільно зайняли частину земельної ділянки, загальною площею 0, 0058 га, яка належить позивачу, встановивши паркан з металевої сітки по межі вглиб земельної ділянки позивача по лінії Б-В, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, пояснивши, що вони не захоплювали земельну ділянку позивача, щодо прав на їхні земельні ділянки є державні акти, проте не присвоєно кадастрові номери. Зазначили, що сусідська межа між земельними ділянками існує більше 60 років, разом з цим стоять межові знаки у вигляді маленької сітки 25-30 м та дернової стежки.

Стислий виклад пояснень третьої особи

Ярмолинецька селищна рада Ярмолинецького району Хмельницької області позов підтримала та зазначила, що між земельними ділянками позивача та відповідачів мають бути відновлені межі.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ярмолинецькогорайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що із досліджених доказів не встановлено факт самовільного зайняття відповідачами частини земельної ділянки позивача, площею 0, 0058 га. Судом першої інстанції не взято до уваги акт обстеження земельної ділянки та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складений старшим державним інспектором сільського господарства у Хмельницькій області 31 березня 2016 року, оскільки такі докази об`єктивно не підтверджують зазначеного факту та площу спірної земельної ділянки, у них міститься обґрунтування зазначеної інформації лише з посиланням на технічну документацію земельних ділянок сторін та встановлений металевий паркан. Позивачем клопотання щодо призначення відповідної судової експертизи не заявлено.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги, а надані акт обстеження земельної ділянки та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства не містять плану-схеми земельної ділянки, її розмірів, конфігурації. Судом апеляційної інстанції враховано, що в технічній документації на земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 , відсутня інформація щодо встановлення (погодження) меж земельної ділянки та передачі межових знаків на зберігання попередньому власнику ОСОБА_4 , втім така технічна документація на ім`я позивача не виготовлялась. На стадії апеляційного провадження проведена судова земельно-технічна експертиза та відповідно до її висновку земельна ділянка позивача за конфігурацією та розмірами не відповідає державному акту від 28 серпня 2008 року на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 995463; фактична межа між земельними ділянками сторін не відповідає межі, зазначеній у державному акті, площа невідповідності становить 69, 00 кв. м.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що факт самовільного захоплення відповідачами частини його земельної ділянки, площею 0, 0058 га, підтверджується актом обстеження земельної ділянки та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства. Зазначає, що оскільки відповідачі не оскаржували дії інспектора Державної інспекції сільського господарства в Хмельницькій області на момент проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, відсутні підстави для висновку, що результати такої перевірки є неналежним доказом. Вважає, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень, саме на них покладається тягар спростування позовних вимог, зокрема заявлення клопотання про призначення судової експертизи. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку судової експертизи, яка складена за відсутності інформації про кадастрові номери земельних ділянок відповідачів та відсутності їх згоди на проведення обстеження їх земельних ділянок.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

06 березня 2018 року надійшли письмові пояснення ОСОБА_3 та 16 березня 2018 року - відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких вона просила відмовити у задоволенні скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначила, що межі між земельними ділянками не порушені, оскільки у момент приватизації земельної ділянки узгоджувались межі цих ділянок із сусідами, зокрема ОСОБА_5 , яка була власником житлового будинку з надвірними будівлями і земельної ділянки, що на АДРЕСА_1 , та яка у 2008 році відчужила зазначене майно ОСОБА_4 . Вважає, що фактична межа у вигляді паркану та дернової стежки між земельними ділянками сторін існує протягом тривалого часу, доказів їх переміщення відповідачами позивачем не надано.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2017 року касаційну скаргу залишено без руху.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 серпня 2012 року на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Ярмолинецького районного нотаріального округу Динько Г. А., ОСОБА_4 передала у власність (продала) ОСОБА_1 житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці, площею 0, 1223 га, кадастровий номер 6825855100:01:009:0076, а також передала у власність ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку, із цільовим призначенням для індивідуального житлового будівництва.

Відповідно до державного акта від 05 січня 1998 року, серії ХМ № 01057, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0, 125 га, зокрема у спільній власності із ОСОБА_3 0, 05 га у рівних частках, за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з державним актом від 05 січня 1998 року, серії ХМ № 01058, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0, 125 га, зокрема у спільній власності із ОСОБА_2 . 0, 05 га у рівних частках, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до зазначених державних актів земельна ділянка, площею 0, 05 га, яка перебуває у спільній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , по лінії Б-В межує з землекористувачем ОСОБА_5 , на момент ухвалення рішення власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу: між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 14 липня 2008 року та між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 30 серпня 2012 року.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 31 березня 2016 року

№ 4/3-1, складеного старшим державним інспектором сільського господарства в Хмельницькій області, проведеними землевпорядними роботами сертифікованим спеціалістом виявлений факт самовільного зайняття частини земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , його сусідом ОСОБА_3 , площею 0, 0058 га. Зазначений факт підтверджується технічною документацією із землеустрою та встановленим парканом із металевої сітки на місцевості.

Згідно з актом від 31 березня 2016 року № 417 перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеним старшим державним інспектором сільського господарства в Хмельницькій області, згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості встановлений факт самовільного зайняття частини земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0, 0058 га.

Відповідно до висновку за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 03 жовтня 2017 року, складеного судовим експертом Марченковим Григорієм Григоровичем, фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 на момент проведення дослідження становить 0, 1210 га, що на 13 кв. м менша за площу, зазначену у державному акті.

Судовим експертом встановлено, що межа, яка відокремлює суміжні земельні ділянки між власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 та власниками суміжної земельної ділянки на АДРЕСА_2 , проходить по існуючій огорожі земельної ділянки в забудованій частині зі сторони вулиці Ціолковського та дерновій стежці в незабудованій частині земельної ділянки (город, плодові дерева). На момент проведення обстеження земельної ділянки межових знаків певного зразка експертом не встановлено.

Судовим експертом встановлено, що у державних актах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо земельних ділянок на АДРЕСА_2 відсутня інформація про кадастрові номери цих земельних ділянок. Відсутність даних обмінних файлів на земельні ділянки, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не дає можливості для опрацювання та співставлення меж суміжних земельних ділянок, які належать суміжним землекористувачам відповідно до зазначених державних актів.

Судовий експерт зробив висновок, що фактична межа земельної ділянки власника ОСОБА_6 , яка межує із суміжними ділянками землекористувачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не відповідає межі, зазначеній у державному акті, площа невідповідності становить 69, 00 кв. м.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд керується положеннями ЦК України та ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 126 ЗК України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Частиною другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно зі статтею 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України, передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, сьомою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Отже, щоб набути право власності на земельну ділянку необхідно здійснити комплекс робіт: провести кадастрову зйомку землі з геодезичним встановленням меж земельної ділянки, яка включає, зокрема, і, перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки, погодження цих меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. Виконання всіх підготовчих робіт з виготовлення документації на право власності на земельну ділянку передбачає перевірку того, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Частиною другою, пунктом б частини третьої статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частин другої, третьої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до абзацу 15 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав як власника земельної ділянки внаслідок самовільного зайняття відповідачами частини земельної ділянки, належної позивачу, чим створюються ОСОБА_1 як власнику нерухомого майна перешкоди у користуванні ним.

В оцінці обґрунтованості зазначеного висновку Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Верховний Суд врахував, що належними та допустимими доказами на підтвердження обґрунтованості позовних вимог у цьому спорі є висновок судової земельно-технічної експертизи, завданням якої є визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

Згідно з частиною другою статті 133 ЦПК України 2004 року способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004 року).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів та наведення підстав, з яких ті чи інші докази не можуть бути прийняті судом під час ухвалення рішення у справі. Апеляційний суд також не мотивував належним чином відхилення висновків судової експертизи, проведеної під час розгляду справи апеляційним судом. Таким чином, Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення не є обґрунтованими та законними, а тому підлягають скасуванню.

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною відповідача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів та спростування доводів позивача є підставою для вмотивованого висновку суду про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені відповідачем обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, натомість позовні вимоги позивача підтверджені зібраними у справі доказами та не спростовані стороною відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки, площею 0, 0058 га, кадастровий номер 6825855100:01:009:0076, зобов`язавши ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відновити межі зайнятої ними частини земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1 , відповідно до плану-схеми співставлення земельної ділянки (додаток № 3 до висновку за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 03 жовтня 2017 року № 23/17) шляхом знесення паркану з металевої сітки, встановленого на земельній ділянці, кадастровий номер 6825855100:01:009:0076, яка належить ОСОБА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко