21 травня 2015 року ТОВ «Телекомпанія «МАЛЯТКО-ТВ» звернулося до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення із заявою про прийняття рішення про відмову у продовженні строку дії ліцензії на мовлення НР № 00291-м від 23 жовтня 2001 року та оголошення конкурсу на отримання ліцензій на мовлення в зв`язку з вивільненням каналів мовлення (частот), які були в користування вказаного акціонерного товариства.

11 червня 2015 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення № 742, яким ПАТ «Телеканал «Інтер» продовжено строк дії ліцензії на мовлення НР № 00291-м від 23 жовтня 2001 року, обсяг мовлення - по 24 години на добу.

Вважаючи незаконними рішення відповідача від 30 травня 2007 року № 672 у частині продовження ПАТ «Телеканал «Інтер» строку дії ліцензії на мовлення до 01 липня 2015 року, а також рішення від 11 червня 2015 року № 742, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ТОВ «Телекомпанія «МАЛЯТКО-ТВ» вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що строк дії ліцензії ПАТ «Телеканал «Інтер» на мовлення НР № 0077-м від 23 жовтня 2001 року, який закінчився у 2011 році, було продовжено лише у 2015 році, що суперечить вимогам законодавства. Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що рішення відповідача № 742 в частині продовження дії ліцензії шляхом її переоформлення не відповідає статті 35 Закону України «Про телебаченні і радіомовлення», а тому не тягне з собою жодних правових наслідків.

Також скаржник вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду у частині оскарження рішення Нацради від 30 травня 2007 року № 672, оскільки позивача було зареєстровано 24 березня 2008 року, тобто на момент прийняття та опублікування вказаного рішення ТОВ «Телекомпанія «МАЛЯТКО-ТВ» ще не існувало.

Від ПАТ «Телеканал «Інтер» надійшло заперечення на касаційну скаргу ТОВ «Телекомпанія «МАЛЯТКО-ТВ», в якій просить зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову; просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року та у відповідній частині постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про телебачення і радіомовлення» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої-другої статті 5 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» з метою реалізації та додержання законодавства в галузі телебачення і радіомовлення та інших нормативних актів створюється Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Національна рада є позавідомчим державним контролюючим органом, який діє відповідно до цього Закону та чинного законодавства України і є відповідальним за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, за зростання професійного, художнього та етичного рівня програм та передач телерадіоорганізацій.

Частиною тринадцятою цієї ж статті передбачено, що до функцій Нацради належить, зокрема, видача телерадіоорганізаціям на конкурсній основі ліцензій на право використання каналу мовлення та часу мовлення.

Відповідно до частин першої та дев`ятої статті 23 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою відповідно до порядку та вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Ліцензія на мовлення, видана Національною радою, є єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 19 вересня 2001 року Нацрадою прийнято рішення № 375 «Про видачу ліцензії АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація («ІНТЕР»), м. Київ» та видано ліцензію № 0077 від 23 жовтня 2001 року, якою останній надано право на користування 3-ім загальнонаціональним телевізійним каналом мовлення (УТ-3), призначеного для трансляції телепередач на територію України, обсягом мовлення 20 год/добу. Строк чинності ліцензії було встановлено до 23 жовтня 2011 року.

Також судами встановлено, що станом на момент видачі ліцензії на мовлення (23 жовтня 2001 року), АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація», правонаступником якої є ПАТ «Телеканал «Інтер», відповідала вимогам чинного на той час законодавства України щодо заснування телерадіоорганізацій.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що у разі зміни даних, передбачених частиною третьою цієї статті або абзацами п`ятим і шостим частини четвертої статті 27 цього Закону, ліцензіат подає Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення за встановленою Національною радою формою.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що за період діяльності ПАТ «Телеканал «Інтер» неодноразово вносив зміни до ліцензій на підставі вказаної вище статті.

Зокрема, судами попередніх інстанцій зі змісту листа Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 7/234 від 27 травня 2015 року встановлено, що номер ліцензії № 0077 від 23 жовтня 2001 року змінювався декілька разів, при переоформленні ліцензіям присвоювались такі номери: НР № 0610 (строк дії з 25 грудня 2002 року по 23 жовтня 2011 року); НР № 0083-м (з 23 жовтня 2001 року по 23 жовтня 2011 року); НР № 0183-м (з 23 жовтня 2001 року по 01 липня 2015 року); НР № 1639-м (з 23 жовтня 2001 року по 01 липня 2015 року); НР № 00291-м (з 23 жовтня 2001 року по 01 липня 2015 року).

Так, щодо останньої ліцензії рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 672 від 30 травня 2007 року «Про попередні заходи з впровадження цифрового мовлення в Україні» вирішено, зокрема, частково задовольнити заяву щодо переоформлення ліцензії НР № 0083-м від 23 жовтня 2001 року (мережа з 377 телевізійних каналів, обсяг мовлення - по 24 год. на добу) АТЗТ «Українська належна ТВ-корпорація», м. Київ, зазначивши в ліцензії: строк дії ліцензії - до 01 липня 2015 року.

Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, станом на момент розгляду даної справи у суді першої інстанції номер бланку ліцензії, виданої ПАТ «Телеканал «Інтер», НР № 00291-м від 23 жовтня 2001 року зі строком дії - до 01 липня 2015 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника відносно того, що строк дії ліцензії третьої особи закінчився 23 жовтня 2011 року, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи встановленими судами попередніх інстанцій та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 33 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» кожний ліцензіат має право на продовження строку дії ліцензії на мовлення.

Для продовження строку дії ліцензії на мовлення необхідно не раніше ніж за 210 днів та не пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії ліцензії подати до Національної ради заяву про продовження ліцензії на мовлення відповідно до вимог статті 24 цього Закону. Заяву про продовження строку дії ліцензії, подану раніше ніж за 210 днів до закінчення строку дії ліцензії, Національна рада повертає ліцензіату без розгляду протягом п`яти робочих днів з дня її надходження.

Заява про продовження строку дії ліцензії на мовлення розглядається і рішення щодо неї приймається не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії ліцензії.

За результатами розгляду заяви Національна рада приймає рішення про продовження строку дії ліцензії на мовлення або про відмову у продовженні строку дії ліцензії. Протягом п`яти робочих днів після прийняття відповідного рішення Національна рада письмово повідомляє заявника про результати розгляду його заяви. Копія рішення надсилається або видається. У рішенні про відмову у продовженні строку дії ліцензії Національна рада визначає підстави прийняття такого рішення відповідно до вимог частини сьомої цієї статті.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що у 2014 році ПАТ «Телеканал «Інтер» у межах строків, визначених частиною другою статті 33 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», звернулося до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення із заявою про продовженні строку дії ліцензії на мовлення НР № 00291-м від 23 жовтня 2001 року (строк дії якої спливав у липні 2015 року).

Перелік даних, які повинні міститися у заяві на отримання (продовження) ліцензії, та документів, які додаються до заяви, наведений у статті 24 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Крім наведеного вище, позивачем також не надано будь яких доказів, в тому числі рішень та санкцій Національної ради, які б підтверджували, що протягом дії ліцензії ліцензіат порушував умови ліцензії та вимоги чинного законодавства або ліцензіат подав заяву на продовження строку дії ліцензії пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії ліцензії.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, разом із заявою про продовження строку дії ліцензії ПАТ «Телеканал «Інтер» у 2014 році до Національна ради України з питань телебачення і радіомовлення були надані копії документів, які були враховані відповідачем під час прийняття рішення щодо продовження ліцензії, зокрема: копії затверджених у встановленому порядку установчих та статутних документів телерадіоорганізації як суб`єкта господарювання; копію свідоцтва про реєстрацію телерадіоорганізації як суб`єкта інформаційної діяльності (в разі наявності); організаційно-технічні зобов`язання телеканалу; економічне обґрунтування здійснення діяльності; програмну концепцію мовлення відповідно до вимог статті 28 цього Закону.

Відповідно до частини сьомої статті 33 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Національна рада може прийняти рішення про відмову у продовженні строку дії ліцензії на мовлення лише за умови, якщо:

а) ліцензіат подав заяву на продовження строку дії ліцензії пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії ліцензії;

б) протягом дії ліцензії ліцензіат порушував умови ліцензії та вимоги чинного законодавства. Ці порушення повинні бути підтверджені рішеннями та санкціями Національної ради, не скасованими у визначеному законодавством порядку, або відповідними судовими рішеннями;

в) ліцензіат не відповідає вимогам статті 9 або частини другої статті 12 цього Закону.

Колегія суддів враховує, що наведений перелік є вичерпним.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказів, що на підставі поданих документів та зважаючи на відсутність, визначених частиною сьомою статті 33 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», підстав для відмови у продовженні строку дії ліцензії, 11 червня 2015 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення № 742, яким ПАТ «Телеканал «Інтер» продовжено строк дії ліцензії на мовлення НР № 00291-м від 23 жовтня 2001 року, обсяг мовлення - по 24 години на добу.

Стосовно доводів скаржника про необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції у частині залишення без розгляду позову стосовно визнання протиправним та скасування абзацу третього пункту 5 рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 30 травня 2007 року № 672 у зв`язку з пропуском строку звернення позивача до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення передбачених законом вимог.

Частиною другою статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) встановлено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Положення частини другої статті 99 КАС України слугують меті дотримання дисципліни учасниками адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист, а також забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що, зокрема, слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб`єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої права.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі № 800/98/17, та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 607/6231/17, від 10 липня 2018 року у справі № 820/4856/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 344/9352/14-а.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи адміністративний позов у частині без розгляду, виходив з того, що позивач - TOB «Телекомпанія «МАЛЯТКО-TB» зареєстроване як юридична особа 24 березня 2008 року і здійснює мовлення на підставі ліцензії від 19 листопада 2008 року серії НР № 0741-м, та виходячи з цього дійшов до висновку, що саме з цього моменту товариство стало учасником правовідносин, у межах яких воно звернулося до суду за захистом своїх прав. Колегія суддів погоджується з такою оцінкою суду апеляційної інстанції, у зв`язку з наступним.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» суб`єкти господарювання, які отримали ліцензію на мовлення, підлягають державній реєстрації як суб`єкти інформаційної діяльності.

Відповідно до пунктів «ж» та «з» частини дванадцятої статті 38 цього Закону стосовно телерадіоорганізацій, які отримали ліцензію (ліцензії) на мовлення, до Державного реєстру телерадіоорганізацій України вносяться відомості щодо серії та номера ліцензії, а також строку дії ліцензії.

За правилами частини тринадцятої вказаної статті відомості, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вносяться до Державного реєстру телерадіоорганізацій України протягом трьох робочих днів після видачі (продовження, внесення змін, видачі дубліката, анулювання) ліцензії на мовлення.

Згідно з частиною чотирнадцятої статті 38 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» доступ до Державного реєстру телерадіоорганізацій України є вільним. Порядок користування зазначеним реєстром і розмір плати за надання письмової інформації щодо даних цього реєстру встановлюються Національною радою. Національна рада розміщує відомості Державного реєстру телерадіоорганізацій України на веб-сайті та двічі на рік публікує їх в офіційному бюлетені Національної ради.

Таким чином, відомості про ліцензію третьої особи, зокрема, щодо строку її дії та продовження такого строку, були внесені до Реєстру.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що відповідне рішення від 30 травня 2007 року було опубліковане у «Віснику Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення» № 10-20 за жовтень 2007 року, що підтверджується матеріалами справи.

Доводи позивача щодо неофіційності вказаного видання судова колегія оцінює критично з огляду на таке.

Згідно із Законом України від 3 березня 2005 року № 2461-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», викладено у новій редакції Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону № 2461-IV Національна рада інформує громадян про свою діяльність у засобах масової інформації.

Згідно з частиною дев`ятою статті 24 цього Закону усі рішення Національної ради оприлюднюються не пізніше 10 днів після їх прийняття.

На виконання вимог названих норм Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення було прийнято рішення від 8 лютого 2006 року N 103 «Про Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».

Відповідно до пункту 2 названого рішення визначено статус «Вісника Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення» як офіційного видання конституційного, постійно діючого, колегіального органу - Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, де друкуються всі нормативно-правові документи, рішення, оголошення про конкурси на канали та частоти мовлення.

Також цим рішенням затверджено Положення про бюлетень «Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення» (пункт 1 рішення № 103).

Отже, «Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення» має статус офіційного друкованого видання зазначеного суб`єкта владних повноважень.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що відповідачем на виконання покладеного на нього Законом обов`язку було офіційно оприлюднене прийняте ним рішення від 30 травня 2007 року № 672 у вказаному Віснику № 10-20 за жовтень 2007 року, докази чого містяться у матеріалах справи.

З урахуванням дати реєстрації TOB «Телекомпанія «МАЛЯТКО-TB», дати отримання ліцензії - 19 листопада 2008 року та виходячи з того, що оскаржуване рішення Нацради було опубліковане в офіційному друкованому виданні у жовтні 2007 року, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що початок перебігу строку звернення до суду припадає на 19 листопада 2008 року та у силу статті 99 КАС України сплив у травні 2009 року. Однак, позивач з адміністративним позовом до суду звернувся лише у червні 2015 року, тобто з пропуском більше ніж 6 років.

Відповідно до частини першої статті 102 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б свідчили про поважність причин звернення із даним позовом поза межами встановленого КАС України строку, а тому визнав причини пропуску такого строку неповажними.

Поряд із цим, колегія суддів Касаційного адміністративного суду критично оцінює доводи позивача відносно того, що він дізнався про оскаржувані рішення лише в травні 2015 року, та звертає увагу, що положення статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) пов`язують початок перебігу шестимісячного строку на оскарження, зокрема, рішення суб`єкта владних повноважень з тим моментом, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Таке законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після спливу таких строків відносини вважаються стабільними.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо її подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Зважаючи на те, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що позовну заяву щодо частини позовних вимог подано з пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 99 КАС України, та за відсутності та недоведеності позивачем підстав для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позову у вказаній частині вимог позивача.

Оскільки судом касаційної інстанції не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної та у відповідній частині судом першої інстанцій, то відповідно до частини першої статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної та у відповідній частині першої інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду апеляційної та у відповідній частині першої інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія «МАЛЯТКО-ТВ» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, якою частково скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко