ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа №0540/5974/18-а

адміністративне провадження №К/9901/5416/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Геращенко І. В., судді: Міронова Г. М., Ястребова Л. В.) від 30 січня 2019 року у справі за позовом Повного товариства «Ломбард Владислав і компанія» до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання неправомірною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Повне товариство «Ломбард Владислав і компанія» (далі - ПТ «Ломбард Владислав і компанія») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області (далі - ГУ Держпраці у Донецькій області), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 25 червня 2018 року № ДЦ381/1207/АВ/П/МП-ФС.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ПТ «Ломбард Владислав і компанія» задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року скасовано. Прийнято нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Визнано неправомірною та скасовано постанову ГУ Держпраці у Донецькій області від 25 червня 2018 року № ДЦ381/1207/АВ/П/МП-ФС.

Приймаючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що директора ПТ «Ломбард Владислав і компанія» Лемешка В. О., як посадову особу позивача, вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення постановою Краматорського міського суду Донецької області від 20 серпня 2018 року у справі № 234/9945/18, яка набрала законної сили, та застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн, а тому накладення на нього постановою ГУ Держпраці у Донецькій області від 25 червня 2018 року № ДЦ381/1207/АВ/П/МП-ФС штрафу за те саме правопорушення суперечить ст. 61 Конституції України.

Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ГУ Держпраці у Донецькій області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ГУ Держпраці у Донецькій області зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що постановою від 25 червня 2018 року № ДЦ381/1207/АВ/П/МГ-ФС директора ПТ «Ломбард Владислав і компанія» Лемешка В. О. було притягнуто до того самого виду відповідальності за те саме правопорушення вдруге, оскільки зі змісту цієї постанови вбачається, що штраф накладено на ПТ «Ломбард Владислав і компанія».

01 квітня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 23 грудня 2019 року призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.

Як убачається з матеріалів справи, ПТ «Ломбард Владислав і компанія» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 25600681, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 12 червня 2012 року серії АБ № 454946. Директор - Лемешко В. О.

На підставі наказу ГУ Держпраці у Донецькій області від 06 червня 2018 року № 612, у період з 07 по 08 червня 2018 року посадовими особами відповідача була проведена перевірка ПТ «Ломбард Владислав і компанія» з питань додержання законодавства про працю в частині недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, за результатами якої був складений акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 08 червня 2018 року № ДЦ381/1207/АВ.

Під час зазначеної перевірки відповідачем установлено порушення позивачем законодавства про працю, а саме: відповідно до наданих помісячних розрахунково-платіжних відомостей та звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (таблиця 1, таблиця 6) встановлено, що по 16 працівникам ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ) відсутня оплата у подвійному розмірі за роботу у святкові та неробочі дні, що є порушенням ч. 1, 2 ст. 107 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

25 червня 2018 року ГУ Держпраці у Донецькій області прийнято постанову № ДЦ381/1207/АВ/П/МГ-ФС, якою на підставі ст. 259 КЗпП, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на ПТ «Ломбард Владислав і компанія» накладено штраф у розмірі 595680,00 грн.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 20 серпня 2018 року у справі № 234/9945/18 директора ПТ «Ломбард Владислав і компанія» ОСОБА_19 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Судом зазначено, що в ході проведення інспекційного відвідування в порушення ч. 1, 2 ст. 107 КЗпП України ПТ «Ломбард Владислав і компанія», відповідно до наданих помісячних розрахунково-платіжних відомостей та звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, встановлено, що по 16 працівникам ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ) відсутня оплата у подвійному розмірі за роботу у святкові та неробочі дні.

Вважаючи постанову ГУ Держпраці у Донецькій області від 25 червня 2018 року № ДЦ381/1207/АВ/П/МГ-ФС протиправною, ПТ «Ломбард Владислав і компанія» звернулося до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення особи до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП та ч. 1 ст. 41 КУпАП за невиплату заробітної плати в належному розмірі.

Частиною 1 ст. 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами-підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи-підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України «Про звернення громадян», або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Таким чином, нормами КЗпП та КУпАП передбачено відповідальність за невиплату в повному обсязі заробітної плати працівникам.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч. 1 ст. 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

При цьому, і ст. 265 КЗпП, і ст. 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

Так, зазначений вище закон передбачав введення ст. 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість ст. 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб -підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за невиплату в повному обсязі заробітної плати працівникам.

Однак, згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування ст. 61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена ст. 265 КЗпП України і ст. 41 КУпАП до одного виду.

Зокрема, закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги: (а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; (б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; (в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу; (г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган; (д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

Водночас, положення абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 1 ст. 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «виплата заробітної плати працівникам не в повному обсязі», а обставини, що стали підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у ч. 1 ст. 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16 та від 03 жовтня 2019 року у справі № 813/6082/15.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженнями апеляційного суду, що за вказане вище правопорушення директора ПТ «Ломбард Владислав і компанія», як посадову особу позивача, вже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Краматорського міського суду Донецької області від 20 серпня 2018 року у справі № 234/9945/18, яка набрала законної сили, та застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції, що накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою ГУ Держпраці у Донецькій області від 25 червня 2018 року № ДЦ381/1207/АВ/П/МП-ФС є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що суперечить нормам ст. 61 Конституції України, у зв`язку з чим спірна постанова підлягає скасуванню.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.

Ураховуючи зазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області залишити без задоволення, постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін