ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/4361/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Собківа Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Київській області про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони в Київській області про зобов`язання нарахувати та виплати середній заробіток з дня звільнення 02.05.2018 року по день фактичного розрахунку 08.02.2019 року, а судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2019 позов задоволено.

Зобов`язано Управління поліції охорони в Київській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток з дня звільнення 02.05.2018 по день фактичного розрахунку 08.02.2019 у розмірі 64 113,26 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та залишити позов без розгляду.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, також при розгляді справи не враховано всіх доводів відповідача та не дано оцінки відповідним посиланням на норми закону у взаємозв`язку з обставинами справи. Крім того, наголошено на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу Управління поліції охорони в Київській області від 24.04.2018 № 59 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського групи охорони об`єктів та публічної безпеки Києво-Святошинського районного відділу звільнено зі служби з поліції 02.05.2018. В наказі про звільнення вказано, що позивач має не використану щорічну відпустку - 27 доби за 2017 рік і 13 діб за поточний рік.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2019 року у справі № 826/9874/18 визнано протиправними дії Управління поліції охорони в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті компенсації за 24 доби невикористаної у 2017 році відпустки. Зобов`язано Управління поліції охорони в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 24 доби невикористаної в 2017 році відпустки.

Позивачем зазначено, що вищевказане судове рішення виконано 08.02.2019 року, що не спростовано та не заперечено апелянтом, а також підтверджується платіжним дорученням № 729 від 08.02.2019, яке міститься в матеріалах справи.

Правова позиція позивача обґрунтована тим, що Управлінням поліції охорони в Київській області було порушено статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, а саме не сплачено суму середнього заробітку.

Не погоджуючись з фактом непроведення виплати, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що у день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що йому належать, зокрема не виплачено компенсацію за невикористану відпустку, що не заперечується відповідачем.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, положеннями статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року (далі - Закон №580-VIII).

Приписами статті 77 Закону №580-VIII врегульовано питання звільнення зі служби в поліції.

Разом з цим, грошове забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано статтею 94 Закону №580-VIII та постановою Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

Колегія суддів погоджується з тим, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За таких обставин, суд вважає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі 806/1551/17.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Встановлено, що у день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що йому належать, зокрема не виплачено компенсацію за невикористану відпустку, що не заперечується відповідачем.

Вказана компенсація була виплачена Управлінням поліції охорони в Київській області на виконання судового рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2019 у справі № 826/9874/18.

Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України Управління поліції охорони в Київській має нарахувати та виплати середній заробіток з дня звільнення 02.05.2018 року по день фактичного розрахунку 08.02.2019 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянтом не спростовується та не заперечується вірність визначення судом першої інстанції розміру спірної виплати.

Оцінюючи доводи апелянта щодо пропуску строку звернення з даним адміністративним позовом колегія суддів зазначає, що, як вказано вище, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2019 була виконана 08.02.2019, що не спростовано апелянтом. З даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся 12.03.2019, що підтверджується відбитком штампу на поштовому конверті.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції вказує на дотримання позивачем процесуального строку звернення з позовом до суду, та зазначає про безпідставність відповідних доводів апелянта.

Жодних інших обґрунтованих посилань на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Відтак, колегія суддів зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи викладене нормативне регулювання та обставини справи, судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2019 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Я.М. Собків