Справа № 279/3926/17

ВИРОК

іменем України

23 грудня 2019 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючого судді Коренюка В.П.,

при секретарі Подвисоцькій Т.В.,

за участю прокурора Корженівської О.В., Кухарука О.Г., Лисич Л.Ю.,

захисника Бугайова М.В.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

представника потерпілої Сингаївського В.І.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Коростеня Житомирської області кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА _2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новаки Коростенського району Житомирської області, українця, громадянина України, із загальною середньою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, працюючого охоронником Коростенської центральної міської лікарні, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА _2 обвинувачується в тому, що 27 червня 2017 року близько 19.30 години, перебуваючи поблизу будинку № 18, що розташований по вулиці Садовій у селі Новаки Коростенського району Житомирської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин в ході словесного конфлікту з потерпілою ОСОБА_1 , маючи умисел на заподіяння тілесного ушкодження останній, підійшов до потерпілої та приставив дерев`яне руків`я коси, яку на той час тримав в руках, в область грудної клітки, після чого, продовжуючи свої неправомірні дії, спрямовані на заподіяння тілесного ушкодження ОСОБА_1 наніс один удар кінцем дерев`яного держателя (коси) в область шиї з лівої сторони, на що остання впала на землю та втратила свідомість, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді синця в проекції внутрішнього кінця правої ключиці, синця по лівій передньо-боковій поверхні середньої та нижньої частини шиї та струсу головного мозку, які згідно з висновками судово-медичних експертиз №173 від 31 липня 2017 року та №209 від 14 вересня 2017 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Дії ОСОБА_2 , які виразилися в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, органом досудового розслідування кваліфіковано за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України.

Допитаний в судовому засіданні по суті пред`явленого йому обвинувачення ОСОБА_2 винуватим себе не визнав і пояснив суду, що в липні 2017 року дійсно мав місце словесний конфлікт між ним та потерпілою і її матір`ю з приводу косіння ним трави на земельній ділянці біля домоволодіння АДРЕСА_1 , в ході якого вони один одного ображали словами нецензурної лайки. Так, ОСОБА_3 відбирала у нього декілька разів косу, виймала із кошеля скошену ним траву, і таким чином перешкоджала косити траву. Потім на велосипеді під`їхала потерпіла, яка підійшовши до нього, почала всіляко перешкоджати косінню трави і стала ногою на лезо коси, повідомивши, що він косити траву не буде на цій земельній ділянці. В ході словесного конфлікту, потерпіла намагалася відібрати косу, а він, в свою чергу вказаний предмет не віддавав. В результаті таких рухів, від удару руків`я коси ОСОБА_1 отримала удар в підборіддя, від чого присіла, а потім лягла на землю, де лежала близько двох хвилин, після чого встала і поїхала велосипедом. Обвинувачений зазначив, що внаслідок фізичного намагання ОСОБА_1 відібрати косу, яку він в свою чергу намагався утримати та відпустив зненацька, потерпіла по інерції отримала удар від руків`я коси.

Потерпіла ОСОБА_1 показала суду, що 27 червня 2017 року під`їжджаючи до домоволодіння своїх батьків, що знаходиться по АДРЕСА_1 , вона побачила, що ОСОБА_2 бив її матір ОСОБА_3 та хапав останню за волосся. В момент коли вона наближалася до обвинуваченого, останній наставив перед нею лезо коси, щоб зупинити її. Після словесного конфлікту між обвинуваченим, нею та ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_2 руків`ям коси ударив її в ліву частину шийного відділу, від чого вона впала та втратила свідомість. Після того як прийшла до тями, вона велосипедом поїхала додому, звідки її невістка викликала швидку медичну допомогу у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. Позов свій підтримала, вимоги по якому просила задовольнити в повному обсязі. Також просила призначити обвинуваченому покарання відповідно до вимог закону.

Свідок ОСОБА_4 (дружина обвинуваченого) показала суду, що в липні 2017 року в неї та її чоловіка обвинуваченого ОСОБА_2 мав місце конфлікт з потерпілою ОСОБА_1 та її матір`ю з приводу косіння трави на земельній ділянці біля домоволодіння АДРЕСА_1 . Потерпіла та її матір перешкоджали ОСОБА_2 косити траву, а остання, взагалі, відбирала косу. Власне падіння потерпілої на землю вона не бачила, а була очевидцем лише того як вона вже лежала близько 1,5 хвилини на траві, а потім встала і пішла до свого велосипеда. Свідок зазначила, що ОСОБА_2 не бив потерпілу.

Свідок ОСОБА_3 (матір потерпілої) в судовому засіданні показала, що влітку 2017 року на земельній ділянці біля її домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною косили траву. Проте вона була проти косіння ним трави, про що обвинуваченому сказала, який зреагувавши на її зауваження, почав штовхати і кидати її на землю. До поліції, із заявою щодо протиправних обвинуваченого стосовно неї, вона не зверталася. Потім підійшла потерпіла та сказала обвинуваченому чому він ображає "стару" людину. ОСОБА_2 до грудної клітини потерпілої приставив лезо коси, потім руків`ям цієї коси вдарив потерпілу, від чого остання впала. Свідок ОСОБА_3 також показала, що потерпіла конфлікт з обвинуваченим не провокувала, його не зачіпала та удари ОСОБА_2 не наносила.

Окрім показань обвинуваченого, потерпілої та свідків, в судовому засіданні оглянуті та дослідженні наступні письмові докази, надані стороною обвинувачення:

- витяг з кримінального провадження № 12017060060001133 від 28 червня 2017 року про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України стосовно ОСОБА_2 (а.кр.пр.65);

- рапорт чергового поліції про те, що 27 червня 2017 року о 22.18 год до чергової частини Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області надійшло повідомлення від фельдшера районної швидкої допомоги Чайківської про надання ОСОБА_1 медичної допомоги (а.кр.пр.66);

- протокол прийняття заяви ОСОБА_1 про вчинене стосовно неї кримінальне правопорушення (а.кр.пр.67);

- довідка №3064 від 27 червня 2017 року про надання медичної допомоги ОСОБА_1 (Діагноз: ЗЧМТ. Струс г/мозку Забій, при гематома шиї. Травма побутова… (а.кр.пр.68);

- виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого), даними якої підтверджується, що ОСОБА_1 проходила стаціонарне лікування з 27 червня 2017 року по 3 липня 2017 року з діагнозом: ЗЧМТ. Струс головного мозку, забої п/шкірна гематома м`яких тканин шийного відділу (а.кр.пр.69);

- протоколи проведення слідчого експерименту від 21 липня 2017 року, від 1 серпня 2017 року та фото таблиці до них, відповідно до якого ОСОБА_1 показала про обставини події, яка мала місце близько 19.30 год 27 червня 2017 року. Показання потерпілої на місці події, відображені в протоколі вказаної слідчої дії, є ідентичними тим, що вона дала під час судового розгляду (а.кр.пр.72-77);

- висновок експерта №173 від 6 липня 2017 року, згідно з яким у ОСОБА_1 мали місце наступні тілесні ушкодження: синець в проекції внутрішнього кінця правої ключиці; синець по лівій передньо-боковій поверхні середньої та нижньої чистини шиї; струс головного мозку. Зазначені тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я та утворились внаслідок дії тупих предметів, можливо при обставинах та в термін, які вказані потерпілою (а.кр.пр.173);

- висновок експерта №209 від 4 серпня 2017 року за результатами проведення додаткової судово-медичної експертизи встановлено, що утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 можливе та не виключене при обставинах, продемонстрованих та описаних в протоколі слідчого експерименту та протоколах допиту потерпілої і свідка ОСОБА_3 . У зазначеному висновку фактично відсутня дослідницька частина і мотивування чому експерт дійшов саме таких висновків (а.кр.пр.78-79).

Розглянувши справу в межах пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення, дослідивши всі представлені докази безпосередньо в судовому засіданні та проаналізувавши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також у їх сукупності - достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Висновок суду про винуватість особи не може ґрунтуватись на припущеннях, а має бути чітким, логічним і обґрунтованим на підставі конкретних доказів, зібраних відповідно до закону.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Суд наголошує на приписах закону щодо притягнення особи до відповідальності в міру своєї вини.

Відповідно до ч.1 ст.22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

За приписами ст.25 Кримінального процесуального кодексу України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Саме на них ч.2 ст.9 Кримінального процесуального кодексу України покладено обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Положеннями ст.91 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ст.91 ч.2 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.92 ч.1 Кримінального процесуального кодексу України обов`язок доведення зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора.

Таким чином сторона обвинувачення зобов`язана довести поза розумним сумнівом, що ОСОБА_2 умисно наніс ОСОБА_1 тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров`я за тих обставин, які описані в обвинувальному акті.

В судовому засіданні було беззаперечно встановлено, що 27 червня 2017 року близько 19.30 години між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які перебували біля домоволодіння АДРЕСА_2 , виник словесний конфлікт з приводу косіння трави обвинуваченим.

При цьому як потерпіла ОСОБА_1 , так і свідок ОСОБА_3 стверджували в судовому засідання, що дійсно не бажали, щоб обвинувачений косив траву на земельній ділянці, внаслідок чого між ними мав місце словесний конфлікт.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні повідомила, що свідок ОСОБА_3 та потерпіла ОСОБА_1 фізично перешкоджали косінню обвинуваченим трави, що виразилося в намаганні ними відібрати косу. Момент падіння потерпілої вона не бачила, а побачила лише коли ОСОБА_1 вже лежала на землі.

Факт падіння потерпілої в результаті дій як обвинуваченого так і самої потерпілої та отримання в результаті такого падіння тілесних ушкоджень суд вважає підтвердженим.

Показання узгоджуються між собою в частині конфлікту, розташування діючих осіб, проте не узгоджуються щодо нанесення обвинуваченим удару руків`ям коси в область шийного відділу потерпілої.

Стороною захисту заявлено про недопустимість висновків експерта №173 від 6 липня 2017 року, №209 від 4 серпня 2017 року та довідки №3064 від 27 червня 2017 року як доказів з посиланням на те, що медична документація, яка досліджувалась експертом, здобута внаслідок порушення прав та свобод людини, а довідка №3064 від 27 червня 2017 року не визнана слідчим органу досудового розслідування письмовим доказом.

Суд відхиляє доводи захисника щодо визнання недопустими таких доказів як висновків експерта №173 від 6 липня 2017 року, №209 від 4 серпня 2017 року та довідки №3064 від 27 червня 2017 року, з підстав того, що такі докази здобуті в результаті порушення прав та свобод потерпілої, оскільки, інформація, яка міститься в медичній документації, що надавалась для проведення судово-медичної експертизи, стосується прав потерпілої ОСОБА_1 , яка, в свою чергу, не вказувала протягом судового розгляду провадження на порушення таких прав.

Натомість суд зможе правильно кваліфікувати дії обвинуваченого за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України, а також за іншими статтями Кримінального кодексу України, диспозиція яких містить наслідком тілесні ушкодження, тільки за наявності висновку експерта, до компетенції якого і належить визначати ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки навіть наявність медичних документів не надасть суду такої можливості.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Судова експертиза - це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом, за завданням слідчого або судді, речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Призначення і проведення експертиз в кримінальному судочинстві регулюється: статтями 69, 101-102, 242-243, 245, 332, 356, 509 Кримінального процесуального кодексу України, Законом України "Про судову експертизу" № 4038-ХІІ від 25 лютого 1994 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", відомчими Правилами і Інструкціями Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України з питань проведення експертизи, із яких найчастіше застосовується в практичній роботі "Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затверджена наказом Міністерства юстиції України 8 жовтня 1998 року № 53/5 (далі Інструкція).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні досудового розслідування чи суду.

При проведенні судово-медичної експертизи експерт повинен використовувати оригінали медичних документів. У виняткових випадках дозволяється використання копій і виписок, за умови відображення в останніх вичерпних відомостей про ушкодження та їх клінічний перебіг. Ці документи мають бути засвідчені підписом лікаря і печаткою лікувального закладу, в необхідних випадках судово-медичний експерт може використовувати відомості досліджень, що проводяться із залученням відповідних спеціалістів,не обстежуючи потерпілого особисто (п.4.4., 4.5. Інструкції).

Відповідно до п.4.6. Правил судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об`єктивними відомостями, судово- медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів.

Як передбачено п.4.7. Правил загострення попередніх захворювань після заподіяння тілесного ушкодження, а також інші наслідки ушкодження, що обумовлені не власне характером цього ушкодження, а випадковими обставинами, індивідуальними особливостями організму дефектами надання медичної допомоги то що неповинні враховуватися при оцінці ступеня тяжкості. В таких випадках експерт зобов`язаний вказувати характер причинно-наслідкових зв`язків між ушкодженням і такими наслідками. Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінено за ступенем тяжкості як ушкодження здорових, якщо між цим ушкодженням і несприятливим кінцем є прямий причинний зв`язок.

Пунктом 4.9.Правил передбачено, що при експертизі тілесних ушкоджень у висновках експерта (акті) повинні бути відображені: характер ушкоджень з медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості; вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження; механізм виникнення ушкоджень; давність (термін) спричинення ушкоджень; ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки - небезпека для життя, розлад здоров`я, стійка втрата загальної працездатності тощо.

Пунктом 4.11. вказаних Правил передбачено, що судово-медичний експерт визначає ступінь тяжкості тілесного ушкодження, не очікуючи його кінця, лише у випадках встановлення за об`єктивними медичними відомостями, що тілесне ушкодження було небезпечним для життя чи коли наслідки і кінець ушкодження, що не було небезпечним для життя, не викликає сумнівів. При наявності ушкоджень різного ступеня тяжкості експерт не має права визначити цей ступінь "у сукупності" за найбільш тяжким ушкодженням. В таких випадках можливе лише об`єднання однакових за ступенем тяжкості ушкоджень (4.12.). Пунктом 4.12 Правил передбачено випадки, за існування яких судово-медичному експерту належить утриматись від встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, якими серед інших є наявність невизначеного кінця ушкодження, що не було небезпечним для життя (4.13.2.), відсутність медичних документів, у тому числі результатів додаткових досліджень, без яких не можна судити про характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень (4.13.4.).

Підсумки у висновку експерта (акті) повинні бути результатом аналізу відомостей, що встановлені при проведенні експертизи. Вони повинні бути детальними і науково обґрунтованими (п.4.10).

Дослідивши вищевказані висновки експерта судом встановлено, що експертиза проведена на підставі постанови слідчого від 5 липня 2017 року, розпочата 6 липня 2017 року, а закінчена 31 липня 2017 року.

При цьому експертом обстежено потерпілу ОСОБА_1 і в розпорядження експерта 26 липня 2017 року надано: медичну картку №6131/465 стаціонарного хворого Коростенської ЦМЛ, скріплену печатками; медичну довідку травмпункту Коростенської ЦМЛ №3064.

Додаткова судово-медична експертиза проведена на підставі постанови слідчого від 4 серпня 2017 року, яка розпочата 4 серпня 2017 року, а закінчена 14 вересня 2017 року. При цьому в розпорядження експерта надано 4 серпня 2017 року: ксерокопію висновку експерта №173 судово-медичного обстеження Коростенського міжрайонного відділення СМЕ від 6 липня 2017 року; ксерокопії протоколів допиту потерпілої від 5 липня 2017 року та від 7 липня 2017 року; ксерокопії протоколів проведення слідчого експерименту з фототаблицями від 1 серпня 2017 року та від 21 липня 2017 року.

Стороною обвинувачення суду не надано постанову про призначення судово-медичної експертизи від 5 липня 2017 року, а також постанову про призначення додаткової судово-медичної експертизи від 31 серпня 2017 року, а тому суд позбавлений можливості перевірити чи винесені вони уповноваженою особою.

Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертиз (ст.69 ч.4 Кримінального процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст.93 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд констатує той факт, що встановлення потерпілій діагнозу – закрита черепно-мозкова травма в довідці №3064 від 27 червня 2017 року про надання медичної допомоги ОСОБА_1 проведено лікарем непрофільної спеціальності та на основі суб`єктивних скарг потерпілої, без залучення таких спеціалістів як нейрохірурги, офтальмологи, що є необхідним у випадках черепно-мозкових травм, а також без проведення КТ або МРТ головного мозку. А тому суд визнає довідку №3064 від 27 червня 2017 року про надання медичної допомоги ОСОБА_1 неналежним доказом в частині встановлення діагнозу "ЗЧМТ. Струс г/мозку." в порядку вимог ст.85 Кримінального процесуального кодексу України.

Натомість висновок експерта № 173 від 5 липня 2017 року щодо визначення виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я зроблено на підставі медичної картки №6131/465 стаціонарного хворого Коростенської ЦМЛ, медичної довідки травмпункту Коростенської ЦМЛ №3064, що стороною обвинувачення жодним доказом не підтверджує належний процесуальний порядок направлення в розпорядження експерта вказаних медичних документів.

Також у висновку № 173 від 5 липня 2017 року експерт посилається на рентгенографію від 27 червня 2017 року та при цьому переломів кісток черепа не виявлено. Однак безпосереднього дослідження рентгенографії експерт не проводив, оскільки в розпорядження така не надавалася.

Тому суд вважає висновок експерта № 173 від 5 липня 2017 року в частині визначення ступеня тяжкості виявлених у потерпілої ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я недопустимим доказом, оскільки він ґрунтується на необ`єктивних даних. Адже така правова позиція викладена у постанові колегії суддів Третьої судової палати Кримінального касаційного суду Верховного Суду від 7 серпня 2019 року в справі №555/456/18.

В зв`язку з цим висновок експерта № 209 від 4 серпня 2017 року, яким оцінені можливості виникнення тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 за обставин, вказаних потерпілою під час слідчих експериментів від 21 липня 2017 року та від 1 серпня 2017 року, суд визнає недопустимим доказом за концепцію "плодів отруєного дерева". Тобто суд оцінює недопустимість всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим.

В рішеннях Європейського суду з прав людини по справах "Гефген проти Німеччини" від 30 червня 2008 року, "Яременко проти України" від 30 квітня 2015 року викладена концепція, сенс якої зводиться до того, що якщо джерело доказів ("дерево") є недопустимим, то всі докази, отримані за його допомогою ("плоди") будуть такими ж.

Доводи захисника щодо визнання протоколів слідчих експериментів, які проведено з потерпілою ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_3 з підстав того, що такі слідчі дії проведено з порушення норм Кримінального процесуального кодексу України, зокрема на слідчому експерименті не задіяна коса, а також місцем проведення слідчого експерименту зі свідком був кабінет слідчого, - є не переконливими для суду і такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону.

Для проведення слідчого експерименту бажано використовувати ті знаряддя, прилади, засоби, що застосовувалися під час події, проте їх заміна однорідними предметами не є порушенням в правовому розумінні. Що стосується проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_3 в кабінеті слідчого, то суд не вважає такий доказ недопустимим, оскільки метою його проведення було з`ясування важливих обставин справи - відтворення механізму спричинення тілесних ушкоджень.

Згідно зі ст.214 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування кримінальних правопорушень здійснюється слідчим органу досудового розслідування.

Відповідно до ч.1 ст.223 Кримінального процесуального кодексу України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Правила проведення слідчого експерименту визначені статтею 240 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

З вищевказаного аналізу суд не встановив порушень органом досудового розслідування вимог статті 240 Кримінального процесуального кодексу України при проведенні слідчих експериментів в цьому провадженні.

Частиною 11 ст.290 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Системне тлумачення указаних положень ст.290 Кримінального процесуального кодексу України дає підстави вважати, що відкриття матеріалів кримінального провадження відбувається саме на стадії досудового розслідування до направлення обвинувального акту на розгляд суду.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, доступ до матеріалів досудового розслідування обвинуваченому та потерпілій надано 25 вересня 2017 року. Отримання копії обвинувального акту та копії реєстру матеріалів досудового розслідування підтверджується розпискою отримання ОСОБА_2 , після чого обвинувальний акт був скерований до суду.

Відповідні положення ст.290 Кримінального процесуального кодексу України передбачають обов`язок сторони обвинувачення лише надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, тобто створити можливість для сторони захисту ознайомитися з цими матеріалами, зробити копії або інші відображення цих матеріалів. Відповідно до частини першої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав. Тому вирішення питання, в якому обсязі скористатися наданою можливістю ознайомитися із матеріалами досудового розслідування, повністю залежить від рішення сторони захисту.

Тому, правило недопустимості доказів, передбачене ч.12 ст.290 Кримінального процесуального кодексу України, стосується лише ситуації, коли сторона обвинувачення не виконала свій обов`язок надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, внаслідок чого та була позбавлена можливості ознайомитися з ними.

Такі правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 5 березня 2019 року у справі №754/8571/17 та в ухвалі від 13 березня 2018 року у справі №336/6314/16-к.

Суд, враховуючи означені правові висновки Верховного Суду, а також обставини кримінального провадження, яке розглядається, встановив, що обвинуваченому та потерпілій 25 вересня 2017 року було відкрито матеріали кримінального провадження, отже, сторона обвинувачення виконала свій обов`язок надати доступ до матеріалів досудового розслідування. Крім того в ході судового розгляду сторонами провадження не заявлялося щодо невідкриття їм матеріалів справи. Проте стороною обвинувачення суду не надано протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження, зокрема, є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження або, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права (ст.242 ч.1 Кримінального процесуального кодексу України).

Враховуючи, що стороною обвинувачення не надано висновку експерта щодо наявності та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень в потерпілої ОСОБА_1 , який суд міг би визнати прийнятним та допустимим доказом, суд позбавлений можливості визначити таку важливу обставину, як ту, яка шкода була заподіяна потерпілій в результаті вчинення стосовно неї кримінального правопорушення.

Злочин, передбачений статтею 125 Кримінального кодексу України є злочином з матеріальним складом. Диспозиція наведеної статті містить таку обов`язкову ознаку як наслідки, і саме від них залежить правильність кваліфікації дій винної особи.

За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення кримінальними процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Згідно зі ст.17 Кримінального процесуального кодексу України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Зазначені норми Кримінального процесуального кодексу України повністю узгоджується з вимогами ст.62 Конституції України, відповідно до положень якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд зобов`язаний взяти до уваги роз`яснення, які містяться в пунктах 17, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про виконання судами законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" № 5 від 29 червня 1990 року, що в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При ухваленні вироку суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що наявність "обґрунтованої підозри" у вчинені правопорушення передбачає "наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин". І такі факти мають бути досить переконливими, щоб суд на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення злочину.

Пункт 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії Barbera, Messegue & Jabardo v Espagne Решение ЄСПЛ від 6 грудн 1988. Ser. A № 146).

Відповідно до ч.3 ст.373 Кримінального процесуального кодексу України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Для кваліфікації дій обвинуваченого за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України суд має встановити, яку саме шкоду (вид та розмір) було заподіяно потерпілому вчиненим злочином, оскільки в даному випадку заподіяння шкоди саме у вигляді легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я є обов`язковою ознакою цього злочину. За відсутністю хоча б однієї обов`язкової ознаки злочину, склад злочину є відсутнім.

Злочин, передбачений частиною другою ст.125 Кримінального кодексу України є умисним злочином з матеріальним складом.

Диспозиція ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

З об`єктивної сторони злочин характеризується, зокрема, заподіянням легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Тобто за відповідним наслідком у виді шкоди здоров`я. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди потерпілому.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Заподіяння легкого тілесного ушкодження внаслідок необережної вини не є караним.

Сумнівний характер вчинення ОСОБА_2 інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", який також знайшов свій вияв і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні від 21 липня 2011 року у справі "Коробов проти України", в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Надавши суду належні, допустимі та достатні докази (окрім тих, що визнані неналежними та недопустимими) того, що здоров`ю потерпілої у вказаний в обвинуваченні час, у вказаному місці була завдана шкода, обвинуваченням не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтвердили ступінь небезпечності такої шкоди, що дало б змогу суду дійти обґрунтованого висновку про те, що вчинені стосовно потерпілої дії були злочинними і за їх вчинення передбачена кримінальна відповідальність за правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України.

Аналізуючи досліджені безпосередньо в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності щодо причетності ОСОБА_2 до вчинення злочину передбаченого за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України, суд дійшов до висновку, що вказані докази обвинувачення не можуть вважатися такими, що доводять вину ОСОБА_2 поза розумним сумнівом у інкримінованому йому злочині, а можливість здобуття інших доказів вичерпана та не пропонується стороною обвинувачення. Доведення вини має випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом (п.43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2003 року у справі "Кобець проти України").

У відповідності до частини першої ст.373 Кримінального процесуального кодексу України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, а в даному випадку, якщо проаналізувати повністю кримінальне провадження, докази винуватості ОСОБА_2 відсутні, а тому його необхідно за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України виправдати, оскільки під час судового засідання не доведено, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Враховуючи обставини справи і результати судового розгляду, суд постановляє виправдувальний вирок, за недоведеністю стороною обвинувачення вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, яке йому інкримінується.

З урахуванням того, що представленими доказами не доведено наявність в діях ОСОБА_2 складу інкримінованого йому злочину, відповідно до положень частини 3 ст.129 Кримінального процесуального кодексу України поданий позов підлягає залишенню без розгляду.

Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не обирався.

Речові докази та судові витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст.368, 370, 371, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА _2 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого за ч.2 ст.125 Кримінального кодексу України та виправдати за недоведеністю в його діянні складу злочину, передбаченого за ст.125 ч.2 Кримінального кодексу України.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.

Заходи забезпечення кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 в порядку, передбаченому статтями 131, 176 Кримінального процесуального кодексу України, не застосовувались.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Суддя Коростенського міськрайонного суду

Житомирської області В. П. Коренюк