ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м.Суми

Справа №592/14598/18

Номер провадження 22-ц/816/5072/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Орлова І. В.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка,

треті особи: ректор Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка Лянной Юрій Олегович, Вільна професійна спілка «Воля» Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 вересня 2019 року в складі судді Котенко О.А., постановлене у м. Суми,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом у жовтні 2018 року, позивач просила суд: визнати недійсним наказ № 107-к від 20.08.2018 року «Про звільнення працівників університету» у частині звільнення доцента ОСОБА_1 ; оновити ОСОБА_1 на посаді доцента Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка; стягнути з Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка належну їй заборгованість по заробітній платі, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення присуджених виплат із заробітної плати за один місяць. В подальшому, уточнивши свої позовні вимоги, просила суд стягнути з Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 21373 грн. 50 коп., а також середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 03 вересня 2018 року.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді доцента кафедри права та міжнародних відносин. 20.08.2018 року її було звільнено з роботи в зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП. З наказом про звільнення не погоджується та вважає його протиправним, оскільки відповідач здійснив її звільнення без погодження з профспілковим органом – комітетом Вільної професійної спілки «Воля» Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренко, головою якого вона є. Крім того, зазначає, що у день звільнення відповідач не провів із нею остаточного розрахунку та не надав відповідної письмової інформації про всі нараховані та виплачені ним суми.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не дотримався положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не врахував практику Верховного Суду України, Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, зокрема не звернув уваги на те, що її звільнення проведено відповідачем без згоди профспілкового органу. Зазначає, що судом було не забезпечено явку до судового засідання ректора Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренко Лянного Юрія Олеговича. Вказує, що суд першої інстанції помилково вирахував її науково – педагогічний стаж лише за трудовою книжкою та не звернув уваги на дані, що містяться в наказах про її роботу за сумісництвом. Крім того, зазначає, що відповідачем протиправно не сплачувалася їй надбавка за вислугу років в розмірі 20 % та не виплачено компенсації за невикористану відпустку. Зазначає, що умови про строковість укладеного трудового договору суперечать діючому законодавству.

Від відповідача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній зазначає, що аргументи викладені в апеляційній скарзі щодо незаконного звільнення та безстрокового характеру трудових відносин слід оцінювати критично, оскільки п. 5.2 самого контакту передбачені підстави для його розірвання, якими є, зокрема, закінчення терміну його дії, а тому при укладанні контракту строк його дії було встановлено за погодженням сторін і визначено конкретним терміном – 31 серпня 2018 року. Вказує, що прийняття на роботу науково – педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору. Посада доцента є науково – педагогічною посадою, а тому призначенню на посаду доцента передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти. Таким чином, посада на якій працювала позивач передбачає обов`язкове проходження конкурсу та укладенню строкового трудового договору у формі контракту. Також, у своєму відзиві відповідач не погоджується з доводами, що викладені в апеляційній скарзі в частині недоплати позивачу заробітної плати та зазначає, що наказом від 01.09.2017 року № 112-к позивачеві було встановлено посадовий оклад за 17 тарифним розрядом у зв`язку з перевищенням терміну перебування на посаді доцента без вченого звання. Так, позивачем не було підготовлено на І семестр 2017 – 2018 навчального року документи на присвоєння вченого звання доцента, а тому їй було встановлено 17 тарифний раз рід, з чим вона погодилася шляхом ознайомлення з відповідним наказом та його підписання. Також зазначає, що обов`язковість отримання згоди профспілки на звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, з ініціативи працівника, за згодою сторін, тощо законодавством не передбачено. Свою волю на укладання строкового трудового договору працівник виявив коли написав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив волю і на припинення такого трудового договору після закінчення строку на який він був укладений. Вказує, що з огляду на викладені у відзиві обставини, процедура звільнення позивача була проведена з дотриманням вимог чинного законодавства. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. суми від 06.09.2019 року по справі № 592/14598/18 без змін.

Від третіх осіб відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Позивач апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити. В суді остання підтвердила, що на даний час їй ще не присвоєно вчене звання доцента.

Представники Сумського державний педагогічного університету ім. А.С. Макаренко проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення.

Третя особа - ректор Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка Лянной Ю.О. до апеляційного суду не з`явився, надав до суду заяву в якій просив слухати справу за його відсутності. З апеляційною скаргою не погоджується та просить залишити її без задоволення.

Представник Вільної професійної спілки «Воля» Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка підтримав апеляційну скаргу і просив рішення скасувати та задовольнити вимоги ОСОБА_1

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законодавством передбачена контрактна форма трудових договорів для науково – педагогічних працівників. Крім того, при укладенні контракту, строк його дії був встановлений за погодженням сторін і визначений конкретним терміном – 31 серпня 2018 року. Звільнення з підстав закінченням строку дії контракту не потребує отримання згоди профспілкового органу і за таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі та скасування наказу про її звільнення в зв`язку із закінченням строку дії контракту відсутні. Також, суд вважав необґрунтованими вимоги позивача в частині недоплати належної йому заробітної плати в день звільнення.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками місцевого суду виходячи з такого.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 ( до реєстрації шлюбу 14.07.2006 мала прізвище ОСОБА_2 ) перебувала у трудових відносинах з Сумським державним педагогічним університетом ім. А.С. Макаренка з 01.09.2005 року, коли вперше була прийнята на посаду старшого лаборанта кафедри всесвітньої історії з посадовим окладом 357 грн. на місяць за рахунок коштів спеціального фонду бюджету відповідно до виписки з наказу № 55 – к від 25.08.2005 року (том. 2 а.с. 36).

Наказом в.о. ректора університету від 31.11.2005 року № 80-к позивача призначено на 0,25 ставки посади викладача кафедри всесвітньої історії за сумісництвом строком з 01.11.2005 року до 30.06.2006 року з посадовим окладом 175 грн. 25 коп. на місяць за рахунок коштів спеціального фонду бюджету (том. 2 а.с. 37).

Відповідно до виписки з наказу № 2 –к від 23.01.2006 року позивачу збільшено навчальне навантаження до 0,5 ставки в період з 03.01.2006 по 30.06.2006 р. з розміром посадового окладу 350,50 грн на місяць за рахунок коштів спеціального фонду бюджету (т.2 а.с.38).

30.06.2006 року позивача звільнено з посади викладача кафедри всесвітньої історії, яку вона обіймала за сумісництвом, відповідно до виписки наказу № 38 – к від 23.06.2006 року (том. 2 а.с. 39).

Відповідно до виписки з наказу від 01.09.2006 року № 53-к позивача з 01.09.2006р. переведено з посади старшого лаборанта кафедри всесвітньої історії на посаду викладача цієї кафедри до оголошення конкурсу з посадовим окладом 791 грн. на місяць за рахунок коштів спеціального фонду бюджету (том. 2 а.с. 40).

Наказом від 15.12.2006р. за № 90-к позивача на період з 01.12.2006 по 30.11.2009 року призначено на посаду викладача кафедри всесвітньої історії на умовах контракту з посадовим окладом 844 грн. на місяць за рахунок коштів спеціального фонду бюджету (том. 2 а.с. 42).

В період з 17.04.2007 року по 18.02.2010 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною з оплатою. (том. 2 а.с. 43).

Під час перебування у відпустці по догляду за дитиною, позивач отримала дозвіл працювати на умовах неповного робочого дня в період з 01.09.2008 року по 31.08.2009 року викладачем кафедри історії України та всесвітньої історії з посадовим окладом 656 грн. 50 коп. (0,5 ставки) на місяць за рахунок коштів спеціального фонду бюджету. (том. 2 а.с. 44).

Відповідно до виписки з наказу № 15-к від 10.02.2009 року позивачу з 01.02.2009 року встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 10 % посадового окладу (том. 2 а.с. 45).

З 01.09.2009 року позивач приступила до роботи на умовах повного робочого дня з посадовим окладом 1521 грн. на місяць та надбавкою в розмірі 10 % від посадового окладу згідно наказу № 87-к від 02.09.2009р. (том. 2 а.с. 46).

13.11.2009 року позивач звільнилася з посади викладача кафедри всесвітньої історії за власним бажанням у зв`язку із вступом до аспірантури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, наказі № 118-к від 12.11.2009р. (том. 2 а.с. 47).

Відповідно до наказу від 18.11.2009 року № 119 – к, позивача призначено на посаду викладача кафедри всесвітньої історії за сумісництвом з 16.11.2009 року по 30.06.2010 року з посадовим окладом 456 грн. 30 коп. (0,3 ставки) на місяць та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 10 % від посадового окладу за рахунок коштів спеціального фонду бюджету (том. 2, а.с. 48).

Наказом від 30.06.2010 року № 60-к позивача 30.06.2010 року звільнено з роботи за із займаних посад у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку (том. 2, а.с. 49).

Відповідно до витягу з наказу відповідача від 17.08.2010 року позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2007 рік у кількості 42 календарних днів та за 2009 рік у кількості 14 календарних днів. (том. 2 а.с. 50).

Після закінчення аспірантури з 16.11.2012 року позивача призначено на посаду викладача кафедри всесвітньої історії строком до 31.08.2015 року з посадовим окладом 1722 грн. (0,75 ст.) на місяць та встановлено їй надбавку в розмірі 10 % від посадового окладу за рахунок коштів спеціального фонду бюджету (том. 2, а.с. 51).

Згідно з витягом з наказу від 02.09.2013 року № 88-к з 02.09.2013 року позивача переведено на посаду старшого викладача кафедри всесвітньої історії по 31.08.2014 року з посадовим окладом 2556 грн. на місяць із надбавкою в розмірі 10 % від посадового окладу за вислугу років на термін до проведення конкурсу (том. 2, а.с. 52).

З 02.12.2013р. терміном 126 календарних днів ОСОБА_1 була надана соціальна відпустка у зв`язку із вагітністю, наказ № 253-к від 04.04..2014 р.

З 07.04.2014 по 04.02.2017 року позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, наказ № 69-в від 04.12.2013р. (том. 2 а.с. 54).

Під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, позивач отримала дозвіл працювати в період з 01.09.2014 року по 31.08.2015 року на умовах неповного робочого часу старшим викладачем кафедри всесвітньої історії з посадовим окладом 1278 грн на 0,5 ставки на місяць з оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу і встановленням надбавки за наукову ступень кандидата наук – 15 % ; за вислугу років -10% , виплати передбачені за рахунок коштів спеціального фонду бюджету, наказ №97-к від 01.09.2014 р. (том. 2 а.с. 55).

Наказом № 102-к від 08.09.2014р. позивача з 08.09.14 по 31.08.15 було переведено на 0,6 ставки старшого викладача кафедри всесвітньої історії з посадовим окладом 1533,60 грн. із збереженням усіх раніше передбачених доплат ( т.2 а.с.56), а наказом № 39-к від 17.03.2015р. розмір ставки було збільшено до 0.9 і її посадовий оклад збільшився до 2300,40 грн ( т.2 а.с.57).

У зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною наказом № 160-к від 31.08.2015 позивач з 01.09.15 почала працювати повний робочий час на посаді старшого викладача кафедри всесвітньої історії(т.2 а.с.58).

Відповідно до наказу від 01.09.2015 року № 163-к позивача переведено з посади старшого викладача кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін на посаду доцента цієї кафедри з 02.09.2015 року на термін до проведення конкурсу по 31.08.2016 року з посадовим окладом 2914грн на місяць із збереженням надбавки за наукову ступень у розмірі 15% від посадового окладу та за вислугу років – 10%. (том 2 а.с. 59).

За результатами проведеного конкурсу згідно наказу №202-к від 30.2015 року ОСОБА_1 продовжено термін роботи на посаді доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін з 02.11.15 по 31.08.18 на умовах контракту з посадовим окладом за 19 тарифним розрядом та встановлено доплата за вислугу років у розмірі 10 % від посадового окладу ( т.1 а.с.58).

30.10.2015 року між Сумським державним педагогічним університетом ім. А.С. Макаренка та ОСОБА_1 укладено контракт № 132/2015, відповідно до умов якого, позивача призначено на посаду доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін. Строк дії вказаного контракту визначено з 02.11.2015 по 31.08.2018 року (том. 1 а.с. 54).

У розділі 4 цього контракту з науково-педагогічним працівником визначені умови оплати праці та соціального забезпечення науково-педагогічного працівника: посадовий оклад згідно Єдиною тарифною сіткою відповідного розряду виплачується за 19 тарифним розрядом; всі доплати та надбавки встановлюються в розмірах відповідно до законодавства.

У зв`язку із обранням за конкурсом наказом № 202-к від 30.10.15 ОСОБА_1 продовжено термін роботи на посаді доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін з 02.11.15 по 31.08.18 на умовах контракту з посадовим окладом за 19 тарифним розрядом та встановлено доплата за вислугу років у розмірі 10 % від посадового окладу ( т.1 а.с.58).

Згідно наказу № 144-к від 07.09.16 ОСОБА_1 переведено з посади доцента кафедри всесвітньої історії на посаду доцента кафедри культурології і права з 08.09.16 на умовах попереднього контракту по 31.08.18 з посадовим окладом 4053 грн на місяць із збереженням раніше встановлених виплат. Контракт від 30.10.15 № 132/2015 вважати чинним.

Переведення відбулось за її згодою без проведення конкурсу.

Відповідно заяви позивача від 07.09.16 вона просила перевести її на посаду доцента іншої кафедри на умовах попереднього контракту по 31.08.18( т.1 а.с.59)

08.09.16 сторонами укладено додаткова угода № 28/2016 до контракту від 30.10.15 № 132/2015, якою передбачається, що у зв`язку із необхідністю укомплектування новоствореної кафедри культурології і права до абзацу першого контракту внесено зміни у назві кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін на кафедру культурології і права.

Всі інші умови контракту з науково-педагогічним працівником університету від 30.10.15 № 132/2015 залишаються без змін і сторони підтверджують щодо них свої зобов`язання.

01.10.2016 сторонами знову було укладено додаткову угоду №34/2016, якою у зв`язку із зміною назви кафедри культурології і права на кафедру права, політології та міжнародних відносин, тому були внесені зміни до абзацу 1 контракту в назві кафедри на кафедру права, політології та міжнародних відносин. Всі інші умови контракту з науково-педагогічним працівником університету від 30.10.15 № 132/2015 залишаються без змін і сторони підтверджують щодо них свої зобов`язання.

Згідно наказу № 112-к від 01.09.17 ОСОБА_1 з 04.09.2017 встановлено посадовий оклад за 17 тарифним розрядом у зв`язку із перевищенням терміну перебування на посаді доцента без присвоєння вченого звання зі збереженням раніше встановлених виплат. Розмір посадового окладу за цим тарифним розрядом було зменшено до 4800грн.

Згідно наказу № 317 від 12.09.18 на посаду доцента кафедри всесвітньої історії, міжнародних відносин та методики навчання історичних дисциплін і на посаду доцента на повну ставку та 0,25 ставки кафедри права та методики викладання правознавства оголошувався конкурс на посади науково-педагогічних працівників у якому позивач участі не приймала.

Відповідно до довідки від 26.07.19 вх.№ 2356 (т.2 а.с.35) розрахунок стажу педагогічної роботи позивача розпочато з 01.09.2006р. і визначався згідно даних трудової книжки, складає 9 років 9 місяців 4 дні, у зв`язку з чим розмір надбавки за вислугу років їй визначався на рівні 10% від посадового окладу. Період її роботи на 0,25 ставки на посаді викладача кафедри всесвітньої історії з 01.11.05 по 30.06.06 не зараховано.

Як пояснила представник університету, через відсутність такого запису у трудовій книжці та прийняття наказу №80-к 31.11.05, притому, що у місяці листопаді тільки 30 календарних днів, період її роботи на 0,25 ставки на посаді викладача кафедри всесвітньої історії з 01.11.05 по 30.06.06 не брався до розрахунку педагогічного стажу.

У копії трудової книжки, представленої позивачем, відображені записи її прийняття, переведення з посади на посаду та звільнення, крім запису щодо роботи на 0,25 ставки, а потім на 0,5 ставки посади викладача кафедри всесвітньої історії за сумісництвом у період з 01.11.2005 по 30.06.2006р роботи старшим лаборантом цієї кафедри.

Але надана суду належно завірена відділом кадрів копія цього наказу, як підтвердив начальник відділу кадрів, який представляв інтереси університету в суді, відповідає копії цього наказу, що перебуває у особовій справі позивача, яка зберігається у відділу кадрів університету.

Оскільки накази з особового складу відділу кадрів університету за 2005 рік не передавалися на зберігання до Державного архіву та, враховуючи заперечення з боку представників університету щодо наявності такого наказу, колегією суду була оглянута завірена ксерокопія журналу обліку наказів щодо особового складу Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка за період з 10.10.2002р по 25.08.2009р., у якому зареєстровано 10.11.2005р. наказ №80-к щодо особового складу, а також розрахункові листи видані університетом щодо виплати позивачу заробітної плати за період з листопада 2005 по березень 2006 року, які відображають оплату окладу за сумісництвом на 0,25 та 0,5 ставки посади викладача.

Ці обставини представниками університету не були спростовані, тому апеляційний суд враховуючи зміст наказів від 23.01.06 № 2-к, яким позивачу було збільшено навчальне навантаження як викладачу кафедри всесвітньої історії з 03 січня по 30 червня 2006 року до 0,5 ставки цієї посади, визнає, що відпрацьований позивачкою час педагогічної роботи на 0,25 та 0,5 ставки викладача кафедри всесвітньої історії тривалістю повних 8 місяців доведено.

Наказом №317 від 12.09.2018р. оголошено конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників в т.ч. на кафедру права та методики викладання правознавства на посаду доцента 0,25 , в якому позивач приймати участь не забажала.

З представленої довідки про нараховані та виплачені суми заробітної плати за період з 01.09.2013 по 31.08.2018 позивачу починаючи з 01.09.17 року було зменшено посадовий оклад до розміру за 17 тарифним розрядом без попереднього повідомлення працівника про зміни істотних умов праці за два місяці до таких змін та без узгодження з позивачем шляхом внесення змін до укладеного з нею контракту.

Ці обставини представниками університету в суді були визнанні.

Відповідно до наказу Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка від 20.08.2018 року № 107-к позивача звільнено з посади доцента кафедри права та міжнародних відносин з 31.08.2018 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п.2 ст.36 КЗпП з виплатою грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки,як матері, що має двох дітей віком до 15 років, та за 10 календарних днів 2017 року і 10 календарних днів 2018 року (том. 1 а.с. 6).

З огляду на викладене, вбачається, що вперше позивача було прийнято на роботу як старшого лаборанта кафедри всесвітньої історії на умовах безстрокового трудового договору, а після переведення її на посаду викладача цієї кафедри з нею було укладено вже строковий трудовий договір, оскільки згідно наказу №53-к від 01.09.2006 призначення її на цю посаду відбулось на період до оголошення конкурсу, а 01.12.2006 з нею було укладено контракт строком до 30.11.2009р. До закінчення дії цього строкового договору 13.11.2009 ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням у зв`язку із вступом до аспірантури Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

У період навчання в аспірантурі позивачу знову було прийнято на роботу за строковим трудовим договором на 0,3 ставки викладача кафедри всесвітньої історії на період з 16.11.09 по 30.06.10, з якої її звільнено відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору.

Апеляційний суд звертає увагу, що викладені умови прийняття на цю посаду в наказі № 119-к від 18.11.09 «за сумісництвом» є помилковим, оскільки позивач не мала іншої основної роботи, бо проходила навчання в аспірантурі.

Після закінчення навчання в аспірантурі позивач повертається працювати до університету на умовах строкового трудового договору і у період з 16.11.12 по 01.09.13 працювала на посаді викладача, а з 02.09.13 на посаді старшого викладача кафедри всесвітньої історії, оскільки за наказом № 88-к переведення на цю посаду відбулось на визначений строк до 31.08.14.

Не допрацювавши до визначеного строку дії строкового трудового договору, з 02.12.13 їй була надана соціальна відпустку у зв`язку із вагітністю, а потім з 07.04.14 по 04.02.17 надана відпустка по догляду за дитиною до трьох років. У період відпустки по догляду за дитиною позивач працювала з 01.09.14 по 31.08.15 на посаді старшого викладача кафедри всесвітньої історії неповний робочий день, а з 01.09.15 вже повний робочий день у зв`язку із закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Отже, після 31.08.14 позивач продовжувала працювати на даній посаді на умовах вже безстрокового трудового договору.

Але з 02.09.15 позивач з посади старшого викладача кафедри всесвітньої історії і суспільних дисциплін була переведена на іншу роботу – на посаду доцента цієї кафедри і згідно наказу № 163-к від 01.09.2015 прийняття на цю посаду відбулось на умовах строкового трудового договору із визначенням терміну до проведення конкурсу по 31.08.16, з встановленням їй посадового окладу доцента із збереженням доплат за наукову ступінь кандидата наук в розмірі 15% та за вислугу років -10%. Після проведення конкурсу за наказом №202-к від 30.10.15 було продовжено термін роботи ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри всесвітньої історії і суспільних дисциплін до 31.08.18 і укладено контракт, який були визначені умови оплати праці, а саме посадовий оклад за 19 тарифним розрядом для посади доцента і усіх доплат у розмірах встановлених відповідно до законодавства.

Отже, прийняття позивача на посаду доцента кафедри всесвітньої історії і суспільних дисциплін відбулось на умовах строкового трудового договору із визначення терміну його закінчення 31.08.16. Після проведення конкурсу на цю посаду науково-педагогічного працівника, за результатами якого було обрано ОСОБА_1 , з нею було укладено контракт, яким дія попереднього строкового трудового договору було продовжено до 31.08.18р., Після переведення у зв`язку із укомплектування новоствореної кафедри культурології і права на нову посаду доцента цієї кафедри без попереднього проведення конкурсу, за погодженням з позивачем згідно її заяви до діючого контракту були внесені зміни щодо нового місця роботи, і позивач продовжила працювати на умовах та строках цього контракту, т.т. строкового трудового договору. У грудні 2017 року назва кафедри культурології і права, яка була остаточно перейменовано у кафедру права і методики викладання правознавства, з якої її було звільнено у зв`язку із припиненням дії строкового трудового договору на підставі ч.2 ст.36 КЗпП.

Ураховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги проте, що заявник за останнім місцем роботи на посаді доцента кафедри права і методики викладання права, працювала за безстроковим трудовим договором, оскільки після її численних переведень з посад викладача, старшого викладача, доцента кафедри всесвітньої історії, доцента права і методики викладання права з нею переукладалися строкові трудові договори, а тому її трудові відносини вже прийняли форму безстрокового трудового договору і звільнення не було можливо без попередньої згоди виборчого органу первинної профспілкової організації, а також вищого виборчого органу цієї профспілки, бо позивач є членом виборного органу Вільної профспілки «Воля» університету, а також неможливо незалежно від виду трудового договору за таких обставин.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зі змісту ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» в редакції на час першого призначення на посаду доцента вбачається, що в закладах вищої освіти працюють наукові, науково – педагогічні та педагогічні працівники.

Згідно з ч. 1 ст. 54 цього Закону в Україні присвоюються такі вчені звання: 1) старший дослідник; 2) доцент; 3) професор. Частиною 2 ст. 54 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що вчене звання професора та доцента присвоюється особам, які професійно здійснюють науково-педагогічну або творчу мистецьку діяльність. Таким чином вчене звання доцент мають особи, що здійснюють науково – педагогічну діяльність.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 55 цього Закону визначено, що однією з основних посад науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти є, зокрема, доцент. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що посада доцента, яку займала позивач відноситься до посад науково – педагогічних працівників.

Частиною 11 ст. 55 даного Закону в редакції на час призначення позивача на посаду доцента вперше та на час укладання контракту 30.11.2015р. визначалось, що під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти

Частиною 3 ст.54 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060 в редакції станом на час першого призначення позивача на посаду доцента без конкурсу, визначено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Пунктом 10 «Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24.12.2002р. № 744, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2015 р. за № 1317/27762, який з 28.10.2015р. втратив чинність, але діяв на час прийняття позивача на посаду доцента кафедри всесвітньої історії , також передбачалось, що при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Таким чином наведеними нормами спеціальних матеріальних законів передбачено укладення контракту, як письмової форми строкового трудового договору, з науково-педагогічними працівниками вищих навчальних закладів освіти, до яких віднесена посада доцента кафедри вищих навчальних закладів освіти,.

Статтею 9 КЗпП України визначено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За правилами ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що контракт – це форма строкового трудового договору, строк укладання якого визначається сторонами трудових правовідносин, а сфера його застосування встановлюється у визначених Законом випадках.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 року по справі № 17/81-97 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), Конституційний Суд України роз`яснив, що Термін "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається як правило в письмовій формі, але її додержання є обов`язковим при укладенні контракту;

Аналіз зазначених нормативно – правових актів в поєднанні з ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» говорить про те, що із науково – педагогічними працівниками укладається саме контракт, який укладається у письмовій формі.

В статті 36 КЗпП України передбачено підстави для припинення трудового договору. Зокрема, п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України визначає, що підставою для припинення трудового договору є закінчення строку дії трудового договору в тому числі контракту у випадку його укладання, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Пунктом 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами для припинення трудового договору є також підстави, зазначені в контракті.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в день закінчення контракту уповноважена особа видала наказ про припинення трудового договору через закінчення строку його дії, що вказує на те, що після закінчення строку дії трудового договору (контракту) трудові відносини не продовжувалися. Вказані обставини підтвердила також і позивач.

Отже, укладений з позивачем з 02.09.15 строковий трудовий контракт згідно наказу №163 к від 01.09.2015р. на термін до настання події – проведення в університеті конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників, який було продовжено після проходження позивачем такого конкурсу і укладення 30.11.15 письмової форми контракту на узгоджений сторонами умовах і період по 31.08.18, був оформлений відповідно до вимоги наведеного матеріального права.

Оскільки, переведення позивача в вересні 2016 року на посаду доцента кафедри культурології і права (остаточно назва - кафедра право і методика викладання правознавства) відбулось на підставі її заяви за умов праці і періоду дії контракту від 30.11.2015, т.т. за її згодою, суд першої інстанції правильно визнав, що остання продовжила працювала на новій посаді доцента кафедри права і методики викладання правознавства за строковим трудовим договором із строком дії до 31.08.2018р., і по закінченню цього строку трудові відносини між сторонами припинилися на підставі ч.2.ст.36 КЗпП.

Істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання.

Підписання позивачем 30.11.2015 контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього, вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і період визначених в контракті. Припинення трудових відносин між сторонами внаслідок закінчення строку контракту відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП не можна розцінювати як звільнення позивача з ініціативи роботодавця, оскільки закінчення цього строку перебуває поза суб`єктивною волею роботодавця і не може бути наслідком його неправомірного втручання у трудові права позивача, яка погодилася на укладення контракту на такий строк, а тому не може стверджувати, що закінчення цього строку не є її волею.

Оскільки позивача дійсно було переведено з кафедри всесвітньої історії на посаду доцента новоутвореної кафедри культурології і права в межах університету без зміни істотних умов праці та строку контракту, колегія суддів погоджується з доводами представника профспілки, що фактично відбулось переміщення ОСОБА_1 на умовах укладеного з нею контракту, але це не може свідчити, що позивач продовжила працювати на іншій кафедрі на умовах безстрокового трудового договору.

Відповідно до частиною2 ст.32 КЗпП переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.

Статтею 40 КЗпП України визначено випадки розірвання трудового договору з ініціативи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу для яких характерне саме одностороннє волевиявлення останнього при відсутності волевиявлення працівника.

В апеляційній скарзі позивач мотивує незаконність її звільнення тим, що відповідач звільнив її без погодження з Вільною професійною спілкою «Воля» Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка, що порушує її гарантії, що встановлені чинним трудовим законодавством.

Статтею 43 КЗпП України визначено загальні підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Окрім загальних підстав, що визначають обов`язок власника отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) для розірвання трудового договору, в ст. 252 КЗпП України визначено і спеціальні підстави, які встановлюють для власника або уповноваженого ним органу такий обов`язок.

Так ч. 3 ст. 252 КЗпП України визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Аналогічна норма передбачена частиною 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045, в редакції Закону № 2886 від 13.12.2001.

За змістом статтей 1,3,4 Конвенції Міжнародної організації праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року положення цієї Конвенції застосовуються через законодавство або правила, за винятком випадків, коли вони застосовуються шляхом колективних договорів, рішень арбітражних або судових органів, чи будь-яким іншим способом, який відповідає національній практиці. За метою цієї Конвенції терміни "звільнення" та "припинення трудових відносин" означають припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця. Трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки

немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Узагальнення і аналіз вищевказаних правових норм вказує на те, що у разі припинення трудових відносин з працівником через закінчення строку дії контракту, укладання якого передбачено спеціальними законами, які регулюють правовідносини працівників освіти, тому судом першої інстанції правильно зроблено висновок, що за таким звільненням не потребує попередньої згоди профспілкового органу (загальні підстави) та вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок) (спеціальні підстави).

Також, у даному випадку до цих правовідносин не застосовуються приписи ч. 2 ст. 39 -1 КЗпП України, відповідно до яких трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, з огляду на те, фактично Законом України «Про вищу освіту» визначено порядок призначення та строковість укладання трудових правовідносин з науково – педагогічними працівниками, зокрема, доцентами за умови проведення конкурсу, а тому такі трудові відносини можуть бути встановлені на визначений строк з урахуванням характеру наступної роботи та умов її виконання.

Факт переведення позивача на посаду доцента кафедри культурології і права без проведення конкурсу не може бути визнаний обставиною, що свідчить про те, що відбувся перехід із строкових на безстрокові трудові відносини, оскільки як працівником – ОСОБА_1 так і роботодавцем - Сумським державним педагогічним університетом ім. А.С. Макаренка питання зміни умов стосовно строку дії контракту не порушувалися.

Доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що вона не мала можливості прийняти участь у конкурсі, який проводився у вересні 2018р. на заміщення вакантних посад доцента вказаних кафедр не заслуговують на увагу з огляду на те, що зміни правил присвоєння вченого звання доцент і потреба у вивченні іноземної мови, суб`єктивно пов`язано з правомірними діями позивача по вивченню іноземної мови, а тому не може бути покладено в провину роботодавця.

Питання законності процедури проведення такого конкурсу та призначення на посаду доцента іншої особи лежить поза межами предмета позовних вимог, оскільки такі вимоги позивачем до суду першої інстанції не заявлялися та судом першої інстанції не розглядалися. Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином апеляційний суд позбавлений можливості перевірити вищевказані доводи позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення основної вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який є законним та ґрунтується на матеріалах справи.

Але відмовляючи у вимозі про стягнення не нарахованої позивачу заробітної плати за період з 01.09.17 по день звільнення через зменшення посадового окладу у зв`язку із не присвоєнням позивачу протягом 2-х років з моменту призначення на посаду доцента цього вченого звання та продовження сплачувати їй 10% від посадового окладу за вислугу років педагогічного стажу, починаючи з 01.06.2018, через не зарахування їй до стажу роботи 8 місяців роботи у період з 01 листопада 2005 по 30 червня 2006 року на посаді викладача кафедри всесвітньої історії на 0,25 і 0,5 ставки за сумісництвом, у зв`язку із відсутністю такого запису в трудовій книжці та не прийняття наказу №80-к 31.11.2005, т.т. в день, який відсутній в цьому календарному місяці, внаслідок чого були виплачені у зменшеному розмірі суми доплат за наукову ступінь та за вислугу років,і через що також не вірно проведена індексації її заробітної плати, колегія визнає ці вимоги такими, що суперечать обставинам справи і тому в цій частині оскаржене рішення підлягає скасуванню.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині неправильного обрахування відповідачем науково – педагогічного стажу позивача та неврахування до вказаного стажу його роботи за сумісництвом, в результаті чого останньому виплачувалася надбавка за вислугу років 10 % замість 20 % починаючи з 01.06.18, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що виплата надбавок за вислугу років здійснюється відповідно до Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 (далі — Порядок № 78).

Відповідно до п. 2 Порядку № 78 до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі - стаж педагогічної роботи) зараховується час роботи на посадах, передбачених переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. N 963

Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 віднесено до посад науково – педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівня акредитації посаду викладача. При цьому посаду лаборанта до науково – педагогічних працівників цим переліком не віднесено, а тому відповідно до п. 2 порядку № 78 робота на посаді лаборанта не зараховується до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічних та науково-педагогічних працівників.

Згідно з п. 1 Порядку № 78 педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти виплачуються надбавки за вислугу років щомісяця у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків і понад 20 років - 30 відсотків.

При цьому відповідно абз. 2 до п. 4 Порядку № 78 працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховується період роботи на цих посадах.

Відповідно до наданої виписки з наказу № 80-к від 31.11.2005 року позивач працювала за сумісництвом на посаді викладача кафедри всесвітньої історії з 01.11.2005 по 30.06.2006 року з посадовим окладом спочатку 0,25 ставки на місяць, а потім 0,5 ставки в місяць і їй сплачувалась заробітна плата.

Таким чином, вказаний період роботи позивача на посаді викладача кафедри всесвітньої історії правомірно підлягає зарахуванню до стажу педагогічної роботи позивача, оскільки обставини заперечень представників університету, як приведено вище, не спресовують факту її роботи на цій посаді у вказаний період і стаж роботи позивача в травні 2018 року становив вже більше 10 років і тому з 01.06.18 вона набула права на отримання доплати за вислугу років 20% від посадового окладу.

Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі про стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до п.4.1 укладеного між позивачем та відповідачем контракту від 30.10.2015 року, науково – педагогічному працівнику за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом виплачується посадовий оклад згідно з Єдиною тарифною сіткою відповідного розряду – 19. Разом з тим, з витягу із наказу відповідача від 01.09.2017 року № 112-к (том. 1 а.с. 219) вбачається, що позивачу на підставі службової записки начальника планово – фінансового відділу було встановлено з 04.09.2017 року посадовий оклад за 17 тарифним розрядом (4800 грн. 00 коп.) у зв`язку з перевищенням терміну перебування на посаді доцента без вченого звання із збереженням раніше встановлених виплат з нарахуванням.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Таким чином умови оплати праці в разі укладання контракту, вважається визначеними строковим трудовим договором.

Згідно ч. 3 ст. 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до п. 5.4 укладеного між сторонами контракту визначено, що умови контракту можуть бути змінені за згодою сторін у письмовій форму. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що істотні умови контракту, якими є умови визначення розміру посадового окладу, можуть бути змінені у письмовій формі лише за попереднім повідомленням позивача за 2 місяці до таких змін, шляхом внесення відповідних змін до самого контракту через укладання відповідних додаткових угод до нього, а ні в односторонньому порядку шляхом прийняття роботодавцем наказу. При цьому, колегія суддів зауважує, що будь – яких змін до контракту з позивачем, відповідачем внесено не було, доказів повідомлення позивача за 2 місяці про зміну суттєвих умов договору в частині оплати праці, відповідач до суду не надав. Крім того, всупереч ч. 9 ст. 96 КЗпП України, змінюючи тарифний розряд позивачу, останній не надав доказів погодження внесення таких змін із виборним органом первинної профспілкової організації, а також згоди позивача на зміну суттєвих умов, що передбачені контрактом.

Заперечення відповідача стосовно того, що відповідно до п. 4.1 укладеного між сторонами контракту, позивачу може бути змінено тарифний розряд, колегія суддів відхиляє з урахуванням вищенаведеного.

З огляду на викладене, колегія суддів визнає, що відповідачем не було доплачено позивачу заробітну плату при звільненні, в період з 04.09.2017 по 31.08.2018 року, що полягає в різниці виплаченого їй посадового окладу за 17 тарифним розрядом замість 19 тарифного розряду.

В судому засіданні сторони визнали, що прийняття наказу № 112-к від 01.09.17 про встановлення ОСОБА_1 з 04.09.2017 посадового оклад - за 17 тарифним розрядом у зв`язку із перевищенням терміну перебування на посаді доцента без присвоєння вченого звання зі збереженням раніше встановлених виплат – розмір посадового окладу за цим тарифним розрядом становить 4800грн , а доцента за 19 тарифним розрядом - 5472,0грн, відбулось без дотримання ч.3 ст.32 КЗпП, оскільки зменшення посадового окладу, слід визнати суттєвими змінами оплати праці, які відбулися без попереднього повідомлення працівника за два місяця до введення таких змін та без її наступної згоди.

Пороте, умовами контракту посадовий оклад позивачу було визначено за 19 тарифним розрядом для доцента і зміни до контракту не було внесено, ці обставини дають підстави для відхилення заперечень представників відповідача щодо встановлення права визначати такий тарифний розряд працівникові тільки один раз не більш ніж на два роки згідно примітки до схеми тарифних розрядів посад керівників та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, затверджених наказом Міносвіти і науки України від 26.09.2005 № 557, зареєстрованого в Мінюсті України 03.10.2005 за № 1130/11410 за таких обставин.

Переводячи позивача на посаду доцента кафедри всесвітньої історії з 02.09.15 і визнаючи її посадовий оклад за 19 тарифним розрядом для такої посади на рівні 2914грн, в тексті наказу № 163-к від 01.09.15, з яким позивач була ознайомлена, відсутні вказівки про прийняття такої оплати праці на два роки. Крім того, не містить таких обмежень і пункт 4.1 контракту, де визначено, що науково-педагогічному працівникові за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом виплачується посадовий оклад згідно Єдиної тарифної сіткою відповідно розряду 19, а інші виплати та доплати в розмірі відповідно до діючого законодавства.

У зв`язку з тим, що позивач не була належним чином повідомлена про зменшення посадового окладу в порядку визначеному частиною 3 статті 32 КЗпП, колегія суддів визнає помилковим висновок суду першої інстанції щодо дотримання відповідачем умов оплати праці при нарахуванні позивачу заробітної плати у період з 04.09.17 по 31.08.18.

Відповідно до ст. 94 КЗпП уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з ст. 96 КЗпП України системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.

Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).

Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Ураховуючи викладене, заробітна плата позивача з 04.09.17, виходячи з посадового окладу за 19 тарифним розрядом, становила: посадовий оклад 5472 грн, доплата за наукову ступень 15% від посадового окладу – 820,8грн, доплата за вислугу років 10% - 547,2 грн., всього – 6840 грн і таку заробітну плату їй повинні були сплачувати до 31.12.2017. Фактично позивачу щомісячно в цей період сплачувалося по 6000грн. (без урахування нарахованих сум індексація заробітної плати) і тому доплаті підлягає 3360 грн (без урахування виплачених сум за 2 робочих днів - 1, 2 вересня 2017 року).

З 01.01.18 посадовий оклад становив вже 6026,0грн, доплата за наукову ступінь 15% від посадового окладу – 903,9 грн, доплата за вислугу років 10% - 602,60грн, але з 01.06.18 доплата за вислугу років вже становила 20% від посадового окладу – 1205,2 грн., тому щомісячна сума заробітку у період червня-серпня місяців 2018 року становила 8135,1 грн.

Враховуючи, що позивачем відпрацьований робочий час в червні місяці 2018 року тільки 13 робочих днів, заробітна плата в цьому місяці повинна становити 5287,82грн., фактично сплачено 4294,88 грн. В серпні позивачем відпрацьовано тільки 4 робочих днів і тому її заробіток в цьому місяці склав 1479,12 грн, а фактично було виплачено тільки 1201,62. Суми недоплаченої заробітної плати за 7 місяців 2018 року (крім липня місяця) становить 5895,7 грн.

В липні та частково в серпні місяцях 2018 року позивач перебувала у щорічній відпустці і нараховані суми оплати за час щорічної відпустки позивач не оспорює.

Ураховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню ненарахована заробітна плата у період з 04.09.2017 по 31.08.2018 в сумі 9255 грн 70 коп.

Оскільки колегія суддів апеляційного суду визнала, що позивачу у зазначений період була виплачена сума заробітної виплата у меншому розмірі, а згідно довідки про нараховані та виплачені суми заробітної плати ОСОБА_1 від 05.10.2018 (т.1 а.с.69) в жовтні-грудні місяцях 2017 року проводилася індексації заробітної плати відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282 (базовий місяць для обрахування індексу споживчих цін, як - показника, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання - березень місяця 2015 року - останній місяць підвищення посадового окладу), тому розмір заробітної плати, яка фактично належала до виплати в ці місяці, виходячи з індексу споживчих цін за період з квітня 2015 року по вересень - листопад 2017 року, також підлягає індексації.

Колегія суддів з урахуванням вже виплаченої нарахованої суми компенсації в ці місяці 492,28грн, стягує на користь позивача недоплачену суму у розмірі 111,16 грн.

Щодо незадоволення вимог ОСОБА_1 стосовно сум індексації заробітної плати за період з вересня 2013 року по серпень 2017 року, то в цій частині доводи оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційної скарги не приведені і тому, відповідно до частин 1,2 ст. 367 ЦПК України, відсутні підстави для перевірки в цій частині судового рішення на предмет його законності та обґрунтованості.

Також, колегія суддів відхиляє доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі, стосовно недоплати їй грошових коштів за відпустку по вагітності та пологах в зв`язку з неправильним обрахуванням кількості днів такої відпустки з огляду на те, що порядок оплати такої відпустки врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 вказаного Закону за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надається такий вид матеріального забезпечення, як допомога по вагітності та пологах. З огляду на це грошові кошти, що виплачуються в зв`язку з вагітністю та пологами не є заробітною платою, а є матеріальним забезпеченням, яке фінансується за рахунок коштів Фонду соціального страхування, який не був залучений в якості відповідача по справі.

Враховуючи вищевикладене, через часткову невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині вирішення питання стягнення з відповідача недоплачених сум заробітної плати з нарахуванням індексу інфляції, на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимоги про стягнення цих недоплачених сум слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про їх часткове задоволення.

У зв`язку із частковим задоволенням вимог позивача щодо стягнення ненарахованої заробітної плати та нарахування суми індексації на заробітну плат у період з 04.09.2017 по 31.08.2018, колегія суддів відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України та п.1.ч.1.ст.5 Закону України «Про судовий збір» стягує з Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 704 грн 80 коп. та за апеляційний розгляд справи в сумі 1057 грн 20 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 вересня 2019 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення ненарахованої заробітної плати та нарахування суми індексації на заробітну плату і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка на користь ОСОБА_1 9366 грн 86 коп., без урахування податків та обов`язкових платежів, в т.ч. ненараховану заробітну плату у період з 01.09.2017 по 31.08.2018 в сумі 9255 грн 70 коп. і суму індексації на заробітну плату в розмірі 111 грн 16 коп.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 вересня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 704 грн 80 коп. та за апеляційний розгляд справи в сумі 1057 грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в частині щодо поновлення на роботі може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 грудня 2019 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

І.В. Орлов