КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/13279/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року м. Київ

Справа № 755/4325/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза», яка подана представником Єнчевою Оленою Олександрівною, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року, постановлене у складі судді Гончарука В.П.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У березні позивач ТОВ «Фінансова компанія «Форза» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання договору про надання позики дійсним та стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30.11.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000181113184, згідно з умовами якого кредитодавцем було надано позичальнику кредит у сумі 2649 грн. зі сплатою 675,25 % річних (1,85% відсоткової ставки в день).

Договір було укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації ОСОБА_1 на Інтернет сайті ТОВ «Фінансова компанія «Форза». Підтвердженням дотримання Товариством під час укладання договору письмової форми є договір про надання позики у тому числі і на умовах фінансового кредиту із зазначенням у графі підпис ОТП-паролю, який було введено позичальником у відповідне поле для підписання договору після ознайомлення з офертою Товариства.

Однак, згідно з Розпорядженням Нацкомфінпослуг № 273 від 26.02.2019 року було зазначено, що «оскільки порядок акцептування пропозиції ТОВ «Фінансова компанія «Форза» не відповідає положенням абзацу третього частини шостої ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ТОВ «Фінансова компанія «Форза» надано фінансову послугу ОСОБА_1 з недотриманням порядку укладання електронного договору, встановленого ст. 11,12 Закону, договір № 000181113184 від 30.11.2018 року є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі та в силу приписів ст. 1055 ЦК України кредитний договір з недодержанням письмової форми є нікчемним».

ТОВ «Фінансова компанія «Форза» свої зобов`язання за договором виконала в повному обсязі. Позивачем було перераховано на картковий рахунок відповідача суму позики, платіжною системою Liqpay Приватбанк, що підтверджується карткою бухгалтерського рахунку № 3611 за 30 листопада 2018 року.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом , відсотками не надає.

У зв`язку з вказаними порушеннями позичальник ОСОБА_1 станом на 07.03.2019 року має заборгованість у сумі 7357,65 грн. з яких: 2649 грн. - заборгованість за кредитом; 735,15 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 2649 грн. - заборгованість за простроченими відсотками ; 1324,50 грн. - заборгованість за пенею.

Тому позивач просив:

- визнати дійсним договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000181113184, укладений 30 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» кредитну заборгованість в сумі 7357 грн. 65 коп. за кредитним договором № 000181113184 від 30 листопада 2018 року та судові витрати по сплаті судового збору - 1921 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник ТОВ «Фінансова компанія «Форза» - Єнчева О.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що правовідносини, які склались між позивачем та відповідачем, регулюються положеннями Закону України «Про електронну комерцію», однак суд, в обґрунтування рішення про відмову у задоволенні позову, посилається на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Суд не звернув уваги на те, що відповідач до відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив не долучив жодного доказу в обґрунтування своїх заперечень, та дійшов необґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідач не зверталась до суду із позовними вимогами про визнання недійсним кредитного договору.

Звертає увагу на те, що на підтвердження укладення та підписання договору №000181113184 позивачем було додано до позовної заяви паперову копію договору про надання позики із зазначенням в Розділі «Підписи сторін» одноразового ідентифікатору, що і є підтвердженням того, що відповідачем було підписано договір. Однак, суд не надав їм належної правової оцінки та не прийняв до уваги, що відповідач надала всі свої персональні дані для отримання позики, зазначила платіжну картку для отримання коштів, внесла у відповідні вікна в договір код-підпис, фактично погодила з позивачем всі істотні умови договору, отримала кошти, однак не повернула кошти, а використала на свої потреби.

Крім того, сама відповідач підтвердила укладення кредитного договору між нею та позивачем шляхом звернення із письмовою заявою до Нацкомфінпослуг, на підставі якої було видано письмове Розпорядження. Крім того, Нацкомфінпослуг зазначає, що ТОВ «ФК «ФОРЗА» було надано фінансову послугу громадянці ОСОБА_1 шляхом укладення договору №000181113184 від 30.11.2018 року. Отже, висновки суду про те, що договір є неукладеним та/або нікчемним з огляду на недотримання вимог щодо письмової форми, є безпідставними.

Також, на підтвердження проведення господарської операції по наданню грошових коштів ОСОБА_1 на підставі кредитного договору товариством було надано до суду карточку бухгалтерського рахунку № 3611 , з якого вбачається, що переказ коштів від товариства відповідачу був здійснений за допомогою платіжної системи Liqpay.Проте, судом не було надано належної оцінки вказаному документу. Звертає увагу на те, що карточка бухгалтерського рахунку не є платіжним дорученням та не має містити підпису платника і отримувача, а тому посилання суду на те, що у платіжному дорученні відсутній підпис як платника так і отримувача коштів, є безпідставними.

Крім того, стверджує, що переказ коштів здійснювався не самим позивачем, а платіжною системою, яка перед зарахуванням коштів на рахунок отримувача здійснює верифікацію карти отримувача.

Отже, під час укладення кредитного договору кредитна картка, на яку перерахована сума кредиту, була в розпорядженні саме відповідача і вона мала доступ до управління грошовими коштами, які знаходилися на її рахунку. Крім того, під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та укладення кредитного договору ОСОБА_1 , відповідно до умов надання кредиту, була додана особиста фотографія з паспортом, копія якої була надана до суду разом з позовною заявою. За умови дослідження вказаних фотоматеріалів вбачається, що зафіксована на фотокартці особа відповідає фотокартці ОСОБА_1 , яка міститься у паспорті, та однозначно свідчить про укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 . Натомість, судом вказаним доказам не було надано належної оцінки та навіть не відображено вказані докази в оскаржуваному рішенні.

Звертає увагу на те, що кредитний договір з позичальником було укладено в електронній формі. Електронний договір, підписаний електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та має таку саму юридичну силу для сторін, як документи складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін. Тому наявність у договорі електронного підпису одноразовим ідентифікатором підтверджує волю позичальника, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Таким чином, договір укладений у письмовій формі в електронному вигляді та з електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що правовідносини, які склались між сторонами регулюються як Законом України «Про електронну комерцію», так і Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Вказує, що оскільки порядок акцептування пропозиції ТОВ «Фінансова Компанія «Форза» не відповідає положенням абз. 3 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», договір № 000181113184 від 30 листопада 2018 року є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі та в силу положень ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Звертає увагу на те, що нею не було підписано договір про надання позики на умовах фінансового кредиту від 30.11.2018 року. Позивачем не було надано доказів укладення відповідного договору з ОСОБА_1 , надана позивачем копія договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000181113184 від 30.11.2018 року, підготовленого працівниками товариства - не містить жодних правових підстав та не може слугувати доказом безспірності укладення кредитного договору, оскільки ТОВ «Фінансова Компанія «Форза» було порушено порядок укладання між сторонами договору.

Зазначає, що позивачем не надано пояснення щодо суми заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту від 30.11.2018 року у сумі 1357,65 грн., а саме не надано пояснення щодо нарахування заборгованості по процентам та комісією, а також нарахування пені, штрафів, неустойки. Тому заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах кредитного договору і наданому самим же позивачем розрахунку. Іншого належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач не надав.

Надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлені працівниками банку - є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту. Позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці, є правильними.

В судовому засіданні, проведеному в режимі відео конференції, представник позивача Єнчева О.О. просила апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, будучи повідомленою про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 08 листопада 2019 року, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за її відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на положення ст.ст. 208, 207, 638, 640, 642, 509, 1046 ЦК України, ст. 5, 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та дійшов висновку про те, що документ із назвою Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000181113184 від 30.11.2018 року, який було долучений позивачем до позову у якості договору позики між сторонами, судом не може бути прийнятий як договір, що укладений у письмовій формі, тобто у формі, якої від нього вимагає закон, і не може розглядатись як письмовий доказ укладення договору позики. У платіжному дорученні відсутній підпис як платника, так і отримувача коштів. За таких обставин позовні вимоги є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи, зроблені за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зі змісту розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 559 від 13 квітня 2018 року вбачається, що Товариству з обмеженою діяльністю «Фінансова компанія «Форза» видана ліцензія на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг ( крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на: надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту; надання послуг з факторингу ( а.с. 57-58).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та стаття 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначено Законом України «Про електронну комерцію», відповідно до ч. 1 ст. 3 якого електронна комерція - це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Частиною 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 вказаного Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;

одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження укладення договору позики з відповідачем, позивач подав як докази: копію паспорта і ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000181113184 від 30.11.2018 року, в якому сторонами договору зазначено ТОВ «Фінансова компанія «Форза», з однієї сторони, і ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2 виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України 30.09.2010 року, адреса реєстрації та проживання : АДРЕСА_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 та номер телефону моб. НОМЕР_3 , роб. НОМЕР_4 , номер банківської картки/рахунку НОМЕР_5 ) з іншої сторони; картку бухгалтерського рахунку № 3611 ; розрахунок заборгованості відповідача.

Сукупність наданих позивачем доказів, наявних у матеріалах справи, вказує на те, що сторонами було дотримано порядок укладення електронного договору про надання позики на умовах фінансового кредиту від 30 листопада 2018 року.

Зміст вищевказаних доказів свідчить про обґрунтованість пояснень представника позивача про те, що ОСОБА_1 для отримання кредиту через сайт ТОВ «Фінансова компанія «Форза» (https://forsacredit.com.ua) здійснила реєстрацію на сайті товариства з використанням свого номеру мобільного телефону та для неї було створено особистий кабінет, в якому нею заповнена заявка, вказано власні ідентифікаційні дані, додані скановані копії документів, що підтверджують особу: копію паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , виданого Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 30.09.2010 року, копію картки фізичної особи - платника податків, виданої ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 01.09.2009 року, а також фотографію.

Після внесення ОСОБА_1 всіх необхідних власних ідентифікаційних даних, надання вказаних документів та фотографії, співробітниками товариства здійснені ідентифікація та верифікація особи відповідача, яка проведена шляхом звірки ідентифікаційних даних, які були зазначені ОСОБА_1 при заповненні заявки з даними сканованих копій паспорта, картки фізичної особи - платника податків та даними бюро кредитних історій.

Верифікація картки ОСОБА_1 проведена за допомогою платіжної системи Liqpay (Приватбанк) наступним чином : відповідачем у заявці було зазначено дані картки, на яку вона бажає отримати кошти; банком-емітентом було заблоковано суму до однієї гривні. Розмір заблокованої суми було надіслано відповідачу смс-повідомленням від банку-емітента та відображено в особистому кабінеті клієнта у банку. Для підтвердження відповідачем було введено розмір заблокованої суми. Таким чином картку було верифіковано та відповідач повторно підтвердила свою згоду по зарахуванню кредитних коштів на дану картку.

Після погодження ТОВ ФК «Форза» видачі ОСОБА_1 кредиту у розмірі та на строк, який вона зазначила при реєстрації на офіційному сайті товариства, в особистому кабінеті клієнта була розміщена форма договору про надання позики на умовах фінансового кредиту з інформацією щодо істотних умов погодженого для відповідача кредиту, а також надана можливість за активним посиланням «умови кредитування» ознайомитися з Внутрішніми правилами надання фінансових послуг товариства, що діяли в момент укладення договору.

Проставленням галочки у відповідному чекбоксі ОСОБА_1 погодилась з умовами кредитування, після чого в особистому кабінеті була розміщена пропозиція (оферта) укласти договір про надання позики на умовах фінансового кредиту у вигляді договору, в якому містились погоджені відповідачу умови кредиту та істотні умови договору.

Після погодження відповідачем зазначених умов шляхом натискання кнопки «продовжити» відповідачу було надіслано смс-повідомлення з кодом на номер мобільного телефону, за яким відповідач зареєструвалась в особистому кабінеті.

Отже, після ознайомлення з умовами оферти товариства відповідач мала право як відмовитись від отримання кредиту шляхом виходу із особистого кабінету, так і акцептувати оферту товариства шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір в інформаційній системі ТОВ ФК «Форза», де розміщено таку пропозицію, а саме: для підписання договору ввести отриманий код з смс у відповідне поле «код із СМС».

Як вбачається з наданої позивачем копії договору, відповідачем було введено у відповідне поле код із СМС ( ОТП-пароль), чим відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» здійснено підписання кредитного договору в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що вона не підписувала договір про надання позики на умовах фінансового кредиту з посиланням на відсутність у неї посиленого сертифіката ключа, визначеного Законом України «Про електронний цифровий підпис», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано паперову копію договору про надання позики від 30 листопада 2018 року із зазначенням у розділі «підписи сторін» одноразового ідентифікатору, що і є підтвердженням тієї обставини, що відповідачем було підписано вказаний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, як передбачено ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, станом на день укладення договору 30 листопада 2018 року Закон України «Про електронний цифровий підпис» втратив чинність (з 07.11.2018 року).

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на невідповідність порядку акцептування пропозиції ТОВ ФК «Форза» положенням абзацу третього частини 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», тобто недотримання порядку укладення електронного договору, що свідчить про нікчемність договору, для укладення якого необхідна письмова форма. Також посилається на розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 273 від 26.02.2019 року, в якому міститься такий висновок.

Проте зазначені заперечення не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки частиною 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законом передбачено три різні способи акцепту пропозиції на укладення електронного договору.

Відповідач ОСОБА_1 після проходження ідентифікації її особи, верифікації банківської картки відповідача, погодження істотних умов кредитного договору та ознайомлення з умовами кредитування, здійснила акцепт шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик ТОВ ФК «Форза», отримала на мобільний телефон ОТП-пароль та здійснила введення одноразового ідентифікатора, тобто вчинила дії, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних та допустимих доказів укладення електронного договору колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у разі, якби відповідач не вчинила зазначену послідовну сукупність дій: вхід на сайт ТОВ ФК «Форза», реєстрацію шляхом заповнення відповідної форми, проходження ідентифікації особи в особистому кабінеті, отримання смс-паролю та введення його особисто відповідачем для верифікації вказаної нею банківської картки, проставлення галочки у чекбоксі для формування індивідуальної оферти, отримання ОТП-паролю та подальше його введення для здійснення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, то б укладення електронного договору та отримання відповідачем кредиту не відбулось.

Відповідно до ч. 12, 13 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заявляючи позовні вимоги про визнання даного договору дійсним, позивач посилається на ч. 2 ст. 218 ЦК України, якою визначено, що якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000181113184 від 30 листопада 2018 року був укладений між сторонами в електронній формі, а не усно, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Зі змісту кредитного договору від 30 листопада 2018 року вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, відповідальність за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про електронну комерцію» правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.

За викладених обставин позовні вимоги про визнання дійсним договору про надання позики на умовах фінансового кредиту від 30 листопада 2018 року - задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи доказів отримання кредитних коштів, зокрема про те, що на платіжному дорученні відсутні підписи платника та отримувача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надавались до суду платіжні доручення, оскільки переказ коштів від товариства на банківський рахунок ОСОБА_1 був здійснений за допомогою платіжної системи Liqpay, на підтвердження чого позивачем надано суду картку бухгалтерського рахунку № 3611 за 30.11.2018 - 10.02.2019 року, яка є первинним бухгалтерським документом.

Як вбачається з наданої позивачем копії договору від 16 липня 2018 року № 3145, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Форза» , про надання послуг в системі Liqpay, його предметом є надання банком дистанційного обслуговування, фінансових послуг з прийому платежів на користь клієнта за допомогою системи Liqpay, а також забезпечення технічного обслуговування з прийому платежів та/або перерахування грошових коштів ( а.с. 53- 70).

Пунктом 1.3 зазначеного договору визначено, що під системою LiqРay у цьому договорі сторони погодили вважати платіжний сервіс банку, призначений для спрощення проведення розрахунків між фізичними особами, юридичними особами та/або фізичними особами- підприємцями в мережі Інтернет за допомогою персональних комп`ютерів та/або інших мобільних пристроїв.

Відповідно до п. 3.2.16 договору № 3145 про надання послуг в системі LiqРay, введення реквізитів карток здійснюється суворо на захищеному сервері і виключно особисто платником ( тобто клієнтом ТОВ ФК «Форза», яким є відповідач).

Таким чином, зі змісту картки бухгалтерського рахунку № 3611 за 30.11.2018 - 10.02.2019 року вбачається, що 30 листопада 2018 року відповідачу ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти на виконання договору про надання позики № 000181113184 безготівковим шляхом платіжною системою LiqРay ( ПриватБанк) в сумі 2649 грн.

Крім того, як вбачається зі змісту відзиву ОСОБА_1 на позовну заяву, вона не заперечувала не лише факту отримання коштів у кредит від ТОВ Фінансова компанія «Форза», а й наявності у неї заборгованості за вказаним договором, вказуючи про те, що «у зв`язку невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором щодо своєчасної сплати процентів та погашення кредиту, позичальнику від ТОВ «Фінансова компанія «Форза» необхідним було звернення з досудовою вимогою про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої позичальник був зобов`язаний сплатити на користь позивача належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій» ( а.с. 45.)

Також обставина про надання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується змістом розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 273 від 26.02.2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до умов розділу 3 договору від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 зобов`язалась повернути грошові кошти у встановлений цим договором строк та сплатити проценти згідно відсоткової ставки за кожен день користування кредитом, визначеної у п.5.3 даного договору.

У розділі 5 договору визначено строк його дії з 30 листопада 2018 року по 14 грудня 2018 року, реальна річна процентна ставка - 675,25%, загальна орієнтовна вартість кредиту - 3384 грн. 15 коп.; дата повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом - 14 грудня 2018 року ( а.с. 79).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума кредиту у розмірі 2649 грн. повернута не була, за період користування кредитом з 30 листопада 2018 року по 14 грудня 2018 року було нараховано відсотки на суму 735 грн. 15 коп. ( а.с. 16).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розділом 8 договору визначена відповідальність за порушення зобов`язання, а саме: пеня у розмірі 2,5 % за кожен день прострочення ( враховуючи обмеження, встановлені Законом України «Про захист прав споживачів») ( а.с. 79). Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання договором встановлено розмір процентів - 2,5% за кожен день у разі прострочення.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку проценти за прострочення повернення кредиту нараховані за ставкою 2,5% за кожен день прострочення за період з 15 грудня 2018 року по 23 січня 2019 року на суму 2649 грн., а з 24 січня 2019 року нарахована пеня у розмірі 2,5% від залишку по тілу кредиту, яка обмежена сумою 1324 грн. 50 коп. ( 50 % від виданої суми кредиту - обмеження встановлене законом).

Заперечення відповідача про те, що позивач не направив відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки строк користування кредитом визначений 14 грудня 2018 року, а тому станом на день пред`явлення позову 15 березня 2019 року відбулось прострочення виконання зобов`язання.

Посилання відповідача на відсутність обґрунтованих пояснень позивача, за які саме послуги нараховувалась пеня та суперечність її нарахування вимогам п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а не плата за послуги.

Таким чином, до даних правовідносин не підлягає застосуванню Постанова правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», яка втратила чинність на підставі Постанови Національного банку України № 49 від 08 червня 2017 року.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості на загальну суму 7357 грн. 65 коп., з яких: 2649 грн. - заборгованість за кредитом; 735,15 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 2649 грн. - заборгованість за простроченими відсотками ; 1324,50 грн. - заборгованість за пенею, - ґрунтується на умовах укладеного договору та не суперечить вимогам закону, вказаний розрахунок відповідачем не спростований, жодних доказів погашення заборгованості по кредиту відповідачем не надано, а тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, судом першої інстанції не було у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не застосовано закон, який підлягав застосуванню - Закон України «Про електронну комерцію», Закон України «Про споживче кредитування», внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ТОВ «Фінансова компанія «Форза» Єнчевої О.О. є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості.

Згідно із положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України відшкодуванню підлягають понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1921 грн. за подання позову (а.с. 9) та 2881 грн. 50 коп. (а.с. 130) за подання апеляційної скарги, а всього 4802 грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза», яка подана представником Єнчевою Оленою Олександрівною, - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року - скасувати та прийняти постанову:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» заборгованість за кредитним договором № 000181113184 від 30 листопада 2018 року на загальну суму 7357 грн. 65 коп. та витрати по сплаті судового збору на суму 4802 грн. 50 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Дані сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 15/15, код ЄДРПОУ 41762679.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2019 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.