263/6489/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2019 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 263/6489/19

Номер провадження 22-ц/804/3344/19

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Кочегарової Л.М., Попової С.А.,

секретар – Герасимова Г.Є.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Виконавчий комітет Маріупольської міської ради

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради

на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року, у складі судді Ковтуненко В.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

В с т а н о в и в:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

06 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (далі – ВК ММР), в якому просила визнати незаконною бездіяльність ВК ММР щодо неприйняття протягом тривалого часу рішення за клопотанням керівництва ГУНП в Донецькій області від 03 листопада 2017 року про виділення позивачу службового житла за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача розглянути питання щодо виділення позивачу службового житла, розташованого за вказаною адресою.

Позовна заява мотивована тим, що 06 листопада 2017 року керівництвом Головного управління Національної поліції в Донецькій області на ім`я міського голови м.Маріуполя у відповідності до пункту 3 розділу І «Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP» спрямовано клопотання від 03.11.2017 року щодо включення квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває в комунальній власності Маріупольської міської ради та є вільною, в число службової житлової площі ГУНП для її розподілення ОСОБА_1 . Вказане клопотання вмотивоване тим, що з 2004 року позивач проходила службу в органах внутрішніх справ, з 2015 року і по теперішній час – в Національній поліції, працюючи слідчим, та у зв`язку зі службовою необхідністю (особливим характером роботи) понад 6 років вимушена орендувати житло в м.Маріуполі. Рішенням ВК ММР від 27 лютого 2017 року № 16 позивача прийнято на квартирний облік за місцем мешкання, як особу, яка потребує поліпшення житлових умов. 16 січня 2018 року на офіційному сайті Маріупольської міської ради опубліковано проект відповідного рішення відповідача щодо виділення позивачу службового житла. Але до теперішнього часу клопотання ГУНП щодо виділення позивачу службового житла не розглянуте та обґрунтованої відповіді щодо строків винесення вказаного питання на засідання виконавчого комітету не надано.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково.

Визнано незаконною бездіяльність Виконавчого комітету Маріупольської міської ради щодо неприйняття рішення за клопотанням Головного управління національної поліції в Донецькій області від 03.11.2017 року щодо виділення ОСОБА_1 службового житла.

Зобов`язано Виконавчий комітет Маріупольської міської ради розглянути питання щодо виділення ОСОБА_1 службового житла.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що до теперішнього часу ВК ММР в строки визначені Законом не було прийнято рішення щодо клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області про надання ОСОБА_1 службової житлової площі.

Суд прийшов до висновку про визнання незаконною бездіяльність ВК ММР щодо неприйняття протягом тривалого часу рішення, а також з метою повного захисту прав і інтересів позивачки, про зобов`язання відповідача розглянути питання щодо виділення останній службового житла відповідно до вимог чинного законодавства.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2019 року резолютивну частину рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року доповнено абзацом наступного змісту: «Стягнути з Виконавчого комітету Маріупольської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У листопаді 2019 року ВК ММР подав до суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та закрити провадження у справі.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом у порушення п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України не досліджено та не розглянуто заяву представника відповідача про закриття провадження у справі з підстав, що спірні правовідносини, які склались між сторонами, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Так, позивач просить визнати бездіяльність відповідача, що є суб`єктом владних повноважень. Неприйняття рішення судом за вказаною заявою представника відповідача порушило принцип змагальності у цивільному судочинстві, позбавило права на подання відзиву та доказів у справі. Крім того, за результатами проведення підготовчого засідання не було винесено жодної з ухвал, передбачених ч.1 ст.200 ЦПК України. Відповідачем позовні вимоги не визнавались, фактично підготовче засідання не було закрито, справу не призначено до розгляду по суті. Фіксування підготовчого судового засідання та судового розгляду технічними засобами не здійснювалось. Відповідачем не подавалась заява про розгляд справи за його відсутності. У рішенні судом зазначені недостовірні відомості, що представник відповідача Маріупольської міської ради просив відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідачем у справі є Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, та саме відповідачем не надалось будь-якого процесуального документу, в якому викладено прохання про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідач не просив відмовити у задоволенні позовних вимог у судовому засіданні, так як судове засідання фактично не було проведено.

Відзив на апеляційну скаргу позивач до суду не подала.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням ВК ММР від 27 лютого 2017 року № 16, ОСОБА_1 прийнято на квартирний облік за місцем мешкання, як особу, яка потребує поліпшення житлових умов.

16 січня 2018 року на офіційному сайті Маріупольської міської ради було опубліковано проект відповідного рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради щодо виділення ОСОБА_1 службового житла.

23 травня 2018 року, у зв`язку із відсутністю подальшого руху щодо прийняття рішення за клопотанням щодо виділення ОСОБА_1 службового житла, позивачкою направлено до Маріупольської міської ради заяву щодо надання інформації про строк розгляду клопотання.

04 червня 2018 року заступник міського голови Захаров C.B. на особистому прийомі визначив контроль щодо прийняття рішення до 16 липня 2018 року.

02 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Маріупольської міської ради із заявою щодо надання інформації про строк розгляду клопотання її керівництва щодо виділення їй службового житла.

Згідно відповіді від 18 серпня 2018 року на заяву від 02 серпня 2018 року, ОСОБА_1 проінформовано, що її включено в чергу на особистий прийом, проте відповіді щодо строків розгляду клопотання, про що йшлось в заяві, до тепер не надано.

22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулась на Урядову гарячу лінію (звернення №8652339) щодо відсутності рішення за клопотання керівництва ГУНП в Донецькій області.

За відповіддю начальника управління міського майна департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради від 26 жовтня 2018 року, проект рішення «Про надання службової житлової площі» з висновками громадської комісії з житлових питань при виконкомі міської ради заходиться у стадії погодження і роз`яснено, що він буде розглянутий на засіданні виконкому міської ради в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до копії виписки з протоколу засідання комісії з житлових питань № 3/18 від 19 липня 2018 року, члени комісії проголосували позитивно щодо задоволення клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо включення квартири АДРЕСА_2 до числа службової житлової площі та надання її ОСОБА_1 .

Позивач в квітні 2019 року зверталась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом щодо визнання бездіяльності ВК ММР незаконною та щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме розглянути питання щодо виділення позивачу службового житла за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у відкритті провадження за вказаним позовом ОСОБА_1 відмовлено. В якості підстав відмови судом вказано на те, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

2. Мотивувальна частина

Позиція Донецького апеляційного суду

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника відповідача Виконавчого комітету Маріупольської міської ради – Мащенко Д.О., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та закрити провадження у справі, заперечення позивача ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За положеннями частини 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх житлових прав, які, на думку позивача, порушено бездіяльністю органу місцевого самоврядування у зв`язку з неприйняттям протягом тривалого часу рішення про виділення службового житла.

Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом наведених правових положень суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства, що полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Як передбачено частинами 1, 2, 3 статті 96 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські забезпечуються житлом на підставах і в порядку, визначених житловим законодавством. Поліцейським, які згідно із законом визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, житлова площа надається в першочерговому порядку. Поліцейським та членам їхніх сімей можуть надаватися житлові приміщення в гуртожитках та службові житлові приміщення в порядку і на умовах, визначених житловим законодавством.

Беручи до уваги наведене, а також ураховуючи, що спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав позивача ОСОБА_1 , колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ВК ММР, що цей спір є публічно-правовим, оскільки має вирішуватися судом за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 522/16204/15-а (провадження № 11-156апп18), від 17 квітня 2018 року у справі № 2-а/87/11 (провадження № 11-97апп18) та від 20 вересня 2018 року у справі № 815/2551/15 (провадження № 11-640апп18).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Позивачка зверталась з аналогічними позовом до ВК ММР в порядку адміністративного судочинства та ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у відкритті провадження за вказаним позовом ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (а.с.72 -74).

Наявність судового рішення (ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року (справа № 200/4923/19-а) унеможливлює розгляд заявлених позивачкою вимог в цій справі в порядку адміністративного судочинства.

Європейський суд з прав людини констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, указавши, що «заявниця опинилася в замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялися розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони». Європейський суд з прав людини також наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту (рішення від 22 грудня 2009 року у справі «Безімянная проти Росії», заява № 21851/03).

З метою недопущення порушення права позивачки на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, апеляційний суд також дійшов висновку про можливість розгляду позовів ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства.

З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що дана справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства з посиланням на те, що на спірні правовідносини поширюється компетенція адміністративних судів.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі не вбачається.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом не розглянуто клопотання про закриття провадження у справі з наведених вище підстав, оскільки, як зазначено вище, вказане клопотання заявлено необґрунтовано, та це порушення не відноситься до порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Не можна погодитися і з доводами апеляційної скарги, що за результатами проведення підготовчого судового засідання не було винесено жодної з ухвал, передбачених частиною 1 статті 200 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи міститься ухвала Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 липня 2019 року, відповідно до якої підготовче провадження у даній справі закрито, та справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с.76).

За таких обставин, погодитися з тим, що судом було винесено рішення по суті у відкритому судовому засіданні за умови того, що справу не було призначено до розгляду по суті, неможливо.

Неправильне зазначення в описовій частині рішення представника відповідача, як представника Маріупольської міської ради, замість представника Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, з посиланням на заперечення проти прозову, розцінюється апеляційним судом як допущення судом описки, що не вплинуло на правомірність рішення.

За положеннями частини 2 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги щодо нездійснення судом фіксування підготовчого судового засідання та судового процесу, не дають підстав дійти до висновку, що зазначене порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Наведені в апеляційної скарги доводи зводяться лише до порушення судом норм процесуального, які не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Інших доводів на скасування рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі відповідачем не наведено, як і не наведено їх представником відповідача в суді апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

У зв`язку з чим, апеляційна скарга Виконавчого комітету Маріупольської міської ради підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 23 грудня 2019 року.

Судді: Т.Б.Ткаченко

Л.М.Кочегарова

С.А.Попова