Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 29 лютого 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/14366/15, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/14366/15 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 подано клопотання про розгляд справи у касаційному порядку у судовому засіданні за участю скаржника, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03 березня 2015 року № 614 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» постановлено:

1. Установити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:

- тариф на теплову енергію - 513,65 грн/Гкал (без ПДВ) за такими складовими:

- тариф на виробництво теплової енергії - 463,37 грн/Гкал (без ПДВ);

- тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн/Гкал (без ПДВ);

- тариф на постачання теплової енергії - 3,51 грн/Гкал (без ПДВ).

2. Установити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4.

3. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 року № 466 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та від 23 травня 2014 року № 576 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 року № 466».

4. Ця постанова набирає чинності з 01 квітня 2015 року.

Листом від 19 березня 2015 року вих. № 09/РГД-37 ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» повідомила ОСББ «ПРОСПЕРІТІ ХОУМ» про те, що згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03 березня 2015 року № 614 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» з 01 квітня 2015 року вартість теплової енергії, що виробляє ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», становить для потреб населення - 513,65 грн/Гкал (без ПДВ). Також, у вказаному листі зазначено, що цей лист є невід`ємною частиною договору на постачання теплової енергії № 440576 від 02 липня 2012 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що НКРЕКП є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України та підзвітним Верховній Раді України. При цьому, на думку скаржника, суди мали з`ясувати правову природу постанови, що прийнята цим органом, зокрема, чи належить ця постанова до нормативно-правових актів чи до актів індивідуальної дії. У першому випадку, як вважає скаржник, суди мали визнати таку постанову нечинною, оскільки щодо неї не здійснено державну реєстрацію, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731. У другому випадку, зокрема, у разі встановлення судами того, що оскаржувана постанова є ненормативним актом індивідуальної дії, на думку скаржника, суди мали закрити провадження у справі, оскільки позивач не був учасником правовідносин, які регулює оскаржувана постанова.

Від представника НКРЕКП надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанови судів попередніх інстанцій залишити без змін, оскільки вважає, що рішення судів є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повного та всебічного з`ясування всіх обставин у справі та наданням їм правильної правової оцінки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження НКРЕКП у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, законами України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про природні монополії» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб`єктів, які є виконавцями цих послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Указом Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014NT було утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями НКРЕКП, зокрема є державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пункт 4 Положення передбачає, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

За пунктом 6 Положення НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право: приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій; звертатися до суду з метою захисту інтересів держави, споживачів, суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках з підстав, передбачених законодавством; приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій (штрафів) до суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках у випадках і розмірах, передбачених законом; складати відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення протоколи про порушення посадовими особами суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках законодавства про природні монополії, електроенергетику, ринок природного газу, про теплопостачання, централізоване водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів; приймати в межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими для виконання суб`єктами природних монополій; приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання; створювати та ліквідовувати територіальні органи як структурні підрозділи апарату НКРЕКП, що не мають статусу юридичної особи.

Таким чином, НКРЕКП, як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України «Про природні монополії» наділена повноваженнями по встановленню тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, що використовується для потреб населення.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15 та Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 826/15733/15.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів підтримує висновок судів першої та інстанцій про те, що оскаржувана постанова «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» від 03 березня 2015 року № 614 прийнято уповноваженим органом.

Разом з тим, суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що постанова НКРЕКП від 03 березня 2015 року № 614 є актом індивідуальної дії, у зв`язку з наступним.

У статті 4 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно з пунктом 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а, від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17).

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта також викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Відповідно до пункту 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями. Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Зі змісту наведеної правової норм вбачається, що рішення НКРЕКП з питань установлення цін та тарифів, у тому числі установлення цін та тарифів для населення, є за своєю юридичною природою нормативно-правовим актом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою НКРЕКП «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» від 03 березня 2015 року № 614 установлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення.

Крім того, аналіз змісту даного акта свідчить, що дана постанова встановлює тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, її норми поширюються на невизначене коло осіб та розраховані на неодноразове застосування, що в свою чергу дає підстави вважати, що дана постанова є нормативно-правовим актом.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15 та Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 826/15733/15.

Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення). Так, постанова Верхової Ради України про перейменування населеного пункту прямо стосується його як адміністративно-територіальної одиниці (насамперед відповідних органів влади), а жителів - лише опосередковано, тому вона є індивідуально-правовим актом.

Крім того, необхідно вказати на таку особливістю нормативного акта як його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Ще однією важливою ознакою нормативно-правового акта є неодноразовість його застосування.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Аналогічна права позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016).

Постанова НКРЕКП «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» від 03 березня 2015 року № 614 стосується неперсоніфікованих осіб: споживачів послуг з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності. Крім того, оскаржувана постанова має необмежений термін дії, зумовлює настання правових наслідків для необмеженого кола осіб.

У зв`язку із наведеним колегія суддів доходить до висновку, що оскаржувана постанова НКРЕКП «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» від 03 березня 2015 року № 614 є нормативно-правовим актом.

У статті 264 КАС України передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом.

Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.

Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Тобто, вказаною нормою встановляються особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів.

Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений з урахуванням правил Указів Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97, «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 13 грудня 1996 року № 1207/96.

Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили (частина перша статті 265 КАС України).

Отже, для оскарження нормативно-правових актів, у тому числі НКРЕКП, передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.

Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки, зокрема, строки втрати їх юридичної сили.

Також суд враховує, що розгляд справи в іншому порядку та надання правової оцінки спірному рішенню як нормативно-правовому акту фактично є визначенням іншого моменту втрати його чинності, тобто є зміною підстави позову, що може бути заявлено лише в суді першої інстанції.

Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а, від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17).

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, перевіряючи постанову НКРЕКП «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» від 03 березня 2015 року № 614, на відповідність критеріям визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, не взяли до уваги, що оскаржувана постанова відноситься до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими, що відповідно до статті 353 КАС України є достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу щодо оскарження нормативно-правового акта НКРЕКП без урахування особливостей, встановлених статтями 264-265 КАС України, без дотримання принципу офіційного з`ясування обставин у справ, у силу статті 353 КАС України рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко