ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 160/3474/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Чабаненко С.В.,

суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сколишева О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Первинної професійної спілки «Правозахисники країни» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 року в адміністративній справі №160/3474/19 за адміністративним позовом Первинної професійної спілки «Правозахисники країни» до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась Первинна професійна спілка «Правозахисники країни» з адміністративним позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує законні права та інтереси членів Первинної професійної спілки «Правозахисники країни».

В судове засідання, призначене на 26.11.2019 року, з`явився представник позивача (Джихур С.В., посвідчення №00001).

Відповідач до судового засідання свого представника не направив, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини не прибуття не повідомив, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 30.12.2018 року позивачем направлено до Головного управління Національної поліції в Полтавській області запит (вих. №951) в порядку статті 28 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», з проханням отримати детальну інформацію щодо наступних питань:

- який розмір грошових коштів виділений з бюджету був витрачений Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області на придбання палива для заправки транспортних засобів, що перебувають на балансі управління станом на 30.12.2018 року;

- яка кількість транспортних засобів перебуває на балансі Головного управління Національної поліції в Полтавській області станом на 30.12.2018 року;

- яка кількість транспортних засобів використовується з тих, що перебувають на балансі Головного управління Національної поліції в Полтавській області, використовується секторами, відділеннями, відділами управління та його окремими структурними підрозділами, та яка кількість палива була виділена у 2018 році станом на 30.12.2018 рік, на кожну одиницю окремо.

04.01.2019 року Головне управління Національної поліції в Полтавській області листом №44/115/04/38-2019 повідомило позивача, що для надання інформації, остання повинна бути заздалегідь зафіксована та знаходитись у володінні відповідного органу, і у даному випадку для отримання запитуваної інформації необхідно провести додатковий змістовний аналіз документів, тобто створити вказану інформації. Крім того, зазначено, що у запиті відповідача відсутні відомості про те, яким чином запитувана інформація стосується трудових і соціально економічних прав та законних інтересів членів профспілки.

З огляду на викладене, 18.01.2019 року позивачем направлено повідомлення «Про скоєння посадовими особами правопорушення передбаченого ст.212-3 КУпАП» (вих.№43) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому останній просив притягнути до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 212-3 КУпАП України, заступника начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області Абрамова В.В.

22.02.2019 року відповідачем направлено на адресу позивача лист №17/10-28/17-Д28-53 вих-19, в тексті якого зазначено, що підстави для вжиття заходів реагування відсутні. Крім того, роз`яснено, що надання інформації відповідно до ст. 28 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» регулюються виключно цим Законом і не поширюються на відносини, які регулюються, зокрема, Законом України «Про доступ до публічної інформації». У зв`язку з чим, підстав для вжиття заходів реагування, не вбачається.

Отже, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що приписами ст. 212-3 КУпАП України не передбачено відповідальність за порушення права профспілок на інформацію, визначеною ст. 28 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», з посиланням на яку позивач звертався до начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Таким чином, суд не вбачає в діях Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини ознак протиправної поведінки.

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та вважає за необхідне доповнити його мотивувальну частину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 року №776/97-ВР (далі Закон №776/97-ВР) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону №776/97-ВР уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Приписами ч. 1 ст. 10 Закону №776/97-ВР визначено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

Частиною 6 ст. 14 Закону №776/97-ВР визначено, що секретаріат Уповноваженого з прав людини за дорученням Уповноваженого забезпечує оприлюднення та надання інформації за запитами, адресованими Уповноваженому з прав людини, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Статтею 17 Закону №776/97-ВР визначено, що уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Пунктом 8-1 ч. 1 статті 255 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КпАП України) у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Приписами ч. 1 ст. 212-3 КпАП України встановлено, що відповідальність за порушення права на інформацію та права на звернення наступає виключно за порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», «Про оцінку впливу на довкілля», «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення», «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», «Про відкритість використання публічних коштів» та «Про запобігання корупції».

Частиною 2 вказаної статі визначено, що порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п`яти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, частиною 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, в який саме випадках розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, а саме: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Аналізуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що означена норма містить вичерпаний перелік підстав для відмови в наданні запитуваної інформації.

Як вбачається з матеріалах справи, Первинна професійна спілка «Правозахисники країни», реалізуючи своє право, звернулась до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з повідомленням про скоєння заступником начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 212-3 КпАП України.

22.02.2019 року Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини прийнято рішення, оформлене листом, за №17/10-28/17-Д28-53 вих-19, в якому позивачу відмовлено у вжитті заходів реагування стосовно притягнення до адміністративної відповідальності особи заступника начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області Абрамова В.В. у зв`язку із відсутністю законних підстав.

Обґрунтовуючи своє рішення, відповідач зазначив, що позивач є профспілковою організацією, яка відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» здійснює представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілки, їх об`єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об`єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об`єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.

Аналогічні приписи містяться в ст. 19 Кодексу законів про працю України.

Отже, норми Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» містять чіткий порядок та спосіб відновлення прав профспілок у разі відмови у наданні інформації відповідно до ст. 28 цього Закону.

При цьому, зі змісту позовних вимог вбачається, що незгода позивача з прийнятим за результатами розгляду його звернення рішення пов`язана лише з відмовою відповідача у притягненні до відповідальності посадової особи, яка, на думку останнього, порушила його законні права на отримання відповіді на запитувану інформацію, однак звернення з такою позовною вимогою не сприяє відновленню порушеного права.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, оскільки адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, то для задоволення позову суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчинення дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права і свободи чи охоронювані законом інтереси позивача та скасування такого рішення чи зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії буде сприяти відновленню порушеного права. Проте, відмова суб`єкта владних повноважень притягнути певну особу до адміністративної відповідальності не породжує порушення прав та інтересів заявника, та не сприяє відновленню його права на доступ до публічної інформації.

Окремо колегія суддів зауважує, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України. Перевірка судом законності відмови компетентного органу скласти протокол про адміністративне правопорушення та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити відповідні дії з метою притягнення особи до адміністративної відповідальності призведе до втручання у його дискреційні повноваження, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності рішення Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 22.02.2019 року, яке оформлене листом №17/10-28/17-Д28-53 вих-19, оскільки таким рішенням не порушено законні права та інтереси позивача.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та приписи ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, так як судом першої інстанції не в повній мірі з`ясовані всі обставини справи, чим було порушено норми процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції та вважає за необхідне доповнити його мотивувальну частину.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України , суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Первинної професійної спілки «Правозахисники країни» - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 року в адміністративній справі №160/3474/19 - змінити.

Доповнити мотивувальну частину рішення та вважати її викладеною в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 328 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяС.Ю. Чумак

суддяІ.В. Юрко