ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2019 року справа №414/3156/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 26 листопада 2019 року у справі № 414/3156/19 (головуючий суддя І інстанції – Панчук М.В., складене у повному обсязі 26 листопада 2019 року у м. Кремінна Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Луганській області в особі сержанта поліції 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Луганській області Плякіна Олексія Олексійовича про скасування постанови ЕАК № 1692835 від 01 листопада 2019 року та закриття провадження у справі,-
ВСТАНОВИВ:
14 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Кремінського районного суду Луганської області із позовом до Управління патрульної поліції в Луганській області в особі сержанта поліції 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Луганській області Плякіна Олексія Олексійовича про скасування постанови відповідача від 01 листопада 2019 року Серії ЕАК № 1692835 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, закриття справи про адміністративне правопорушення (а.с. 1-6).
Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 26 листопада 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 51-53).
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати постанову Кремінського районного суду Луганської області від 26 листопада 2019 року у справі № 414/3156/19 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначила, що судом не надано оцінки доказам по справі, вважає спірну постанову відповідача такою, що прийнята з порушенням норм діючого законодавства.
Вважає, що прилади фотозйомки не може бути застосовані для фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього рух не в автоматичному режимі.
Зазначила, що судом порушено принцип змагальності сторін, оскільки в підсистемі «Електронний суд» відсутній відзив на позов відповідача, при цьому, суд зробив не вірний висновок, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбулось при позивачці.
Наполягала, що відповідачем порушено вимоги ст. 268 КУпАП, не роз`яснено її права, тощо.
При цьому, вважає, що розгляд даної справи повинен відбуватись у 15-денний строк за ст. 122 КУпАП (а.с. 38-45).
Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін, з наступних підстав.
В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що 01 листопада 2019 року сержантом поліції 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Луганській області Плякіним Олексієм Олексійовичем, який є уповноваженою посадовою особою Управління патрульної поліції в Луганській області, на виконання своїх владних повноважень винесена постанова ЕАК № 1692835 по справі про адміністративне правопорушення, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 255 грн.
Як вбачається зі спірної постанови, 01 листопада 2019 року о 08 годині 13 хвилин позивач, керуючи автомобілем MAZDA 3 державний номер НОМЕР_1 у м. Рубіжне Р66 158 км,рухалась із швидкістю 73 км. на годину, чим на 23 км. на годину перевищила дозволену у населеному пункті швидкість руху, що було зафіксовано засобом вимірювальної техніки TruCam LTI 20/20 № ТС 000670, відео з камери ВВ-0141, чим порушила п. 12.4 ПДР, порушення режиму швидкості (а.с. 7).
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття спірної постанови та накладення на позивача адміністративного штрафу.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятої спірної постанови.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України “Про Національну поліцію” поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух” встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з ч. 5 ст. 258 КУпАП - якщо підчас складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Згідно до вимог п. 7 розділу VІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в органах поліції», затвердженою Наказам МВС України від 06 листопада 2015 року № 1376, посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 280 КУпАП зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративної відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правомірного вирішення справи.
Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення, в ній вказані: найменування органу (посадова особа), який виніс; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; суть адміністративного правопорушення, опис обставин, встановлених при розгляді справи, зокрема, порушення п. 12.4 ПДР; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення (ч. 1 ст. 122 КУпАП); прийняте по справі рішення – застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. (а.с. 7).
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно вимог пп. «б» п.12.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі – Закон № 580), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону №580, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Частиною 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, наданий відповідачем відеозапис може слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.ст.75,76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, відповідачі у справі зобов`язані довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами.
Таким чином, суд першої інстанції приймаючи до уваги запис відеофіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, діяв у межах норм КАС України і вказаний доказ не визнавався судами неналежним та/або недопустимим.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В матеріалах справи наявний диск із відеозаписом, здійснений сертифікованим приладом TruCam LTІ 20/20 № ТС000670, на якому зафіксовано, що автомобіль позивача рухався зі швидкістю 73 км/год. (а.с. 29), з відео вбачається, що саме автомобіль позивача рухався по автодорозі окремо від інших автомобілів.
В постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі зазначено, що позивач 01 листопада 2019 року о 06 год. 23 хв. рухалась в населеному пункті зі швидкістю 73 км. на годину, чим перевищила встановлене обмеження швидкості руху на 23 км/ годину (а.с. 7).
Крім того, з проглянутого відеозапису (а.с. 29), вбачається, що ОСОБА_1 керувала автомобілем MAZDA 3, номерний знак НОМЕР_1 , в населеному пункті зі швидкістю 73 км/год, була зупинена поліцейським, їй повідомлено причину зупинки – порушення швидкісного режиму, було здійснено при ній розгляд справи, їй були роз`яснені її права, клопотань ОСОБА_1 не заявляла, та при ній було вирішено справу із роз`ясненням про накладення штрафу за вчинене правопорушення. Лише після складання постанови під час її підпису, запитала у поліцейського про те, де вона може написати свої зауваження. Працівник поліції пояснив про відсутність такої графи та спитав, які саме є зауваження, на що ОСОБА_1 відповіді не надала. Після розгляду, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі.
Посилання позивача в апеляційній скарзі, що відповідачем порушено вимоги ст. 268 КУпАП, не роз`яснено її права, тощо, є необґрунтованими, відеозапис підтвердив роз`яснення прав позивача та розгляд справи про адміністративне правопорушення у відповідності до норм діючого законодавства.
Твердження позивача, що прилади фотозйомки не може бути застосовані для фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього рух не в автоматичному режимі не знайшли свого підтвердження в нормативній базі.
Стосовно правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки.
На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 листопада 2015 року № 1362 пристрій TruCam був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
Проте, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, вказана процедура проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно виробляти в Україні або ввозити на територію України відповідними партіями.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України.
Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку.
Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік.
Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення іі результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13827, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 22 листопада 2018 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 за номером ТС000670, яким було зафіксовано перевищення позивачем швидкість руху,- є придатним до застосування до 22 листопада 2019 року (а.с. 27).
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
Отже, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов`язковим.
Використання лазерного вимірювача швидкості TruCam органами Національної поліції України, а саме працівниками управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції започатковано листом першого заступника начальника ДПП Білошицького О.Г. від 04 жовтня 2018 року. Місце для роботи з приладом позначено відповідними дорожніми знаками з метою інформування учасників дорожнього руху про проведення вимірювання швидкісного режиму.
Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13827 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20 № ТС000670 до застосування.
Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Процедуру провадження у справі про адміністративне правопорушення визначає Кодекс України про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 222 якого органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, до яких відносяться правопорушення, передбачені ч. 6 ст. 121 та ч. 2 ст. 126 цього кодексу, ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно з ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Як встановлено ч. 4 ст. 258 цього кодексу у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази у тому числі встановлення правомірності використання засобу лазерної вимірювальної техніки, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови, а відтак позиція суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є правильною.
Посилання позивача на те, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін не знайшов свого підтвердження в матеріалах справи, наявність чи відсутність в підсистемі «Електронний суд» відзиву на позов відповідача не є порушенням прав позивача і не може бути підставою для скасування рішення.
При цьому, доказів того, що позивач була позбавлена можливості ознайомитися з цим відзивом та відеозаписом в приміщенні суду матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив обставини по справі, вважає, що спірна постанова відповідача прийнята правомірно, а відтак рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 26 листопада 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 26 листопада 2019 року у справі № 414/3156/19- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді Т.Г.Арабей
Е.Г. Казначеєв
Г.М. Міронова
