РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 грудня 2019 р. Справа № 120/2553/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

суддів: Альчука Максима Петровича,

Богоноса Михайла Богдановича,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана Віталія Васильовича

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Чубенко С.В.,

представника відповідача: Вельгус І.М.,

представника третьої особи 1: Воловодівського І.В.,

представників третьої особи 2: не з`явився,

представників третьої особи 3: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"" (третя особа 1), Літинська селищна рада (третя особа 2), Державна служба геології та надр України (третя особа 3) про визнання протиправним та скасування висновку,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"" (далі - ДП "Вінницький облавтодор"), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати Висновок з оцінки впливу на довкілля №08-02-11-201861898/1 від 11.02.2019 Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації.

В обґрунтування позовних вимог позивачка навела наступні аргументи, а саме:

- Висновок оцінки впливу на довкілля (далі – Висновок з ОВД) містить неправдиві та недостовірні відомості щодо віддаленості об`єкту планової діяльності до житлової забудови (від земельної ділянки, на якій розміщене гірниче підприємство з Селищенським родовищем (ділянка №2) і дробильно сортувальним комплексом, до крайніх господарств с. Селище. (Так, відстань до земельної ділянки кадастровий №0522486200:01:000:0390 по вул. Зарічна становить 113 м., а по вул. Коцюбинського становить 260 м.). Вказані обставини були викладені у зауваженнях, однак були відхилені відповідачем, та в подальшому не були враховані під час складання Висновку;

- у Висновку ОВД відповідач посилався на Спеціальний дозвіл №3851 від 06.06.2006, який стосується зовсім іншого підприємства та не має відношення до Селищанського родовища. На цю обставину також було звернуто увагу відповідача у зауваженнях. Проте ця істотна обставина була проігнорована відповідачем, що в подальшому призвело до відображенні у оскаржуваному Висновку неправдивих відомостей;

- звіт ОВД не містить передбаченого Порядком №1026 викопіювання з Генерального плану смт. Літин, що свідчить про порушення процедури підготовки звіту з ОВД;

- у ДЗК відсутня інформація про право власності та інші речові права у ДП “Вінницький облавтодор” на земельну ділянку кадастровий №0522455100:00:001:0180:00:0180.

- Висновок ОВД не містить даних про реальний негативний вплив на підземні води. Крім того, розрахунок максимального обсягу водовідведення проведено з помилкою;

- у Висновку ОВД відсутня норма санітарно-захисної зони, а визначені відповідачем норма у 300 метрів суперечить нормам та потребувала Висновку Державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Натомість, відповідач у якості “Висновку” використав “Лист” № 04-09/2570 від 05.08.2015 Головного управління Держсаніепідслужби у Вінницькій області, яким погоджено викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря за умови зменшення СЗЗ.

Таким чином, на переконання сторони позивачки оскаржуваний Висновок підлягає скасуванню через порушення процедури проведення оцінки впливу на довкілля, так як був зроблений на підставі недостовірних відомостей. За наведених обставин позивачка вважає, що оскаржуваний Висновок з ОВД порушує її конституційні права, зокрема, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ст. 50 Конституції України).

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.08.2019 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження на 18.09.2019.

Підготовче судове засідання 18.09.2019 відкладено на 25.09.2019 в порядку ч.2 ст. 205 КАС у зв`язку з отриманням від представника позивачки заяви (вх. №45855 від 16.09.2019).

В судовому засіданні 25.09.2019 розглянуто клопотання сторони позивачки про виклик свідків (вх. №47088 від 25.09.2019). Суд відмовив у задоволенні клопотання, так як на даній стадії судового процесу останнє було заявлене передчасно.

Також, ухвалою від 25.09.2019 до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Літинську селищну раду, в зв`язку з чим підготовче судове засідання відкладено на 16.10.2019.

Ухвалою від 16.10.2019 відмовлено в задоволенні заяви позивача від 16.10.2019 про забезпечення позову у справі №120/2553/19-а.

Того ж дня судом постановлено ще дві ухвали, якими до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Державну службу геології та надр України та вирішено подальший розгляд справи здійснювати колегією у складі трьох суддів. В зв`язку з цим в підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.11.2019

В підготовчому судовому засіданні 18.11.2019 розглянуто клопотання сторони відповідача про виклик свідків (вх. №49389 від 16.10.2019) та вирішено за недоцільне на даній стадії судового розгляду справи їх виклик.

Підготовче судове засідання 18.11.2019 відкладено на 25.11.2019, в зв`язку з необхідністю надання сторонам часу для подання додаткових доказів.

Ухвалою від 25.11.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та, за згодою сторін, вирішено розпочати розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Одночасно, в судовому засіданні, з метою надання сторонам часу для ознайомлення з матеріалами справи та підготовкою до судових дебатів, оголошено перерву до 17.12.2019.

В судовому засіданні 17.12.2019 позивачка та її представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив від 16.10.2019 за вх. № 45846, а також усних поясненнях наданих під час судового розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву (вх. № 43823 від 27.08.2019). Вказала, що при розробці Звіту з оцінки впливу на довкілля (далі - Звіт з ОВД) та формуванні оскаржуваного Висновку з оцінки впливу на довкілля №08-02-11-201861898/1 від 11.02.2019 (далі - Висновок з ОВД) Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької ОДА було дотримано усіх передбачених Законом України “Про оцінку впливу на довкілля” умов, а саме: усі передбачені Законом повідомлення та публікації було здійснено у встановлені строки та у визначеному порядку; усі зауваження, які надійшли у встановлені Законом строки, взяті до уваги та враховані при виготовленні відповідних Звіту з ОВД та Висновку з ОВД.

Крім того, пояснила, що в окремих розділах Звіту з ОВД було допущено описку при написанні номера спеціального дозволу - замість “1650” вказано “3851”, натомість в додатках до Звіту з ОВД міститься вірна копія дозволу на користування надрами на видобування чарнокітів на Селищанському родовищі за №1650.

Представник відповідача також зазначила, що зауваження стосовно Генерального плану смт. Літин після оприлюднення повідомлення про плановану діяльність та під час громадського обговорення Звіту з ОВД з боку громадськості не надходили. У п.п. 5.4 "Таблиці врахування зауважень та пропозицій громадськості" згадується про “Генплан підприємства”, однак, на переконання сторони відповідача, це ніяк не Генеральний план смт. Літин, а зовсім інший документ.

Окрім того, стороною відповідач підкреслено, що Звіт про громадське обговорення та Висновок з ОВД офіційно оприлюднені 12.02.2019, в той час як листи, на які посилається сторона позивачки датовані 26.06.2019, 08.05.2019, 19.02.2019, 08.05:2019, тобто сформовані після завершення громадського обговорення Звіту з ОВД та оприлюднення Висновку з ОВД. Згадані листи надавалися як відповіді на окремі звернення громадян після завершення оцінки впливу на довкілля та прийняття відповідних рішень.

Викопіювання з генплану надане позивачем до матеріалів позовної заяви, на якому нанесено межу Селищанського родовища не є викопіюванням з генплану, а копією креслення, на якому на викопіюванні з генплану додатково нанесено межу родовища. Це креслення було надано позивачу в складі відповіді на одну зі скарг, з метою роз`яснення розташування родовища відносно генплану. При цьому на оригіналі креслення додаткові позначення нанесені іншим кольором ніж сам генплан.

Щодо зауважень позивачки з приводу неточності в прогнозному розрахунку притоку води в кар`єр в кількості 10 м3, то ця неточність становить 0,4% від розрахункового прогнозного водопритоку (2441 м), що для прогнозного водопритоку немає практичного значення.

Також представник відповідача зазначила, що “Розробка заходів зі зменшення викидів та заходів з організації санітарно-захисної зони” та “зменшення санітарно захисної зони” - різні поняття. У зв`язку з тим, що обсяги викидів не є наднормативними, викиди не призводять до перевищення допустимих концентрацій на межі селітебної зони, що підтверджується Документами у яких обгрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для Філії “Вінницький райавтодор (РАД)” ДП “Вінницький облавтодор” у с.Літин та Звітом по інвентаризації викидів забруднюючих речовин, розробленими ТОВ “Екологічний центр ЕКОСТАР” і погодженими висновком Головного управління Держсанепідемслужби у Вінницькій області від 05.08.2015 за №04-09/2570. Підстав для розробки заходів зі зменшення викидів та заходів з організації санітарно-захисної зони (до яких відносяться, наприклад, створення захисних насаджень та інше) не має і тому такі заходи не передбачаються.

На час проектування і будівництва підприємства діяли санітарні норми СРСР (СН-245-71), згідно яких санітарно-захисні зони кар`єрів з видобування будівельного каменю (підприємства з видобування гірських порід VIII-ІХ категорій відкритою розробкою - клас-ІІ) становили 500 м. В теперішніх санітарних правилах (наказ Мінздраву №174 від 19.06.1996) така норма відсутня. Для підприємств, які здійснюють видобування гірських порід вище VII категорії відкритим способом з застосуванням вибухових робіт є тільки норма для видобування залізних руд вибуховим способом - 1500 м - до якої, на думку органів санітарного нагляду слід прирівнювати усі інші підприємства які здійснюють видобування скельних порід вибуховим способом. У зв`язку з цим, орган санітарного нагляду вважає за необхідність зменшити для підприємства розмір нормативної санітарно-захисної зони, про що також зазначено в листі Головного управління Держсанепідемслужби у Вінницькій області від 05.08.2015 за №04-09/2570.

Представник третьої особи-1 у судовому засіданні також заперечував щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у письмових поясненнях до позовної заяви (вх. № 44825 від 06.09.2019). Зокрема зазначив, що підтримує позицію відповідача, що викладена у відзиві на позовну заяву та просить її врахувати при вирішенні спору.

Також представник третьої особи-1 зауважив, що Законом України “Про оцінку впливу на довкілля” визначено такі основні етапи, що передують Висновку з ОВД:

- громадські обговорення планової діяльності, яка підлягає оцінці впливу на довкілля;

- формування за наслідками громадських слухань зауважень та пропозицій, які мають бути відображені у Звіті з ОВД;

- громадські слухання Звіту з ОВД.

У наданих суду письмових поясненнях на позовну заяву, представник третьої особи навів детальний перелік вчинених відповідачем дій, під час проведення процедури формування Звіту з ОВД та Висновку з ОВД, та підсумовуючи зазначив, що, на його переконання, процедура формування Звіту з ОВД, врахування зауважень та пропозиції до нього, публікація необхідних повідомлень відбулась у чіткій відповідності до вимог Закону України “Про оцінку впливу на довкілля”, що виключає скасування Висновку з ОВД з підстав порушення процедури.

При цьому, оцінюючи позов з точки зору захисту прав позивачки, представник третьої особи-1 наголосив на тому, що у своєму позові ОСОБА_1 повинна не тільки вказати на обставини, які мають місце у процедурі оцінки формування Висновку з ОВД, а й довести у суді як допущені порушення вплинули на права та інтереси останньої (на захист яких прав направлений позов, які права бажає відновити позивач).

Також зазначив, що в розумінні приписів Закону України “Про оцінку впливу на довкілля”, Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" Висновок з ОВД не є тим документом який дає право ДП “Вінницький облавтодор” здійснювати видобуток корисних копалин. Останній є лише підставою для видачі (продовження) спецдозволу на користування надрами.

Відтак, представник третьої особи 1 стверджує, що даний висновок не є рішенням в розумінні КАС України, оскільки не породжує жодних прав та обов`язків у позивача, відповідача та третьої особи.

Також, на переконання представника третьої особи, якщо висновок з оцінки впливу на довкілля і є нормативно-правовим актом індивідуальної дії, то останній стосується лише прав та обов`язків ДП “Вінницький облавтодор” і лише в разі фактичного здійснення запланованої діяльності і тільки після отримання (продовження) спецдозволу на користування надрами.

В даному випадку, представник третьої особи-1 стверджує, що оскаржуваний Висновок з ОВД, прийнятий відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не порушує прав, свобод або інтересів позивача на момент її звернення до суду, адже порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З приводу правовстановлюючих документів ДП “Вінницький облавтодор” на земельну ділянку на якій провадитиметься планова діяльність, представник третьої особи зазначив, що згідно положень Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” правовстановлюючі документи є складовою, але не обов`язковою частиною опису місця провадження планованої діяльності. Більш того, згідно приписів ч. 1 ст. 5 Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” господарюючий суб`єкт який планує здійснювати певний вид діяльності на час проведення оцінки впливу може не мати жодних прав на ділянку і для її проведення достатньо лише наміру здійснювати таку діяльність.

Разом з тим, ДП «Вінницький облавтодор» володіє на праві постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 0522455100:00:001:0180 площею 19,6079 га для видобування і переробки корисної копалини, що підтверджується державним актом.

Також представник третьої особи-1 вказав на безпідставність посилань позивачки на необхідність надання до Звіту з ОВД Генерального плану смт. Літин, оскільки положення Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” вимагають лише наявність графічних матеріалів які стосуються саме місця провадження планованої діяльності, їх перелік не є виключним і він може бути, або у формі генерального плану/зонінгу/детального плану території на якій провадитиметься планова діяльність або у формі ситуаційної схеми території.

Представник третьої особи-2 Літинської селищеної ради в судове засідання 17.12.2019 в судове засідання не з`явився, натомість через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі (вх. №56332 від 03.12.2019). При цьому, свою позицію щодо заявлених позовних вимог виклав у письмових поясненнях до позовної заяви (вх.від 21.10.2019) в яких просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі, з мотивів, які за своєю суттю співпадають з мотивами наведеними позивачкою у позовній заяві.

Представник третьої особи-3 Державної служби геології та надр в судові засідання не з`являвся. Також, не надавав суду клопотань про відкладення судових засідань або про розгляд справи без участі представника. Письмових пояснень з приводу заявленого позову також не надавав.

17.12.2019, на підставі ст.250 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши усі докази, які є у справі, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, ДП «Вінницький облавтодор» - третя осорба-1, окрім іншого, провадив на підставі Спеціального дозволу на видобуток корисних копалин №1650 від 17.11.1998 господарську діяльність з видобутку корисних копалин буро-вибуховим способом на Селещенському родовищі (смт. Літин Літинського району Вінницької області) і переробки копалини на дробильно-сортувальному комплексі.

Як вбачається із матеріалів справи, у 2018 році дія спеціального дозволу закінчилась, в зв`язку з чим третя особа- 1 була обмежена в можливостях займатись вищезазначеним видом господарської діяльності.

В подальшому, маючи намір продовжити провадити плановану діяльність з видобутку корисних копалин, ДП «Вінницький облавтодор» 05.06.2018 на веб-сайті Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля оприлюднило повідомлення про плановану діяльність, яка підлягає процедурі оцінки впливу на довкілля.

На виконання вимог Закону України “Про оцінку впливу на довкілля”, повідомлення про планову діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, було оприлюднене шляхом:

- опублікування в газеті «33-й канал» від 30.05.2018 за №23 та в газеті «Літинський вісник» від 31.05.2018;

- розміщено на дошках оголошень Літинської селищної ради за адресою смт. Літин, вул. Соборна, 32, Літинський район, Вінницька область.

Громадські обговорення повідомлення про планову діяльність тривало 20 робочих днів - з 05.06.2018 по 05.07.2018.

Протягом даного строку на адресу відповідача від громадськості надійшли зауваження та пропозиції, які були надіслані суб`єкту господарювання листом від 05.07.2018 за №09-02-11/5524 та розміщені в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля за №201861898/2677.

В подальшому, 28.11.2018 в газеті "Вінничина" (випуск №91) та 29.11.2018 в газеті "Літинський вісник" (випуск №48) були розміщені оголошення про початок громадського обговорення Звіту з ОВД. Відповідне оголошення та звіт з ОВД також були оприлюднені ДП «Вінницький облавтодор» на веб-сайті Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля 30.11.2018 за №201861898/6446 та 201861898/6453 відповідно.

Громадське обговорення звіту з ОВД тривало 25 робочих днів - з 30.11.2018 по 08.01.2019.

За наслідками громадських слухань громадськістю були сформовані зауваження та пропозиції до звіту з ОВД, зміст яких наведено у таблиці, наданій відповідачем.

Після завершення процедури громадського обговорення Звіту з ОВД, та за результатами оцінки впливу на довкілля планової діяльності ДП «Вінницький облавтодор» 11.02.2019 Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації на підставі Звіту про громадське обговорення від 24.01.2019 за №08-02-11-201861898/2 прийнято Висновок з ОВД планованої діяльності «Продовження видобування корисних копалин на Селищанському родовищі, ділянка №2, Літинського району Вінницької області №08-02-11-201861898/1".

Вважаючи цей Висновок з ОВД протиправним та таким, що підлягає скасуванню через його складання на підставі недостовірних відомостей та неврахування зауважень громадськості, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законі інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

В даному випадку, досліджуючи спірні правовідносини щодо наявності/відсутності порушених прав та інтересів позивача суд враховує надані під час розгляду справи посилання представників відповідача та третьої особи 1 на не доведення стороною позивача, що допущені під час прийняття оскаржуваного висновку порушення вплинули на права та інтереси ОСОБА_1 , однак оцінює їх критично з огляду на таке.

Так, своє право звернення до суду із позовом, що розглядається, позивачка обґрунтовує стурбованістю нею особисто, а також громадськості та не врахування думки останніх під час прийняття оскаржуваного висновку з ОВД.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" №2059-VIII від 23.05.2017 (далі Закон № №2059-VIII) висновок з оцінки впливу на довкілля, інші рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади або органів місцевого самоврядування у процесі здійснення оцінки впливу на довкілля можуть бути оскаржені будь-якою фізичною чи юридичною особою в судовому порядку.

Порушення процедури здійснення оцінки впливу на довкілля, безпідставне та необґрунтоване неврахування чи неналежне врахування результатів участі громадськості, інші порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля є підставами для скасування висновку з оцінки впливу на довкілля та рішення про провадження планованої діяльності в судовому порядку.

Отже, з аналізу зазначених вище приписів статей 4, 7, 12 Закону №2059-VIII, випливає, що реалізація громадськістю своїх інтересів відбувається шляхом прийняття участі у громадських обговореннях, та у разі, якщо таке право порушено, шляхом звернення фізичної та/або юридичної особи до суду.

Статтями 8, 55 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Як зазначалося, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, аналізуючи зміст заявлених позовних вимог та мотивів, якими такі вимоги обґрунтовані, колегією суддів встановлено, що в даному випадку підставою для звернення до суду з даним позовом стали вчинені відповідачем дії (прийняття позитивного Висновку з ОВД), які на переконання позивачки матимуть наслідком порушення її Конституційного права, встановленого ст. 50 Конституції України, на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Окрім цього, зважаючи на викладене, при визначенні права позивачки на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів вважає за необхідне застосувати ще й норми міжнародного права.

Так, відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі ч.7 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція. Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

Водночас, відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Таким чином, з огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.

Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 травня 2011 року у справі "Дубецька та інші проти України" (заява № 30499/03) дійшов висновку, що "п. 105. Посилаючись на свою судову практику, Суд зазначає, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого (див. рішення у справі "Кіртатос проти Греції", заява № 41666/98, пункт 52, ECHR 2003-VI). Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи."

Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom) [ВП], заява № 36022/97, пункт 98, ECHR 2003VIII, та рішення у справі "Фадєєва проти Росії" (Fadeyeva v. Russia).

Європейський суд з прав людини звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom), пп. 100, 119 та 123).

У відповідності до статті 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічні права громадян забезпечуються: б) обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Визначаючись по суті заявлених позовних вимог щодо неврахування відповідачем зауважень громадськості при прийнятті оскаржуваного висновку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлено Законом України від 23.05.2017 року №2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон № 2059).

Згідно з частинами першою-другою статті 2 Закону №2059, оцінка впливу на довкілля - це процедура, що передбачає:

1) підготовку суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля відповідно до статей 5, 6 та 14 цього Закону;

2) проведення громадського обговорення відповідно до статей 7, 8 та 14 цього Закону;

3) аналіз уповноваженим органом відповідно до статті 9 цього Закону інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб`єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації;

4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого пунктом 3 цієї частини;

5) врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності відповідно до статті 11 цього Закону.

В даному ж випадку, позивачка у поданому до суду позові не ставить під сумнів дотримання стороною відповідача встановленої ст. 2 Закону №2059 процедури проведення оцінки впливу на довкілля в частині дотримання строків та послідовності її проведення. Також дотримання відповідачем законодавчо встановленої процедури проведення оцінки впливу на довкілля підтверджується матеріалами справи та належним чином обґрунтовується відзивом на позовну заяву з додаванням відповідних доказів. Разом з тим, позивачка наголошує на тому, що громадськістю неодноразово на адресу відповідача направлялись листи з зауваженнями до планової діяльності Стрижавського родовища чарнокітів ділянка №2, які були лише частково враховані при прийнятті Звіту з ОВД та оскаржуваного Висновку з ОВД, а їх решта безпідставно відхилена. На переконання позивачки, наведені у листах громадськості зауваження щодо роботи Стрижавського родовища є вкрай важливими, а їх неврахування призведе до заподіяння шкоди навколишньому середовищу та мешканцям навколишніх сіл.

Так, позивачка вказує, що при прийнятті Висновку з ОВД відповідачем не враховані викладені у зауваженнях до Звіту з ОВД відомості щодо віддаленості об`єкту планової діяльності до житлової забудови.

Представник відповідача та третьої особи-1, не погоджуючись з наведеними твердженням сторони позивачки зауважили, що відповідні ділянки, у вказаній нею відстані розміщені від межі південної частини ділянки родовища, запаси на яких було затверджено в 1985 році і які, за результатами переоцінки 2018 року віднесено до умовно балансових, тобто таких, що не підлягають відпрацюванню.

Крім того, у Звіті з ОВД до планової діяльності віднесено відпрацювання балансових запасів корисної копалини. Запаси корисної копалини в кількості 419,0 тис. м.3 у межах вибухонебезпечної зони житлової забудови віднесено до умовно балансових, відпрацювання яких не передбачається.

Отже, відхиляючи зауваження громадськості з приводу недопустимої наближеності Селищанського родовища до зони житлової забудови, відповідач виходив з того, що частина корисних копалин, розташована у вибухонебезпечній зоні від житлової забудови, не передбачає відпрацювання (тобто видобуток) корисних копалин, адже за результатами проведеної у 2018 році переоцінки, запаси на південної частини ділянки, що розташована в деяких місцях на відстані 113 м та 261 м до присадибних ділянок, визнано умовно балансовими, тобто такими, що не підлягають відпрацюванню.

Однак суд такі висновки відповідача оцінює критично та зазначає, що санітарно-захисна зона (далі - СЗЗ) - це територія, яка відділяє гірниче підприємство (ДСУ та кар`єр), що є джерелом впливу на середовище перебування і здоров`я людини, від житлової забудови (присадибні ділянки). Для території СЗЗ законодавчо передбачений особливий режим використання. Виконуючи функцію бар`єру, СЗЗ має забезпечувати необхідний рівень безпеки людей і збереження здоров`я людей в районі розташування об`єкту при його штатному режимі роботи.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, ДП "Вінницький облавтодор" планує провадити свою діяльність на підставі Робочого проекту розробки та гірничотехнічної рекультивації Селищанського родовища, розробленого УДІ «Укргіпродор» м. Черкаси у 1990 році і вказує, що цей проект погоджений і затверджений відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Проте в Звіті з ОВД з цього Робочого проекту немає жодного документу, який інформував би громадськість про розроблений, погоджений і затверджений розмір СЗЗ на підставі згаданих у Відзиві відповідача санітарних норм СРСР (СН-245-71). Відповідні документи також не були надані відповідачем або третьої особою 1 під час судового розгляду справи, також не було повідомлено суд про неможливість їх самостійного надання.

Крім того, розмір СЗЗ повинен зазначатись у графічних матеріалах Звіту з ОВД, зокрема на генеральному плані гірничого підприємства, ситуаційній схемі, викопіюванні з містобудівної документації. Однак, відповідні відомості щодо розташування ССЗ в доданих до Звіту з ОВД документах відсутні. Більш того, додані до Звіту з ОВД матеріали взагалі не містять викопіювання з Генерального плану смт. Літин, із зазначенням розміру СЗЗ.

Колегія суддів враховує, що відповідні зауваження щодо документації, доданої до Звіту з ОВД, громадськістю доводились до відома відповідача, що знайшло своє документальне підтвердження матеріалами справи (письмові зауваження та пропозиції до планової діяльності, яка підлягає оцінці впливу на довкілля від 20.06.2018, отримані відповідачем 22.06.2018). Однак, як вбачається з таблиці зауважень та пропозицій громадськості, що є додатком до Звіту про громадське обговорення планової діяльності Селищанського родовища, відповідні зауваження та пропозиції відповідачем були відхилені та не взяті до уваги при формуванні оскаржуваного Висновку з ОВД.

Також, надаючи оцінку правомірності відхилення зауважень громадськості з приводу недотримання нормативу СЗЗ, суд враховує інформацію наведену у Листі Головного управління Держсанепідслужби у Вінницькій області від 05.08.2015 за № 04-09/2570, яким погоджено документи на викиди забруднюючих речовин. Зокрема у вказаному листі зазначено, що нормативна санітарно-захисна зона (1500 м) підприємством не витримана. Отже, станом на серпень 2015 року нормативна СЗЗ для даного підприємства становила 1500 м, та вже на той час планова діяльність Стрижавського родовища провадилась без її дотримання. Вказаним листом також було зобов`язано третю особу-1 на протязі 2015 року зменшити СЗЗ для промислового майданчика Гранітний кар`єр філії «Вінницькій райавтодор (РАД)» ДП «Вінницький облавтодор». Разом з тим, а ні третьою особою-1, а ні відповідачем документів на підтвердження зменшення встановленої СЗЗ, яка існувала станом на 2015 рік, суду не було надано. Натомість, як пояснила в судовому засіданні представник позивачки в Реєстрі висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи відповідний висновок Державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затверджений Головою Держпродспоживслужби України щодо зменшення (коригування) СЗЗ зазначеного гірничого підприємства (ДСУ та кар`єр) відсутній.

При цьому, суд враховує, що чинним законодавством саме на відповідача, як сб`єкта владних повноважень, покладено обов`язок щодо доведення правомірності прийнятих рішень, в тому числі й наявності підстав для їх прийняття, однак останній свого обов`язку в частині надання підтверджуючих документів, якими останній керувався при наданні оцінки в оскаржуваному Висновку з ОВД відповідності СЗЗ вимогам щодо забезпечення безпеки довкілля не виконав.

Надаючи оцінку посиланням сторони позивачки на те, що зазначений у Висновку з ОВД Спеціальний дозвіл №3851 від 06.06.2006, не має відношення до Селищанського родовища та стосується Турбівського родовища, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Згідно Кодексу України «Про надра», надра в Україні знаходяться у власності народу і доступні виключно для користування ними. Документом, який дає можливість реалізувати таке право для фізичної чи юридичної особи є Спеціальний дозвіл на користування надрами, рішення про видачу якого приймає комісія Держгеонагляду.

Порядок отримання спецдозволу регламентує постанова Кабінету Міністрів України № 615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» від 30.05.2011. Дозволи надаються переможцям аукціонів, а також без проведення аукціонів у випадках передбачених пунктом 8 цієї постанови.

Так, пунктом 3 Порядку визначено, що на кожний вид користування надрами в межах конкретної ділянки надається окремий дозвіл. Одному заявникові може надаватися дозвіл на видобування одного виду корисних копалин з кількох близько розташованих родовищ, якщо доцільність їх спільної розробки підтверджується відповідним рішенням Державної комісії України по запасах корисних копалин

Таким чином, лише за певних (виключних) умов чинним законодавством допускається надання заявникові дозволу на промислову розробку кількох близько розташованих родовищ.

В даному випадку, як свідчить зміст оскаржуваного Висновку з ОВД останній містить висновки щодо впливу планової діяльності Селищенського (ділянка № 2) родовища чарнокіїи, яке розташоване у Літинському районі Вінницької області.

Судом встановлено, що для видобування корисних копалин на Селищенському (ділянка № 2) родовищі чарнокітів, яке розташоване у Літинському районі Вінницької області ДП «Вінницький облавтодор» було отримано спеціальний дозвіл на користування надрами №1650 від 17.11.1998, що містив певні географічні координати розташування родовища, його площу, вид корисних копалин, загальний обсяг запасів та інш. 11.01.2017 наказом Держгеонадра №6 вказаний дозвіл був зупинений у зв`язку з порушенням умов користування надрами та вимог законодавства про охорону навколишнього середовища.

З метою відновлення роботи Селищанського родовища (ділянка №2) третя особа-1 в 2018 році розпочала передбачену Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» процедуру продовження дії вищезазначеного Спеціального дозволу №1650 від 17.11.1998, яка однією з обов`язкових умов передбачає надання відповідачем Висновку з ОВД.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання вимог Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» був сформований відповідний Висновок з ОВД. Однак, в тексті оскаржуваного Висновку з ОВД планової діяльності Селищанського родовища (ділянка №2), відповідач вказав Спеціальний дозвіл №3851 від 06.06.2006, який виданий на користування надрами Турбівського родовища розташованого поблизу смт. Турбів Липовецького району Вінницької області.

З даного приводу представник відповідача просила вважати даний недолік технічною опискою, яка не є перешкодою для ідентифікації Спеціального дозволу видного на користування надрами Селищанського (ділянка №2) родовища.

Втім, колегія суддів наведену представником відповідач аргументацію оцінює критично, адже саме продовження дії Спеціального дозволу №1650 від 17.11.1998 стало підставою для формування оскаржуваного Висновку з ОВД, в зв`язку з чим допущення таких розбіжностей в даті та номері Спеціального дозволу є істотним недоліком останнього.

Крім того, судом встановлено, що згідно відомостей зазначених у сформованому ДП «Вінницький облавтодор», під час проведення процедури відновлення роботи Селищанського родовища (ділянка №2), Звіті з ОВД, останній також виготовлений із посиланнями на Спеціальний дозвіл №3851 від 06.06.2006, виданий на користування надрами Турбівського родовища розташованого поблизу смт. Турбів Липовецького району Вінницької області.

При цьому, відповідні зауваження з приводу невірного зазначення у Звіт з ОВД дати та номеру Спеціального дозволу, на продовження дії якого спрямоване проведення відповідної оцінки впливу на довкілля, були зазначені громадськістю у вигляді зауважень та пропозицій до Звіту з ОВД та надіслані відповідачу листом від 17.12.2018 (том 1 а.с. 162-171).

Разом з тим, саме Спеціальний дозвіл №3851 від 06.06.2006 був зазначений відповідачем в оскаржуваному Висновку з ОВД, що свідчить про формальний підхід до формування останнього та не повне врахування зауважень громадськості під час надання оцінки впливу на довкілля.

Також, під час розгляду справи знайшли своє документальне підтвердження й посилання сторони позивачки на те, що на час формування оскаржуваного висновку земельна ділянка за кадастровим №0522455100:00:001:0180:00:0180, в межах якої третя особа-1 планує здійснювати переробку корисних копалин, на момент здійснення процедури продовження дії Спецдозвола, не перебувала у власності ДП “Вінницький облавтодор”.

Зокрема, судом встановлено, що єдиними документами, які були у розпорядженні відповідач на підтвердження права користування зазначеною земельною ділянкою ДП “Вінницький облавтодор” були:

- титульна сторінка Акту на право постійного користування землею Серії ВН 0061, без зазначення кадастрового номеру та інших атрибутів за якими було б можливо встановити місцезнаходження земельної ділянки та її власника (землекористувача);

- Акт погодження меж земельної ділянки ДП “Вінницький облавтодор” від 27.05.2013.

Водночас, як вбачається з самостійно наданого представником третьої особи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №183008690 від 01.10.2019, право постійного користування на земельну ділянку за кадастровим №0522455100:00:001:0180:00:0180 зареєстроване за ДП “Вінницький облавтодор” лише 25.09.2019, вже під час розгляду справи у судді. З вказаного витягу також вбачається, що до 25.09.2019 вказана земельна ділянка перебувала в постійному користуванні Літинської селищної ради Літинського району Вінницької області, про що свідчить акт на право постійного користування землею серії та номер І-ВН №003163.

Таким чином, на час формування оскаржуваного Висновку з ОВД земельна ділянка з кадастровим №0522455100:00:001:0180:00:0180 перебувала в користуванні ДП “Вінницький облавтодор”. Проте, в розділі «Основні характеристики та місце провадження планової діяльності» Висновку з ОВД відповідач вказав, що остання надана в користування третьої особи-1 для видобування та переробки корисних копалин, що на час формування останнього не відповідало дійсності, що також свідчить про поверхневий підхід суб`єкта владних повноважень до своїх обов`язків при складанні оскаржуваного висновку.

Також, надаючи оцінку посиланням позивачки на те, що Висновок з ОВД не містить даних про реальний негативний вплив на підземні води суд виходить з того, що дані судження позивача не знайшли свого документального підтвердження матеріалами справи, в той час як суд не наділений повноваженнями надавати оцінку правильності наданої у Висновку з ОЗД оцінці впливу збільшення кількості видобутку сировини з родовища на підземні води, за відсутності будь-яких документальних підтверджень такого.

Підсумовуючи встановлені в ході розгляду справи обставини колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при прийнятті оскаржуваного Висновку з ОВД відповідач, як суб`єкт владних повноважень, керуючись загальними приписами Конституції України та законами України, повинен був оцінити можливий негативний вплив видобутку корисних копалин, в тому чи іншому місці, на довкілля.

Оцінку такого впливу можливо провести лише в порядку та за умов, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» шляхом повного та всебічного дослідження документації, яка стосується об`єкту господарювання та належного розгляду зауважень громадськості, що має знайти своє втілення у складеному висновку з ОВД.

Однак, встановлені під час розгляду справи обставини дають змогу констатувати, що відповідачем не на належному рівні було досліджено надані до Звіту з ОЗД документи, не в повні мірі враховано, а в деяких випадках безпідставно відхилено зауваження громадськості, що свідчить про поверхневе ставлення суб`єкта владних повноважень до формування оскаржуваного Висновку з ОВД, а також про порушення процедури здійснення оцінки впливу на довкілля з боку відповідача, що в свою чергу слугує підставою для скасування останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву доводи та надані у справу докази, які б спростовували доводи позивача до суду не надано, тобто, не доведено правомірність оскаржуваного Висновку з ОВД.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування прийнятого Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації Висновку з оцінки впливу на довкілля №08-02-11-201861898/1 від 11.02.2019, адже останній прийнятий без належного врахування та надання оцінки зауваженням громадськості в частині побоювань можливого негативного впливу видобутку корисних копалин на довкілля.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Зокрема, згідно частини 3статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Надаючи оцінку письмовим доказам, суд наголошує, що на підставі п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

До матеріалів справи стороною позивача був наданий акт виконаних робіт від 25.11.2019 за договором №80 від 01.08.2019.

Згідно вищезазначеного договору про надання правничої допомоги №80 від 01 серпня 2019 року вбачається, що предметом даного договору є надання клієнту ( ОСОБА_1 ) Адвокатом Чубенко С.В. правничої допомоги (юридичних послуг) та представлення інтересів клієнта.

Також, до суду надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №09 від 25.11.2019 на суму 5000,00 грн., виданий на оплату послуг адвоката Чубенко С.В. за договором №80 від 01.08.2019.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду докази підтверджують розмір фактично понесених позивачем витрат на правничу допомогу за договором у розмірі 5000,00 грн., згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №09 від 25.11.2019.

За наведеного вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про стягнення на користь позивача сплаченого за звернення до суду з даним позовом судового збору в розмірі 768,40 грн. та витрат на правову допомогу в розмір 5000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Висновок з оцінки впливу на довкілля №08-02-11-201861898/1 від 11.02.2019 Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації (код ЄДРПОУ: 41450233) сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації (код ЄДРПОУ: 41450233) витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА _1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Департамент агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації (вул. Соборна, 15а, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 41450233)

Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"" (вул. Данила Галицького, 27, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 32054743)

Державна служба геології та надр України (03680, м.Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 16, код ЄДРПОУ 37536031)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 21.12.2019

Головуючий суддя Жданкіна Наталія Володимирівна

Судді Альчук Максим Петрович

Богоніс Михайло Богданович