1Справа № 335/3768/19 1-кп/335/545/2019

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , потерпілого ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя кримінальне провадження № 42018080000000213 відносно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, маючого вищу освіту, який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з дислокацією у АДРЕСА_1 , на посаді стрільця 2 відділення 2 патрульного взводу 3 патрульної роти 1 патрульного батальйону, у військовому званні «старший солдат», працює на ПАТ „ Укрзалізниця Оборотно- локомотивне депо ст..Запоріжжя-2 помічником машиніста електровозу, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України,

в с т а н о в и в :

Досудовим розслідуванням встановлено, що з 25 травня 2015 року ОСОБА_6 проходить військову службу в Національній гвардії України.

Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 9 о/с від 13 травня 2016 року, старшого солдата ОСОБА_6 призначено на посаду стрільця 2-го відділення 3-го патрульного взводу 2-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону в/ч НОМЕР_1 .

Згідно із ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» № 876 VII від 13 березня 2014 року (закон у редакції, що діяла 06 квітня 2018 року) (надалі Закону України «Про НГУ»), Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про НГУ», діяльність Національної гвардії України ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина.

До основних функцій Національної гвардії України належать:

- захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом;

- охорона громадського порядку, забезпечення захисту та охорони життя, здоров`я, прав, свобод і законних інтересів громадян;

- участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я громадян;

- забезпечення охорони органів державної влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, участь у здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб.(ч. 1 ст. 2 Закону України «Про НГУ»).

Відповідно до ч. 5-6 ст. 9 ЗУ «Про НГУ» громадяни України, які проходять військову службу та службу у військовому резерві Національної гвардії України, складають військову присягу на вірність Українському народу, при виконанні обов`язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Трудові відносини працівників Національної гвардії України регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Керуючись ст. 12 Закону України «Про НГУ», Національна гвардія України відповідно до покладених на неї завдань, зобов`язана зокрема:

-забезпечувати захист та охорону життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань;

-брати участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку, у тому числі під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, інших масових заходів;

-вживати заходів, спрямованих на запобігання, виявлення кримінальних (адміністративних) правопорушень.

Виходячи із положень ч. 1 ст. 20 Закону України «Про НГУ», Військовослужбовець Національної гвардії України під час виконання покладених на нього службових обов`язків є представником влади і перебуває під захистом держави.

Таким чином, старший солдат ОСОБА_6 , займаючи посаду стрільця 2-го відділення 3-го патрульного взводу 2-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України постійно здійснював службові функції, та в силу ч. 3 ст. 18 КК України являвся службовою особою.

Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 20 Закону України «Про Національну гвардію» та ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» № 3781-XII від 23 грудня 1993 року (закон в редакції станом на 06 квітня 2018 року), старший солдат ОСОБА_6 , будучи стрільцем 2-го відділення 3-го патрульного взводу 2-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, являвся працівником правоохоронного органу.

Відповідно до ст. 3 та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97 ВР від 17 липня 1997 року, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність.

Згідно із ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28 Конституції України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про НГУ» Військовослужбовці Національної гвардії України з метою виконання покладених на Національну гвардію України завдань у разі залучення до виконання завдань з охорони громадського порядку, мають право здійснювати превентивні та поліцейські заходи примусу відповідно до Закону України "Про Національну поліцію.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02 липня 2015 року (в редакції що діяла станом на 06 квітня 2018 року), поліцейський захід це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь які інші заходи, ніж визначені законами України. Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.

Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати заходи примусу фізичний вплив (силу).

Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників (ч. 2 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до ч. ст. 15 ЗУ «Про НГУ» Військовослужбовці Національної гвардії України мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а за виключної необхідності і спеціальні засоби, вогнепальну зброю, озброєння та бойову техніку в порядку та у випадках, передбачених цим Законом.

У разі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, крім засобів індивідуального захисту (шоломів, бронежилетів та іншого спеціального екіперування), вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки військовослужбовці Національної гвардії України зобов`язані:

-Попередити про намір їх використання, надати при цьому особам, щодо яких можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальна зброя, озброєння та бойова техніка, достатньо часу для виконання своїх вимог (попередження може бути зроблено голосом, а у разі значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, і в кожному випадку бажано мовою, зрозумілою для осіб, проти яких ці засоби застосовуватимуться, а також українською мовою не менш як два рази з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення), крім випадків, коли зволікання із застосуванням заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки створює реальну загрозу життю та здоров`ю особового складу Національної гвардії України, поліцейського, персоналу дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, інших осіб, а також може спричинити тяжкі наслідки або якщо таке попередження є неможливим чи недоречним у ситуації, що склалася (п. 1 ч. 3 ст.15 ЗУ «Про НГУ»);

-У кожному випадку застосування спеціальних засобів у найкоротші строки забезпечити надання потерпілим домедичної допомоги, повідомивши лікарів і медичні заклади, який засіб застосовано(п. 2 ч. 3 ст.15 ЗУ «Про НГУ»);

-Доповісти своєму безпосередньому командиру (начальнику) про самостійне застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки для повідомлення прокурору (п. 3 ч. 3 ст.15 ЗУ «Про НГУ»).

Застосування військовослужбовцями Національної гвардії України заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової і спеціальної техніки з перевищенням повноважень, наданих законом, тягне відповідальність, встановлену законом. ( ч. 5 ст.15 ЗУ «Про НГУ»).

Військовослужбовці Національної гвардії України після виконання вимог, передбачених частиною третьою статті 15 цього Закону, мають право застосувати заходи фізичного впливу, зокрема прийоми рукопашного бою, для припинення злочинів та інших правопорушень, затримання осіб, які їх вчинили, подолання протидії законним вимогам військовослужбовців Національної гвардії України, якщо застосування інших заходів не забезпечує виконання повноважень, покладених на них законом. (ст.16 ЗУ «Про НГУ»).

Військовослужбовці Національної гвардії України після виконання вимог, передбачених частиною третьою статті 15 цього Закону, мають право застосувати спеціальні засоби за виключної необхідності у випадках, якщо інші форми попереднього впливу на правопорушників не дали бажаних результатів. Правила застосування спеціальних засобів встановлюються Кабінетом міністрів України (ч.ч. 1-2 ст. 17 ЗУ «Про НГУ»).

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 «Правил застосування спеціальних засобів військовослужбовцями Національної гвардії під час виконання службових завдань» (надалі Правила), затверджених постановою Кабінету міністрів України №1024 від 20 грудня 2017 року, у разі залучення військовослужбовців Національної гвардії до виконання завдань з охорони громадського порядку застосування спеціальних засобів здійснюється відповідно до статті 45 Закону України Про Національну поліцію.

Військовослужбовці Національної гвардії зобов`язані доповісти своєму безпосередньому командиру (начальнику) про самостійне застосування спеціальних засобів для повідомлення прокуророві (п. 10 Правил).

Військовослужбовці Національної гвардії застосовують спеціальні засоби за виключної необхідності у випадках, передбачених законом, якщо інші форми попереднього впливу на правопорушників не дали бажаних результатів або якщо для виконання повноважень неможливо застосувати інші заходи.

Застосування спеціального засобу має бути пропорційним порушенню, яке необхідно припинити. Військовослужбовці зобов`язані негайно зупинити застосування певного виду спеціального засобу в момент, якщо досягнуто очікуваного результату або якщо немає необхідності в подальшому застосуванні такого спеціального засобу.(п.11 Правил).

ч. 3. ст. 45 ЗУ «Про Національну поліцію» (у редакції що діяла 06 квітня 2018 року) визначає Загальні правила застосування спеціальних засобів, зокрема:

1) кайданки та інші засоби обмеження рухомості застосовуються:

а) до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та чинить опір поліцейському або намагається втекти;

б) під час затримання особи;

в) під час конвоювання (доставляння) затриманого або заарештованого;

г) якщо особа своїми небезпечними діями може завдати шкоду собі і оточуючим;

ґ) проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть створити реальну небезпеку оточуючим або собі;

2) гумові та пластикові кийки застосовуються для:

а) відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об`єкт, що перебуває під охороною;

б) затримання особи, яка вчинила правопорушення і чинить злісну непокору законній вимозі поліцейського;

в) припинення групового порушення громадського порядку чи масових заворушень.

Отже, відверто ігноруючи зазначені норми законодавства, старший солдат ОСОБА_6 , займаючи посаду стрільця 2-го відділення 3-го патрульного взводу 2-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, будучи особою наділеною службовими повноваженнями та працівником правоохоронного органу, маючи відповідну фахову підготовку та досвід роботи, свідомо і цілеспрямовано використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, вчинив кримінальне правопорушення в сфері службової діяльності за наступних обставин.

Так, стрілець 2-го відділення 3-го патрульного взводу 2-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону, старший солдат ОСОБА_6 , 06 квітня 2018 року був призначений начальником автомобільного патруля на патрульному автомобілі «Renault Dokker» реєстраційний номер НОМЕР_2 Ф4, та направлений для несення служби по охороні громадського порядку у підпорядкування Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області.

У складі патруля, разом з ОСОБА_6 у цей день також несли службу старший солдат ОСОБА_7 , солдат ОСОБА_8 . Зазначений патруль, разом з іншими нарядами в/ч НОМЕР_1 прибув до Олександрівського ВП 06 квітня 2018 року о 16 год. 40 хв.

Того ж дня, о 17 год. 08 хв., на телефонну лінію «102» Олександрівського ВП надійшло повідомлення від громадянина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (м.т. НОМЕР_3 ) про те, що у нього стріляв невідомий чоловік біля гаражного кооперативу на вул. Фортечній у м. Запоріжжі. Черговим Олександрівського ВП на вказаний виклик був направлений автомобільний патруль Національної гвардії України, начальником якого був ОСОБА_6 , при цьому враховуючи характер виклику, разом з патрулем ОСОБА_6 вирушив військовослужбовець з іншого патруля сержант ОСОБА_9 . Прибувши на вказане місце та перевіривши повідомлення ОСОБА_5 було встановлено, що вказана подія не знайшла свого підтвердження. З метою отримання пояснень від заявника, ОСОБА_6 зі свого мобільного телефону зателефонував ОСОБА_5 та поцікавився у нього як проїхати до вказаного гаражного кооперативу де відбувалась стрільба, на що ОСОБА_5 спитав у ОСОБА_6 «Мені що прийти та за ручку вас провести?». Будучи незадоволеним такою поведінкою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 надав наказ водію ОСОБА_8 вирушати за місцем мешкання заявника. Прибувши за адресою мешкання потерпілого 06 квітня 2018 року, приблизно о 17 год. 20 хв., ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 зайшли до під`їзду та піднялись на 8 поверх до квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 . Далі, ОСОБА_6 знаходячись у приквартирному коридорі квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 , подзвонив у двері квартири ОСОБА_5 та представився дільничним інспектором поліції. Відкривши двері ОСОБА_5 грубій формі із застосуванням ненормативної лексики, почав вимагати від військовослужбовців пояснень причин їх візиту до нього до дому, при цьому особисто звертався до військовослужбовця ОСОБА_6 , який розташовувався найближче до дверей його квартири.

В цей час у військовослужбовця ОСОБА_6 виник умисел на перевищення службових повноважень, тобто на умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, що супроводжуються насильством, застосуванням спецзасобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

При цьому ОСОБА_6 , будучи працівником правоохоронного органу достовірно розуміючи, що його особистій безпеці та безпеці інших осіб нічого не загрожує, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на вчинення дій, що ображають особисту гідність ОСОБА_5 , а також застосування до останнього спецзасобів, не попереджаючи про намір їх використання та не висуваючи жодних вимог, почав застосовувати до потерпілого спеціальний засіб кайданки, та застебнув частину спецзасобу на лівому зап`ясті потерпілого. В цей час потерпілий почав чинити опір зазначеним незаконним діям ОСОБА_6 та ухилятись від повноцінного застосування кайданок. Утворилась боротьба, в процесі якої ОСОБА_6 , продовжуючи діяти за межами наданих йому повноважень, відверто ігноруючи право потерпілого на особисту недоторканність, наніс потерпілому не менше трьох ударів руками по тулубу та один удар в обличчя, чим спричинив потерпілому фізичний біль та страждання. Далі, подавивши спротив потерпілого шляхом нанесення останньому тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 повноцінно застосував до ОСОБА_5 спеціальний засіб - кайданки, міцно застібнувши їх на зап`ястках потерпілого, чим спричинив останньому в момент застосування сильний біль, без ознак катування.

Після чого, ОСОБА_6 , продовжуючи свій злочинний умисел направлений на вчинення дій, що ображають особисту гідність ОСОБА_5 , вивів потерпілого (що був босий і вдягнений в шорти і футболку) на вулицю, та разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на патрульному автомобілі доставив ОСОБА_5 до кабінету освідування на стан алкогольного сп`яніння КУ «ОКНД» ЗОР за адресою: м. Запоріжжя вул. Сєдова 31, де завів потерпілого до зазначеного кабінету.

Перебуваючи в кабінеті освідування на стан алкогольного сп`яніння, потерпілий знову в грубій формі, з застосуванням ненормативної лексики почав вимагати від ОСОБА_6 пояснень причин, у зв`язку з якими відбулось його затримання та відмовився від проходження освідування на стан алкогольного сп`яніння, а також відмовлявся виходити із кабінету освідування. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на перевищення службових повноважень, тобто на умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, що супроводжуються насильством, або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. ОСОБА_6 , вивівши ОСОБА_5 із кабінету освідування 06 квітня 2018 року приблизно о 18 год.10 хв. та, знаходячись за бетонною огорожею біля входу до кабінету освідування на стан алкогольного сп`яніння, будинку АДРЕСА_1 , будучи працівником правоохоронного органу, представником влади, продовжуючи діяти за межами наданих йому повноважень, відверто ігноруючи право потерпілого на особисту недоторканність, розуміючи суспільну небезпечність своїх дій, штовхнув потерпілого у спину, від чого останній впав на коліна, після чого ОСОБА_6 наніс потерпілому ОСОБА_5 не менше ніж десять ударів руками та ногами по тулубу, верхнім та нижнім кінцівкам.

Після вказаних дій, 06 квітня 2018 року приблизно о 18 год. 15 хв. ОСОБА_6 почав вести потерпілого до службового автомобіля, який знаходився на автомобільній стоянці, біля будинку №31 по вул. Сєдова у м. Запоріжжі, та коли вони вийшли з-за бетонної огорожі, що відділяє вхід до кабінету освідування та зазначену стоянку, потерпілий почав швидко відходити від ОСОБА_6 в бік КУ «Обласна психіатрична лікарня» та голосно звати на допомогу. Продовжуючи реалізовувати свій прямий умисел, направлений на перевищення службових повноважень, тобто на умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, що супроводжуються насильством, застосуванням спецзасобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, ОСОБА_6 , з метою подавити волю до спротиву потерпілого, підбіг до ОСОБА_5 та застосовуючи спецзасіб (гумовий кийок), почав наносити останньому удари зазначеним спецзасобом по тулубу, кінцівкам, сідницям, попереку. При цьому ОСОБА_6 встиг нанести потерпілому не менше 15 ударів.

В результаті зазначених неправомірних дій, ОСОБА_6 спричинив потерпілому відповідно до висновку судово-медичного експерта №28/к від 05.02.2019 тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці лівого ока, в ділянках правого плеча з розповсюдженням на передпліччя, лівого плеча, передньої поверхні грудної клітки ліворуч, задньої поверхні грудної клітки, задньо-бокової поверхні тулуба ліворуч, обох сідниць, саден в ділянках обох плечей, обох ліктьових суглобів, обох променево-зап`ястних суглобів, обох гомілок, задньої поверхні грудної клітки праворуч, в лівій поперековій ділянці, які у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, а також закритий перелом правого 12 ребра по задній пахвовій лінії, яке кваліфікується як тілесне ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечним для життя та спричинило тривалий розлад здоров`я строком понад три тижні (21 день).

Дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 2 ст. 365 КК України як перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувалися насильством, застосуванням спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

У кримінальному провадженні №№42018080000000213, внесеному відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 травня 2018 року, 12.12.2019 року між прокурором військової прокуратури Запорізького гарнізону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_6 укладено угоду про визнання винуватості згідно з вимогами ст.ст.468,469,472 КПК України. Відповідно до змісту угоди про визнання винуватості прокурор та обвинувачений ОСОБА_6 дійшли згоди щодо формулювання підозри і кваліфікації дій за ч. 2ст. 365 КК України.Згідно зугодою провизнання винуватостіобвинувачений ОСОБА_6 беззастережно визнаєсвою винуватістьу вчиненніінкримінованому йомукримінальному правопорушенні,передбаченому ч.2ст.365КК України,вчиненого нимза викладенихвище обставину повномуобсязі. Обвинувачений ОСОБА_6 щиро покаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні. Сторони угоди про визнання винуватості також погодились на призначення покарання ОСОБА_6 за ч. 2ст. 365 КК України- у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки із звільненням від відбування покарання на підставі ст.ст.75,76КК України строком на 1 рік. Крім того, прокурор та обвинувачений ОСОБА_6 визначили наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбаченіст. 473 КПК України, а також наслідки невиконання угоди про визнання винуватості передбаченіст. 476 КПК України.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні вважає, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимогиКПК УкраїниіКК України, просить угоду про визнання винуватості затвердити і призначити обвинуваченому ОСОБА_6 узгоджене в угоді про визнання винуватості покарання.

Обвинувачений ОСОБА_6 у підготовчому судовому засіданні визнав себе винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2ст. 365 КК України, в обсязі підозри, дав згоду на призначення узгодженого виду та міри покарання у разі затвердження угоди про визнання винуватості .

Захисник обвинуваченого не заперечував щодо затвердження угоди про визнання винуватості.

Потерпілий ОСОБА_5 також не заперечував щодо затвердження угоди про визнання винуватості.

Суд, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, переконався, що укладення угоди про визнання винуватості сторонами є добровільним та не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді про визнання винуватості. Судом з`ясовано, що будь-яких скарг обвинувачений ОСОБА_6 під час кримінального провадження не подавав.

Перевіривши угоду про визнання винуватості на відповідність вимогамКПК УкраїнитаКК України, суд встановив, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2ст. 365 КК Україниє правильною. Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_6 визнав себе винним, відповідно дост. 12 КК Україниє тяжким злочином, що в силу вимог ч. 4ст.469КПК України передбачає можливість укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні.

Згідно ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Відповідно до ст. 472 КПК України, в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.

Під час перевірки угоди встановлена її відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Судом встановлені обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди про визнання винуватості є добровільним. Взяті обвинуваченим ОСОБА_6 на себе за угодою про визнання винуватості зобовязання очевидно можливі для виконання.

З огляду на викладене, враховуючи помякшуючу обставину, а саме особу обвинуваченого, який по службі характеризується позитивно, його щире каяття, беззастережне визнання своєї винуватості, приймав участь в зоні проведення АТО Операції об`єднаних сил на території Донецької області, суд вбачає наявність фактичних підстав для доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст. 365 КК Українита затвердження угоди про визнання винуватості.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

За вчинене кримінальне правопорушення ОСОБА_6 підлягає покаранню, яке узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказівнеобхідно вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.314,374-376,475 КПК України,

у х в а л и в :

ОСОБА_6 визнати винниму вчиненнікримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.

Затвердити угоду про визнання винуватості від 12 грудня 2019 року, укладену між прокурором військової прокуратури Запорізького гарнізону ОСОБА_3 якому на підставі ст. 37 Кримінального процесуального кодексу України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №42018080000000213 та обвинуваченим ОСОБА_6 .

На підставі угоди про визнання винуватості призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.365 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки .

На підставі ст.75,76КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом 1 року іспитового строку не скоїть нового злочину, і виконає покладені на неї судом такі обов`язки:

-періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання,

-не виїжджати за межі України на постійне проживання без погодження з уповноваженим органом з питань пробації,

Судові витрати відсутні.

Речові докази:

- мобільний телефон „Sony Xperiaмодель F5122, ІМЕІ1: НОМЕР_4 , ІМЕІ2: НОМЕР_5 , що належить потерпілому та переданий ОСОБА_5 на відповідальне зберігання, залишити останньому.

Запобіжний захід не обирався.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Обмеженняправаоскарженняданоговирокувизначені ч. 1 ст. 473КПК України.

Копіявироку видаєтьсяучасникам кримінального провадженнявідразу після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1