06.12.2019

№607/8547/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 607/8547/89

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2019 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої судді Черніцької І.М.

- за участю секретаря судового засідання Бойко І.І.

з участю :

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача –адвоката Чапаєвої Г.М.

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення батьківства, а саме, що ОСОБА_2 є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язання відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції внести відповідні зміни .

В обгрунтування вимог позивач вказала, що вона працювала на посаді начальника фінансово-економічного відділення відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області з 02 березня 1998 року по 03 липня 2001 року, а з 04 липня 2001 року спеціалістом з аудиту та фінансового контролю ФЕУ ГУДСО при МВС України, з дислокацією у ВДСО при УМВС України в Тернопільській області. Під час роботи, яка була постійно пов`язана з постійними відрядженнями до м. Києва, вона познайомилась із відповідачем, який працював та продовжує працювати начальником відділу внутрішнього аудиту Департаменту поліції охорони.

Під час вказаних відряджень до м. Києва з 1998 року по 2001 рік вони з відповідачем постійно зустрічалися та між ними тривалий час були інтимні стосунки. Від зазначених стосунків вона ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина ОСОБА_3 . Відповідач відмовився подавати заяву в органи РАГСу про реєстрацію батьківства. Тому, відповідно до вимог ст. 135 СК України запис у книзі реєстрації проводився за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано з її слів.

З дня народження сина та по листопад 2017 року відповідач не приймав будь-якої участі у вихованні сина, ігнорував усі прохання про надання допомоги сину.

На даний час їй поставлено діагноз: рак товстого кишечника РТ4А ІІІ стадія ІІ клінічна група. Вона часто проходить лікування, а тому хоче встановити батьківство між відповідачем та їх спільною дитиною.

Посилаючись на наведене, просила задовольнити позов.

Ухвалою суду від 18 травня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2018 року призначено по справу судову-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м.Львів вул.Конюшина, 24), а провадження по справі було зупинено на час судово-генетичної експертизи.

08 січня 2019 року на адресу суду надійшло повідомлення судового експерта про неможливість проведення експертизи, оскільки для проведення експертизи 26 грудня 2018 року прибули ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у визначений експертом день та час не з`явився, що унеможливило відібрання експериментальних зразків та проведення судової молекулярно-генетичної експертизи.

Ухвалою суду від 11 січня 2019 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 08 квітня 2019 року призначено у справі судову –генетичну (молекулярно-генетичну) експертизу. Проведення експертизи доручити експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м.Львів вул.Конюшина, 24).

При цьому, зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , разом із ОСОБА_3 на першу вимогу експертів Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з`явитись в експертну установу у визначений експертами час та дату для відібрання біологічних зразків та проведення експертизи із документами, необхідними для встановлення особи.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , разом із ОСОБА_3 з`явитись у відділення судово-медичної імунології Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи, що по вул.Кн. Острозького, 5 в м.Тернополі для відібрання зразків крові для аналізу ДНК по встановленню батьківства з метою подальшого проведення експертизи у Львівському науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України у наступні зручні для них дати: 13-15 травня 2019 року, 20-22 травня 2019 р.,27-29 травня 2019 р., 3-5 червня 2019 р., 10-12 червня 2019 р., 17-19 червня 2019р., 24-26 червня 2019 року, 8-10 липня 2019 року у період часу з 09. 00.год до 13. 00.год. Відібрані відділенням судово-медичної імунології Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи та належним чином упаковані зразки крові передати позивачу ОСОБА_1 з метою забезпечення останньою їх транспортування до Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Ухвалою суду 29 липня 2019 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

05 вересня 2019 року представник відповідача – адвокат Чапаєва Г.М. подала відзив на позов та просила відмовити у позові. Зазначила, що в період часу, вказаний позивачем, відповідач перебував на посаді заступника начальника та начальника контрольно-ревізійного відділу Головного управління ДСО при МВС України. Створення відділу внутрішнього аудиту в ДСО було здійснено після прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 28 вересня 2011 року за №1001. Тому, твердження позивача про те, що у 2001 році вона перебувала в складі групи спеціалістів з аудиту не відповідають дійсності.

30 червня 2015 року ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України через хворобу.

Крім того, зазначає, що позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б вказували на те, що відповідач є батьком ОСОБА_3 . Наявність будь-яких відносин із позивачем ОСОБА_2 заперечує. Посилаючись на наведене, відповідач заперечує щодо призначення та проведення судово-біологічної експертизи та у задоволенні позову просить відмовити

12 вересня 2018 року позивач подала відповідь на відзив. Вказала, що з 04 липня 2001 року вона працювала спеціалістом з аудиту та фінансового контролю фінансового-економічного управління ГУДСО МВС України з дислокацією при УМВСУ в Тернопільській області на підтвердження чого долучає належним чином завірену копію трудової книжки.

Крім цього, зазначила про наявність доказів визнання відповідачем свого батьківства, зокрема останній не відмовлявся надавати їй грошову допомогу, коли вона повідомила йому про свій стан здоров`я. Відповідач за власною ініціативою у листопаді та грудні 2017 року перерахував їй 5000 гривень, а також запевняв її, що буде допомагати у майбутньому.

У судовому засіданні позивач позов підтримала та просила задовольнити. Пояснила, що дійсно разом з відповідачем вона ніколи не проживала разом, не вела спільного побуту та господарства.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце його неодноразово повідомлявся судом. Про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача - адвокат Чапаєва Г.М. заперечила щодо задоволення позову з підстав викладених у додаткових письмових пояснення, долучених до матеріалів справи.

Судом встановлено, що з 02 березня 1998 року по 03 липня 2001 року ОСОБА_1 працювала на посаді в.о. начальника фінансово-економічного відділення відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області, а з 04 липня 2001 року - на посаді економіста 1 категорії групи спеціалістів з аудиту та фінансового контролю ФЕУ ГУДСО при МВС України, з дислокацією у ВДСО при УМВС України в Тернопільській області, що стверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .

Як вбачається з довідки від 23 серпня 2018 року, виданої управлінням кадрового забезпечення Департаменту поліції охорони Національної поліції України, з листопада 1997 року по травень 2001 року працював на посаді заступника начальника контрольно-ревізійного відділу Головного управління Державної служби охорони при МВС України. З травня 2001 року по серпень 2002 року працював на посаді начальника контрольно-ревізійного відділу Департаменту Державної служби охорони при МВС України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 16 березня 2012 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис №311, батьками якого значаться: матір`ю – ОСОБА_1 , батьком – ОСОБА_4 .

Згідно витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК за № 00024027939 від 24 вересня 2019 року встановлено, що відомості про батька неповнолітнього ОСОБА_3 записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 посилалась на постійні відрядження до м. Києва з 1998 року по 2001 рік, де вона з відповідачем постійно зустрічалися та між ними тривалий час були інтимні стосунки. На підтвердження доказів батьківства відповідача посилалась, у тому числі на покази свідка ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила що у період з 1998 по 2005 роки працювала разом з позивачем у Державні службій охорони при УМВС України в Тернопільській області. Разом з позивачем у даний період їздили у відрядження у м.Київ, де працював відповідач. Зазначила, що у колективі були розмови про можливі симпатії та стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_6 та вона провідувала її у лікарні. Будь-які інші відомості їй не відомі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що починаючи з 1993 року підтримує дружні та робочі стосунки із ОСОБА_2 . Йому особисто відомо, що у період з 1998 року по 2005 рік відповідач проживав із жінкою ОСОБА_8 , як одна сім`я в м.Києві та він неодноразово був у них в гостях. Про існування будь- яких відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 йому не відомо.

За клопотанням позивача ухвалою суду було призначено судово-генетичну експертизу.

Вказана експертиза проведене не була, оскільки відповідач в експертну установу для відібрання зразків жодного разу у визначені судом дату час не з`явився.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Згідно з вимогами статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Разом з тим, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, слід вирішити питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, та виходити з дати народження дитини.

01 січня 2004 року набрав чинності СК України, у зв`язку із чим, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду справ про встановлення батьківства, слід виходити з дати народження дитини, тому якщо дитина, батьківство щодо якої оспорюється, народилась до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати норми КпШС України.

Саме такий правовий висновок викладений постанові Верховного суду у справі за № 754/3558/16-ц від 28 серпня 2019 року.

Встановлено, що ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому питання про встановлення батьківства, у цьому випадку, повинно регулюватися нормами КпШС України.

Положеннями ч.ч. 2,3 статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Таким чином, положеннями наведеної норми закону визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо).

Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) та у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18).

Відтак, підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у справах за № 225/630/15, 641/9147/15.

Заперечуючи проти позову в судових засіданнях, відповідач посилається на те, що у справі відсутні будь-які належні та достатні докази, які б підтверджували факт його батьківстка відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_6 . Він не прожвиав однією сім`єю з позивачкою, спільно не виховував та не утримував дитину, вказаний спір виник лише через шістнадціть років після народження дитини.

Встановлено, що позивачем не доведено, а судом не здобуто будь-яких доказів на підтвердження обставин викладених у позові, на підстваі яких можна було б зробити висновок щодо визнання відповідача батьком дитини ОСОБА_3 . В судовому засіданні позивач не заперечила той факт, що вона не проживала разом із відповідачем, не вела спільного господарства та не виховували спільно дитину. Необхідність подання даного позову зумовлена її хворобою.

Суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_5 , оскільки вони носять загальний характер та не мають будь-якого значення для вирішення даної справи по суті.

Враховуючи вищенаведенні вимоги закону, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд прийшов до висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували, що вона та ОСОБА_2 спільно проживали й вели спільне господарство до народження дитини ОСОБА_6 , спільно виховували та утримували дитину, а також того, що ОСОБА_10 визнавав ОСОБА_3 своїм сином, а тому підстав для задоволення позову у даній справі не має.

Доводи позивача про те, що факт батьківства підлягає визнанню судом, внаслідок ухилення відповідача від проведення призначеної судом генетичної експертизи, є безпідставними з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (Рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти Російської Федерації» від 07 травня 2009 року № 3451/05, § 34, «Кalacheva V. Russian Federation»).

Разом з тим, згідно вимог чинного законодавства для правильного вирішення спору про батьківство щодо дитини, яка народилась до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми статті 53 КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання ймовірним батьком дитини свого батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства батьками дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Підстави для визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України, відрізняються від підстав його встановлення згідно зі статтею 53 КпШС України.

Ця стаття не містить такої підстави встановлення батьківства, яка ґрунтується на проведеній медичній молекулярно-генетичній експертизі.

Проте частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.

Отже, пояснення свідків та висновок експертизи не є тими, передбаченими ст. 53 КпШС України, доказами та іншими фактичними даними, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства, які б давали суду підстави зробити висновок про доведеність спірних правовідносин

Керуючись ст.ст. 4, 5, 89, 141, 264, 265, 268, 280 282, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 53 КпШС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , фактично проживає: с.Пінчуки Васильківський район Київська область, РНОКПП – НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 16 грудня 2019 року.

Головуюча