Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 522/7218/16-ц

провадження № 61-19202св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Другий Приморський відділ державної виконавчої служби України Одеського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2016 року у складі судді Загороднюка В. І. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Артеменка І. А., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Другий Приморський ВДВС), Управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої неправомірними діями.

Позовна заява мотивована тим, що 11 грудня 2012 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси з ОСОБА_2 стягнуто на її користь кошти у розмірі 1 598 гривень. На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист № 1522/24240/12, на підставі якого Другим Приморським ВДВС було відкрито виконавче провадження. У зв`язку з тим, що виконавчі дії з примусового виконання державними виконавцями не проводилися зазначена обставина стала підставою звернення до суду зі скаргою.

Вказувала, що 25 листопада 2015 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Саламахи В. В., а також визнано неправомірними дії державного виконавця Корнієць В. В., пов`язані з винесенням постанови про повернення виконавчого документа, а саму постанову незаконною і зобов`язано вчинити дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження» для виконання виконавчого листа № 1522/24240/12.

Зазначала, що після набрання ухвалою суду законної сили, судове рішення й надалі не виконувалося.

Вважала, що обмеження права у володінні коштами, які належать їй згідно з рішенням суду, призвело до спричинення збитку, оскільки у зв`язку з інфляційними процесами грошової одиниці в Україні, що супроводжується зростанням цін на споживчі товари та послуги (індекс інфляції), вона вимушена нести витрати для відновлення свого порушеного права. Стверджувала, що розмір завданої їй майнової шкоди становить 3 138,47 грн.

Посилалася на те, що протиправними діями посадових осіб державного виконавчого органу, їй завдана моральна шкода. Зокрема, від бездіяльності та неправомірності дій державних виконавців вона вимушена була витрачати час у пошуках захисту порушеного права. Судовий процес, пов`язаний із захистом порушеного права призвів до морального і фізичного виснаження, перевтоми, втрати душевного спокою і депресивного стану, що негативно позначалось на спокійному ритмі життя. Зазначені моральні страждання вважала моральною шкодою, розмір якої оцінила у грошовому виразі - 2 000 гривень.

Ураховуючи заяву про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь майнову шкоду в розмірі 3 138,47 грн та моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України в Одеській області за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 3 138,47 гривень.

Стягнуто з Державної казначейської служби України в Одеській області за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 гривень.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки діями державних виконавців Другого Приморського ВДВС при виконанні виконавчого листа № 1522/24240/12, виданого Приморським районним судом м. Одеси від 28 січня 2013 року, ОСОБА_1 було завдано майнову шкоду, розмір якої з врахуванням 3% річних та індексу інфляції становить 3 138,47 гривень, отже з Державної казначейської служби України в Одеській області за рахунок коштів державного бюджету на користь позивачки слід стягнути вказану суму коштів.

Крім того, районний суд вважав доведеною завдання моральної шкоди позивачу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2016 року змінено.

Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції.

Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 3 138, 48 грн та моральної шкоди 500 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи позов, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позову в частині стягнення майнової та моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , проте помилково сформулював в резолютивній частині рішення стягнення коштів з Державної казначейської служби України в Одеській області за рахунок коштів державного бюджету, оскільки правильним на думку колегії суддів буде стягнення за рахунок державного бюджету на користь позивача майнової та моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Апеляційний суд вказав, що районний суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 500 гривень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області зазначає, що не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями та вважає, що вони підлягають скасуванню.

Вважає, що є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, жодних прав та законних інтересів позивача не порушувала

Стверджує, що стягнення з неї коштів на відшкодування моральної та майнової шкоди є неправомірним.

Вказує, що стягнення з рахунків Державної казначейської служби України майнової та моральної шкоди, як з окремої юридичної особи, приведе до нецільового використання бюджетних коштів саме Державної казначейської служби України, яка не є учасником процесу.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про застосування частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, у якому зазначила, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Вважає, що на підставі правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року та від 01 жовтня 2014 року у справах № 6-38цс11 та № 6-113цс14, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначає, що невиконання відповідачем рішення суду протягом тривалого часу дає підстави для стягнення моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 січня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування майнового збитку у розмірі 1 598 грн (а. с. 4).

25 листопада 2015 року Приморським районним судом м. Одеси було винесено ухвалу, згідно з якою скаргу ОСОБА_1 до державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Саламахи В. В., за участю заінтересованої особи - ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Другого Приморського ВДВС ОМУЮ Саламахи В. В. щодо невиконання виконавчого листа № 1522/24240/12, виданого Приморським районним судом м. Одеси від 28 січня 2013 року.

Визнано неправомірною дії державного виконавця Другого Приморського ВДВС ОМУЮ Корнієць В. В. щодо винесення постанови від 15 грудня 2014 року ВП № 44323537 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Другого Приморського ВДВС ОМУЮ Корнієць В. В. від 15 грудня 2014 року ВП № 44323537 про повернення виконавчого документа стягувачу, зобов`язавши державного виконавця вчинити всі, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» виконавчі дії по виконанню виконавчого листа № 1522/24240/12 виданого Приморським районним судом м. Одеси від 28 січня 2013 року (а. с. 5-8).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повному обсязі не відповідають.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Судами встановлено, що у зв`язку з тривалим невиконанням виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів, остання звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця. 25 листопада 2015 року Приморським районним судом м. Одеси було постановлено ухвалу, згідно з якою скаргу ОСОБА_1 до державного виконавця Другого Приморського ВДВС Саламахи В. В., за участю заінтересованої особи - ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Другого Приморського ВДВС Саламахи В. В. щодо невиконання виконавчого листа № 1522/24240/12 виданого Приморським районним судом м. Одеси 28 січня 2013 року.

Визнано неправомірною дію державного виконавця Другого Приморського ВДВС Корнієць В. В. щодо винесення постанови від 15 грудня 2014 року ВП № 44323537 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Другого Приморського ВДВС Корнієць В. В. від 15 грудня 2014 року ВП № 44323537 про повернення виконавчого документа стягувачу, зобов`язано державного виконавця вчинити всі, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» виконавчі дії по виконанню виконавчого листа № 1522/24240/12 виданого Приморським районним судом м. Одеси від 28 січня 2013 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що діями держаних виконавців Другого Приморського ВДВС під час виконання виконавчого листа № 1522/24240/12, виданого Приморським районним судом м. Одеси від 28 січня 2013 року, ОСОБА_1 було завдано майнову шкоду, розмір якої з врахуванням 3% річних та індексу інфляції становить 3 138,47 гривень, а саме: неправильно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України з огляду на таке.

Приписами частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов`язання дійсно може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Виходячи зі змісту частини першої статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій, порушивши наведені норми матеріального та процесуального права, дійшли неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 3 138,47 грн, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 3 % річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у даному зобов`язанні є ОСОБА_2 , то саме з нього і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 500 грн моральної шкоди на користь позивача, оскільки такі позовні вимоги є обґрунтованими, а посилання касаційної скарги на відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у визначеному судом першої інстанції розмірі є безпідставними.

Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 майнової шкоди 3 138, 48 грн підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду; судовий збір не справляється.

Судовий збір, сплачений відповідачем при поданні апеляційної та касаційної скарг не підлягає стягненню з ОСОБА_1 , оскільки вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року в частині стягнення за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 3 138, 48 грн скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення за рахунок коштів державного бюджету на її користь майнової шкоди у розмірі 3 138, 48 грн відмовити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2016 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 року в частині стягнення за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк