Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 755/16874/17

провадження № 61-4850св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року у складі головуючого-судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі суддів: Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він з малолітньою сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають разом з матір`ю ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_3 є їх батьком, проте зовсім не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, й не цікавиться їх навчанням та підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не сплачує аліменти на їх утримання.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно нього та малолітньої ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні вимог щодо позбавлення батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , через злісне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, за відсутності будь-яких виняткових обставин, що перешкоджають йому виконувати обов`язки батька.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що у позивача ОСОБА_1 відсутнє право на захист прав та законних інтересів малолітньої сестри в суді.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог. При цьому зазначив, що визначений статтею 165 СК України перелік осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_2 скасувати і ухвалити рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржуються.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що в силу вимог статті 165 СК України та частини другої статті 262 СК України позивач, як брат малолітньої ОСОБА_2 , з якою проживає разом, має право на захист її прав та інтересів, й відповідно має право на звернення до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у 2015 році вже зверталася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина та доньки, у задоволенні якого було відмовлено. Проте з 2015 року поведінка відповідача щодо участі у вихованні дітей не змінилася, він не цікавиться життям дітей та не приймає участі у їх утриманні.

Висновком органу опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації встановлено, що ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не намагається забезпечити достатній рівень дітям, не турбується про стан їх здоров`я, що свідчить про доцільність позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Вказана норма права є спеціальною, а визначений нею перелік осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

З урахуванням викладеного, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність у позивача права на захист прав та інтересів малолітньої сестри в суді, а саме шляхом подання позову про позбавлення батьківських прав відповідача відносно неї.

Крім того, мати малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_4 не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дочки, навіть за наявності судового рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог, при наявності інших підстав позову.

Доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги про те, що він як брат малолітньої сестри має право захищати її права та інтереси шляхом подання позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неї, не заслуговують на увагу, оскільки в силу вимог статті 165 СК України, яка є спеціальною нормою права у даних правовідносинах, позивач не є такою особою.

Крім того, малолітня ОСОБА_2 не проживає в сім`ї позивача, вони проживають однією сім`єю разом з матір`ю, яка в силу вимог частини першої статті 242 ЦК України є законним представником своїх малолітніх і неповнолітніх дітей.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними за змістом доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, тому не потребують додаткового правового аналізу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 - без змін.

У іншій частині судові рішення не оскаржуються, й відповідно не є предметом касаційного перегляду.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко