Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 761/2626/15-ц

провадження № 61-24217св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Глибоцької сільської ради, Бориспільської районної ради Київської області, Київської обласної ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Управління Держземагентства у Бориспільському районі Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Музичко С. Г.,

Рейнарт І. М., від 09 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року Бориспільська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Глибоцької сільської ради, Бориспільської районної ради Київської області, Київської обласної ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Управління Держземагентства у Бориспільському районі Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області, про відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженнями Бориспільської районної державної адміністрації від 22 березня 2010 року за №№ 441, 442, 443 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , та змінено цільове призначення земельних ділянок загальними площами 7,6736 га, 9,6128 га, 8,6292 га ріллі з земель сільськогосподарського призначення (ведення особистого селянського господарства) на землі іншого призначення під розміщення торгівельного комплексу (приміщення магазинів, складські та офісні приміщення) для обслуговування територіальної громади на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 з березня 2010 року не відшкодував державі втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені зміною цільового використання земельних ділянок на території Глибоцької сільської ради у розмірі 1 944 495 грн, які було обраховано відповідно до Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року №1279, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Савицького О. А. від 03 серпня 2016 року позов прокурора задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 у рахунок сплати втрат сільськогосподарського призначення за земельні ділянки загальною площею 25, 9156 га, що знаходяться на території Глибоцької сільської ради на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 у ГУДКСУ у Київській області суму у загальному розмірі 1 944 495 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед державою у вигляді вартості втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 1 944 495 грн, пов`язаних зі зміною цільового призначення спірних земельних ділянок, яку він не сплатив, а тому ця сума підлягає стягненню з нього у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак прокурор звернувся до суду із позовом поза межами строку позовної давності, про застосування якого просив позивач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому суд вважав, що Глибоцька сільська рада, в інтересах якої було пред`явлено позов, знала про порушення своїх прав з часу затвердження нею 22 березня 2010 року проекту землеустрою та зміни цільового призначення належних відповідачу земельних ділянок, однак позовну заяву про стягнення втрат сільськогосподарського виробництва прокурор пред`явив лише у січні

2015 року, тобто зі спливом строку, передбаченого статтею 257 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував коли саме прокурору та визначеним ним у справі позивачам стало відомо про порушення прав Глибоцької сільської, Бориспільської районної та Київської обласної радам права на відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Цей вид відшкодування є одним з важливих способів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, який полягає у стягнення плати за надання державою послуг. З розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації від 22 березня 2010 року та наданих у справі доказів не вбачається, що позивачі повідомлялись про зміну цільового призначення земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про початок відліку строку позовної давності саме із зазначеної дати. При цьому про порушення права прокурору стало відомо лише у 2014 році, а тому, звернувшись у 2015 році із цим позовом, він не пропустив трирічний строк позовної давності.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженнями Бориспільської районної державної адміністрації

від 22 березня 2010 року за №№ 441, 442, 443 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , та змінено цільове призначення земельних ділянок загальними площами 7,6736 га, 9,6128 га, 8,6292 га ріллі з земель сільськогосподарського призначення (ведення особистого селянського господарства) на землі іншого призначення під розміщення торгівельного комплексу (приміщення магазинів, складські та офісні приміщення) для обслуговування територіальної громади на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

На підставі вказаних розпоряджень, 23 квітня 2010 року ОСОБА_1 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням - під розміщення торговельного комплексу (приміщення магазинів, складські та офісні приміщення) для обслуговування територіальної громади району.

Вартість втрат сільськогосподарського виробництва, пов`язаних зі зміною цільового призначення земельних ділянок загальними площами 9,6128 га, 7,6736 га, 8,6292 га становить у загальному розмірі 1 944 495 грн, що підтверджується розрахунком ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (а. с. 25-27 т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не у повному обсязі.

Щодо підставності позовних вимог

За статтею 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених

статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

У статті 23 ЗК України закріплено пріоритетність земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини першої статті 207 ЗК України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв`язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв`язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені у ЗК України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану.

Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року №1279 (далі - Порядок) відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угодь для цілей, не пов`язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом - у міру їх фактичного надання.

Пункт 4 вказаного Порядку було доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2010 року № 619 відповідно до якого територіальні органи Держкомзему в 5-денний строк з моменту затвердження розрахунку розміру втрат, які підлягають відшкодуванню, надсилають копію затвердженого розрахунку до відповідного територіального органу Держземінспекції для здійснення контролю за своєчасним відшкодуванням втрат.

Відповідно до частини першої статті 209 ЗК України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Установивши, що ОСОБА_1 після затвердження в установленому законом порядку проектів землеустрою щодо зміни цільового використання земельних ділянок не відшкодував втрати сільськогосподарського виробництва, спричинених зміною цільового призначення земельних ділянок, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

При цьому суди установили, що надані прокурором розрахунки проведені у відповідності до Порядку, відповідають розмірам земельних ділянок, цільове призначення яких було змінено, погоджені керівником головного управління земельних ресурсів у Київській області та самим відповідачем, а тому заявлений прокурором розмір втрат 1 944 495 грн, який не спростовано відповідачем, є правильним.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення цих коштів на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 у ГУДКСУ у Київській області, який був наданий Глибоцькою сільською радою, підтверджений Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області та не заперечувався Київською обласною радою

(а. с. 13, 15, 57-59 т. 1) і є спеціальним рахунком для надходження коштів від втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва по Глибоцькій сільській раді.

Разом із тим, дійшовши правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, суд апеляційної інстанції відмовив прокурору у задоволенні позову у зв`язку із пропуском ним строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем у справі, не врахувавши такого.

Щодо строку позовної давності

У справі, що переглядається, установлено, що прокурор звернувся з цим позовом у січні 2015 року, а 28 березня 2016 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на позовну заяву, в якій просив про застосування строку позовної давності (а. с. 187 т. 1).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня

2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі

№ 372/1036/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі повноважного органу, право якого порушене, з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

У справі, що переглядається, установлено, що прокурор звернувся до суду з цим позовом за захистом інтересів держави в особі Глибочицької сільської ради, Бориспільської районної ради Київської області, Київської обласної ради .

Отже, передбачений законом трирічний строк слід обчислювати з дня, коли саме ці органи довідалися або могли довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд апеляційної інстанції вважав, що про порушення прав на відшкодування втрат Глибоцька сільська рада була обізнана з моменту затвердження Бориспільською районною державною адміністрацією 22 березня 2010 року проекту землеустрою та зміни цільового призначення земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , однак таких доказів матеріали справи не містять. Посилання суду на проекти землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з висновками державної експертизи землевпорядної документації, датовані 19 лютого 2008 року, які були погоджені сільським головою, не можуть свідчить про обізнаність сільської ради про порушення своїх прав, оскільки розпорядження щодо затвердження цієї документації видано 22 березня 2010 року, тобто через два роки після такого погодження, однак матеріали справи не містять доказів повідомлення Бориспільською районною державною адміністрацією Глибоцьку сільську раду про видане розпорядження.

При цьому Глибоцькою сільською радою Бориспільського району Київської області жодних рішень щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , не приймалось, проекти землеустрою не затверджувались. Суд апеляційної інстанції не врахував, що Глибоцька сільська рада не має повноважень щодо здійснення контролю за землями приватної чи державної власності за межами населеного пункту, а тому висновок суду про те, що сільська рада знала і мала об`єктивну можливості дізнатись про наявність свого порушеного права з моменту, на який посилається суд, є необґрунтованим.

Крім того, суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про обізнаність порушеного права Глибоцькою сільською радою, не звернув уваги на наявність інших позивачів, в інтересах яких звернувся прокурор, а саме Бориспільскої районної ради Київської області, Київської обласної ради, які є розпорядниками відповідних бюджетних коштів, не з`ясував коли зазначені органи довідалися або могли довідатися про порушення їх права.

При цьому із наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що позивачі повідомлялись про зміну цільового призначення земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про початок відліку строку позовної давності з дати видачі розпорядження Бориспільською районною державною адміністрацією 22 березня 2010 року.

Разом з тим, заперечуючи проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності, прокурор зазначив про те, що про порушення права на відшкодування зазначених втрат відповідачі дізналися у жовтні 2014 року з його листа про підтвердження внесення відповідачем коштів на відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Ці доводи відповідачем спростовані не були, а інших доказів, які б свідчили про обізнаність відповідачів про невідшкодування відповідачем зазначених втрат матеріали справи не містять.

Судом апеляційної інстанції не було враховано те, що зазначений вид відшкодування є одним з важливих способів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, яка полягає у компенсації суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення в інші категорії земель, без здійснення якої держава несе економічні ризики у збереженні рівня сільськогосподарського виробництва шляхом відновлення площ цих угідь та їх якості.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Згідно з статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Прокуратурою Київської області було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 384,80 грн, а тому з ОСОБА_1 на користь прокуратури підлягають стягненню понесені нею судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 03 серпня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 4 384,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович