____________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2352/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.

розглянувши справу №916/2352/19

за позовом: Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Старомиколаївське шосе, 8; код ЄДРПОУ 26134519)

про стягнення 355639,11 грн.

та за зустрічним позовом: Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Старомиколаївське шосе, 8; код ЄДРПОУ 26134519)

до відповідача: Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720)

про визнання недійсним пункту договору та зобов`язання вчинити певні дії

Представники:

від первісного позивача: Піун С.П., адвокат за довіреністю

від первісного відповідача: Нестерович О.П., директор

Встановив: Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго стягнення 355639,11грн.

Позовні вимоги Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу від 11.10.2016р. та направлено на стягнення заборгованості у загальному розмірі 355639,11 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.08.2019р. прийнято позовну заяву Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2352/19. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "16" вересня 2019 р. о 12:00.

13.09.2019р.до господарського суду Одеської області від Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго надійшов відзив на позовну заяву.

09.09.2019р. до господарського суду Одеської області від Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго надійшла зустрічна позовна заява (вх. ГСОО №2752/19) до Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, в якій позивач за зустрічним позовом просить суд:

- визнати недійсним п. 5.2. Договору постачання природного газу від 11.06.2016р. №3748/1617-ТЕ-23, укладеного між Акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України та Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго, яким визначено ціну природного газу 4942,00 грн. за 1000 куб.м. на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року „Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758, недійсним з моменту укладання вказаного договору;

- зобов`язати Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України здійснити Комунальному підприємству теплових мереж „Южтеплокомуненерго перерахунок вартості спожитого природного газу за період з 11.10.2016р. по 31 березня 2017р. за ціною 1770,74 грн. за 1000 куб.м.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.09.2019р. прийнято зустрічну позовну заяву Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго від 09.09.2019р. вх. № ГСОО 2752/19 до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №916/2352/19.

02.10.2019р. господарського суду Одеської області від Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

02.10.2019р. до господарського суду Одеської області від Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.10.2019р. продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №916/2352/19 на 30 днів до 18.11.2019р. Відкладенло підготовче засідання на "11" листопада 2019 р. о 12:00. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 11.11.2019р. о 12:00. Запропоновано Комунальному підприємству теплових мереж „Южтеплокомуненерго підготувати та надати до суду і одночасно надіслати Акціонерному товариству „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України заперчення на відповідь на відзив на первісний позов, оформлені з урахуванням вимог, встановлених ст.167 ГПК України, в строк до 28.10.2019р. Запропоновано Комунальному підприємству теплових мереж „Южтеплокомуненерго підготувати та надати до суду і одночасно надіслати Акціонерному товариству „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України відповідь на відзив на зустрічний позов, оформлену з урахуванням вимог, встановлених ст.166 ГПК України, в строк до 28.10.2019р.

20.10.2019р. до господарського суду Одеської області від Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.11.2019р. закрито підготовче провадження у справі №916/2352/19. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "09" грудня 2019 р. о 12:00.

У судовому засіданні 16.12.2019 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 20.12.2019р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України та Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго, суд встановив.

11 листопада 2016 року між Акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України (Постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго (Споживач) було укладено Договір №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу (надалі Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно до п. 2.1. Договору, Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) газ обсягом до 9350 тис.куб.м., у тому числі за місяцями: жовтень обсяг 900,00, листопад обсяг 17000,00, грудень обсяг 1800,00, IV квартал 2016р. обсяг 4400,00, січень обсяг 1950,00, лютий обсяг 1500,00, березень обсяг 1500,00, І кв. 2017р. обсяг 4950,00.

Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором (далі плановий обсяг), повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 2.1. цього Договору (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, Постачальник передає Споживачу природний газ у його загальному потоці к разі передачі: природного газу власного видобутку у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи; імпортованого природного газу (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00, що ввезений ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України на митну територію України) у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з право власності на природний газ.

Умовами п. 3.4. Договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяця постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Споживача.

Відповідно до п. 5.1. Договору, регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором визначається з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015р. №758.

Згідно до п. 5.2. Договору, ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4 942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930,40 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. (п. 5.5. Договору).

Умовами п. 6.1. Договору сторонами було визначено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 8.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Згідно до п. 8.2. Договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних. але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Також, відповідно до п. 10.3. Договору, строк, у межах якого Сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Також, між сторонами 23.01.2017р. було укладено Додаткову угоду №1 до Договору постачання природного газу від 11.10.2016р. №3748/1617-ТЕ-23.

На виконання умов укладеного Договору №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу від 11.10.2016р., позивачем на користь Споживача було поставлено природний газ на загальну суму 36364293,58 грн., що підтверджується атами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016р., 30.11.2016р., 31.12.2016р., 31.01.2017р., 28.02.2017р., 31.03.2017р., копії яких містяться в матеріалах справи та які, в свою чергу підписані та скріплені печаткою відповідача.

Проте, в порушення договірних зобов`язань за умовами укладеного Договору №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу від 11.10.2016р., відповідач здійснював сплату вартості отриманого природного газу несвоєчасно та в порушення умов, що викладені у п. 6.1. укладеного між сторонами Договору, що підтверджується відповідними виписками по сплаті боргу, наявними в матеріалах справи.

У зв`язку з неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за умовами укладеного договору щодо своєчасної сплати вартості отриманого природного газу, позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 196424,33 грн., 3% річних у розмірі 42964,58 грн. та інфляційних втрат у розмірі 116250,20 грн.

Позовні вимоги первісного позивача у даній справі - Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за умовами укладеного Договору №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу від 11.10.2016р. та направлено на стягнення з відповідача пені у розмірі 196424,33 грн., 3% річних у розмірі 42964,58 грн. та інфляційних втрат у розмірі 116250,20 грн., що загалом становить грошову суму у розмірі 355639,11 грн.

В обґрунтування поданого відзиву Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго було зазначено суду, що первісний відповідач вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими, а тому необхідно відмовити позивачу в задоволенні його позову в повному.

Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго було зазначено суду, що відповідно до п.5.1. Договору, регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на транспортування та розподілу природного газу, а також податків і зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим Договором, визначається згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758. Згідно з п.5.2. Договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Також було зазначено суду, що дана ціна була встановлена Постановою КМУ №315 від 27.04.2016 року Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України №758 від 01.10.2015 року „Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу. Однак, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/9665/16 від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року.

Первісний відповідач зазначає, що як вбачається з актів приймання-передачі, позивач при нарахуванні вартості природного газу, у період жовтня 2016 року по березень 2017 року керувався регульованою ціною, визначеною згідно Постанови Кабінету міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року, так: у жовтні 2016 року передано 306,347 тис.куб. м. природного газу за ціною 4942,00 грн. (без ПДВ) за 1000 куб.м. вартістю 1 816 760,24 грн. (в т.ч. ПДВ - 302 793,37 грн.); у листопаді 2016 року передано 1024,613 тис.куб. м. природного газу за ціною 4942,00 грн. (без ПДВ) за 1000 куб.м. вартістю 6 076 364,94 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 012 727,49 грн.); у грудні 2016 року передано 1 244,285 тис.куб. м. природного газу за ціною 4942,00 грн. (без ПДВ) за 1000 куб.м. вартістю 7 379 107,76 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 229 851,29 грн.); у січні 2017 року передано 1 713,331 тис.куб. м. природного газу за ціною 4942,00 грн. (без ПДВ) за 1000 куб.м. вартістю 10 160 738,16 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 693 456,36 грн.); у лютому 2017 року передано 1 177,584 тис.куб. м. природного газу за ціною 4942,00 грн. (без ПДВ) за 1000 куб.м. вартістю 6 983 544,16 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 163 924,03 грн.); у березні 2017 року передано 665,685 тис.куб. м. природного газу за ціною 4942,00 грн. (без ПДВ) за 1000 куб.м. вартістю 3 947 778,32 грн. (в т.ч. ПДВ - 657 963,05 грн.).

Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго пояснює, що у зв`язку з тим, що вказаними судовими рішеннями визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року., розрахунки за природний газ між сторонами повинні проводитись за ціною 1 770,74 гривні за 1000 куб. метрів, що була встановлена першою редакцією Постанови КМУ №758 від 01.10.2015 року та залишалася чиною до моменту прийняття Постанови КМУ №315 від 27.04.2016р.

Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго вважає, що у сторін за Договором №3748/1617-КП- 23 відсутній обов`язок виконувати Постанову №315, що встановлює регульовану ціну природного газу, оскільки вона суперечить Конституції України та Законам України, з часу прийняття цієї Постанови.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.129, 129-1 Конституції України, ст.14, 255, 325 Кодексу Адміністративного судочинства України, враховуючи Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 року та Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 року по справі №826/9665/16, Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго вважає, що первісний позивач зобов`язаний здійснити перерахунок вартості спожитого за Договором №3748/1617-КП- 23 від 11.10.2016 року природного газу за період з 11.10.2016 р. по 31.03.2017 р. за ціною 1770,74 грн. за 1000 куб.м. (замість 4942,00 грн. за 1000 куб.м.). За таких обставин, грошові зобов`язання за Договором №3748/1617-КП- 23 від 11.10.2016 р. у сумі 13 029 483,86 грн. були повністю сплачені Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго на рахунок первісного позивача 26.01.2017 року, а отже, розрахунок штрафних санкцій виконано первісним позивачем невірно, а позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими.

Окрім вищевикладених обставин, Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго вважає відсутніми підстави нараховувати пеню, 3% річних та втрати від інфляції на заборгованість за спожитий газ в частині, яку держава компенсувала за рахунок коштів державного бюджету. За договором №3748/1617-КП- 23 природний газ був придбаний виключно для виробництва теплової енергії та постачання послуги з централізованого опалення такій категорії споживачів як „населення, значна частина якої використовує субсидії та має пільги з оплати цієї послуги. Оплата за споживання газу, отриманого від позивача, здійснювалась відповідачем за рахунок: коштів, що надходили підприємству від населення; а також коштів державного бюджету, що перераховувались на підставі Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій, компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20. Основною причиною утворення заборгованості є відсутність своєчасних субвенцій з державного бюджету на фінансування видатків місцевих бюджетів щодо здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення по наданню пільг та житлових субсидій населенню на оплату, в тому числі, послуг теплопостачання. Сума основного боргу значною мірою була оплачена в порядку, визначеному Порядком від 11.01.2005 № 20, тобто після надання державою субвенцій на відшкодування пільг та субсидій.

Постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.05.2005р. було затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, яким визначено механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, тощо за рахунок надходження до загального державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз», а також за рахунок надходження до загального державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вуглевидобувними підприємствами.

Отже, на думку представника, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Так, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Одеській області області, Департаментом фінансів Одеської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Южненської міської ради, Управлінням праці та соціального захисту населення Южненської міської ради, Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго і Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України з метою погашення взаємної заборгованості укладено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України. У зазначених спільних протокольних рішеннях сторони погодили, що предметом таких рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 „Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій.

Первісний відповідач вважає, що підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, первісний позивач у такий спосіб виявив згоду здійснити розрахунки відповідно до Порядку від 11.01.2005 № 20, а отже погодився зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за договором №3748/1617-КП- 23.

Крім того, первісний відповідач просив суд звернути увагу на ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, а також на ряд об`єктивних обставин, що не дозволяли Комунальному підприємству теплових мереж „Южтеплокомуненерго своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов`язання та які не залежали від нього, та зменшити розмір санкцій відповідно до ст.233 ГПК України.

Право зменшення розміру неустойки передбачено також і ч.3 ст.551 ЦК України, якою передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Основним різновидом господарської діяльності Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго є забезпечення надання послуг з централізованого опалення (виробництво та розподілення тепла) та гарячого водопостачання у місті Южне. Більше 90% споживачів послуг Відповідача з централізованого теплопостачання являється населення. Теплопостачальне підприємство на сьогодні знаходиться у тяжкому фінансовому стані, про що свідчать долучені копії Звітів про фінансові результати за 2017 та 2018 роки, та оперативна інформація про проведення розрахунків за послуги теплопостачання на 01.09.2019 року. Так, заборгованість категорії споживачів „населення становила 15481,9 тис. грн. Розмір нарахованих та не профінансованих пільг та житлових субсидій за рахунок субвенцій з державного бюджету склав 147,6 тис. грн. Відповідно до Звіту про фінансові результати за 2018 рік фінансовий результат від операційної діяльності у 2018 році - збиток у розмірі 1 млн. 69 тис.грн. (у 2017 році - 4 млн. 077 тис.грн.) На протязі 2017-2018 років Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго вело свою господарську діяльність у режимі жорсткої економії як фонду заробітної плати так і інших витрат, одночасно намагаючись збільшити дохідну частину. Аби виконати грошові зобов`язання перед кредиторами, підприємством постійно ведеться претензійно-позовна робота, щодо стягнення із споживачів заборгованості за послуги централізованого опалення.

У той же час, як вказує Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго, за результатами діяльності у 2018 році Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України як окрема юридична особа отримала чистий прибуток в сумі 13,6 млрд грн.

Також первісний відповідач звертав увагу суду на об`єктивні обставин, що не дозволяли первісному відповідачу своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов`язання та які не залежали від нього: дефіцит грошових коштів для проведення Відповідачем поточних розрахунків обумовлений виконанням вимог Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 444), відповідного до якого, сплачені споживачами теплової енергії кошти за встановленими нормативами перераховуються гарантованому постачальникові природного газу за встановленими нормативами, внаслідок чого первісний відповідач фактично обмежений у вільному розпорядженні цими коштами.

Таким чином, як вказує Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго, несвоєчасність розрахунків за природний газ за Договором №3748/1617-КП-23, є не наслідком несумлінного виконання своїх зобов`язань відповідачем, а обумовлена існуванням об`єктивних причин, що не дозволяли йому своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов`язання.

Надаючи відповідь на відзив, первісним позивачем було зазначено суду, що у зв`язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання відповідно до умов договору, первісним позивачем було правомірно нараховано неустойку, інфляційні втрати та 3% річних.

Щодо пояснень, стосовно Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 було зазначено, що абз.З п. 6.1 Договору №2468/1617-ТЕ-ЗЗ. а саме: „Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про реалізацію взасморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 „Прозатвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій спільних протокольних рішень про організацію взасморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Пунктом 11.3 Договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього Договору, зокрема, а саме: „будь які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взасморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписанні сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11,01.2005 №20 можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.. Таким чином, укладення спільних протокольних рішень не змінюють умов Договору №3748/1617-ТЕ-23 щодо строків розрахунків та відповідальності за невиконання умов Договору, оскільки сторони узгодили нерозповсюдження умов таких правочинів на умови Договору без внесення змін до Договору в певній формі, а саме шляхом укладення додаткових угод, які в даному випадку відсутні.

Договір укладений між сторонами не був змінений в частині порядку здійснення розрахунків та в частині відповідальності за не виконання умов договору.

Саме п. 6.2 Договору прямо встановлює, що первісний відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з первісним позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати на стан розрахунку.

Такж первісним позивачем було вказано, що головною підставою для зменшення розміру неустойки первісний відповідач вказує на тяжкий фінансовий стан. Натомість, відповідно до ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань. Згідно ч.1 ст.625 ЦК України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Разом з цим, первісний позивач зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на первісного позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Щодо зустрічних позовних вимог (вх. ГСОО №2752/19) Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго до Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, судом встановлено наступне.

В обґрунтування заявленого зустрічного позову, Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго було зазначено суду наступне.

Згідно з п.5.2. Договору, ціна за 1000 куб,метрів природного газу за цим договором становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%, Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Зустрічний позивач вказує, що дана ціна була встановлена Постановою КМУ №315 від 27,04.2016 року Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України №758 від 01,10.2015 року „Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/9665/16 від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року.

Предметом позову первісного позивача є інфляційні втрати, 3% річних та пеня за неналежне виконання грошового зобов`язання за Договором №3748/1617-КП- 23 від 11.10.2016 року ціна якого визначена постановою Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758, що визнана протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року та первісний відповідач змушений, звернутися до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним пункту 5.2. Договору і зобов`язання здійснити перерахунок вартості поставленого природного газу, переданого за договором постачання природного газу №3748/1617-КП-23 від 11.10.2016р.

На підставі статті 11 Закону України „Про ринок природного газу Кабінетом Міністрів України 01.10.2015 прийнято постанову № 758 „Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період).

Положення „Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період) № 758 визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів на ринхсу природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, а також для підтримання належного рівня безпеки постачання природного газу споживачам, не створюючи загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції, та з дотриманням принципівпропорційності, прозоростіта недискримінації.

Згідно з абз. 4 п. З Положення № 758 (у редакції до внесення змін постановою КМУ від 27.04.2016р. №315) покладаються обов`язок на Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15-17 цього Положення.

Пунктом 16 Положення № 758 було передбачено, що Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України постачає природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для релігійних організацій та/або з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України), яка у період з 1 жовтня 2015 р. по 30 квітня 2016 р, (включно) визначається для: виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для виробників теплової енергії, які безпосередньо приєднані до магістральних газопроводів, - в розмірі 1843,28 гривні за 1000 куб. метрів; виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для всіх інших виробників теплової енергії - 1770,74 гривні за 1000 куб. метрів; виробництва теплової енергії для релігійних організацій для виробників теплової енергії, які безпосередньо приєднані до магістральних газопроводів, - в розмірі 2338,14 гривні за 1000 куб. метрів; виробництва теплової енергії для релігійних організацій для всіх інших виробників теплової енергії - 2265,59 гривні за 1000 куб. метрів.

Регульована ціна для виробників теплової енергії в період з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) встановлюється окремим рішенням Кабінету Міністрів України.

27.04.2016р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 315 „Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758, якою пункт 16 викладено в такій редакції: Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України у період з 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в розмірі 4942 гривні за 1000 куб. метрів, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471 гривня за 1000 куб. метрів.

Ґрунтуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, зустрічним позивачем було зазначено, що приймаючи рішення у справі №826/9665/16 від 04.03,2019р (залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019р.) Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що визнаний в судовому порядку акт нечинним водночас втрачає свою силу та породження ним юридичних наслідків. Однак, в період часу з моменту його прийняття і до моменту визнання його судом незаконним та нечинним він діяв та породжував певні правові наслідки.

Між тим, судове рішення має поновлювати право особи до такого стану, яким воно було до моменту вчинення правопорушення та усувати негативні наслідки дії незаконних актів. Так, особи, права та охоронювані законом інтереси, яких порушувались протиправним актом, що визнаний нечинним, у подальшому мають право звертатись до уповноважених органів для відновлення своїх порушених прав.

Таким чином, п. 5.2. Договору, який встановлює ціну природного газу 4942,00 гривні (без ПДВ) за 1000 куб. метрів на підставі Постанови Кабінету міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року суперечить Конституції України та Законам України, з часу прийняття, а отже існують усі підстави для визнання його недійсним з моменту укладання Договору №3748/1617-КП- 23 від 11.10.2019р.

Разом з цим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року, визнано протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року.

Як стверджує зустрічний позивач, враховуючи вищевикладене, регульована ціна природного газу 4942,00 грн. за 1000 куб.м., встановлена згідно Постанови Кабінету міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року є не чинною, а розрахунки по ціні, що були встановлені даною Постановою КМУ №315 - незаконними, в зв`язку з чим, за період дії Постанови КМУ №315 з 11.10.2016 по 31.03.2017 р., повинен бути проведений перерахунок за спожитий природний газ, на підставі чинних тарифів.

У зв`язку з тим, що вказаними судовими рішеннями визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року., розрахунки за природний газ між сторонами повинні проводитись за ціною 1 770,74 гривні за 1000 куб. метрів, що була встановлена першою редакцією Постанови КМУ №758 від 01.10.2015 року та залишалася чиною до моменту прийняття Постанови КМУ №315 від 27.04.2016р.

За таких обставин, зустрічний позивач вважає обґрунтованими позовні вимоги про необхідність здійснення перерахунку вартості спожитого за Договором №3748/1617-КП- 23 від 11.10.2016р. природного газу за період з 11,10.2016 р. по 31.03,2017 р. за ціною 1770,74грн. за 1000 куб.м. (замість 4942,00 грн. за 1000 куб.м.), що була встановлена першою редакцією Постанови КМУ №758 від 01,10.2015 року та залишалася чиною до моменту прийняття Постанови КМУ №315 від 27.04.2016р.

Зустрічні позовні вимоги Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго до Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України направлено на визнання недійсним п. 5.2. Договору постачання природного газу від 11.06.2016р. №3748/1617-ТЕ-23, укладеного між Акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України та Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго, яким визначено ціну природного газу 4942,00 грн. за 1000 куб.м. на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року „Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758, недійсним з моменту укладання вказаного договору та зобов`язання Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України здійснити Комунальному підприємству теплових мереж „Южтеплокомуненерго перерахунок вартості спожитого природного газу за період з 11.10.2016р. по 31 березня 2017р. за ціною 1770,74 грн. за 1000 куб.м.

Надаючи заперечення щодо зустрічного позову Акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України було зазначено суду наступне.

11.10.2016р. між сторонами по справі було укладено Договір №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору. За змістом пунктів 5.1. та 5.2. Договору сторони дійшли згоди про те, що регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів та послуг з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758. Ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4 942.00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930.40 грн.

Зустрічний відповідач зазначає, що при укладанні Договору зустрічний позивач не заперечував проти умов пункту 5.2. Договору, таким чином сторони, підписанням Договору підтвердили, що погоджуються з ціною природного газу, визначеною вказаним пунктом Договору. На виконання умов Договору Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України поставило зустрічному позивачу природний газ загальною вартістю 36 364 293,58 грн. Факт поставки природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до первісного позову.. Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. В свою чергу зустрічний позивач, з порушенням умов Договору, здійснив оплату отриманого природного газу, що підтверджується доказами, доданими до первісного позову.

Також зустрічним відповідачем було зауважено суду, що частину вартості отриманого природного газу зустрічний позивач оплатив за рахунок грошових коштів, отриманих з державного бюджету України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 за результатами укладення спільних протокольних рішень, що свідчить про фактичне погодження ціни природного газу не тільки між сторонами Договору, а й з боку розпорядників бюджетних коштів.

Відповідно до п. 11.3 Договору, усі зміни і доповнення до цього Договору оформлюються письмово у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до статті 12 Договору „строк дії договору, Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вказує зустрічний відповідач, на сьогодні Договір закінчив свою дію в частині реалізації газу, а основна заборгованість за переданий природний газ відсутня.

У зв`язку з порушенням зустрічним відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати отриманого від зустрічного відповідача природного газу, Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось до господарського суду Одеської ооласті з позовом до Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго про стягнення відповідної заборгованості за договором постачання природного газу №3748/1617-ТЕ-23 від 11.10.2016р.

Також зустрічним відповідачем зверталась увага суду та було зазначено, що наявність укладеного між сторонами оскаржуваного договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

Посилаючись на ч.ч. 2. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та приписи ст. 217 Цивільного кодексу України, зустрічним відповідачем було вказано, що за приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. З огляду на наведене господарський суд має право визнати недійсною лише частину договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини. Умови договору, що встановлюють ціну товару (природного газу) є однією з істотних умов, що унеможливлює укладання Договору без даної частини. А відтак, як вважає зустрічний відповідач, у відповідності до ст. 180 ГК України, ст. 217 ЦК України відсутні законні підстави для задоволення вимоги щодо визнання недійсним п. 5.2. Договору.

Зустрічним відповідачем було зазначено суду, що господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених ст. 179 ГК України шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 ГК України, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів. Примірний договір рекомендується органом управління суб`єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право по взаємній згоді змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. При укладанні договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, однак мають право конкретизувати його умови та звернуто увагу суду на той факт, що зустрічний позивач схвалив та прийняв Договір до виконання. Зустрічним позивачем було вчинено дії, які свідчать про схвалення Договору, зокрема, але не виключно: прийнято поставлений зустрічним відповідачем природний газ; підписано акти приймання-передачі природного газу; проведено оплату прийнятого від зустрічного відповідача природного газу.

Також зустрічним відповідачем було пояснено, що існує певна усталена практика Верховного Суду України з аналогічних питань. В постанові від 13.01.2004 у справі №20/178 та постанові від 13.08.2002р. у справі №12/472 Верховний Суд України зазначив: „Сторона, підписавши Договір та прийнявши його виконання, а також використавши прийняте майно вчинила юридично значимі дії. спрямовані на схвалення спірного договору. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

При цьому, як пояснює зустрічний відповідач, із системного аналізу норм права вбачається, що обставина, на яку посилається зустрічний позивач як на підставу для визнання недійсним пункту договору, а саме набуття чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 у справ № 826/9665/16, не є тією обставиною, в розумінні ст.ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, з якою законодавець пов`язує можливість визнання правочину недійсним.

При цьому зустрічний позивач жодним чином не обгрунтував в чому саме оскаржуваний пункт Договору може суперечити нормам законодавства, інтересам держави і суспільства тощо.

Слід зазначити, що оскаржуваний пункт Договору жодним чином не суперечить як положенням статті 203 ЦК України так і іншим вимогам чинного законодавства. Договір містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, такі як предмет, ціна та строк. Договір укладений в письмовій формі підписаний сторонами та скріплений печатками. Таким чином, при укладанні сторонами договору не було порушено приписів статей 203, 215 ЦК України, договір відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому був схвалений зустрічним позивачем, сторонами умови договору в частині поставки природного газу та оплати його вартості виконані, твердження Позивача про недійсність пункту5.2. Договору спростовуються документами та нормами чинного законодавства України, а тому відсутні правові підстави для визнання пункту 5.2. Договору недійсним.

Відповідно до пункту 16 Постанови № 758 (в редакції, чинній на момент укладення Договору та протягом строку його виконання в частині постачання, зі мінами внесеними на підставі Постанови КМУ № 315 від 27.04.2016), Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія Нафтогаз України у період з 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в розмірі 4942 гривні за 1000 куб. метрів, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471 гривня за 1000 куб. До змін, внесених постановою КМУ № 315 від 27.04.2016 до Постанови № 758 від 01.10.2015, ціна на природний газ, який постачався виробникам теплової енергії для надання послуг з централізованого опалення населенню складала 1 770,74 грн. за 1000 куб.м.

Також зустрічним відповідачем було зазначено суду, що сторонами в Договорі ніколи не погоджувалась ціна на природний газ в розмірі 1 770,74 грн. за 1000 куб.м., що фактично спростовує твердження зустрічного позивача про нібито наявність підстав для застосування такої ціни до правовідносин, що фактично склались між сторонами.

В свою чергу, як вказує зустрічний відповідач, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 по справі №826/9665/16 визнано протиправною та нечинною Постанову КМУ від 27.04.2016 № 315. Рішення залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019. Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційним скаргами Кабінету Міністрів України. НАК „Нафтогаз України, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.03.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 у справі № 826/9665/16.

Також було вказано, що рішення у справі № 826/9665/16 присвячене нечинності нормативно-правового акту та не вимагає перерахунку розрахунків за переданий природний газ. Окружний адміністративний суд міста Києва вказаним рішенням не зобов`язав учасників ринку природного газу здійснювати будь-які перерахунки чи вносити зміни до договорів.

Договір між сторонами був укладений відповідно до чинного на той час законодавства України. На момент укладання Договору сторони узгодили його істотні умови, в тому числі й ціну. Всі зміни до договору також вносились виключно в двосторонньому порядку за наявності згоди Позивача. На цей час договір виконаний та припинив свою дію в частині поставки газу. Відповідно до ч. З ст. 632 Цивільного кодексу У країни, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Окремо булоо зазначено, що постановою КМУ від 01.10.15 №758 в редакції станом на 30.03.2016 чітко визначено, що ціни на природний газ для побутових споживачі та виробників теплової енергії в період з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року мають встановлюватись окремим рішенням КМУ. На даний час таке рішення відсутнє, що не дає підстав для застосування цін на природний газ, які діяли до 1 травня 2016 року.

Враховуючи наведене, зустрічний відповідач вважа, що відсутні як підстави для здійснення перерахунку ціни у Договорі, так й механізм проведення такого перерахунку, зокрема й в частині вартості природного газу, яка була сплачена за рахунок державного бюджету України. Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту, як зобов`язання здійснити перерахунок вартості поставленого природного газу. Такий спосіб захисту права не передбачений ані законом, ані договором. В силу ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України він може застосовуватись, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи. Проте такі способи захисту передбачені законом. Зокрема, в ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено присудження до виконання обов`язку в натурі або відшкодування збитків. З огляду на викладене, така вимога, як зобов`язання здійснити перерахунок вартості поставленого природного газу фактично спрямована на визнання юридичного факту (встановлення нової ціни на природний газ) та внесення змін до Договору у спосіб, не передбачений Цивільним та Господарським кодексами України. Такий спосіб захисту не призводять до поновлення права Позивача та, у разі його задоволення, не може бути виконаний у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

З огляду на вищевикладене в сукупності, обставини, на які посилається зустрічний позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб`єктивного права з боку Відповідача. Таким чином обраний Позивачем спосіб захисту суперечить встановленим положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Як вказує зустрічний відповідач, викладені зустрічним позивачем позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами, а відтак такими, що не підлягають задоволенню. Акціонерне ювариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України не погоджується з обставинами, на яких грунтуються позовні вимоги зустрічного позивача.

Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України заперечує проти задоволення заявлених зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представників Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України та Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, правовідносини між Акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, як Постачальником та Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго, як Споживачем виникли на підставі укладеного між ними 11 листопада 2016 року Договору №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Умовами п. 6.1. Договору сторонами було визначено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом за час розгляду справи встановлено, що на виконання умов укладеного Договору №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу від 11.10.2016р. первісним позивачем на користь Споживача було поставлено, а останнім, в свою чергу прийнято, природний газ на загальну суму 36364293,58 грн., що підтверджується атами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016р., 30.11.2016р., 31.12.2016р., 31.01.2017р., 28.02.2017р., 31.03.2017р., копії яких містяться в матеріалах справи та які, в свою чергу підписані та скріплені печаткою первісного відповідача. Однак, в порушення договірних зобов`язань за умовами укладеного Договору №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу від 11.10.2016р., первісний відповідач здійснював сплату вартості отриманого природного газу несвоєчасно та в порушення умов, що викладені у п. 6.1. укладеного між сторонами Договору, що підтверджується відповідними виписками по сплаті боргу, наявними в матеріалах справи.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору №3748/1617-ТЕ-23 постачання природного газу від 11.10.2016р. щодо своєчасної сплати вартості отриманого газу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Позивачем було здійснено нарахування пені, за порушення строків здійснення оплати, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення по день фактичної оплати боргу та 3% річних, інфляційних втрат.

Так, відповідно до такого розрахунку позивача, борг зі сплати пені становить грошову суму у розмірі 196424,33 грн., 3% річних у розмірі 42964,58 грн. та інфляційні втрати у розмірі 116250,20 грн.

Суд, переривши розрахунки позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі 196424,33 грн., 3% річних у розмірі 42964,58 грн. та інфляційні втрати у розмірі 116250,20грн., вважає такі розрахунки вірним, а вимогу про їх стягнення правомірною.

Щодо заявленого клопотання первісного відповідача про зменшення пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Первісний відповідач у своєму відзиві на позов просив суд зменшити розмір пені до 1 грн., посилаючись на те, що невиконання відповідачем договірних зобов`язань виникло з об`єктивних і незалежних від боржника причин та обставин, зокрема, значну заборгованість бюджету за субсидії і пільги споживачів і їх неплатоспроможність, а також врахувати специфіку діяльності підприємства відповідача, ступінь виконання боржником зобов`язань за договором, співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення та врахувати майнові інтереси обох сторін.

Разом з тим, з урахуванням наведених відповідачем обставин, суд вважає за можливе зменшити лише нараховану суму пені до 50% від розрахованої позивачем.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під „іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання первісним відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, а також приймаючи до уваги неподання первісним позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного первісним відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, та зважаючи на правовий статус первісного відповідача, основним різновидом господарської діяльності якого є забезпечення надання послуг з централізованого опалення (виробництво та розподілення тепла) та гарячого водопостачання у місті Южне, і те, що основним споживачем послуг первісного відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, враховуючи також суспільну необхідність господарської діяльності первісного відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з первісного відповідача, до 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення. Отже, з первісного відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 98212,17 грн.

Судом не приймаються заперечення первісного відповідача щодо Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, оскільки пунктом11.3 Договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього Договору, зокрема, а саме: „будь які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взасморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписанні сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11,01.2005 №20 можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.. Таким чином, укладення спільних протокольних рішень не змінюють умов Договору №3748/1617-ТЕ-23 щодо строків розрахунків та відповідальності за невиконання умов Договору, оскільки сторони узгодили нерозповсюдження умов таких правочинів на умови Договору без внесення змін до Договору в певній формі, а саме шляхом укладення додаткових угод, які в даному випадку відсутні.

Суд зазначає, що договір укладений між сторонами не був змінений в частині порядку здійснення розрахунків та в частині відповідальності за не виконання умов договору.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України зі стягненням з Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго пені у розмірі 98212,17 грн., 3% річних у розмірі 42964,58 грн., інфляційних втрат у розмірі 116250,20 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 5334,59 грн. покладаються на первісного відповідача.

Щодо зустрічних позовних Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго до Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, суд дійшов наступних висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтю 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тотожні положення містить й Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного між позивачем та відповідачем оскаржуваного договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частинами другою та третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами статті 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З огляду на наведене, господарський суд має право визнати недійсною лише частину договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини. Умови договору, що встановлюють ціну товару (природного газу) є однією з істотних умов, що унеможливлює укладання Договору без даної частини. Судом встановлено, що за спірним договором сторони виконали взяті на себе зобов`язання, а саме зустрічний відповідач поставив зустрічному позивачу газ, який оплачений та прийнятий останнім. Отже, що на момент розгляду справи спірні договори виконані та припинили свою дію в частині поставки газу та розрахунків за використаний газ.

А відтак, у відповідності до ст. 180 ГК України, ст. 217 ЦК України відсутні законні підстави для задоволення вимог щодо визнання недійсним п. 5.2. Договору постачання природного газу від 11.06.2016р. №3748/1617-ТЕ-23, укладеного між Акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України та Комунальним підприємством теплових мереж „Южтеплокомуненерго, яким визначено ціну природного газу 4942,00 грн. за 1000 куб.м. на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року „Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758, недійсним з моменту укладання вказаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно із частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Враховуючи вищевикладене, положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що правочин (договір) (який вчиняється у письмовій формі) повинен бути підписаний сторонами, при цьому у разі вчинення правочину юридичною особою, крім підпису уповноваженої на це особи, - також скріплений печаткою юридичної особи.

Господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених ст. 179 ГК, шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 ГК, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів. Примірний договір рекомендується органом управління суб`єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право по взаємній згоді змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. При укладанні договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, однак мають право конкретизувати його умови.

Судом встановлено, що зустрічний позивач схвалив та прийняв умови оскаржуваного договору до виконання, а саме прийнято поставлений зічтріним відповідачем природний газ; підписано акти приймання-передачі природного газу; проведено оплату прийнятого від зустрічного відповідача природного газу.

Також, відповідно до пункту 2.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов`язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов`язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

При цьому, з системного аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обставина, на яку посилається зустриіний позивач як на підставу для визнання недійсним пунктів договорів, а саме набуття чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 у справ № 826/9665/16, не є тією обставиною, в розумінні статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, з якою законодавець пов`язує можливість визнання правочину недійсним.

Крім того, рішення у справі №826/9665/16 не вимагає перерахунку розрахунків за переданий природний газ. Окружний адміністративний суд міста Києва вказаним рішенням не зобов`язав учасників ринку природного газу здійснювати будь-які перерахунки чи вносити зміни до договорів. При цьому, судом також враховано, що оскаржувані положення договору на момент їх укладення сторонами відповідали чинному законодавству.

Таким чином, при укладанні сторонами договорів не було порушено приписів статей 203, 215 ЦК України, договори відповідали вимогам чинного на той момент законодавства, у подальшому були схвалені позивачем, сторонами умови договорів в частині поставки природного газу та оплати його вартості виконані, а тому відсутні правові підстави для визнання пункту 2 Додаткової угоди № 4 від 30.04.2016 року та пункт 5.2. Договору постачання природного газу від 30.08.2016 року № 5008/1617-ТЕ-22 недійсними.

Договір між сторонами був укладений відповідно до чинного на той час законодавства України. На момент укладання договору сторони узгодили їх істотні умови, в тому числі й ціну.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов`язання; безпідставній односторонній відмові від договору.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Також, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що із змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, викладеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Суд зазначає, що вимога зустрічного позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості поставленого природного газу фактично спрямована на визнання юридичного факту (встановлення нової ціни на природний газ) та внесення змін до Договору у спосіб, не передбачений Цивільним та Господарським кодексами України. Такий спосіб захисту не призведе до поновлення права позивача та, у разі його задоволення, не може бути виконаний у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року №005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В статтях 6, 13 цієї Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі „Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи „Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту його прав не буде „ефективним у контексті ст. 13 Конвенції через відсутність механізму відновлення, поновлення порушеного, на думку позивача, права.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд, дійшовши до висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення й у постанові Верховного Суду з аналогічних правовідносин від 30.01.2018 у справі № 910/4278/17.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги зустрічного позивача не підлягають задоволенню судом у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв`язку з чим, в задоволенні позову судом відмовляється.

На підставі ст. 129 ГПК України, судові витрати, понесені зустрічним позивачем, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог покладаються на зустрічного позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1.Первісний позов Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Старомиколаївське шосе, 8; код ЄДРПОУ 26134519) на користь Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 98212 (дев`яносто вісім тисяч двісті дванадцять) грн. 17 коп., 3% річних у розмірі 42964 (сорок дві тисячі дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 58 коп., інфляційні втрати у розмірі 116250 (сто шістнадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн. 20 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5334 (п`ять тисяч триста тридцять чотири) грн. 59 коп.

3.У задоволенні зустрічного позову Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго відмовити повністю.

4.Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову у розмірі 3842,00 грн. покласти на Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго.

Повний текст рішення складено 20 грудня 2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Суддя Т.Г. Д`яченко