ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Справа № 915/140/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Степанової І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» (54034, м. Миколаїв, вул. Перша Інгульська, 1, корпус 3)

про: визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів учасників товариства, викладеного в протоколі від 31.07.2018 №9,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Кірюхін О.М. - адвокат за ордером;

від відповідача: Хоменко О.А. - адвокат за довіреністю,

Суть спору:

18.01.2019р. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» викладеного в протоколі №9 від 31.07.2018р.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис», оформлених протоколами від 29.08.2017р. та від 22.02.2018р.; заяви позивача про вихід з товариства від 18.12.2017р.; застосування норм статей 10, 59 Закону України «Про господарські товариства», статей 88,145,167 Господарського кодексу України, статті 116 Цивільного кодексу України, положень пунктів 4.13, 9.3, 10.5 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» в редакції від 29.08.2017р. та мотивовані таким:

22.02.2018 в присутності представника позивача відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальності «Станкосервис» та прийнято рішення «Виплатити Зубріцькій Надії Іванівні дивіденди за період з 1 січня 2017 по 18 грудня 2017 року у сумі 563373,72 грн., щомісячно рівними частками, починаючи з 01 березня 2018 року. Останню виплату здійснити не пізніш 17 грудня 2018 року у порядку, встановленому законодавством України». На виконання власного рішення, викладеного у протоколі загальних зборів його учасників віл 22.02.2018р. №7, відповідач виплатив позивачу частково рівними частками дивіденди у березні-червні 2018 року на загальну суму 225349,49 грн. Втім, з липня 2018 року відповідач припинив виконання цього рішення. Згодом позивачу стало відомо, що протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» від 31.07.2018р. №9 були встановлені нові строки для виплати решти дивідендів колишньому учаснику ОСОБА_1 .

За твердженням позивача зазначені у рішенні загальних зборів учасників відповідача, викладеному у його протоколі від 31.07.2018р. № 9 доводи протирічать вимогам законодавства та статуту відповідача, оскільки:

- факт наявності у відповідача чистого прибутку за 2017 рік підтверджується як пунктом 2 рішення його учасників, викладеного у його протоколі від 22.02.2018 № 7, так і вказівкою про це у рядку 2350 його фінансового звіту за 2017 рік;

- розмір цього чистого прибутку достатній для того, щоб одним платежем відразу виплатити позивачу визначену відповідачем суму дивідендів, втім він вирішив розстрочити її на 10 платежів з березня по грудень 2018 року, і це дійсно його право визначати строки та порядок виплати дивідендів, після чого він повинен виконувати це своє рішення;

- посилання відповідача на необхідність вирахування з суми визначених дивідендів 5 % до резервного фонду товариства, як на підставу перенесення решти шести виплат ще на 13 місяців, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки за рахунок цього можна тільки зменшити на ці відсотки суми дивідендів, не змінюючи по суті своє рішення щодо строків їх виплати;

- посилання відповідача на збільшення строків розрахунку замовників за виготовлену ним продукцію та, як наслідок, необхідність збільшення його обігових коштів, по-перше, нічим об`єктивно не підтверджується, по-друге, є несправедливим по відношенню до позивача, оскільки відповідач перекладає на позивача тягар власної господарської діяльності та відповідальності за неї, по-третє, є способом зловживання ним своїми правами.

У відзиві, який надано до суду 07.05.2019р., відповідач заперечує на позов, просить суд відмовити у його задоволенні, з наступних підстав:

- починаючи з 22.01.2018р. позивач не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервіс» і не має права оскаржувати рішення загальних зборів учасників товариства;

- оскаржуване рішення не порушує прав та інтересів позивача, оскільки права на отримання дивідендів відсутні в силу норм ст. 27 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;

- позовна заява не містить належного нормативно-правового обґрунтування позовних вимог;

- оскаржуване рішення не суперечить тим нормам права та положенням Статуту, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог;

- оскаржуване рішення є правомірним, відповідає ч. 4 ст. 26 та ст. 27 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;

- оскаржуване рішення ґрунтується на чинному внутрішньому Положенні про порядок нарахування та виплати дивідендів у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Станкосервис»;

- рішення про відстрочення виплати дивідендів є одностороннім, який прямо не передбачений законодавством, але і не заборонений. Правомірність рішення про відстрочення виплати дивідендів ґрунтується на принципі свободи та ст. 6 Цивільного кодексу України, згідно якої можу бути вчинений односторонній правочин, який хоча прямо і не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам законодавства, регулює відносини, які не врегульовані законом;

- відстрочення виплати дивідендів відповідає діловим звичаям, це звичайна практика господарських товариств та підприємств в Україні. Такі рішення приймаються, якщо це необхідно для уникнення неплатоспроможності підприємства та збереження нормального функціонування виробництва.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2019р. (суддя Ржепецький В.О.) було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 15.07.2019р. розпочато процедуру врегулювання спору за участю судді, провадження у справі зупинено. Ухвалою від 19.07.2019р. припинено врегулювання спору за участю судді та поновлено провадження у даній справі; передано господарську справу №915/140/19 для визначення іншого судді в порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2019р. № 181 здійснено повторний автоматизований розподіл справи №915/140/19. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2019р. автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю у справі № 915/140/19 - Смородінову О.Г.

Ухвалою суду від 24.07.2019 було прийнято господарську справу № 915/140/19 до провадження судді Смородінової О.Г.; розгляд справи почато спочатку зі стадії підготовчого провадження; призначено підготовче засідання у справі на 03 вересня 2019 року о 14:00. Ухвалою суду від 03.09.2019р. підготовче засідання було відкладено на 17.09.2019р. о 10:15.

11.05.2019р. від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти відзиву заперечує, з огляду на те, що: 1) на рішення загальних зборів учасників ТОВ «Станкосервіс» від 22.02.2018р. розповсюджується дія Закону України «Про господарські товариства», а положення ст.ст. 26,27 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» на нього не розповсюджуються; 2) на думку позивача заборона виплачувати дивіденди, передбачена ст. 27 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» може стосуватись тільки щодо виконання рішень, прийнятих після набрання ним чинності; 3) твердження відповідача про те, що суб`єктом оскарження рішень загальних зборів товариства може бути тільки його учасник є перекручуванням наведених ним же вимог законодавства та судової практики; 4) посилання відповідача на Положення про порядок нарахування та виплати дивідендів у товаристві з обмеженою відповідальністю «Станкосервіс» позивач вважає неправомірними, зазначаючи про те, що це положення містить у собі норми, яких не було у діючому на той час Законі України «Про господарські товариства» тоді як Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» на дату прийняття такого положення чинності ще не набрав, отже, позивач вважає, що це положення не могло бути прийнятим 09.02.2018р. та є сфальсифікованим.

23.05.2019р. від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому не погоджується з твердженнями позивача, зазначаючи, що,

по-перше, кожен факт подальших виплат позивачу дивідендів (липень-грудень 2018 року) настає вже після набрання чинності вказаного Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», тому відповідач не мав права виплачувати дивіденди позивачу за 2017 рік в силу прямого законодавчого обмеження, встановленого ст. 27 вказаного Закону;

по-друге, позивачем не наведено жодної конкретної норми права або положення Статуту товариства, якому б суперечило спірне рішення, прийняте на загальних зборах учасників товариства;

по-третє, оскільки станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, він не був учасником ТОВ «Станкосервіс», позивач не має права оскаржувати рішення загальних зборів учасників товариства, учасником якого вже не являється, отже, обраний позивачем спосіб захисту не направлений на реальне відновлення порушеного корпоративного права, адже корпоративних прав станом на дату прийняття оспорюваного рішення у позивача не було;

по-четверте, рішення про виплату дивідендів є одностороннім правочином та норми цивільного і корпоративного законодавства не містять заборони приймати рішення про відстрочення виплати дивідендів, якщо це необхідно для запобігання неплатоспроможності та підтримання нормального функціонування виробництва;

по-п'яте, положення про порядок нарахування та виплати дивідендів у товаристві з обмеженою відповідальністю «Станкосервіс» було прийнято загальними зборами учасників саме 09.02.2018р. та на дату розгляду спору є чинним, не суперечить жодному з чинних нормативно-правових актів та не порушує прав та інтересів учасників;

по-шосте, підприємство вільне у виборі законних способів мінімізації ризиків своєї діяльності, адже значна втрата обігових коштів може призвести до втрати платоспроможності підприємства, тому відстрочення виплати дивідендів є звичайною діловою практикою як в Україні, так і за її межами, та такі рішення є законними та необхідними у разі, коли на підприємстві загострюється економічна ситуація або виникають фінансові складнощі; по-сьоме, ТОВ «Станкосервіс» проходить внутрішній аудит, за результатами якого буде прийнято рішення щодо затвердження балансу та фінансових результатів товариства за 2018 рік. Скликання загальних зборів учасників ТОВ «Станкосервіс» з питання затвердження балансу та фінансових результатів за 2018 рік заплановано на липень-серпень 2019 року, тому твердження позивача стосовно наявності взаємовиключних тверджень щодо затвердження балансу товариства є припущеннями.

16.09.2019р. до суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 12.09.2019 (вх. №14565/19) про продовження підготовчого провадження на тридцять днів, оскільки між позивачем та відповідачем вживаються заходи, спрямованні на врегулювання спірної ситуації мирним шляхом.

17.09.2019р. ухвалою суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 17 жовтня 2019 року о 09:30.

15.10.2019р. до суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 15.10.2019 (вх. № 15996/19) про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю представника відповідача бути присутнім у судовому засіданні.

17.10.2019р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 22 жовтня 2019 року об 11:00

Ухвалою суду від 22.10.2019 було закрито провадження у справі № 915/140/19, з призначенням її до судового розгляду по суті на 21 листопада 2019 року о 09:30.

Ухвалою суду від 15.11.2019, у зв`язку з тим, що головуючий у даній справі суддя - Смородінова О.Г. з 18.11.2019 по 22.11.2019 перебуватиме у відрядженні, було призначено розгляд справи № 915/140/19 по суті на 26 листопада 2019 року о 10:00.

В судове засідання 26.11.2019 з`явився лише представник позивача

Станом на момент проведення судового засідання будь-яких інших заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

26.11.2019р. судом було розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 05.12.2019р.

В судовому засіданні 05.12.2019р., за участю обох сторін, судом оголошувалась перерва до 10.12.2019р.

10.12.2019р. за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, суд -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» було створено відповідно до вимог чинного законодавства України, в тому числі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про господарські товариства», зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.06.2009, код ЄДРПОУ: 36536643.

Відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» (в редакції станом на 29.08.2017) засновниками товариства виступили:

- громадянка України - ОСОБА_1 , частка статутного капіталу: 33,334%;

- громадянин України - ОСОБА_2 , частка статутного капіталу: 33,333 %;

- громадянка Російської Федерації - ОСОБА_3 , частка статутного капіталу: 33,333 %.

Згідно положень розділу 4 цього Статуту («Права та обов`язки учасників товариства») учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають право особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів (п.4.1.3);

Пунктом 9.3 Статуту товариства визначено, що в разі, якщо прибуток (його частина) розподіляється серед учасників як дивіденди, такий розподіл здійснюється пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі.

Відповідно до пункту 10.5 Статуту товариства визначено виключну компетенцію зборів учасників, зокрема, що до виключної компетенції зборів учасників належить затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

Матеріали справи свідчать, що 18.12.2017р. в державному реєстрі за №1103 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Марченко О.М. було зареєстровано заяву ОСОБА_1 про добровільний вихід останньої зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» з проханням виплати вартості частки майна товариства, пропорційної її частці у статутному капіталі цього Товариства з дотриманням вимог чинного законодавства.

22.02.2018р. на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» товариством за участю представника ОСОБА_1 по другому питанню порядку денного вирішено виплатити ОСОБА_1 дивіденди за період з 1 січня 2017 по 18 грудня 2017 року у сумі 563373,72, помісячно рівними частками, починаючи з 01 березня 2018 року. Останню виплату здійснити не пізніше 17 грудня 2018 року у порядку, встановленому законодавством України; по третьому питанню порядку денного вирішено виключити ОСОБА_1 , частка якої у статутному капіталі Товариства складає 33,34 %, або 166670,00 грн, зі складу учасників товариства згідно її поданої заяви.

Як стверджують обидві сторони, протягом 2018 року позивачу Товариством було виплачено дивідендів за 2017 рік в загальній сумі 225349,48 грн (останній платіж відбувся 27 червня 2018 року).

До матеріалів справи надано копію Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервіс» (нову редакцію), затверджену загальними зборами учасників товариства (протокол №8 від 26.02.2018р.) (а.с.180-193) згідно з пунктом 1.2 якого засновниками товариства, що далі іменуються як учасники, є: громадянин України ОСОБА_2 та громадянка Російської Федерації ОСОБА_3 .

31 липня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» проведено загальні збори учасників з порядком денним: «Зміна строку виплати дивідендів за 2017 рік», на яких одноголосно прийнято рішення, оформлене протоколом № 9, встановити наступні строки та розміри виплати решти дивідендів за 2017 рік колишньому учаснику Товариства ОСОБА_1 :

- 31.01.2020 - 56337,37 грн;

- 29.02.2020 - 56337,37 грн;

- 31.03.2020 - 56337,37 грн;

- 30.04.2020 - 56337,37 грн;

- 31.05.2020 - 56337,37 грн;

- 30.06.2020 - 56337,37 грн;

- Всього/разом - 338024,24 грн.

На цих зборах були присутні учасники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які володіють 66,66 % статутного капіталу товариства.

Підстави прийняття такого рішення наступні:

Відповідно до п. 3.7 Статуту ТОВ «Станкосервис» (у редакції станом на 22.02.2018р.), у Товариства створюється резервний (страховий) фонд у розмірі 25 % Статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду становить 5% суми чистого прибутку.

Приймаючи рішення про виплату ОСОБА_1 дивідендів за 2017 рік, учасниками Товариства не було враховано необхідність внесення 5 % суми чистого прибутку для формування резервного (страхового) фонду Товариства, оскільки всі кошти було направлено на розрахунок по зобов`язанню щодо виплати дивідендів.

Також на підприємстві суттєво змінилась фінансово-економічна ситуація, суттєво знизився рівень продажів та прибутків, збільшилась кредиторська заборгованість за товари та роботи. Особливо важливим фактором є збільшення строків розрахунку замовників за виготовлену на підприємстві продукцію. З цим пов`язана об`єктивна необхідність збільшення обігових коштів на закупівлю сировини.

Предметом даного позову виступає немайнова вимога позивача щодо визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис», викладене у його протоколі № 9 від 31.07.2018р., як такого, що суперечить приписам законодавства, якими регламентоване право учасників господарського товариства на прийняття участі в розподілі прибутку товариства та одержання його частини (дивідендів), зокрема: п. 2 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 88 Господарського кодексу України, п. б ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», а також пунктів 4.1.3, 9.3 та 10.5 Статуту товариства в редакції, яка діяла станом на 22.02.2018р.

Як вже було наведено вище, позивач з 22.01.2018р. не є учасником товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервіс».

Водночас, ОСОБА_1 вважає, що зазначені в оспорюваному рішенні загальних зборів доводи протирічать вимогам законодавства та Статуту товариства.

Зокрема, на думку ОСОБА_1 відповідач переклав тягар власної господарської діяльності та відповідальності за неї на позивача, що є способом зловживання товариством своїми правами.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Спір у даній господарській справі стосується визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкосервис», оформленого протоколом № 9 від 31.07.2018р.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями як Цивільного кодексу України, так і Закону України «Про господарські товариства» та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Відповідно до положень статті 113 Цивільного кодексу України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Відповідно до ч.1 ст. 114 Цивільного кодексу України, учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.

Статтею 116 Цивільного кодексу України визначені права учасників господарського товариства, зокрема, передбачено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства.

Відповідно до приписів ст. 140 Цивільного кодексу України в редакції, , чинній на час прийняття первісного рішення про виплату позивачу дивідендів, товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов`язаннями і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Статтею 145 Цивільного кодексу України, в редакції, чинній на час прийняття первісного рішення про виплату позивачу дивідендів, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Частиною 4 вказаної статті визначено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються статутом товариства і законом.

17.06.2018р. набрав чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Статтею 26 вказаного Закону визначений порядок виплати дивідендів, згідно якого, виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток. Товариство виплачує дивіденди грошовими коштами, якщо інше не встановлено одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Дивіденди можуть виплачуватися за будь-який період, що є кратним кварталу, якщо інше не передбачено статутом. Виплата дивідендів здійснюється у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття рішення про їх виплату, якщо інший строк не встановлений статутом товариства або рішенням загальних зборів учасників. Посадові особи товариства, винні у введенні в оману учасників товариства щодо його фінансового стану, зокрема шляхом подання (включення) недостовірної інформації до документів товариства, що призвело до здійснення неправомірних виплат, несуть разом з учасниками солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо повернення виплат товариству.

Статтею 27 цього Закону визначені випадки обмеження виплати дивідендів, а саме: товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів або виплачувати дивіденди, якщо: 1) товариство не здійснило розрахунків з учасниками товариства у зв`язку із припиненням їх участі у товаристві або з правонаступниками учасників товариства відповідно до цього Закону; 2) майна товариства недостатньо для задоволення вимог кредиторів за зобов`язаннями, строк виконання яких настав, або буде недостатньо внаслідок прийняття рішення про виплату дивідендів чи здійснення виплати. Статутом товариства можуть додатково передбачатися інші умови, за яких загальні збори учасників не можуть приймати рішення про виплату дивідендів чи за яких дивіденди не можуть виплачуватися. Товариство не має права виплачувати дивіденди учаснику, який повністю або частково не вніс свій вклад.

Згідно з приписами ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів.

Пунктом 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону передбачено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Статтею 14 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, чинній на час прийняття первісного рішення про виплату позивачу дивідендів, встановлено, що у товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Відповідно до статті 15 вказаного Закону прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Відповідно до норм п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. №4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин», встановлено, що господарським судам слід виходити з того, що у разі коли законом передбачено прийняття рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці повноваження не можуть відповідно до статуту юридичної особи бути надані або делеговані іншим органам цієї особи. Господарські суди також не можуть приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, у тому числі про внесення змін до установчих документів юридичної особи, включення особи до складу наглядової ради юридичної особи тощо.

Господарські суди мають враховувати, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше. Вимоги про визнання рішень загальних зборів або інших органів дійсними задоволенню не підлягають (п. 2.11 вказаної постанови Пленуму).

Пунктом 2.12 цієї ж постанови Пленуму визначено, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Згідно з пунктом 2.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. №4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин», безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України «Про господарські товариства», статті 41 та 42 Закону України «Про акціонерні товариства», стаття 15 Закону України «Про кооперацію»);

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина шоста статті 42 Закону України «Про акціонерні товариства»);

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (частина п`ята статті 61 Закону України «Про господарські товариства»);

- відсутність протоколу загальних зборів ТОВ (частина шоста статті 60 Закону України «Про господарські товариства»);

- відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (стаття 46 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. №4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» передбачено, що під час розгляду справ у спорах про стягнення сум дивідендів господарські суди повинні виходити з того, що відповідно до пункту «д» частини п`ятої та частини шостої статті 41, статті 59 Закону України «Про господарські товариства», пунктів 11, 12 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства», статті 15 Закону України «Про кооперацію» затвердження річних результатів діяльності юридичної особи, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів. Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) юридичної особи на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду.

З огляду на вищенаведені норми законодавства України та обставини справи в сукупності:

1) Господарський суд не приймає твердження відповідача про те, що позивач не може оскаржувати рішення загальних зборів учасників від 31.07.2018р., оформленого протоколом №9, оскільки на час прийняття цього рішення він вже не був учасником товариства з огляду на те, що оспорюване рішення безпосередньо стосується права позивача на отримання дивідендів на підставі рішення загальних зборів учасників, прийнятого 22.01.2018р., коли позивач був у складі учасників ТОВ «Станкосервіс».

Так, особа, яка очікує від реалізації корпоративних прав, зокрема, матеріальне благо, не може бути обмежена у судовому захисті своїх прав.

2) Суд вважає хибним твердження відповідача про те, що оспорюване рішення є правочином у розумінні Цивільного кодексу України та до нього застосовуються положення ст. 202 Цивільного кодексу України.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів) і інших органів господарських товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

3) Суд зазначає, що як норми законодавства України, чинного на час прийняття товариством рішення 22.01.2018р., яким було вирішено сплатити дивіденди та визначено їх розмір та порядок виплати, так і норми законодавства України, чинного на дату прийняття учасниками товариства рішення від 31.07.2018р., яким були змінені строки виплати дивідендів позивачу, не містять жодних заборон загальним зборам учасників товариств з обмеженою відповідальністю приймати рішення про виплату дивідендів своїм учасникам та змінювати строки виплати цих дивідендів.

4) Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, при прийнятті учасниками оспорюваного рішення, оформленого протоколом № 9 від 31.07.2018р. не було допущено порушень, які є безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону (п.2.13 постанови Пленуму ВГСУ від 25.02.2016р. №4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин»).

5) Фактично, позивач оспорив вказане рішення загальних зборів учасників тому, що учасниками товариства були змінені строки для сплати позивачу дивідендів, які підлягали сплаті згідно з рішенням загальних зборів учасників від 22.01.2018р.

Однак, судом враховано те, що відповідач впродовж березня-червня 2018 року виплатив позивачу частину дивідендів в сумі 225349,49 грн., що не свідчить про ігнорування відповідачем інтересів позивача. У своєму відзиві відповідач також визнає право позивача на отримання решти дивідендів.

Також позивачем не наведено правового обґрунтування чим прийняте рішення порушує його право на отримання дивідендів, оскільки по-перше, частину суми дивідендів позивачу вже виплачено, по-друге, оспорюваним рішенням не було скасовано раніше прийняте рішення про сплату позивачу дивідендів, а лише змінено строки такої виплати з огляду на зміну фінансового становища відповідача, по-третє, строки виплати дивідендів, прийняті рішенням учасників товариства 31.07.2018р. станом на дату розгляду справи ще не закінчились, тобто фактичного прострочення сплати позивачу залишку сум дивідендів станом на дату розгляду справи не відбулось.

Сама ж по собі незгода позивача з прийнятим рішенням загальних зборів учасників юридичної особи не може бути підставою для визнання такого рішення загальних зборів недійсним.

6) Посилання позивача на те, що у відповідача був чистий прибуток в сумі, яка дозволяла здійснити виплату дивідендів одним платежем, а також на те, що необхідність формування резервного фонду могла б вплинути лише на зміну розміру дивідендів а не на строки їх виплати також не можуть бути підставою для скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Станкосервіс» від 31.07.2018р., оскільки в силу приписів як Закону України «Про господарські товариства», так і Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» саме до виключної компетенції зборів засновників (учасників) належить прийняття рішення щодо порядку, сум та строків виплати дивідендів.

7) Твердження позивача стосовно того, що до спірних правовідносин не застосовуються норми нового Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» судом не можуть бути прийняті в силу норм п.3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, та з огляду на те, що рішення учасників про виплату дивідендів частинами, як акт, який створює певні права та обов`язки, має триваючу дію в часі, а отже підлягає виконанню за правилами законодавства, що діє в період реалізації такого рішення.

Товариство продовжуючи свою діяльність має керуватись нормами чинного законодавства, зокрема, при виникненні ситуацій, передбачених статтями 26 та 27 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у сукупності, згідно яких учасники товариства мають право змінювати строки виплати дивідендів учасникам майна товариства у випадку недостатності/можливої недостатності майна для задоволення вимог кредиторів за зобов`язаннями, строк виконання яких настав (загроза неплатоспроможності).

При цьому суд звертає увагу, що дослідження обставин можливої загрози неплатоспроможності ТОВ «Станкосервіс» не входять до обставин, які підлягають встановленню в межах розгляду предмету та підстав даної справи.

8) Також суд вважає за доцільне зауважити на тому, що рішення зборів засновників ТОВ «Станкосервіс» від 09.02.2018р. про затвердження Положення про порядок нарахування та виплати дивідендів у товаристві з обмеженою відповідальністю «Станкосервіс» станом на дату розгляду справи не скасовано, в судовому порядку не оскаржувалось та не визнавалось недійсним.

За таких обставин твердження позивача про фальсифікацію цього Положення судом не приймаються.

Відповідно ж до п.4.4 цього Положення, дивіденди не можуть виплачуватися у випадку загрози неплатоспроможності Товариства у зв`язку з суттєвим погіршенням фінансово-економічної ситуації, зниженням рівня продажів та прибутку, збільшення кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги, об`єктивною необхідністю збільшення обігових коштів для підтримання виробництва. В цьому випадку загальними зборами учасників Товариства може бути прийнято рішення про встановлення нових строків виплати дивідендів (відстрочення виплати дивідендів).

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно з положеннями ч.ч.1,2 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положення ст. ст. 55, 124 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, останній встановлює наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надавши об`єктивну оцінку обставинам справи, суд встановив, що позивачем не доведено, що оспорюване ним рішення загальних зборів оформлене протоколом № 9 від 31.07.2018р. прийняте загальними зборами з порушеннями своєї компетенції, або з порушенням норм чинного законодавства України. Судом з`ясовано відсутність факту порушення прав та законних інтересів позивача відповідачем у спірних правовідносинах.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, оцінивши відповідно до ст. 86 ГПК України надані докази, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Станкосервис» (54034, м. Миколаїв, вул. Перша Інгульська, 1, корпус 3; ідентифікаційний код 36536643).

Повне рішення складено та підписано судом 20.12.2019.

Суддя О.Г. Смородінова