ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2019 р. Справа№ 911/3749/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Горді В.В.

За участі представників: згідно з протоколом судового засідання від 09.12.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області

від 12.04.2018 (повне рішення складено 27.04.2018)

у справі №911/3749/17 (суддя Янюк О.С.)

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство»,

до 1) Вишгородської районної державної адміністрації Київської області

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарнерія Київ»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

3) ОСОБА_3

4) ОСОБА_4

5) ОСОБА_5

6) ОСОБА_6

7) ОСОБА_7

8) ОСОБА_8

9) ОСОБА_9

10) ОСОБА_10

11) ОСОБА_11

12) ОСОБА_12

13) ОСОБА_13

14) ОСОБА_14

15) ОСОБА_15

16) ОСОБА_16

17) ОСОБА_17

про скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

І . ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. короткий зміст позовних вимог

13.12.2017 Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» з позовними вимогами до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарнерія Київ» про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА від 28.01.2010 №358 «Про передачу земельних ділянок у власність 14 громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області»;

- витребування у постійне користування ДП «Димерське ЛГ» з незаконного володіння ТОВ «Гарнерія Київ» земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення Вишгородської РДА останньою було прийнято без наявності відповідних повноважень та із порушенням процедури надання фізичним особам спірних земельних ділянок. На підставі зазначених рішень, громадяни незаконно отримали державні акти на право власності та здійснили державну реєстрацію. Вважаючи, що спірні земельні ділянки вибули із постійного користування позивача-2, просить на підставі ст.388 Цивільного кодексу України, витребувати їх від відповідача-2.

1.2. короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі №911/3749/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що на момент прийняття Вишгородською РДА спірного рішення відповідні земельні ділянки належали до земель лісового фонду та перебували у постійному користуванні ДП «Димерське ЛГ», а тому приймаючи розпорядження 28.01.2010 відповідач-1 перевищив свої повноваження в частині передачі спірних ділянок у приватну власність фізичним особам, оскільки повноваження державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено у ст. 17 Земельного кодексу України, а у сфері лісових відносин у ст. 32 Лісового кодексу України, натомість у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про що було заявлено відповідачами у справі.

Щодо витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння у порядку ст. 388 ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ні прокурором, ні позивачами не наведеної жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказував на наявність «суспільного», «публічного інтересу» та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та враховувати при вирішенні питання правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 скасовано, закрито провадження у справі № 911/3749/17 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

У березні 2019 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі №911/3749/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 19.06.2019 справу №911/3749/17 разом із касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 і доданими до касаційної скарги матеріалами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.10.19 касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року у справі №911/3749/17 скасовано в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок. Справу в цій частині постановлено передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року у справі №911/3749/17 залишено без змін.

Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що позовні вимоги у цій справі є таким, які належить розглядати в порядку різного судочинства, оскільки вони об`єднані в одне провадження з порушенням положень частини першої статті 173 ГПК України. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння на підставі статті 388 ЦК України вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного розпорядження Райдержадміністрації без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Таким чином, обставини, які входять до предмета доказування у цій справі у спорі про витребування спірних земельних ділянок у постійне користування Підприємства від юридичної особи, можуть бути встановлені господарським судом самостійно.

З огляду на обставини справи та суб`єктний склад учасників спору в частині вимог про витребування земельних ділянок у постійне користування Підприємства від особи (Товариства), яка зазначає, що є добросовісним набувачем спірного майна, користується та володіє ним, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у справі за такими вимогами підпадає під дію статті 4 ГПК України та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 в частині закриття провадження у справі № 911/3749/17 щодо розгляду вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА від 28.01.2010 №358 «Про передачу земельних ділянок у власність 14 громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області», залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду, то предметом розгляду апеляційного господарського суду є перегляд рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі №911/3749/17 в частині відмови у задоволенні вимог про витребування у постійне користування ДП «Димерське ЛГ» з незаконного володіння ТОВ «Гарнерія Київ» земельних ділянок для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.

1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги:

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі №911/3749/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання:

Після надходження матеріалів справи з Верховного Суду, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2019 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Шаптала Є.Ю., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №911/3749/17 за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 в частині позовних вимог про витребування земельних ділянок, розгляд апеляційної скарги призначено на 09.12.2019.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним встановленням фактичних обставин справи, порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, оскільки, на думку апелянта, позивач ДП «Димерське лісове господарство» продовжував користуватись спірною земельною ділянкою та не знав про зміну її власника, а відмова у захисті прав позивача свідчить про безпідставне надання переваги правам відповідача.

2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Після повернення матеріалів справи на новий розгляд в частині позовних вимог про витребування земельних ділянок до суду апеляційної інстанції сторони своїм правом на надання письмових відзивів чи пояснень по справі не скористались.

2.4. інші процесуальні дії у справі:

У судовому засіданні 09.12.2019 представник прокуратури надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 09.12.2019 надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники позивачів, відповідача-1 та третіх осіб не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши думку присутніх учасників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників позивачів, відповідача-1 та третіх осіб.

Мотивувальна частина.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини

З наказів Міністерства лісового господарства Української РСР від 31 жовтня 1991 року № 133 «Про організаційну структуру управління лісовим господарством України», Димерського лісгоспзагу від 20 січня 1992 року № 5 «Про ліквідацію лісгоспзагу і на його базі створеного держлісгоспу», Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» від 20 листопада 1991 року № 163 «Про організаційну структуру управління лісовим господарством області» та Державного комітету лісового господарства України від 7 лютого 2005 року № 111 «Про перенайменування Димерського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту» вбачається, що Підприємство є правонаступником Димерського державного лісогосподарського підприємства та Димерського лісгоспзагу (т. 1, а. с. 162 -181).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 9 липня 1979 року № 328 «Про вилучення земель з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і надання їх підприємствам, установа і організаціям» із земель Димерського лісгоспзагу вилучено 4,8 га лісів для потреб Київ-Петрівського об`єднання залізничного транспорту під розміщення бази відпочинку у довгострокове користування - на 10 років (т. 1, а. с. 84). На підставі зазначеного рішення було видано відповідний акт на право довгострокового тимчасового користування землею від 11 серпня 1980 року (т. 2, а. с. 219 - 220).

28 січня 2010 року Райдержадміністрацією прийнято розпорядження № 358 (т. 1, а. с. 83), відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 14 громадянам України у власність для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області та передано безоплатно у власність 14 громадянам України земельні ділянки загальною площею 1,4000 га (піски (гр. 69) - 1,4000 га) для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту (згідно з додатком).

28 липня 2010 року на підставі розпорядження № 358 зазначеним особам були видані державні акти на право власності на земельну ділянку (т. 1, а. с. 69 -75), а саме:

ОСОБА_1 - державний акт серія ЯЙ№ 007534 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0151;

ОСОБА_2 - державний акт серія ЯЙ№007535 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0152;

ОСОБА_3 - державний акт серія ЯЙ№007536 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0153;

ОСОБА_4 - державний акт серія ЯЙ№007537 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0154;

ОСОБА_5 - державний акт серія ЯЙ№007538 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0155;

ОСОБА_6 - державний акт серія ЯЙ№007539 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0156;

ОСОБА_7 - державний акт серія ЯЙ№007540 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0157;

ОСОБА_8 державний акт серія ЯП№ 075876 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0158;

ОСОБА_9 - державний акт серія ЯЙ№ 007542 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0159;

ОСОБА_10 - державний акт серія ЯЙ№007543 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0160;

ОСОБА_11 - державний акт серія ЯЙ№007544 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0161;

ОСОБА_12 - державний акт серія ЯЙ№ 007545 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0162;

ОСОБА_13 - державний акт серія ЯЙ№007546; на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0163;

ОСОБА_14 - державний акт серія ЯЙ№007547 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0164.

30.07.2013 між ОСОБА_15 (продавець) та ТОВ «Гарнерія Київ» (покупець) були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами: 3221888300:21:180:0153, 3221888300:21:180:0152, 3221888300:21:180:0154, 3221888300:21:180:0155, 3221888300:21:180:0156, (т.1 а.с.76-78). Зазначені земельні ділянки продавець придбав у ОСОБА_2 (3221888300:21:180:0152), ОСОБА_3 (3221888300:21:180:0153), ОСОБА_5 (3221888300:21:180:0155), ОСОБА_6 (3221888300:21:180:0156) та ОСОБА_4 (3221888300:21:180:0154, т.2 а.с.57-58) за відповідними договорами купівлі-продажу від 01.11.2012, які нотаріально посвідчені та зареєстровані у Поземельній книзі за відповідними номерами.

30.07.2013 та 31.07.2013 між ОСОБА_18 (продавець) та ТОВ «Гарнерія Київ» (покупець) були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами: 3221888300:21:180:0159, 3221888300:21:180:0158, 3221888300:21:180:0161, 3221888300:21:180:0157, 3221888300:21:180:0162, 3221888300:21:180:0163, 3221888300:21:180:0164 (т.1 а.с.78, 79-81). Зазначені земельні ділянки продавець придбав у ОСОБА_8 (3221888300:21:180:0158), ОСОБА_11 (3221888300:21:180:0161), ОСОБА_13 (3221888300:21:180:0163), ОСОБА_14 (3221888300:21:180:0164), ОСОБА_9 (3221888300:21:180:0159, т.2 а.с.42-43), ОСОБА_7 (3221888300:21:180:0157, т.1 а.с.253) та ОСОБА_12 (3221888300:21:180:0162, т.2 а.с.11-12) за відповідними договорами купівлі-продажу від 08.11.2012, 15.11.2012 та 19.12.2012, які нотаріально посвідчені та зареєстровані у Поземельній книзі за відповідними номерами.

31.07.2013 між ОСОБА_17 (продавець) та ТОВ «Гарнерія Київ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3221888300:21:180:0160 (т.1 а.с.82). Зазначену земельну ділянку продавець придбав у ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від 29.07.2011(т.2 а.с.27-28), який нотаріально посвідчений та зареєстрований у Поземельній книзі за відповідним номером.

08.07.2013 між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ «Гарнерія Київ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3221888300:21:180:0151 (т.1 а.с.82).

Зазначені договори з ТОВ «Гарнерія Київ» нотаріально посвідчені та зареєстровані у встановленому законом порядку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.116-129).

3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин

Як зазначали Прокурор та Підприємство, останнє є постійним користувачем земельної ділянки Ясногородського лісництва в кварталі 16 площею 4,8 га, яка знаходиться у власності держави, що, у свою чергу, підтверджується планшетами лісовпорядкування (т. 1, а. с. 85 - 86).

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на момент прийняття Райдержадміністрацією розпорядження № 358 відповідні земельні ділянки належали до земель лісового фонду та перебували у постійному користуванні Підприємства, а тому, приймаючи розпорядження № 358, Райдержадміністрація перевищила свої повноваження в частині передачі земельних ділянок у приватну власність фізичним особам, оскільки повноваження державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено статтею 17 Земельного кодексу України, а у сфері лісових відносин статтею 32 Лісового кодексу України.

Розглянувши вимогу про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння у порядку статті 388 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ні Прокурором, ні позивачами не наведено жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказували на наявність «суспільного», «публічного інтересу», та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та враховувати при вирішенні питання про правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеної вимоги про витребування земельних ділянок.

При цьому апелянт не оспорює у апеляційній скарзі (т. 3 а.с. 253-261) висновки суду першої інстанції зазначених висновків, а лише зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарнерія Київ» набуло права власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак спірних земельних ділянок, знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під сумнів добросовісність набуття земельних ділянок.

3.3. доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції

Дослідивши доводи учасників процесу та висновки викладені у оскаржуваному рішенні, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачі не довели належними та допустимими доказами, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарнерія Київ» є недобросовісним набувачем спірних земельних ділянок, а «сумніви» апелянта, щодо добросовісності набуття права на спірні земельні ділянки, за своєю суттю є припущеннями які не підтверджують належними та допустимими доказами.

Водночас колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарнерія Київ» при набутті права на земельні ділянки укладало оплатні договори, а саме договори купівлі-продажу, а продавці отримали право власності на підставі розпорядження Райдержадміністрації № 358 від 28.01.2010, яке на момент набуття права власності було чинним, а чинність його не оспорювалась.

З огляду на те, що прокурором не доведено наявності підстав для витребування земельних ділянок у добросовісного набувача, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо відсутності підстав для їх витребування.

Водночас, у справі заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.

Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, яка була власником спірних земельних ділянок, а не її конкретний орган.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, у цьому спорі - з часу, коли власник довідався або міг довідатися про те, що спірна земельна ділянка протиправно вибула з його володіння у володіння іншої особи.

Прокурор звернувся з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» 11 грудня 2017 року, як убачається з поштового штемпеля на конверті в якому надійшла позовна заява.

При цьому, фізичні особи, які в подальшому відчужили земельні ділянки на користь відповідача-2, отримали Державні акти на право власності на землю ще 28.07.2010.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17).

При цьому, як правильно вказав у своєму рішенні суд першої інстанції, жодним із позивачів не було надано суду жодного доказу, які б вказували на поважність причин пропущення строку позовної давності, або спростовували б зазначену обставину. У свою чергу, чинне законодавство не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Наявне у матеріалах справи клопотання ДП «Димерське ЛГ» (т.2 а.с.129-130) судом до уваги не приймається, оскільки останній просить визнати поважними причини пропуску прокурором, а не безпосередньо самим позивачем-2.

У випадку звернення власника з позовом про витребування з чужого незаконного володіння майна, зміненого володільцем/володільцями внаслідок поділу, чи такого, що зазнало зміни інших характеристик, незаявлення власником вимог до всіх набувачів не перериває позовну давність. Якщо ж власник пред`явив віндикаційний позов щодо такого майна до всіх набувачів, однак один чи кілька з них не є кінцевими набувачами, позовна давністьщодо вимог про витребування майна від таких кінцевих набувачів переривається. Отже, позовна давність за віндикаційним позовом не може починати перебіг з моменту коли власник майна, яке перебуває у незаконному володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна (аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17).

З огляду на викладене, подальша зміна власника спірних земельних ділянок, шляхом перепродажу не перериває строків позовної давності за віндикаційним позовом, а тому на момент звернення прокурора з позовом передбачений законом трирічний строк позовної давності сплинув, а наявності підстав для його поновлення сторонами не доведено.

3.4. чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси за захистом яких мало місце звернення до суду

Враховуючи межі перегляду рішення, визначені постановою Верховного Суду у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарнерія Київ» є добросовісним набувачем спільних земельних ділянок та не порушувало права позивачів, а тому підстави для їх витребування відсутні.

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

Прокурором за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів не доведено наявності підстав для скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про витребування у постійне користування ДП «Димерське ЛГ» з незаконного володіння ТОВ «Гарнерія Київ» земельних ділянок для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту та прийняття в цій частині рішення про задоволення позову.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції:

Частиною другою статті 13 Конституції України унормовано, що кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов`язані з набуттям і реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, є цивільно-правовими.

За змістом частин другої та третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.17 Земельного кодексу України (у редакції, чинної на час прийняття розпорядження № 358), до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Аналогічне право, закріплено у ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень).

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. ч.4 ст.84 Земельного кодексу України).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено у ч.2 ст. 3 Земельного кодексу України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Так, ст.5 Лісового кодексу України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно зі ст.7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст.8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Частиною 1 ст.16 Лісового кодексу України унормовано, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 Земельного кодексу України, ч.1 ст. 17 Лісового кодексу України).

За змістом ч.5 ст.17 Лісового кодексу України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Разом з тим, п.5 Прикінцевих положень ЛК визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами ст.ст.181 - 184, 202 - 204 Земельного кодексу України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

За приписами ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень ч.ч.2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:

5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

Колегія суддів відхиляє доводи першого заступника прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповного з`ясування обставин справи, оскільки вказані твердження не підтверджені матеріалами справи.

Щодо доводів першого заступника прокурора щодо відсутності пропуску позовної давності, колегія суддів також вважає такі доводи безпідставними, оскільки з моменту вибуття земельних ділянок до звернення до суду минуло понад сім років, а позивачами, в інтересах яких було заявлено позов, питання про поновлення строків позовної давності не порушувалось, водночас у прокурор у вказаних правовідносинах діє як представник, а тому не наділений повноваженнями самостійно порушувати питання про поновлення строків позовної давності самостійно.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи заступника прокурора, що відповідач-2 міг знати про незаконність вибуття спірних земельних ділянок із власності держави, оскільки вказані твердження не підтверджені належними та допустимими доказами, а ґрунтуються виключно на припущеннях.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду, в частині щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок, прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі №911/3749/17, в частині відмови у задоволенні вимог про витребування земельних ділянок, підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі №911/3749/17, в частині відмови у задоволенні вимог про витребування земельних ділянок, задоволенню не підлягає.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

7.1.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі №911/3749/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі №911/3749/17, в частині щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок, залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Першим заступником прокурора Київської області.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.12.2019.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Є.Ю. Шаптала

Т.П. Козир