ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2019 року
Львів
№ 857/12352/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді – Іщук Л. П.,
суддів – Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,
за участю секретаря судового засідання – Кітраль Х. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжгірського міського споживчого товариства на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року про закриття провадження (ухвала постановлена судом у складі головуючого судді Скраль Т. В. у м. Ужгороді о 13:43 год) у справі за адміністративним позовом Міжгірського міського споживчого товариства до Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Спілка споживчих товариств «Міжгірська районна спілка споживчих товариств», про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ :
06 червня 2019 року Міжгірське міське споживче товариство звернулося до суду з адміністративним позовом до Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення 22 сесії 7-го скликання Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області від 13 листопада 2018 року № 321 «Про відмову у виділенні земельних ділянок», зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, на яких розміщені його об`єкти торгівлі, а саме: ресторан «Карпати» та склади громадського харчування площею 0,265 га по вул. Шевченка, 78; магазин «Продтовари № 2» площею 0,0554 га по вул. Коцюбинського, 35; універмаг «Верховина» площею 0,10460 га по вул. Шевченка, 79; кафе «Гриль-бар» площею 0,0447 га по вул. Ольбрахта, 2; кафе «Молочарня»/Вікторія площею 0,108 га по вул. Ольбрахта, 1; магазин «Продтовари № 4» площею 0,072 га по вул. Хустській, 13.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як ним оскаржується виключно владне, управлінське рішення відповідача, який в межах спірних правовідносин діяв як суб`єкт владних повноважень. Зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишився факт відмови ще у 2002 році Спілкою споживчих товариств «Міжгірська районна спілка споживчих товариств» від права користування земельними ділянками, щодо яких позивач просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, яка була затверджена селищною радою та підтверджується судовим рішенням у господарській справі № 907/535/16, що свідчить про відсутність спору про право користування земельною ділянкою.
Спілка споживчих товариств «Міжгірська районна спілка споживчих товариств» подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін.
В судове засідання з розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, Міжгірське міське споживче товариство звернулося до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, на яких розміщені належні йому об`єкти торгівлі.
Рішенням Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області від 13 листопада 2018 року № 321 «Про відмову у виділенні земельних ділянок» відмовлено позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування об`єктів торгівлі, які йому належать на праві власності у зв`язку із наявністю державних актів на право постійного користування землею від 01 вересня 1997 року серії ІІ – ЗК № 002125 та від 16 грудня 1997 року серії ІІ – ЗК № 000038.
Згадані вище державні акти були видані Міжгірській районній спілці споживчих товариств на право постійного користування земельними ділянками, в тому числі тих, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення яких, просить позивач.
Закриваючи провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір, який виник між сторонами, є приватно-правовим та стосується не лише правомірності рішення відповідача, а й безпосередньо самого права користування/власності на конкретні земельні ділянки, на судовий захист якого не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим з наступних підстав.
Підстави та порядок закриття провадження в адміністративній справі визначені статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас, колегія суддів наголошує, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.
При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб`єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 815/1121/17.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частиною другою статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Частиною третьою цієї ж статті Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позову про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування землею).
Незважаючи на твердження позивача про оскарження ним виключно рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, мотивом цих вимог є бажання отримати результат - дозвіл на складання проекту землеустрою на земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні іншої особи.
Таким чином, оспорювання рішення відповідача з вимогою зобов`язати його вчинити дії з надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок зачіпає право користування такими земельними ділянками третьої особи - Міжгірської районної спілки споживчих товариств, оформлене належним чином.
Покликання позивача на те, що право користування землею Міжгірською районною спілкою споживчих товариств на підставі державних актів на право постійного користування землею від 01 вересня 1997 року серії ІІ – ЗК № 002125 та від 16 грудня 1997 року серії ІІ – ЗК № 000038 було припинено у 2002 році, апеляційний суд вважає безпідставними, до уваги не бере, оскільки відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а відтак, припинення такого права також підлягає державній реєстрації, однак, такі докази в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, апеляційний суд прийшов до висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі і її розгляд в порядку господарського судочинства є обґрунтованим.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міжгірського міського споживчого товариства залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року про закриття провадження у справі № 260/800/19 – без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя
Л. П. Іщук
судді
І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 21 грудня 2019 року.
