РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 грудня 2019 р. Справа № 120/3420/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

23.10.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись в суд з адміністративним позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначили, що у зв`язку із досягненням ОСОБА_2 14-річного віку звернулись до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою щодо видачі їхній дитині паспорта громадянина України у формі книжечки та відмови від отримання паспорта у формі картки у зв`язку із релігійними переконаннями.

Проте, відповідач листом від 11.10.2019 року відмовив у наданні дитині паспорта громадянина України у формі книжечки, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 "Про внесення зміни до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302", відповідно до якої, оформлення і видача паспорта громадянина України у формі книжечки здійснюється громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати такий паспорт.

Позивач вважає такі дії протиправними, що порушують права його дитини, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Чечельницького районного сектору Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положень про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII;

- зобов`язати Чечельницький районний сектор Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положень про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-7, без передачі будь-яких даних про них та їх дитину, до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.

Ухвалою суду від 28.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

15.11.2019 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Правовідносини щодо порядку видачі паспорта громадянина України регулюються Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI); Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року за №784 Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації із змінами та доповненнями від 03.10.2018 року за №795.

Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 4 Закону №5492-VІ єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Положеннями абзацу третього ч. 1 ст.4 Закону України №5492-VI визначено, що єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.

Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до п. 6, п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України №5492-VI для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо; ім`я особи - прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.

При цьому, відповідно до ст. 8 Закону України №5492-VІ внесена до Єдиного державного демографічного реєстру інформація є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону.

Таким чином, відповідач діяв з дотриманням вимог законодавства України, не порушуючи статтю 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою суду від 20.11.2019 року витребувано у відповідача належним чином завірені копії заяви позивача про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки з додатками, що подані з нею.

29.11.2019 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача, у яких останній просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Зокрема вказали, що відповідно до Постанови Верховної Ради України №2503-XII, на яку посилається позивач, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Таким чином, видати паспорт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (14 років), неможливо, адже немає жодного законного положення, що дозволило чи урегулювало зазначену процедуру.

02.12.2019 року на виконання вимог ухвали суду від 20.11.2019 року відповідачем надано витребувані документи.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

10.10.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою щодо оформлення і видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки та відмови від отримання паспорта у формі картки у зв`язку із релігійними переконаннями. При цьому, для оформлення паспорта було подано копію свідоцтва про народження та копія паспортів її законних представників.

За результатом розгляду заяви, відповідач листом № КО-16/6/0539-19/0539/324-19 від 11.10.2019 року повідомив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302» (набрала чинність 07.06.2019 року), до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджено наказом МВС від 06.06.2016 №456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за №620/33591. Також повідомили, що відповідно до п.3 розділу І Тимчасового Порядку оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється особі яка досягла 16-річного віку.

Таким чином, за відсутності відповідного рішення суду у Чечельницького районного сектору Управління ДМС України у Вінницькій області відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Не погодившись з такою відповіддю та вважаючи, що неповнолітня дитина позивачів має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI (далі - Закон №5492-VI) документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України. Згідно частини 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Статтею 14 Закону № 5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною 1 статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII (далі - Положення № 2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 5 Положення № 2503-XII передбачено, що паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється (пункт 6 Положення № 2503-XII).

Згідно пункту 8 Положення № 2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Водночас, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови КМУ №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

- з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Згідно з пунктом 3 Постанови № 302 установлено, що:

- прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;

- паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302» (далі - Постанова № 398), до Постанови №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 06.06.2016 року №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302, Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок №456).

Згідно пункту 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови № 302, Постанови № 398, Положення № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Саме на вказаний Порядок №456 посилається відповідач у відповіді на заяву позивача про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, зазначивши при цьому, що за відсутності відповідного рішення суду у Чечельницького районного сектору Управління ДМС України у Вінницькій області відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

У зв`язку з цим суд критично оцінює твердження відповідача, що ним не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки, а заява позивача була розглянута як звернення у межах строку, визначеного Законом України «Про звернення громадян», та надано письмову відповідь з відповідними роз`ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України.

Такі роз`яснення дійсно надані, але вони, на переконання суду, стосуються тих випадків коли оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку, що розцінене позивачем як відмова у оформленні і видачі паспорту у формі паспортної книжечки.

При цьому, суд звертає увагу, що а ні позивачем, а ні відповідачем, не надано суду жодних підтверджень існування такого рішення суду про зобов`язання ДМС оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Пунктом 131 затвердженого Постановою №302 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Згідно з частини 1 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону № 2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Разом з тим, згідно частин 5,6 статті 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.

При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Згідно матеріалів справи видно, що згода на оброку персональних даних позивачем не надавалася. Таким чином, суд вважає, що у даному разі бажання позивачем отримати паспорт у формі книжечки та відмова у наданні згоди на оформлення паспорта у формі ІD-картки не становить загрозу національній безпеці, економічному добробуту та правам людини.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Разом з цим, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII (також чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.

Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне і сімейне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження № 11-460заі18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління Державної міграційної служби у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII; зобов`язано Відділ Державної міграційної служби оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон №1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.

При цьому Велика Палата Верховного Суду визначила ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом Державної міграційної служби України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи Державної міграційної служби України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів Державної міграційної служби України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Щодо дотримання позивачем всіх необхідних вимог при зверненні до органу міграційної служби щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає наступне.

Так, частиною 4 статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На переконання суду, з урахуванням встановлених обставин щодо наявності у позивача права на отримання паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях), відповідач не має права діяти на власний розсуд, а саме оформлювати або не оформлювати паспорт у вигляді паспортної книжечки.

Проте, вказаний обов`язок відповідач повинен виконати при наявності відповідних документів, надання яких встановлено законодавством.

Постанова № 302 передбачає виготовлення бланку паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1, а тому подача заяви-анкети, яка передбачена також даною постановою, стосується саме такої форми паспорта громадянина України.

Натомість пункт 3 Постанови № 2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 р. № 185» від 12.06.2013 року № 415 відновлено дію Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» від 04.06.1994 року № 353, якою затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки).

Пунктом 13 Постанови № 2503-ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; - свідоцтво про народження; - дві фотокартки розміром 35х45 мм; - у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

На виконання вказаної постанови Міністерством внутрішніх справ України виданий Наказ від 13.04.2012 року №320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», який встановлював форму заяви про видачу паспорта та перелік документів, які необхідно подати, однак вказаний наказ втратив чинність 01.03.2018 року. Разом з цим, втрата чинності наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 року №320, на переконання суду, не позбавляє права особи звернутися до відповідних органів Державної міграційної служби України із заявою про отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою № 2503-ХІІ, в іншому випадку це б суперечило верховенству права.

Як вже встановлено судом, позивачі у поданій до відповідача заяві, просили оформити і видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки. При цьому, для оформлення паспорта було подано копію свідоцтва про народження та паспорт її законних представників.

Вказане свідчить про те, що документи передбачені пунктом 13 Постанови № 2503-ХІІ не були оформлені та подані до відповідного органу Державної міграційної служби України, що свідчить про невідповідність поданої заяви вимогам Постанови № 2503-ХІІ. Таким чином, в органу Державної міграційної служби України підстав для видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки не було.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги позивачів задоволенню не підлягають.

Суд не надав оцінку іншим доводам відповідача, оскільки результати такої оцінки не матимуть впливу на висновок суду щодо правомірності дій Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач, з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, не позбавлений права отримати паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, однак реалізувати таке право ОСОБА_3 може тільки за умови дотримання вимог Постанови № 2503-ХІІ, а саме звернувшись до органу міграційної служби з відповідною заявою та долучивши до неї всі необхідні документи.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 );

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 );

Відповідач: Чечельницький районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул.Героїв Майдану, 35, смт.Чечельник,, Вінницька область, код ЄДРПОУ 37836770)

Копію рішення у повному обсязі виготовлено 19.12.2019 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович