ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2019

Справа № 910/13013/19

За позовом

Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

до

Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк "

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національного банку України

про

стягнення 22 037 930,01 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

від позивача:

Колосовський Ю.О.

від відповідача:

Бауліна В.О., Самсонович О.А.

від третьої особи:

Перевертун В.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" (надалі - "Товариство") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - "Приватбанк") про стягнення 22 037 930,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору застави №35 від 24.03.2015 та мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі №904/2382/18, виконав зобов`язання Приватбанку за кредитним договором №19 від 24.10.2008 перед Національним банком України в межах забезпеченої заставою частини в розмірі 21 846 690,00 грн., внаслідок чого до Товариства в порядку регресу перейшли права вимоги до Приватбанку по сплаті такої суми коштів, однак останнім не було виконання грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача таких коштів, а тому існують правові підстави для їх стягнення в судовому порядку. Крім того, позивач вказує, що на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі №904/2382/18, ним було відшкодовано понесені Національним банком України витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом в межах такої справи у розмірі 191 240,01 грн., а тому такі витрати також підлягають покладенню на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/13013/19, вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний банк України, призначено проведення підготовчого засідання на 22.10.2019.

21.10.2019 через відділ діловодства суду представником третьої особи було подано письмові пояснення, у відповідності до яких вказував, що положеннями ст.ст. 553, 556 Цивільного кодексу України передбачається перехід прав кредитора, і як наслідок права вимоги, до майнового поручителя у разі повного виконання зобов`язань позичальника, однак у даному випадку Товариство основне зобов`язання було виконано частково, а тому заявлені в межах даної справи вимоги є передчасними.

22.10.2019 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 12.11.2019.

25.10.2019 через відділ діловодства суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого проти позову заперечував, вказуючи на те, що Товариством не було отримано право регресу до Приватбанку в результаті часткового виконання зобов`язань останнього перед Національним банком України за кредитним договором, адже таке право, підстави та випадки його виникнення не передбачені спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють відносини застави, у в`язку з чим заявлені вимоги є безпідставними.

07.11.2019 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на відзив Приватбанку та пояснення Національного банку України, згідно якого вказував на те, що взяті ним на себе зобов`язання згідно договору застави були обмежені виключно вартістю переданого в заставу майна, а тому правові підстави для покладення на заставодавця обов`язку з погашення заборгованості позичальника перед кредитором в повному обсязі задля набуття права регресу до боржника в межах виконаного його зобов`язання у визначених договором застави обсягах відсутні.

12.11.2019 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 21.11.2019 та встановлення відповідачу строку до 18.11.2019 на подачу заперечень на відповідь на відзив.

19.11.2019 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив, за змістом яких вказував на те, що правові висновки Верховного Суду, здійснені в межах розгляду справи №910/23070/17, не можуть бути враховані при розгляді даної справи, оскільки їх обставини є відмінними, а саме: в межах справи №910/23070/17 сплата грошових коштів заставодавцем була здійснена добровільно та відповідала визначеній в договорі застави вартості його предмету; в той час, як у даній справі сплата коштів позивачем здійснена на виконання мирової угоди та обсягах визначених її умовами суми вартості предмету застави.

21.11.2019 через відділ діловодства суду представником подано клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експертів у галузі права, відповідно до якого просив долучити до матеріалів справи №910/13013/19 висновок експертів у галузі права щодо застосування аналогії Закону України "Про іпотеку" до правовідносин, що виникають між заставодавцем (боржник, третя особа (майновий поручитель), заставодержателем договором застави рухомого майна, складений 22.10.2019.

В судовому засіданні 21.11.2019 судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні 05.12.2019, в якому було оголошено перерву до 17.12.2019.

В судове засідання 17.12.2019 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а відповідач та третя особа проти позовних вимог заперечують та просять відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 17.12.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.10.2008 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк" (позичальник) було укладено кредитний договір №19 (надалі - "Кредитний договір"), відповідно до умов якого кредитор відкрив позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000,00 грн. на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних. В ході виконання Кредитного договору сторонами було укладено додаткові договори про внесення змін та доповнень до вказаного кредитного договору (додаткові договори №№ 1 - № 34).

21.02.2014 між сторонами укладено додатковий договір №18 до Кредитного договору, яким внесено зміни до п. 1.2 кредитного договору щодо строку користування кредитними коштами - з 24.10.2008 по 23.12.2016.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання, 24.03.2015 між Національним банком України (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) було укладено договір застави №35, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №640 (надалі - "Договір застави").

Відповідно до п. 1.1 Договору застави заставою за цим договором забезпечуються кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з Кредитного договору із майбутніми змінами та доповненнями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним, проценти за користування кредитом та продовжують строк користування кредитом, укладеного між заставодержателем та Приватбанком: по поверненню стабілізаційного кредиту, наданого для підтримки ліквідності, в сумі 3 400 000 000,00 грн. зі строком повернення кредиту до 23.12.2016, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору та графіку погашення заборгованості відповідно до п. 2.4 Кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 21,5% річних за частиною, наданою до 21.02.2014, 29,25% процентів річних за частиною, наданою після 21.02.2014 (ставки є фіксованими до 10.06.2015) відповідно до п. 1.2 Кредитного договору; а також по сплаті всіх інших платежів, в тому числі неустойки (пені, штрафи), в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором та/або цим договором.

Пунктом 1.2 Договору застави встановлено, що заставою за цим договором також забезпечуються вимоги заставодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави; витрат, пов`язаних з доставкою предмету застави до місця зберігання (при переході майна в заклад); витрат на утримання і збереження предмету застави; збитків, завданих порушенням умов цього договору; збитків, завданих порушенням зобов`язань за кредитним договором.

Згідно із п. 1.3 Договору застави в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором заставодавець надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу в кількості 64 одиниці згідно опису, що міститься в додатку № 1 до цього договору, у відповідності до якого заставодавець передав заставодержателю у заставу: Тепловоз ТГМ-6, модель - ТГМ6А, інвентарний номер - 10641, рік виробництва - 1983, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 1 734 700 гривень 00 коп.; Тепловоз ТЭМ-2М, модель - ТЭМ-2М, інвентарний номер - 10729, рік виробництва - 1984, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 2 523 200 гривень 00 коп.; Н/вагон, модель - 12-1592, інвентарний номер - 10850, рік виробництва - 1986, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 159 774 гривень 00 коп.; Вагон МОД-480 для окатишів, модель - МОД-480, інвентарний номер - 28746, рік виробництва - 1988, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 170 496 гривень 00 коп.; Вагон МОД-480 для окатишів, модель - МОД-480, інвентарний номер - 28758, рік виробництва - 1988, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 170 496 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-1592, інвентарний номер - 55097, рік виробництва -1991, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 168 283 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-1592, інвентарний номер - 55099, рік виробництва - 1991, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 168 283 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-1592, інвентарний номер - 55124, рік виробництва - 1991, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 168 283 гривень 00 коп.; Вагон-платформа, модель - 13-4012, інвентарний номер - 55187, рік виробництва - 1991, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 274 291 гривень 00 коп.; Вагон-платформа, модель - 13-4012, інвентарний номер - 55189, рік виробництва - 1991, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 274 291 гривень 00 коп.; Тепловоз ТМГ-6Д, модель - ТГМ6Д, інвентарний номер - 55226, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 3 581 561 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55262, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 192 511 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55273, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 155 725 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55287, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 192 511 гривень 00 коп.; Цистерна для перевезення рідкого пеку, модель - 15-1532, інвентарний номер - 10628, рік виробництва - 1983, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 369 054 гривень 00 коп.; Цистерна для рідкого пеку, модель -15-1532, інвентарний номер - 10629, рік виробництва - 1983, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 235332 гривень 00 коп.; Цистерна для рідкого пеку, модель - 15-1532, інвентарний номер - 10630, рік виробництва - 1983, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -234 882 гривень 00 коп.; Вагон-цистерна, модель - 15-1532, інвентарний номер -10830, рік виробництва - 1986, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 227 491 гривень 00 коп.; Вагон-цистерна, модель -15-1532, інвентарний номер - 10831, рік виробництва - 1986, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 366 695 гривень 00 коп.; Вагон-цистерна, модель - 15-1532, інвентарний номер - 10832, рік виробництва - 1985, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 227 194 гривень 00 коп.; Вагон-цистерна, модель - 15-1532, інвентарний номер - 10833, рік виробництва - 1986, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 366 695 гривень 00 коп.; Цистерна, модель - 15-1534, інвентарний номер - 55193, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 397 554 гривень 00 коп.; Цистерна, модель - 15-1534, інвентарний номер - 55194, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 397 554 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55228, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55229, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55231, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55232, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55233, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -183 314 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55234, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55235, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55236, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55238, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55239, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55240, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55241, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55243, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55247, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55248, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55261, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55263, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55264, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55265, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55266, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55267, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55270, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55271, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55274, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55275, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55276, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55277, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55278, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55279, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55280, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55281, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55282, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55283, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55284, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-757, інвентарний номер - 55286, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55288, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55289, рік виробництва -1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-757, інвентарний номер - 55294, рік виробництва - 1992, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності - 324 971 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-1592, інвентарний номер - 55098, рік виробництва - 1991, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -159 774 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель -12-1592, інвентарний номер - 55100, рік виробництва -1991, вартістю згідно оцінки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності -159 774 гривень 00 коп.; Напіввагон, модель - 12-1592, інвентарний номер - 55121, рік виробництва- 1991.

Вартість предмету застави складає 39 981 195,00 грн., що не вище оціночної вартості (п. 1.4 Договору застави).

Відповідно до п. 2.1.8.1 Договору застави заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно із п. 2.1.10 Договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави за умовами цього договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета застави, а також на здійснення забезпечених заставою вимог.

Положеннями п. 4.1 Договору застави погоджено, що термін дії договору - до повного виконання Приватбанком зобов`язань за Кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього.

21.08.2017 Національним банком України було направлено на адресу позивача вимогу №41-0009/58342 щодо усунення порушень за Кредитним договором, в якій, вказуючи на невиконання позичальником кредитних зобов`язань, вимагав в тридцятиденний строк погасити кредитну заборгованість за боржника, яка на момент направлення вимоги становила 2 603 952 426,02 грн. прострочення за основним зобов`язанням та 56 143 005,20 грн. прострочення по сплаті відсотків.

В подальшому Національний банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства, в якому просив: в рахунок погашення заборгованості Приватбанку за Кредитним договором перед Національним банком України в загальній сумі заборгованості 2 464 245 586,02 грн. звернути стягнення на предмет застави за Договором застави; встановити спосіб реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною встановленою суб`єктом оціночної діяльності - 25 498 668,00 грн.

Позовні вимоги за таким позовом стали предметом розгляду справи №904/2382/18 та були обґрунтовані тим, що враховуючи неналежне виконання Приватбанком умов Кредитного договору в частині повного та своєчасного повернення кредиту, Національний банк України вважав за необхідне в рахунок погашення заборгованості Приватбанку звернути стягнення на предмет застави за Договором застави, належний Товариству.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 було затверджено мирову угоду по справі №904/2382/18, укладену між Національним банком України та Товариством; провадження у справі №904/2382/18 - закрито.

Згідно із п. 1.6 Мирової угоди керуючись статтею 192 Господарського процесуального кодексу України сторони домовились врегулювати спір в рамках господарської справи №904/2382/18 шляхом підписання та виконання даної мирової угоди на умовах, що викладені у Розділі 2 цієї мирової угоди, а саме:

- Товариство сплачує на користь Національного банку України вартість предмета застави в розмірі 21 846 690,00 грн. шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за наступними реквізитами: Отримувач: Національний банк України, номер рахунку отримувача 4629011000, Код ЄДРПОУ 00032106, МФО 300001 (п. 2.1 Мирової угоди);

- ринкова вартість предмета застави визначена відповідно до звіту про оцінку майна №04-12/2018/2/ВП/П77 від 01.11.2018, проведеного суб`єктом оціночної діяльності ПП "ВІТАЛ-ПРОФІ" (код ЄДРПОУ 33507562), і Сторони не мають претензій щодо оцінки предмета застави (п. 2.2 Мирової угоди);

- Товариство зобов`язується сплатити визначену в пункті 2.1 цієї мирової угоди суму грошових коштів з розстрочкою платежу на дванадцять місяців з дати затвердження судом цієї мирової угоди у наступному порядку: перший платіж у розмірі 1 820 557,50 грн. - упродовж десяти днів з дня набрання чинності даною мировою угодою; наступні одинадцять платежів у розмірі по 1 820 557,50 грн. - щомісяця до 15 числа (включно), починаючи з місяця, наступного за тим, у якому здійснений перший платіж (п. 2.3 Мирової угоди);

- Товариство упродовж 30 календарних днів з дня затвердження господарським судом Дніпропетровської області цієї мирової угоди сплачує Національному банку України витрати по сплаті судового збору у розмірі 191 240,01 грн., що дорівнює 50% судового збору сплаченого при поданні позовної заяви шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за наступними реквізитами: Отримувач: Національний банк України, номер рахунку отримувача 4710890100042, Код ЄДРПОУ 00032106, МФО 300001. (п. 2.4. Мирової угоди);

- Товариство має право на дострокове виконання зобов`язання щодо сплати вартості предмета застави визначеної у пункті 2.1. цієї мирової угоди. У такому випадку дострокове виконання зобов`язання Товариство не буде вважатися порушенням умов цієї мирової угоди. (п. 2.5. Мирової угоди).

Положеннями п. 3.1 Мирової угоди було визначено, що з дня повної сплати Товариством ринкової вартості предмета застави, визначеної у пункті 2.1 цієї мирової угоди, зобов`язання за Договором застави, припиняються повністю.

Відповідно до п. 3.6 Мирової угоди правові наслідки сплати Товариством вартості предмета застави, визначеної пунктом 2.1 цієї мирової угоди, регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

06.09.2019 Товариством було перераховано на користь Національного банку України грошові кошти у розмірі 21 846 690,00 грн. та 191 240,01 грн. в якості виконання погоджених в Мировій угоді умов виконання взятих на себе за Договором застави зобов`язань, що підтверджується платіжними дорученнями №237395 та №237394 від 06.09.2019.

Листом №40-7578 від 13.09.2019 Товариство звернулося з вимогою до Приватбанку, в якій вказувало на виконання обов`язку Приватбанку перед Національним банком України за Кредитним договором в межах забезпеченої заставою частини в розмірі 21 846 690,00 грн., а також понесені витрат на відшкодування Національному банку України судового збору у розмірі 191 240,00 грн. за звернення з позовом до суду в межах справи №904/2382/18, що було зумовлено неналежним виконання Приватбанком взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим вимагало протягом трьох календарних днів з дня отримання такої вимоги сплатити на користь Товариства грошові кошти в розмірі 21 846 690,00 грн. та відшкодувати витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 191 240,01 грн. шляхом їх перерахування на користь Товариства.

19.09.2019 листом №3.95.0.0.0/3-185912 БТ Приватбанк повідомив Товариство про відсутність підстав для відшкодування Товариству сплачених на користь Національного банку України грошових коштів з огляду на погашення заборгованості Приватбанку за Кредитним договором лише частково.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для стягнення з Приватбанку на користь Товариства коштів у розмірі 21 846 690,00 грн., сплачених останнім як майновим поручителем згідно Договору застави в рахунок погашення заборгованості Приватбанку за Кредитним договором в рамках виконання Мирової угоди, а також стягнення з Приватбанку витрат Товариства у розмірі 191 240,01 грн., пов`язаних із відшкодуванням 50% витрат Національного банку України по сплаті судового збору у справі №904/2382/18.

Згідно приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Оскільки між учасниками даної справи внаслідок укладення кредитного договору та договору застави склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин також застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 1 та частини першої статті 3 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться в частині 2 статті 1 Закону України "Про заставу".

Згідно з частиною 1 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (частина 3 статті 3 Закону України "Про заставу").

Правова природа застави полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

При цьому, в правовідносинах застави майновий поручитель за договором застави вступає у правовідносини безпосередньо з кредитором (заставодержателем) але не від імені боржника, а від власного.

Однією із ознак застави є те, що вона являє собою додаткове (акцесорне) зобов`язання, що не може існувати автономно і самостійно. Воно завжди викликано наявністю іншого зобов`язання, яке потребує забезпечення свого виконання. Акцесорність застави означає, що припинення основного зобов`язання або недійсність договору, забезпеченого заставою, тягне за собою неможливість існування і застави.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який є спеціальним законом, що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.

Отже, конкретний обсяг відповідальності майнового поручителя перед кредитором визначається договором застави. Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником, у межах вартості предмета застави. Тобто, у правовідносинах застави на майнового поручителя покладається додатковий (акцесорний) обов`язок виконати зобов`язання за боржника в межах вартості предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов`язання як повністю, так і частково.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №617/1544/15-ц (провадження №61-3117св18); від 11.04.2018 у справі №756/2765/15-ц (провадження №61-630св17); постанові Верховного Суду України від 17.09.2017 у справі №6-109цс14, відступлення від яких у визначеному процесуальним законодавством порядку не здійснювалося.

Більш того, на сьогоднішній день аналогічні правові висновки було викладено в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 та від 23.10.2019 у справі №910/23070/17.

Відтак, посилання відповідача на те, що позивач з укладенням Договору застави взяв на себе обов`язок відповідати перед кредитором в повному обсязі заборгованості за Кредитним договором є безпідставними, адже, така відповідальність обмежена вартістю предмета застави, що в т.ч. фактично визнано третьою особою з укладенням Мирової угоди.

В даному випадку, позивач, як майновий поручитель за Договором застави, на виконання пред`явленої йому заставодержателем - Національним банком України вимоги про усунення порушень за Кредитним договором та погашення кредитної заборгованості боржника в розмірі 2 603 952 426,02 грн. боргу за основним зобов`язанням та 56 143 005,20 грн. боргу по сплаті відсотків перерахував на користь Національного банку України в рахунок виконання зобов`язань боржника грошові кошти в сумі 21 846 690,00 грн., що відповідає ринковій вартості предмету застави за Договором застави, яка була погоджена заставодержателем в умовах Мирової угоди.

Отже, враховуючи відсутність в положеннях Договору застави будь-якої встановленої сторонами заборони на виконання заставодавцем взятого на себе зобов`язання щодо забезпечення вимог третьої особи за Кредитним договором шляхом сплати грошових коштів на користь останньої в межах погодженої сторонами Договору застави вартості предмету застави, зазначені положення чинного законодавства України, правові висновки Верховного Суду та умови укладеної між Національним банком України і Товариством Мирової угоди суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було реалізоване своє право на виконання взятих на себе згідно Договору застави зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідача перед третьою особою за Кредитним договором шляхом сплати останньому коштів в розмірі погодженої сторонами ринкової вартості переданого в заставу майна, адже саме відповідною вартістю обмежуються його зобов`язання щодо такого забезпечення, про що мало місце волевиявлення Національного банку України, висловлене в умовах Мирової угоди.

Тобто, позивач у межах погодженої із заставодержателем в умовах Мирової угоди ринкової вартості предмета застави виконав лише частину основного зобов`язання боржника, яке було ним забезпечене.

Посилання відповідача на те, що сплата Товариством коштів в якості погашення заборгованості боржника за Кредитним договором у розмірі 21 846 690,00 грн. не може свідчити про належне виконання ним взятих на себе зобов`язань за Договором застави, оскільки зміст останнього визначав іншу вартість предмета застави, судом відхиляється з огляду на існування волевиявлення заставодержателя (Національного банку України) на встановлення саме таких обсягів забезпеченого заставою зобов`язання, яке було викладено в умовах Мирової угоди.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 26 Закону України "Про заставу" заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов`язання. Якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов`язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов`язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.

Подібна норма закріплена також і у статті 28 спеціального Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або тієї частини цього зобов`язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги та/або звернення стягнення.

Аналіз наведених норм Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та Закону України "Про заставу" свідчить про те, що правовим наслідком добровільного виконання майновим поручителем забезпеченого ним обов`язку боржника (основного зобов`язання) в повному обсязі або частково (якщо визначена сторонами в договорі застави вартість предмета застави забезпечує основне зобов`язання лише частково) і за умови, що не відбулося звернення стягнення на предмет застави, є набуття майновим поручителем права вимагати у боржника відшкодування сплаченої ним заставодержателю суми грошових коштів.

Право, яке виникає у заставодавця в такому випадку за своєю правовою природою є регресним. Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов`язання становлять права і обов`язки сторін. У регресному зобов`язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов`язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов`язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов`язанні. Отже, регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання.

Зазначені правові висновки щодо набуття права регресної вимоги майновим поручителем у разі добровільно виконання зобов`язання боржника в розмірі вартості предмета застави викладені в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у аналогічній справі №910/23070/17.

З огляду на зазначене, необґрунтованими та безпідставними є доводи відповідачі щодо відсутності нормативно-правового регулювання правовідносин, пов`язаних з наслідками часткового виконання майновим поручителем (заставодавцем) зобов`язання боржника, в тому числі відсутності підстав для набуття регресної вимоги до боржника в такому випадку.

Також, безпідставними є посилання Національного банку України на статті 553 та частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України, якими регулюються правовідносини поруки та наслідки виконання поручителем зобов`язання боржника, оскільки за Договором застави між Товариством та Національним банком України виникли правовідносини застави (майнової поруки), а не поруки, а тому на правовідносини за Договором застави не поширюються положення ст. 553 та ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань відповідача на те, що єдиною підставою набуття позивачем (майновим поручителем) права вимоги до боржника є суброгація, яка виникає у випадку повного виконання зобов`язання боржника, слід зазначити наступне.

Так, у пункті 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Отже, у наведеній нормі закріплений окремий випадок (підстава) суброгації, суть якої полягає в тому, що майновий поручитель або третя особа (пункт 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України), виконавши зобов`язання замість боржника, стає кредитором та набуває права вимагати від боржника виконання зобов`язання на свою користь.

Умовами суброгації прав кредитора до майнового поручителя є такі:

1) основне зобов`язання має бути дійсним;

2) застава, якою забезпечується основне зобов`язання, має бути дійсною;

3) поручитель має виконати обов`язок боржника перед кредитором.

У виконанні обов`язку боржника перед кредитором, як умови для настання суброгації, слід розрізняти виконання майновим поручителем обов`язку боржника за основним зобов`язанням і виконання майновим поручителем свого обов`язку за договором застави.

Виконання майновим поручителем обов`язку боржника (основного зобов`язання) буде мати місце лише у випадку його виконання в повному обсязі, зокрема у випадку повного погашення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета застави. В іншому випадку, тобто у разі виконання майновим поручителем основного зобов`язання лише частково за рахунок вартості предмета застави, погодженої сторонами договору застави, виконання обов`язку боржника перед кредитором не відбудеться, а матиме місце лише часткове виконання обов`язку боржника за кредитним договором та виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання. У разі часткового виконання основного зобов`язання суброгація не виникає, оскільки заставодавець (майновий поручитель) виконує не обов`язок боржника, а свій обов`язок.

При цьому, як зазначалося вище у випадку часткового виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання, до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника в тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед кредитором відповідно до умов договору застави. Основне зобов`язання, яке було частково забезпечене заставою, не припинається і кредитор має право звернутися з вимогою до боржника щодо стягнення решти суми боргу.

З огляду на викладене та враховуючи викладені в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №910/23070/17 правові висновки суд відхиляє посилання відповідача на те, що до позивача не могли перейти спірні права вимоги до моменту повного погашення основного зобов`язання, адже за наслідками виконання позивачем у визначеному законодавством порядку взятого на себе зобов`язання перед третьою особою за Договором застави шляхом перерахування на користь останнього грошових коштів у розмірі 21 846 690,00 грн. в силу наведених положень чинного законодавства України до нього перейшло право зворотної вимоги до боржника щодо відшкодування сплаченої суми у відповідному обсязі, що за своєю правовою природою створює правовідносини регресу.

Також, відповідачем в підтвердження своїх заперечень було додано до матеріалів справи висновок експертів у галузі права, підготовлений 22.10.2019 заступником директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г.Бурчака НАПрН України, доктором юридичних наук, професором, член-кореспондентом Національної академії правових наук України Галянтичем М.К. та професором кафедри цивільного права навчально-наукового юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктором юридичних наук, професором Кострубою А.В.

Відповідно до ст. 108 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Враховуючи подання такого висновку суд вважає за необхідне в першу чергу звернути увагу відповідного учасника справи на те, що в силу приписів ст. 109 Господарського процесуального кодексу України такий висновок не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Як вбачається із подано висновку його було виконано на замовлення ТОВ "Астерс консалт", тобто, не учасника справи, а предметом дослідження були питання застосування аналогії Закону України "Про іпотеку" до правовідносин, що виникають за договором застави рухомого майна.

В той же час, звертаючись з даним позовом до суду позивач не обґрунтовує свої позовні вимоги застосовуючи за аналогією приписи Закону України "Про іпотеку" до спірних правовідносин - переходу до нього прав вимоги внаслідок добровільного виконання зобов`язання Приватбанку за Кредитним договором, а тому судом не здійснюється в межах розгляду даної справи можливість застосування аналогії Закону України "Про іпотеку" до правовідносин, що виникають за договором застави рухомого майна, адже такі питання не стосуються вирішення конкретного спору.

З урахуванням викладеного суд не приймає вищевказаний висновок експертів в галузі права до уваги при вирішенні спору у даній справі.

Отже, матеріалами справи в розрізі спірних правовідносин в повній мірі підтверджується перехід до позивача в силу приписів чинного законодавства України право зворотної вимоги до боржника щодо відшкодування сплаченої за наслідками виконання позивачем у визначеному законодавством порядку взятого на себе зобов`язання перед третьою особою за Договором застави шляхом перерахування на користь останнього грошових коштів у розмірі 21 846 690,00 грн.

Більш того, в даному випадку перерахунок спірної суми коштів (виконання обов`язку боржника перед кредитором) мало місце саме на рахунок Національного банку України, визначений останнім в умовах Мирової угоди в якості реквізитів для сплати коштів на погашення заборгованості Приватбанку перед НБУ за Кредитним договором.

Відтак, має місце погодження правомірності виконання позивачем обов`язку Приватбанку за Кредитним договором перед Національним банком України в межах визначених Договором застави та Мировою угодою обсягах.

Більш того, за наслідками часткового виконання зобов`язання Приватбанку за Кредитним договором в погодженому сторонами в умовах Мирової угоди розмірі вартості предмета застави Товариством було повністю виконано своє зобов`язання перед Національним банком України за Договором застави.

Відповідно до п. 3.1 Мирової угоди з дня повної сплати Товариством ринкової вартості предмета застави, визначеної у пункті 2.1. цієї мирової угоди, зобов`язання за Договором застави припиняються повністю.

Пунктом 3.4 Мирової угоди визначено, що з моменту належного виконання Товариством цієї мирової угоди у Національного банку України немає жодних претензій до Товариства з підстав, що виникають з Договору застави.

Згідно з п. 3.5 Мирової угоди основне зобов`язання за Кредитним договором вважається виконаним Товариством у визначених законодавством межах вартості предмета застави та в цій частині основне зобов`язання припиняється у зв`язку з належним виконанням.

У відповідності до ст. 28 Закону України "Про заставу" застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

Аналогічні умови було викладено в п. 4.2 Договору застави.

У відповідності до ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом вказаних норм вбачається, що виконання заставодавцем (майновим поручителем) забезпеченого предметом застави зобов`язання шляхом сплати коштів на користь кредитора (заставодержателя) у розмірі вартості предмету застави свідчить про припинення відповідної застави, адже відповідальність майнового поручителя перед заставодержателем обмежена виключно вартістю відповідного предмета застави, і в силу приписів ст. 26 Закону України "Про заставу", ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" така сплата коштів є по своїй суті реалізацією заставодержателем прав за Договором застави з метою задоволення своїх інтересів.

Тобто, реалізація заставодавцем визначених Законом прав та оплата в рахунок погашення забезпеченого зобов`язання коштів у розмірі вартості предмету застави з метою припинення можливості звернення стягнення на нього може бути ототожнена з реалізацією предмета застави в рахунок погашення забезпечених нею вимог заставодержателя, що безумовно вказує на існування визначених як чинним законодавством України, так і положеннями Договору застави підстав вважати відповідну заставу припиненою.

Отже, за встановлених судом обставин сплати позивачем на користь третьої особи грошових коштів у погодженому згідно Мирової угоди розмірі вартості предмету застави за Договором застави в якості погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором, волевиявлення Національного банку України на що було висловлено в умовах Мирової угоди, має місце припинення між сторонами спірних правовідносин застави, а відтак, і дії самого Договору застави.

В підтвердження викладено суд також враховує, що згідно наявного в матеріалах справи витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація припинення обтяження) від 23.09.2019 №62090047 за наслідками сплати Товариством ринкової вартості предмета застави до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено запис про припинення обтяження рухомого майна Товариства, а позивачем вказувалося та не заперечувалося Національним банком України, що у зв`язку з виконанням Товариством свого зобов`язання за Договором застави Національним банком України було передано оригінали технічних паспортів на предмет застави, які були передані Товариством Національному банку України на виконання умов пункту 2.2.12 Договору застави при його укладенні.

Тобто, матеріалами справи підтверджується, а Національним банком України не заперечується повне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань згідно Мирової угоди, що і мало своїм наслідком припинення між сторонами спірних правовідносин застави та дії самого Договору застави, а відтак свідчить про існування обов`язку Приватбанку щодо сплати на користь Товариства сплачених останнім коштів в якості виконання своїх зобов`язань за спірною заставою на умовах, визначених Мировою угодою.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача простроченого грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача заборгованості у розмірі 21 846 690,00 грн. внаслідок виконання останнім взятих на себе зобов`язань за Договором застави щодо задоволення вимог Національного банку України за Кредитним договором в межах визначених спірною заставою обсягів.

Дані обставини не спростовано відповідачем і доказів погашення відповідної заборгованості на рахунок позивача не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Приватбанку на користь Товариства в порядку регресу суми коштів у розмірі 21 846 690,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відшкодованих Національному банку України на підставі умов Мирової угоди витрат по оплаті судового збору у розмірі 191 240,01 грн. суд відзначає наступне.

Так, матеріалами справи підтверджується, що Товариство на виконання умов Мирової угоди сплатило Національному банку України, як позивачу у справі №904/2382/18, витрати по сплаті судового збору у розмірі 191 240,01 грн., що дорівнює 50% судового збору сплаченого Національним банком України при поданні позовної заяви.

Позивач вказує, що понесення таких витрат зумовлено неналежним виконанням Приватбанком умов Кредитного договору, що спричинило наявність заборгованості, та звернення у зв`язку з цим Національного банку України до господарського суду з позовною заявою до Товариства як заставодавця, а тому Товариство, з метою збереження власного майна, було вимушене укласти мирову угоду у справі №904/2382/18 та відшкодувати Національному банку України, як обтяжувачу, частину витрат, пов`язаних з пред`явленням позову.

Безумовно, що такі витрат в силу приписів ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" були обов`язковими до відшкодування кредитору, а необхідність здійснення такого відшкодування Товариства зумовлена виключно порушенням Приватбанком взятих на себе згідно Кредитного договору зобов`язань щодо повернення кредиту, тобто, є наслідком неправомірних дій останнього, а тому сума таких коштів має бути предметом вирішення спору про відшкодування боржником завданих майновому поручителю збитків внаслідок неналежного виконання забезпеченого зобов`язання.

В той же час, заявляючи до стягнення з Приватбанку в межах даного позову суму такого відшкодування позивач визначає його правову природу як обов`язок боржника сплатити на користь майнового поручителя в порядку регресу суму виконаного ним перед кредитором забезпеченого зобов`язання.

Відтак, правові підстави для задоволення позову в цій частині та стягнення з Приватбанку на користь Товариства витрат, пов`язаних з відшкодуванням судового збору у справі №904/2382/18, в розмірі 191 240,01 грн. відсутні, адже таке зобов`язання не обумовлюється правом, яке виникає у заставодавця за наслідками добровільного виконання забезпеченого ним обов`язку боржника, на захист якого і подано позов у даній справі, а є наслідком допущення боржником цивільного правопорушення, що може бути предметом вирішення спору про застосування до порушника цивільно-правової відповідальності.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Приватбанку на користь Товариства в порядку регресу заборгованість у розмірі 21 846 690,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позову необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310; ідентифікаційний код 00186520) заборгованість у розмірі 21.846.690 (двадцять один мільйон вісімсот сорок шість тисяч шістсот дев`яносто) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 327.700 (триста двадцять сім тисяч сімсот) грн 35 коп.

3. В частині вимог про стягнення 191.240,01 грн витрат по сплаті судового збору у справі № 904/2382/18 відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 19.12.19.

Суддя Т.М. Ващенко