П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2019 року

м. Київ

Провадження № 11-557сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

учасників справи:

скаржниці ОСОБА_1 ,

представника позивача - Кравця Р. Ю.,

представника відповідача - Ліходій О. О.,

розглянула в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 30 січня 2018 року № 261/0/15-18,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник Кравець Р. Ю., звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою до ВРП про скасування її рішення від 30 січня 2018 року № 261/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 липня 2017 року № 2164/3дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення ВРП, оскаржуване рішення).

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення має бути скасоване з підстави, передбаченої статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (тут і далі - Закон № 1798-VІІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), оскільки не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ОСОБА_1 стверджує, що у її діях відсутній склад дисциплінарного проступку, а висновки ВРП про порушення нею процесуального законодавства є упередженими, не відповідають обставинам справи, встановленим під час розгляду дисциплінарної справи та є суперечливими.

Скаржниця також указує, що ВРП прийняла рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності за реалізацію нею дискреційних повноважень, за які згідно з міжнародними стандартами та нормами національного права суддю не може бути притягнуто до відповідальності.

ОСОБА_1 зазначає, що ВРП дійшла висновку про наявність дисциплінарного проступку в її діях поза межами власних повноважень, оскільки не вправі встановлювати та оцінювати обставини у справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

Відповідач у своєму відзиві на скаргу просить відмовити в її задоволенні та стверджує, що Третя Дисциплінарна палата (далі - ТДП) ВРП правильно встановила всі обставини справи, а наведені у скарзі доводи не спростовують висновків про допущення суддею порушень. Представник ВРП наводить доводи про відсутність передбачених статтею 52 Закону № 1798-VІІІ підстав для скасування оскаржуваного ОСОБА_1 рішення ВРП та вказує, що це рішення ВРП прийняте повноважним складом ВРП та підписано всіма його членами, які брали участь у його ухваленні. Крім того, ВРП стверджує, що оскаржуване рішення містить посилання на підстави та мотиви, з яких суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 травня 2018 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 9 липня 2018 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 про скасування рішення ВРП.

10 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 18/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - Кравець Р. Ю. та представник ВРП підтримали відповідно викладені у скарзі та відзиві на неї доводи.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

ОСОБА_1 , 1980 року народження, Указом Президента України від 13 листопада 2008 року № 1037/2008 «Про призначення суддів» призначена на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 452-VІІ обрана на посаду судді безстроково.

Зі змісту характеристики, затвердженої зборами суддів Дарницького районного суду міста Києва, вбачається, що за час роботи на посаді судді ОСОБА_1 зарекомендувала себе як досвідчена та кваліфікована суддя, має високий рівень теоретичних знань та практичний досвід, який застосовує при розгляді справ, підтримує професійну компетентність у галузі права на високому рівні, здійснюючи правосуддя належним чином, виконує процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення повного, всебічного, об`єктивного та своєчасного розгляду справ. Користується повагою та авторитетом серед суддів і працівників апарату суду. За своїми особистими якостями енергійна, ініціативна, дисциплінована, вимоглива до себе та інших.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли такі заяви: 8 грудня 2014 року - заступника Генерального прокурора України ОСОБА_39 від 5 грудня 2014 року (вх. № 2908/0/8-14), 12 грудня 2014 року - ОСОБА_2 від 10 грудня 2014 року (вх. № С-3329/0/7-14), 15 грудня 2014 року - ОСОБА_3 від 10 грудня 2014 року (вх. № Б-3366/0/7-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII).

У заяві заступник Генерального прокурора України Бачун О. В. зазначив, що суддя ОСОБА_1 у справі № 753/1483/14-к (провадження № 1-кс/753/93/14) обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо особи - учасника масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII у зв`язку з його участю у таких акціях, а тому повинна пройти перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 цього Закону.

ОСОБА_2 у заяві вказав, що суддя ОСОБА_1 ухвалою від 25 січня 2014 року обрала стосовно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На думку заявника, зазначена постанова суду є незаконною, необґрунтованою, такою, що була постановлена з порушенням норм процесуального права.

Як убачається зі змісту заяви ОСОБА_3 , 17 січня 2014 року суддя ОСОБА_1 прийняла постанову, якою визнала його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та застосувала до нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком на три місяці. Автор заяви вважає, що зазначене судове рішення є неправосудним та постановлене суддею під тиском з метою покарання, переслідування та залякування учасників акцій протесту.

Для реалізації Закону № 1188-VII було утворено ТСК.

За приписами частини п`ятої статті 2 Закону № 1188-VII заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Листом секретаря ТСК ОСОБА_37. від 15 лютого 2016 року № 1952/0/9-16 та відповідно до акта приймання-передачі справ ТСК від 15 лютого 2016 року вказані заяви передано для розгляду до ВРЮ.

Згідно із протоколами автоматизованого розподілу матеріалу між членами ВРЮ від 19 травня 2016 року члена ВРЮ ОСОБА_38. визначено доповідачем у цих справах.

30 вересня 2016 року набрали чинності Закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (тут і далі - Закон № 1402-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

5 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII.

12 січня 2017 року ВРЮ прийнято рішення про її реорганізацію у ВРП, набуття членами ВРЮ статусу членів ВРП та здійснення відповідних повноважень.

Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII заяви та скарги, передані на розгляд члену ВРЮ за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів ВРП, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VIII встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП.

Рішенням ВРП від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у ВРП утворено три дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної з них та затверджено персональний склад.

Ухвалою ТДП ВРП від 31 травня 2017 року № 1350/3дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1

Суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1.узяла участь у засіданні ТДП ВРП та надала пояснення.

У поясненнях суддя ОСОБА_1 зазначила, що, постановляючи ухвали про обрання підозрюваним запобіжного заходу, вона виконувала покладені на неї як на слідчого суддю обов`язки і діяла при цьому об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, виключно в межах чинного закону. При цьому суддя зауважила, що в матеріалах справ було достатньо доказів, які вказували на обґрунтованість підозри та на існування ризиків, які дозволили їй застосувати саме такий запобіжний захід.

Також суддя ОСОБА_1 пояснила, що за результатами розгляду справи стосовно ОСОБА_3 за статтею 122-2 КУпАП вона винесла постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці. При обранні виду та адміністративного стягнення вона врахувала те, що ОСОБА_3 не працює, потребує постійного лікування у зв`язку із хронічною хворобою - цукровим діабетом. Крім того, у заявника є малолітня дитина, а отже, його матеріальний стан вкрай незадовільний. Таким чином, вона дійшла висновку про неможливість застосування до заявника адміністративного стягнення у вигляді санкції, яка має фінансовий характер.

Матеріалами дисциплінарного провадження встановлено таке.

У справі № 753/1483/14-к (провадження № 1-кс/753/93/14) про обрання щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлено, що 22 січня 2014 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Халімана В. І., погоджене прокурором Дарницького району міста Києва Лисенком В. В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Клопотання було обґрунтовано тим, що 20 січня 2014 року у не встановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_7 та інші не встановлені досудовим слідством особи, перебуваючи біля стадіону «Динамо» імені В. Лобановського на вулиці Грушевського у місті Києві, умисно організували натовп у кількості приблизно 3000-5000 осіб для вчинення масових заворушень під час громадської акції «Євромайдан».

Використовуючи заздалегідь підготовлені предмети - респіратор «Тополь», захисну маску зварювальника, протигаз моделі ГП-5 № 90-384-IV-84, каміння, бруківку, скляні пляшки з легкозаймистими рідинами, ОСОБА_7 та інші не встановлені досудовим слідством особи вчинили дії, спрямовані на досягнення своєї злочинної мети - організацію масових заворушень, що супроводжувались опором представникам влади - працівникам міліції та їх законним вимогам, насильством над особами, які намагались їм завадити, а саме над працівниками правоохоронних органів та військовослужбовцями внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), шляхом нападу та завданням їм ударів камінням, бруківкою, а також тілесних ушкоджень унаслідок застосування скляних пляшок із легкозаймистими рідинами.

У клопотанні також зазначено про необхідність застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на те, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки не має постійного місця проживання та роботи у місті Києві, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше правопорушення, підозрюється у вчиненні злочину, який належить до категорії особливо тяжких та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, а тому менш суворі запобіжні заходи недостатні для запобігання вказаним ризикам.

За результатами розгляду зазначеної справи суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 22 січня 2014 року постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Халімана В. І. та застосувала до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - до 21 березня 2014 року.

Суд першої інстанції встановив, що в матеріалах клопотання містяться протоколи допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які вказували на вчинення підозрюваним ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Протоколами огляду місця події підтверджується вилучення у підозрюваного речей, указаних у клопотанні. У судовому засіданні оглянуто фотознімки, копії яких долучено до справи. На фотознімках чітко видно осіб, які під час масових заворушень 21 січня 2014 року на вулиці Грушевського в місті Києві біля стадіону «Динамо» імені В. Лобановського кидають у працівників правоохоронних органів пляшки з горючою рідиною. Суд також узяв до уваги одяг підозрюваного, риси верхньої частини його обличчя, яка за усіма прикметами схожа на обличчя особи, зображеної на фотознімках.

При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 суд урахував позитивні характеристики з місця його проживання та від депутата Васильківської міської ради, перебування на утриманні у підозрюваного неповнолітніх дітей, непрацездатної матері та вітчима, наявність соціальних зв`язків та задовільний стан здоров`я.

Обираючи підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 не має у місті Києві постійного місця проживання, був затриманий під час виїзду з міста Києва до міста Запоріжжя, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування, вчиняти інші правопорушення, а менш суворі запобіжні заходи не є достатніми для запобігання вказаним ризикам.

Зазначена ухвала слідчого судді була оскаржена в апеляційному порядку захисником ОСОБА_7 - Гребою Р. В .

В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що висновки слідчого судді про наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_7 є необґрунтованими. У клопотанні слідчого та в ухвалі слідчого судді відсутні жодні докази, які б свідчили про існування таких ризиків та вони нічим не підтверджені. При розгляді клопотання суд не надав належної оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення та в ухвалі не навів належних доказів, які б свідчили про вчинення ним кримінального правопорушення. Слідчим суддею не було розглянуто можливість застосування щодо підозрюваного іншого, менш суворого, запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з урахуванням відомостей про особу ОСОБА_7 , який має постійне місце реєстрації та проживання, працює, позитивно характеризується, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також батьків пенсійного віку, які є інвалідами третьої групи.

При ухваленні судового рішення суд не взяв до уваги та не зазначив жодної підстави щодо неможливості передання ОСОБА_7 на поруки з урахуванням письмових зобов`язань народних депутатів України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 22 січня 2014 року скасовано. Клопотання старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Халімана В. І., погоджене прокурором Дарницького району міста Києва Лисенком В. В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 задоволено частково. Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у відповідний період доби, заборонено йому залишати місце проживання з 20 до 7 години наступної доби. Звільнено ОСОБА_7 з-під варти.

В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що, розглядаючи клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 правильно встановила існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК, дійшла обґрунтованого висновку про наявність ризиків неналежної поведінки підозрюваного та правильно вказала, що більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти таким ризикам.

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва дійшла висновку про те, що слідчий суддя ОСОБА_1 дослідила клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, встановила, що зазначені в клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на вказаному етапі розслідування достатньою сукупністю доказів. Зміст статей 95, 193 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не вимагає від слідчого судді як обов`язку при розгляді клопотання безпосередньо заслуховувати пояснення свідків та потерпілих, до того ж закон не передбачає чіткого порядку вивчення слідчим суддею матеріалів клопотання. Отже, немає підстав вважати, що слідчим суддею були порушені вимоги КПК при дослідженні клопотання та матеріалів, які його обґрунтовують.

В ухвалі суду апеляційної інстанції також зазначено, що слідчий суддя на вказаному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінальної справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визнати, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя ОСОБА_1 у висновках, які зробив орган досудового слідства стосовно ОСОБА_7 , чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановила. Не виявила таких обставин і колегія суддів.

Разом з тим під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків. У судовому засіданні апеляційного суду прокурор пояснив, що орган досудового розслідування провів у кримінальному провадженні значний обсяг слідчих та процесуальних дій, а тому ризик того, що ОСОБА_7 може перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, значно зменшився.

У справі № 753/1706/14-к (провадження № 1-кс/753/102/14) про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 встановлено, що 25 січня 2014 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Словачевського О. М., погоджене прокурором Дарницького району міста Києва Музикою В. М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК.

Клопотання обґрунтовано тим, що 23 січня 2014 року приблизно о 2 годині 50 хвилин ОСОБА_2 , діючи спільно з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , перебуваючи поряд із лікарнею № 17, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , безпричинно, з хуліганських мотивів, ігноруючи елементарні норми поведінки, вчинив дії, які грубо порушують громадський порядок, виражають явну неповагу до суспільства та відзначаються особливою зухвалістю. Такі дії проявились у тому, що зазначені особи безпричинно в нічний час доби чіплялись до перехожих громадян, одним з яких був ОСОБА_16

ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , діючи у групі, почали наносити руками та ногами удари ОСОБА_16 , чим спричинили останньому тілесні ушкодження та фізичний біль.

У цей час на місце події підійшли співробітники УБНОН ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які несли службу з охорони громадського порядку на території міста Києва. Вони зробили зауваження ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та вимагали від останніх припинити хуліганські дії.

Однак ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 на законні вимоги не відреагували та почали чинити опір представникам правоохоронних органів, відштовхувати їх, погрожувати застосуванням фізичного насильства і з метою залякування нанесли працівникові міліції ОСОБА_17 декілька ударів кулаками та ногами в ділянки голови і тулуба, що призвело до втрати свідомості потерпілим та спричинило йому тілесні ушкодження.

У клопотанні зазначено про необхідність застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на те, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки не має постійного місця проживання та роботи у місті Києві, може незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше правопорушення, підозрюється у вчиненні злочину, який належить до категорії особливо тяжких та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до шести років, тому менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам.

23 січня 2014 року о 4 годині 50 хвилин ОСОБА_2 був затриманий у порядку статті 208 КПК. Того ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК.

За результатами розгляду вказаної справи суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 25 січня 2014 року постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Словачевського О. М. та застосувала до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - до 2 години 50 хвилин 23 березня 2014 року.

Обираючи ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції враховував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_2 , міру покарання, обставини вчинення кримінального правопорушення, соціальні зв`язки підозрюваного, доведеність прокурором обставин, визначених у частині першій статті 177 КПК.

Зазначена ухвала слідчого судді була оскаржена в апеляційному порядку захисником ОСОБА_2 - Легких К. В.

В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що слідчий суддя безпідставно задовольнив клопотання слідчого, оскільки обґрунтованість підозри та наявність ризиків у кримінальному провадженні є недоведеними. Слідчим суддею при з`ясуванні обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення були порушені вимоги КПК щодо порядку дослідження клопотання та матеріалів, які його обґрунтовують. Захисник указував, що в ухвалі суду не міститься обґрунтованих висновків слідчого судді про недостатність застосування до підозрюваного більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, враховуючи особу підозрюваного, його сімейний стан та заяви народних депутатів України про взяття ОСОБА_2 на поруки.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року скасовано. Клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Словачевського О. М., погоджене прокурором Дарницького району міста Києва Музикою В. М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 задоволено частково. Застосовано до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово, заборонено йому залишати місце проживання. Звільнено ОСОБА_2 з-під варти.

В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що, розглядаючи клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 правильно встановила існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК, дійшла обґрунтованого висновку про наявність ризиків неналежної поведінки підозрюваного та правильно вказала, що більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти таким ризикам.

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва дійшла висновку про те, що слідчий суддя дослідила клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, встановила, що зазначені в клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних. Зміст статей 95, 193 КПК не вимагає від слідчого судді як обов`язку при розгляді клопотання безпосередньо заслуховувати пояснення свідків та потерпілих, до того ж закон не встановлєю чіткого порядку вивчення слідчим суддею матеріалів клопотання. Отже, немає підстав вважати, що слідчим суддею були порушені вимоги КПК при дослідженні клопотання та матеріалів, які його обґрунтовують.

В ухвалі суду апеляційної інстанції також зазначено, що слідчий суддя на вказаному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінальної справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визнати, чи причетність особи до вчинення злочину є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя ОСОБА_1 у висновках, які зробив орган досудового слідства щодо ОСОБА_2 , чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановила. Не виявила таких обставин і колегія суддів.

Разом з тим під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків. Так, у судовому засіданні апеляційного суду прокурор пояснив, що орган досудового розслідування провів у кримінальному провадженні значний обсяг слідчих та процесуальних дій, а тому ризик того, що ОСОБА_2 може перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, значно зменшився.

У справі № 753/131/14-п (провадження № 3/753/293/14) щодо ОСОБА_3 встановлено, що постановою Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком на три місяці.

Суд установив, що ОСОБА_3 29 грудня 2013 року о 13 годині 40 хвилин керував автомобілем марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , на вулиці Богатирській, 32 в місті Києві, подав звуковий сигнал та не зупинився на вимогу працівника міліції про зупинку, завчасно подану інспектором ДАІ за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункти 2.4 та 9.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).

У судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину не визнав. Пояснив, що 29 грудня 2013 року о 13 годині 40 хвилин дійсно рухався по вулиці Богатирській, 32 в місті Києві з пасажирами у машині. На вимогу інспектора ДАІ не зупинився, оскільки його не бачив. На запрошення до міліції не прийшов, тому що не розумів підстав виклику.

Визнаючи ОСОБА_3 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, суд виходив із того, що його вина підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 6 січня 2014 року серії АА2 № 901079, рапортом старшого інспектора ДПС ДПІ першого взводу роботи по обслуговуванню СП полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в місті Києві від 29 грудня 2013 року.

Вирішуючи питання про застосування адміністративного стягнення, суд врахував особу порушника, відсутність тяжких наслідків, обтяжуючих та пом`якшуючих обставин, грубе порушення ПДР та вважав за необхідне застосувати до ОСОБА_3 адміністративне стягнення, яке буде достатнім для запобігання вчиненню ним нових правопорушень, у вигляді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на три місяці, оскільки останній не працює та не має доходів, а отже, призначення покарання у вигляді штрафу не буде відповідати вимогам законодавства.

Постанова Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року була оскаржена захисником ОСОБА_3 - Маселком Р. А. в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що постанова суду першої інстанції є незаконною і необґрунтованою, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення. Суд не дослідив зібраних у справі доказів з точки зору їх допустимості і належності, у зв`язку із чим дійшов помилкових висновків. Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний як доказ у справі, оскільки його складено з порушенням вимог статті 256 КУпАП і його зміст не відповідає фактичним обставинам справи, а саме: ОСОБА_3 не бачив працівника ДАІ, а відповідно і сигналів, які він йому подавав для зупинки транспортного засобу, отже, не мав умислу вчиняти правопорушення. Копія протоколу відрізняється від його оригіналу, оскільки в ній зазначено лише одного свідка - ОСОБА_22 , тоді як в оригіналі протоколу вказано двох свідків - ОСОБА_23 та ОСОБА_22 .

Письмові пояснення свідків не підтверджують обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, і не вказують на наявність вини ОСОБА_3 . Суд не дотримався вимог законодавства у частині, що стосується визначення виду і розміру адміністративного стягнення. Оскаржувану постанову винесено з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року, якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 цього Кодексу за відсутності в діях ОСОБА_3 події і складу адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не дотримався вимог статей 245, 280 КУпАП, не надав належної оцінки доказам у справі, у зв`язку із чим дійшов необґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП.

Оцінюючи дії судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , ТДП ВРП встановила таке.

Обираючи ОСОБА_7 та ОСОБА_2 запобіжний захід, суддя ОСОБА_1 не дотрималася низки норм. Під час розгляду клопотань про застосування до них запобіжного заходу слідчий суддя не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 цього Кодексу.

Стосовно справи про визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, ТДП ВРП встановила, що суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме не дотрималась вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності із законом.

Так, ОСОБА_1 дійшла висновку про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_3 , не урахувала презумпцію невинуватості, яка відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді, зокрема, обмеження права керування транспортними засобами (рішення у справах «Лутц (Lutz) проти Німеччини», «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії»; «Маліж (Malige) проти Франції»).

Під час розгляду вказаної справи суддя ОСОБА_1 визнала ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 122-2 КУпАП та застосувала до нього адміністративне стягнення, не маючи безспірних доказів, які б підтверджували його вину.

Постановлене суддею ОСОБА_1 судове рішення у вказаній справі належно не мотивоване.

ТДП ВРП дійшла висновку, що суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 ухвалила судове рішення у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності з порушенням принципу верховенства права.

Враховуючи наведене, ТДВ ВРП дійшла висновку, що суддею ОСОБА_1 було допущено поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя та у зв`язку з очевидною недбалістю допущено порушення прав людини і основоположних свобод, що відповідно до пунктів 3 та 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

Рішенням ТДП ВРП від 19 липня 2017 року № 2164/3дп/15-17 суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на чотири місяці з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

ВРП за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник ОСОБА_25 , на вказане рішення її дисциплінарного органу дійшла висновку про залишення без змін цього рішення на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону № 1798-VІІІ.

Велика Палата Верховного Суду переглядає рішення ВРП про залишення без змін рішення її дисциплінарного органу від 19 липня 2017 року у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Так, предметом оскарження до ВРП було рішення її дисциплінарного органу від 19 липня 2017 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на чотири місяці з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді

Вирішуючи питання щодо меж перегляду Великою Палатою Верховного Суду оскаржуваного рішення ВРП, суд виходить з таких міркувань.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості)

За змістом частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом.

Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_26 , ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Стосовно доводів скарги ОСОБА_1 про те, що ВРП прийняла рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності за реалізацію нею дискреційних повноважень, за які суддю не може бути притягнуто до відповідальності, Велика Палата Верховного Суду поза межами власних повноважень, оскільки не вправі встановлювати та оцінювати обставини у справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень, зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, вирішуючи питання про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, ВРП та її дисциплінарний орган не оцінювали змісту судових рішень, постановлених суддею, а надавали оцінку її діям під час розгляду вказаних справ про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частин першої та другої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 7 Закону № 1402-VІІІ кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

ТДП ВРП, з якою погодилася й ВРП, під час розгляду дисциплінарної справи встановила, що, розглядаючи клопотання про застосування до підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , суддя ОСОБА_1 порушила гарантовані статтею 29 Конституції України та статтями 5 і 6 Конвенції право на свободу та особисту недоторканність і право на справедливий судовий розгляд. Крім того, суддя ОСОБА_1 дійшла висновку про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_3 без урахування презумпції невинуватості.

Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою статтею 29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. За змістом положень чинного КПК основним призначенням слідчого судді є здійснення судового контролю за дотриманням прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на судових стадіях кримінального провадження.

Згідно зі статтею 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов`язаний врахувати підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 КПК, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК.

Тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК (стаття 183 цього Кодексу).

Відповідно до статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

ВРЮ було витребувано належним чином завірені копії справ № 753/1483/14-к (провадження № 1-кс/753/93/14) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та № 753/1706/14-к (провадження № 1-кс/753/102/14) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 .

За результатами перевірки матеріалів цих справ та обставин, викладених у заявах заступника Генерального прокурора України ОСОБА_39 та ОСОБА_2., встановлено, що суддя ОСОБА_1 порушила зазначені норми кримінального процесуального закону.

Як убачається з тексту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року слідчий суддя, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 , дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.

Зі змісту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року вбачається, що слідчий суддя ОСОБА_1, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_2 , дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.

Відповідно до статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Статтею 196 КПК передбачено, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.

Судове рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення злочину, врахування особи винного та інших обставин (ризиків, наведених у частині першій статті 177 КПК). Обмеження розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих підстав його застосування без установлення їх наявності та обґрунтованості щодо конкретної особи є порушенням вимог пункту 4 статті 5 Конвенції.

Обґрунтована підозра у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин (справа «Ердагоз проти Туреччини», 1997 рік; справа «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», 1990 рік). Таким чином, якщо судові органи не провели необхідне розслідування основних фактів справи для того, щоб перевірити обґрунтованість скарги, це є порушенням статті 5 Конвенції (справа «Степуляк проти Молдови», 2007 рік; справа «Ельчі та інші проти Туреччини», 2003 рік). При цьому тлумачення поняття «обґрунтованість» залежатиме від усіх обставин справи.

Згідно з пунктами 3 і 4 статті 5 Конвенції та практикою ЄСПЛ обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, що можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення. Питання про те, чи тримання під вартою є обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися у кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні потреби публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (справа «Лабіта проти Італії», справа «Харченко проти України»).

ТДП ВРП дійшла висновку, з яким погодилася й ВРП, що слідчий суддя ОСОБА_1, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, належним чином не встановила наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК, та у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК, а також наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, на який указав слідчий, не з`ясувала законної мети застосування взяття під варту.

У матеріалах справи стосовно ОСОБА_7 є фотознімки - некольорові роздруківки на аркушах паперу формату А4 , на яких зображені невідомі особи, встановити (ідентифікувати) яких неможливо у зв`язку з поганою якістю зображення. Суддя ОСОБА_1 належним чином не мотивувала, чому взяла до уваги такі докази.

Крім того, суд першої інстанції не вмотивував, якими саме іншими матеріалами кримінального провадження, крім фотознімків та пояснень свідків - працівників оперативно-розшукового відділу УКР ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтверджується наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення.

Із протоколів допиту свідків (справа щодо ОСОБА_2 ) ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , які є співробітниками УБНОН ГУ МВС України в місті Києві, ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , які є співробітниками підрозділу міліції особливого призначення «Беркут», потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , вбачається, що жоден із них не вказував на ОСОБА_2 як на особу, яка вчиняла хуліганські дії, опір представникам правоохоронних органів, завдавала тілесні ушкодження, їх покази не збігаються із зазначеними вище даними, на що слідчий СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_37 також не звернув уваги.

Також не обґрунтовано обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою саме на строк 60 днів, не наведено мотивів, чому не враховано особи підозрюваних, зокрема що ОСОБА_7 є молодим, має постійне місце реєстрації та проживання, позитивно характеризується, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також батьків пенсійного віку, які є інвалідами третьої групи. ОСОБА_2 також є молодим, має постійне місце реєстрації та проживання, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину та непрацездатних батьків пенсійного віку. Суддею ОСОБА_1 також не враховано та не зазначено у рішенні жодної підстави щодо неможливості передання ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на поруки з урахуванням письмових зобов`язань народних депутатів України.

Слідчий суддя ОСОБА_1 дійшла висновку, що у кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке належить до категорії особливо тяжких та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, ОСОБА_2 - у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до шести років, вони можуть переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, менш суворі запобіжні заходи недостатні для запобігання відповідним ризикам.

Відповідно до статті 370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Однак у зазначених ухвалах суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 не наведено належних і достатніх мотивів та підстав їх ухвалення.

Отже, ТДП ВРП дійшла висновку, що обрання запобіжних заходів ОСОБА_7 та ОСОБА_2 відбулося без додержання низки норм КПК. Під час розгляду клопотань про застосування до них запобіжного заходу слідчий суддя ОСОБА_1 не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 цього Кодексу.

Щодо визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, ТДП ВРП встановила таке.

Згідно із частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами статті 122-2 КУпАП (у редакції на час вчинення правопорушення) невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу зумовлює накладення штрафу від дев`яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

Як визначено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) установлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 КУпАП, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме не було дотримано вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності із законом.

У разі виявлення правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 122-2 КУпАП, уповноважена особа органів внутрішніх справ відповідно до статті 255 цього Кодексу зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення, копія якого під підпис вручається особі, що притягається до адміністративної відповідальності.

У разі неможливості скласти протокол про адміністративне правопорушення на місці його вчинення, за умови, що його складення є обов`язковим, стаття 259 КУпАП передбачає право уповноваженої особи доставити порушника в міліцію для складання такого протоколу.

КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема з метою запобігання безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас указані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише в разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (пункт 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП).

Апеляційний суд міста Києва, скасовуючи постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року дійшов таких висновків.

Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 складено на підставі рапорту старшого інспектора ДПС ДПІ першого взводу роти по обслуговуванню СП полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в місті Києві старшого лейтенанта міліції ОСОБА_36. від 29 грудня 2013 року.

Проте відомості, вказані у рапорті, не збігаються з відомостями, зазначеними у протоколі. Так, у рапорті інспектора зазначено, що 29 грудня 2013 року під час несення ним служби на СП 501, розташованому на вулиці Богатирській, 32 в місті Києві, приблизно о 13 годині 40 хвилин по вулиці Богатирській рухалась автоколона із символікою Євромайдану. З метою припинення порушення ПДР у частині невиконання вимог пункту 32.1 ПДР інспектором ДАІ за допомогою жезла та свистка було подано вимогу про зупинку водію автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 .

З рапорту інспектора неможливо встановити, де саме ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення, оскільки у ньому вказано тільки місце дислокації інспектора та напрямок руху автоколони. Разом з тим у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_3 не виконав вимогу про зупинку саме на вулиці Богатирській, 32 у місті Києві.

Не узгоджуються із рапортом інспектора і зазначені в протоколі час вчинення та вид правопорушення. У протоколі вказано час - 13 година 19 хвилин, натомість відповідно до рапорту автоколона рухалась о 13 годині 40 хвилин. Також у протоколі зазначено, що ОСОБА_3 своїми діями порушив пункти 2.4 та 9.5 ПДР, проте у рапорті вказано на порушення пункту 32.1 ПДР. До того ж у протоколі від 6 січня 2014 року датою вчинення правопорушення зазначено 29 грудня 2013 року.

Рапорт старшого інспектора ДПС ДПІ першого взводу роти по обслуговуванню СП полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в місті Києві старшого лейтенанта міліції ОСОБА_36. від 29 грудня 2013 року не доводить вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки у ньому зазначено про рух колони автомобілів із символікою Євромайдану, проте не вказано, що рухалася саме колона у складі більше п`яти автомобілів, тоді як саме це є порушенням пункту 32.1 ПДР. У зв`язку із цим не зрозуміло, чи були взагалі підстави для зупинки транспортного засобу.

Копія протоколу відрізняється від його оригіналу, оскільки у ній зазначено лише про одного свідка - ОСОБА_22 , натомість в оригіналі протоколу вказано двох свідків - ОСОБА_23 та ОСОБА_22 із зазначенням дати народження та місць їх проживання.

Такі обставини дають підстави стверджувати, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам статті 256 КУпАП, тому не є належним та допустимим доказом у справі.

При підготовці до розгляду справи суддя ОСОБА_1 не звернула уваги на вказані обставини, зокрема щодо порядку, підстав складення протоколу про адміністративне правопорушення.

У матеріалах справи міститься лист Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в місті Києві від 20 березня 2014 року, у якому наведено перелік інспекторів, які 29 грудня 2013 року відповідно до дислокації маршрутів патрулювання та постів підрозділів ДПС Державтоінспекції міста Києва по охороні громадського порядку та забезпеченню безпеки дорожнього руху по вулиці Богатирській у період з 10 до 16 години несли службу на стаціонарному посту на вулиці Богатирській, 32 у місті Києві. Прізвища старшого лейтенанта міліції ОСОБА_36 , який склав рапорт стосовно ОСОБА_3 , у листі не зазначено.

Обставини, що підлягають з`ясуванню під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, визначено в статті 280 КУпАП. Зокрема, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд має забезпечувати належне вивчення та оцінку доказів і аргументів, представлених сторонами.

Статтею 62 Конституції України, яка гарантує дотримання державою принципу презумпції невинуватості особи, передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суддя ОСОБА_1 дійшла висновку про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_3 , не взяла до уваги презумпції невинуватості, яка відповідно до статті 6 Конвенції з урахуванням практики її застосування ЄСПЛ поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді, зокрема, обмеження права керування транспортними засобами (рішення у справах «Лутц (Lutz) проти Німеччини», «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії»; «Маліж (Malige) проти Франції»).

Гарантії статті 6 Конвенції включають зобов`язання суддів надавати достатні підстави для винесення рішень. Достатні підстави демонструють сторонам, що їхня справа була ретельно розглянута.

Хоч національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов`язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»).

Під час розгляду вказаної справи суддя ОСОБА_1 зазначених вимог закону не дотрималась, визнала ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 122-2 КУпАП та застосувала до нього адміністративне стягнення, не маючи безспірних доказів, які б підтверджували його вину.

Постановлене суддею ОСОБА_1 судове рішення у вказаній справі належно не вмотивоване.

Невмотивоване притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного стягнення порушує його право на справедливий судовий розгляд в аспекті пункту 1 статті 6 Конвенції.

Ураховуючи викладене, ТДП ВРП та ВРП (за наслідками розгляду скарги на рішення її дисциплінарного органу) дійшли висновку, що суддя ОСОБА_1 порушила гарантовані статтею 29 Конституції України та статтями 5 та 6 Конвенції право на свободу та особисту недоторканість і право на справедливий судовий розгляд.

Згідно із частиною шостою статті 56 Закону № 1402-VIII суддя повинен додержуватися присяги.

За приписами пунктів 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

У Висновку № 11 (2008) КРЕС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень вказано, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Пунктом 49 Висновку № 3 (2002) КРЕС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, визначено, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки.

У пункті 50 цього ж Висновку зазначено, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Так, ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку про те, що, ухвалюючи рішення про обрання ОСОБА_7 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 не забезпечила дотримання приписів Конвенції, КПК, а також практики ЄСПЛ. Крім того, при розгляді адміністративної справи стосовно ОСОБА_3 суддя ОСОБА_1 не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме не дотрималась вимог щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності із законом, що призвело до порушення права осіб на справедливий судовий розгляд в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене ВРП дійшла висновку, що суддею ОСОБА_1 допущено дії, які порочать звання судді і підривають авторитет правосуддя та які на день їх вчинення могли бути підставою для звільнення з посади за порушення присяги судді.

Отже, ВРП погодилась із висновками її дисциплінарного органу про наявність підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII,для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що оскаржуване рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, а також що у діях судді ОСОБА_1 відсутній склад дисциплінарного проступку.

Відповідно до частини другої статті 106 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення; оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на чотири місяці з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

При цьому ТДП ВРП враховано, що суддя ОСОБА_1 має стаж роботи судді понад 8 років, характеризується позитивно, за час роботи до дисциплінарної відповідальності притягається вперше, має високі показники щодо кількості та якості розглянутих справ.

З огляду на характер правопорушень, допущених суддею ОСОБА_1 , ступінь її вини, наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, ураховуючи дані про особу судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що застосоване до неї стягнення є пропорційним вчиненому правопорушенню та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень.

Отже, рішення ВРП від 30 січня 2018 року повністю відповідає вимогам частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, а тому не підлягає скасуванню.

Зважаючи на встановлені обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 до ВРП про скасування рішення цього органу від 30 січня 2018 року.

Керуючись статтями 22, 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 30 січня 2018 року № 261/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 липня 2017 року № 2164/3дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 30 січня 2018 року № 261/0/15-18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. Князєв Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська