Постанова

Іменем України

17 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 209/758/19

провадження № 61-17046св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеська місцева прокуратура № 3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 березня 2019 року в складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макаров М. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської місцевої прокуратури № 3 про бездіяльність по проведенню досудового слідства в розумні строки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом та просив суд поновити строк на оскарження бездіяльності Одеської місцевої прокуратури № 3, зобов`язати прокуратуру провести в розумні строки досудове слідство по кримінальному провадженню № 12017162500003216 за статтею 382 КК України, провести досудове слідство по невиконанню двох виконавчих проваджень.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 березня 2019 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 .

Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач фактично оскаржує діяльність прокурора в рамках кримінального провадження, тому його позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанції, справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

06 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що при розгляді позовної заяви ОСОБА_1 судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що позивачем фактично оскаржується бездіяльність прокурора в рамках кримінального провадження № 12017162500003216 за статтею 382 КК України щодо невиконання судового рішення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК).

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України)

Згідно із частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.

Потерпілий має право оскаржувати бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення; у нездійсненні інших процесуальних дій, які зобов`язаний вчинити у визначений КПК України строк; рішення прокурора про закриття кримінального провадження; рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій тощо. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 вказаного Кодексу (частини перша та друга статті 303 КПК України).

Тобто кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг потерпілого, які позивач заявив за правилами кримінального судочинства. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц (провадження № 14-630цс18) та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Отже, для оскарження дій та рішень посадових осіб органів досудового розслідування, особа має подавати відповідні скарги у порядку кримінального судочинства, а не цивільного.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17-ц (провадження № 14-326цс18).

Враховуючи викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач може реалізувати своє право на оскарження бездіяльності прокуратури відповідно до норм КПК України, тому наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Колегія суддів, вивчивши касаційну скаргу, дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України, так як ОСОБА_1 , оскаржуючи ухвалу Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 березня 2019 року, не обґрунтовує порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже виклала у своїх постановах висновок щодо питання юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15 (провадження № 11-317апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17ц (провадження № 14-326цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц (провадження № 14-630цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 810/4310/18 (провадження № 11-263апп19), від 07 серпня 2019 року у справі № 234/15610/18 (провадження № 14-339цс19).

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків ухвали суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська