ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року

Київ

справа №П/811/371/16

адміністративне провадження №К/9901/20241/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (судді Баранник Н.П., Дурасова Ю.В., Щербак А.А.) у справі № П/811/371/16 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Управління МВС України на Південній залізниці (далі - УМВС України на Південній залізниці) про скасування наказу в частині та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до МВС України та УМВС України на Південній залізниці, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

1) зобов`язати скасувати наказ УМВС України на Південній залізниці від 14 березня 2016 року № 233 о/с у частині звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці з 06 листопада 2015 року;

2) звільнити ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці з 14 березня 2016 року на підставі пункту 64 «г» (за скороченням штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України;

3) стягнути з МВС України грошові кошти в сумі 145190,35 грн., в тому числі:

- заборгованість з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по 14 березня 2016 року в сумі 23 300,34 грн;

- заборгованість з грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року в сумі 6 963,32 грн;

- вихідну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 5 624,22 грн;

- допомогу на оздоровлення в сумі 4 524,22 грн;

- середній заробіток, що виник у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення за період з 15 березня 2015 року по 30 листопада 2016 року в розмірі 24 310,03 грн;

- компенсацію витрат на проїзд до м. Кіровограда та у зворотному напрямку до м. Кременчука на користь ОСОБА_2 у розмірі 900,00 грн та на користь представника позивача Шелеська В. Д. такому ж розмірі;

- компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 28 472,62 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що наказом УМВС України на Південній залізниці від 14 березня 2016 року № 233 о/с його звільнено з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці з 06 листопада 2015 року. Проте, позивач вважає дату його звільнення у зазначеному наказі неправильною, оскільки до 14 березня 2016 року він виконував свої обов`язки, в тому числі, в якості відповідального за передачу на зберігання справ, документів, майна Кременчуцького відділу МВС України на Південній залізниці. У зв`язку з цим, позивач просив суд зобов`язати відповідачів скасувати наказ про звільнення та вважати його звільненим з 14 березня 2016 року за тією ж підставою, а також стягнути на його користь грошові кошти в розмірі 145 190,35 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2016 року позов задовольнив частково.

Змінив в наказі УМВС України на Південній залізниці від 14 березня 2016 року № 233 о/с дату звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці, з 06 листопада 2015 року на 14 березня 2016 року.

Стягнув з УМВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_2 заборгованість з грошового забезпечення з 01 жовтня 2015 року по 14 березня 2016 року включно в сумі 29 184,96 грн.

Стягнув з УМВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу при звільненні за скороченням штатів в розмірі 48 181,14 грн.

Стягнув з УМВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_2 середній заробіток, що виник у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення за період з 15 березня 2015 року по 15 листопада 2016 року в розмірі 24 310,03 грн.

Стягнув з УМВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 1 000,00 грн.

Стягнув з УМВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_2 витрати на проїзд до м. Кіровограда та у зворотному напрямку у розмірі 242,08 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що фактично позивач проходив службу в УМВС України на Південній залізниці до 14 березня 2016 року, тому мав бути звільнений саме з цієї дати, а не з 06 листопада 2015 року. У зв`язку з тим, що належні розрахунки за вказаний період з позивачем проведені не були, суд дійшов висновку про стягнення на користь останнього грошового забезпечення з 01 жовтня 2015 року по 14 березня 2016 року включно, вихідної допомоги при звільненні за скороченням штатів, середній заробіток, що виник у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення за період з 15 березня 2015 року по 15 листопада 2016 року, моральну шкоду та витрати на проїзд у судові засідання.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 березня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив частково. Стягнув з УМВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2015року по 05 листопада 2016 року в сумі 6 216,90 грн, з урахуванням сплати відповідних податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Приймаючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що з 07 листопада 2015 року органи МВС було ліквідовано та скорочено всі штати та посади, а позивача не прийнято на службу в органи поліції, то відповідачем обґрунтовано прийнято наказ про звільнення ОСОБА_2 у запас Збройних Сил України саме з 06 листопада 2015 року за пунктом 64 «г» (за скороченням штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, відповідно до пунктів 10, 11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію». Відтак, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного позивачем наказу в частині дати звільнення. Звідси, відсутні й підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідачів виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу (вимушеного прогулу у даному випадку не було, позивач не ставив вимог щодо поновлення його на службі в органах МВС) та грошове забезпечення за період з 06 листопада 2015 року по 14 березня 2016 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності встановленого судом факту протиправних дій з боку відповідачів при звільненні позивача, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, стягнення середнього заробітку, що виник в зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, компенсації витрат на проїзд.

Разом з тим, апеляційний суд частково задовольнив вимоги позивача про стягнення на його користь грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року в сумі 6 963,32 грн, оскільки як слідує з матеріалів справи та не заперечувалося відповідачем, за вказаний період позивачу не виплачувалося грошове забезпечення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На рішення суду апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року.

Аргументи скаржника полягають у тому, що позивач ОСОБА_2 був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ 14 березня 2016 року. В той же день йому був вручений наказ про звільнення і видана трудова книжка. Проте, зазначення в спірному наказі дати звільнення « 06 листопада 2015 року» є неправомірним, оскільки позивач у період з 06 листопада 2015 року по день звільнення продовжував проходити службу в УМВС України на Південній залізниці, виконуючи свої посадові обов`язки. Таким чином, позивач підлягав звільненню саме з 14 березня 2016 року з виплатою всіх належних йому грошових сум, чого не було зроблено відповідачем.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції з`ясував усі фактичні обставини даної справи, надав правильну оцінку діям відповідача та прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке помилково скасоване судом апеляційної інстанції.

Скаржник вважає, що Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права, не взяв до уваги пояснення та доводи сторони позивача, у зв`язку з чим прийняв неправильне по суті рішення у даній справі.

Позиція інших учасників справи

МВС України подало до суду відзив на заяву ОСОБА_2 про зміну вимог касаційної скарги, в якій відповідач зазначає, що уточнена касаційна скарга позивача не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню. Просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 18 квітня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною вище касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в інтересах ОСОБА_2 , передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

31 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 532/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

05 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява позивача ОСОБА_2 про зміну вимог касаційної скарги, в якій він зазначає про відмову від вимог до МВС України щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні за скороченням штатів в сумі 51 095,60 грн.

Водночас, розглянувши вказану заяву ОСОБА_2 , колегія суддів установила, що фактично позивач відмовляється від частини позовних вимог до МВС України, що в силу положень статті 341 КАС України не передбачено на стадії касаційного розгляду справи.

З огляду на це, заява ОСОБА_2 про зміну вимог касаційної скарги не може братися судом до уваги, а касаційна скарга ОСОБА_1 , подана в інтересах ОСОБА_2 , підлягає розгляду Верховним Судом, виходячи з позовних вимог, які були вирішені судами першої та апеляційної інстанцій.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

У період з 18 липня 2011 року по 06 листопада 2015 року позивач проходив службу в УМВС України на Південній залізниці на посаді першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на ст. Кременчук УМВС України на Південній залізниці.

В зв`язку з ліквідацією органів МВС України на залізниці 27.07.2015 року позивачем було подано рапорт про згоду на перехід на посаду слідчого Кременчуцького відділу Головного Управління МВС України в Полтавській області (а.с.103-105).

На підставі рапорту ОСОБА_2 від 27 липня 2015 року та листа УМВС України в Полтавській області від 28 вересня 2015 року № 1/3-3293, наказом відповідача від 30 вересня 2015 року № 200 о/с підполковника міліції Шелеська Р .В. , першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук з 01 жовтня 2015 року відряджено до УМВС України в Полтавській області.

19 жовтня 2015 року наказом Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області № 304 створено комісію для прийому речових доказів, які рахуються за СВ ЛВ на ст. Кременчук УМВС України на Південній залізниці, до Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області. Контроль за виконанням даного наказу покладено на ОСОБА_2

06 листопада 2015 року ОСОБА_2 прибув до УМВС України на Південній залізниці для отримання приписів на відрядження.

У грудні 2015 року з ГУНП в Полтавській області до ГУНП в Харківській області надійшла особова справа ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що його не було призначено на службу до УМВСУ в Полтавській області. З огляду на те, що наказом УМВС України на Південній залізниці від 30 вересня 2015 року № 200 о/с підполковник міліції ОСОБА_2 був відряджений для подальшого проходження служби до УМВС України в Полтавській області, його особова справа повторно була направлена до ГУНП в Полтавській області за вих. № 7/103 дек від 25 грудня 2015 року.

15 січня 2016 року особову справу позивача було повернуто з ГУНП в Полтавській області до Ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці у зв`язку з тим, що станом на 11 січня 2016 року ОСОБА_2 не прибув для подальшого проходження служби до ГУНП в Полтавській області.

По факту неприбуття ОСОБА_2 для подальшого проходження служби в УМВС України в Полтавській області Ліквідаційною комісією УМВС України на Південній залізниці проведено службову перевірку, за результатом якої складено висновок від 14 березня 2016 року.

За вказаним висновком комісія вирішила скасувати наказ УМВС України на Південній залізниці від 30 вересня 2015 року № 200 о/с і звільнити підполковника міліції ОСОБА_2 . з органів внутрішніх справ України за скороченням штатів.

Наказом УМВС України на Південній залізниці від 14 березня 2016 року № 233 о/с:

- скасовано наказ УМВС України на Південній залізниці від 30 вересня 2015 року № 200 о/с у частині відрядження ОСОБА_2 до УМВС України в Полтавській області;

- згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України підполковника міліції ОСОБА_2 , першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на ст. Кременчук звільнено в запас Збройних Сил України з 06 листопада 2015 року за пунктом 64 «г» (за скороченням штатів) зазначеного Положення.

14 березня 2016 року позивач отримав трудову книжку.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їхні права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 «Г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

З 07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» та набрав чинності Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ).

Пунктом 8 розділу XI Закону № 580-VІІІ визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Закон № 580-VІІІ опублікований у газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142.

Отже, в силу законодавчих норм ОСОБА_2 вважався таким, що з 06 серпня 2015 року вважався попереджений про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

У пункті 10 розділу XI Закону № 580-VІІІ визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 11 розділу XI Закону № 580-VІІІ перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Отже, особи не прийняті на службу до поліції підлягають звільненню у тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення.

Виходячи з того, що позивач в силу Закону № 580-VІІІ був попереджений про можливе вивільнення 06 серпня 2015 року, то в зв`язку з не прийняттям на службу до поліції підлягав звільненню 06 листопада 2015 року.

Однак, як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 був звільнений з органів внутрішніх справ наказом відповідача від 14 березня 2016 року. При цьому, датою звільнення у наказі визначено 06 листопада 2015 року, що суперечить положенням спеціального та трудового законодавства.

Більше того, судами установлено та не заперечувалося відповідачем - УМВС України на Південній залізниці, у період з 06 листопада 2015 року по день звільнення позивач продовжував проходити службу, виконуючи свої посадові обов`язки.

Між тим, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної УМВС України на Південній залізниці не надало будь-яких пояснень з приводу того, чому позивач не був звільнений 06 листопада 2015 року.

Колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_2 повинен вважатися звільненим з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (за скороченням штатів) Положення № 114 з дня фактичного звільнення, а саме з 14 березня 2016 року.

Відтак, у період з 06 листопада 2015 року по 14 березня 2016 року позивач мав право на отримання грошового забезпечення, оскільки проходив службу в УМВС України на Південній залізниці.

У зазначений період умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначалися Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).

Згідно з пунктом 1.6 цієї Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. За час відсутності особи рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ на службі без поважних причин (прогул) грошове забезпечення не виплачується. Підставою припинення виплати грошового забезпечення особі рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ є матеріали службового розслідування на підставі мотивованого рапорту безпосереднього керівника про обставини невиходу на службу та наказ начальника органу внутрішніх справ, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення.

Кіровоградський окружний адміністративний суд обґрунтовано зауважив, що до 14 березня 2016 року будь-яких наказів щодо припинення виплати позивачу грошового забезпечення керівництвом не приймалось, інші підстави для припинення виплат були відсутніми.

Водночас, судом першої інстанції установлено, що фактично позивачу грошове забезпечення не виплачувалося з 01 жовтня 2015 року, що підтверджується довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_2 , виданою УМВС України на Південній залізниці.

На підставі викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з УМВС України на Південній залізниці на користь позивача заборгованості грошового забезпечення з 01 жовтня 2015 року по 14 березня 2016 року включно.

Більше того, при звільненні з органів внутрішніх справ ОСОБА_2 мав право на виплату вихідної допомоги при звільненні, яка не була виплачена відповідачем.

Так, пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби у зв`язку із скороченням штатів за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Оскільки позивач звільнений зі служби у зв`язку із скороченням штатів, а його вислуга у календарному обчисленні становить 18 років 02 місяці 21 день, то він мав право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Кіровоградський окружний адміністративний суд установив, що відповідно до грошового атестату ОСОБА_2 , його місячне грошове забезпечення становить 5 353,46 грн.

Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги, належний до стягнення на користь позивача складає 48 181,14 грн (5353,46 х 50% х 18).

Верховний Суд акцентує увагу на те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із статтею 9 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Ураховуючи викладене, застосуванню до спірних правовідносин у цій частині підлягають положення КЗпП України.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України регламентовано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 зазначеного Кодексу).

Зважаючи на те, що грошове забезпечення ОСОБА_2 не було виплачено як на день звільнення, так і на час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, колегія суддів Верховного Суду вбачає підстави для стягнення середнього заробітку, що виник в зв`язку з несвоєчасною виплатою позивачу грошового забезпечення за період з 15 березня 2016 року (наступного дня після дня звільнення) по 15 листопада 2016 року (дата розгляду справи).

При цьому, при розрахунку середнього заробітку суд першої інстанції обґрунтовано врахував суму виплаченої позивачу допомоги по безробіттю.

Також Кіровоградським окружним адміністративним судом надана правильна правова оцінка позовним вимогам ОСОБА_2 про стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення.

Так, відповідно до п.2.16.1 Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

У свою чергу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати (пункт 2.16.2), а допомога для оздоровлення надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати (пункт 2.16.3).

Судом установлено, що позивач не скористався своїм правом, передбаченим даними нормами та не писав мотивованого рапорту на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Натомість, за 2015 рік позивачеві виплачена допомога для оздоровлення у розмірі 1 100,00 грн. (посадовий оклад).

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Верховний Суд ураховує, що без наявності на правових підстав УМВС України на Південній залізниці на протязі більше п`яти місяців не виплачувало позивачу грошове забезпечення. При цьому, позивач не знав напевно, чи продовжить він проходити службу в органах внутрішніх справ. Більше того, зі свого заробітку ОСОБА_2 сплачував аліменти на дитину в розмірі 1/3 частини заробітку, а також на його утриманні знаходилися двоє малолітніх і одна неповнолітня дитина.

Суд вважає вмотивованими доводи позивача стосовно того, що діями відповідачів принижено його честь і гідність, а також спричинено моральні страждання, оскільки він не міг забезпечувати свою родину на протязі п`яти місяців.

Ураховуючи ступінь вини роботодавця та можливість отримати справедливе відшкодування за порушене право, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком Кіровоградського окружного адміністративного суду про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн.

За такого правового регулювання спірних правовідносин та встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених належними та допустимими доказами.

Натомість, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд виходив з формальних підстав звільнення підполковника міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ. У контексті фактичних обставин даної справи, цей суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов до помилкового висновку про обґрунтованість звільнення позивача з 06 листопада 2015 року, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.

Верховний Суд констатує, що викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції підтвердилися під час розгляду касаційної скарги позивача.

На підставі пункту 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, яке скасоване помилково, колегія суддів Верховного Суду вбачає наявність підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та залишення в силі постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на відсутність документального підтвердження понесених судових витрат під час касаційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року скасувати, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду