Провадження №8/389/6/19

ЄУН 389/2004/16-ц

Рішення

іменем України

10 грудня 2019 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

суддів Юхименко Н.В., Ябчик Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Солонько К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в місті Знам`янка Кіровоградської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторінцивільну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами на підставі п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

встановила:

ОСОБА _1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час прогулу, провадження №2/389/666/16 (ЄУН 389/2004/16-ц), за виключними обставинами на підставі п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України.

В обґрунтування вимог заяви посилався на те, що рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року по справі №389/2004/16-ц у задоволенні його позову про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено у повному обсязі. Серед підстав для відмови у позові суд зазначив, що так як між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з підстав, передбачених контрактом - тобто у відповідності до пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю, а не у зв`язку з звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю на ці правовідносини не поширюється. Після чого, не погоджуючись із даним рішенням суду, він подав апеляційну скаргу. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року по справі №389/2004/16-ц, апеляційну скаргу задоволено частково, визнано незаконними пункти 3 та 4 рішення сесії Знам`янської районної ради Кіровоградської області №117 від 05 липня 2016 року "Про підсумки фінансово-господарської діяльності комунальних підприємств районної ради за 2015 рік" стосовно його звільнення та поновлено його на посаді. Проте, в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено в зв`язку з тим, що зазначені позовні вимоги належить пред`являти до КП Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа». В подальшому, він подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення середнього заробітку. Знам`янська районна рада, в свою чергу, також подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області. Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №389/2004/16-ц (провадження №61-11365св18), касаційну скаргу Знам`янської районної ради Кіровоградської області задоволено, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року скасовано, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року залишено в силі. Його ж касаційну скаргу залишено без задоволення. Верховним судом, зазначено, що суд першої інстанції, з урахуванням того, що припинення дії контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника підприємства відбулося з дотриманням трудового законодавства та положень контракту, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Тобто, і суд першої інстанції, і суд касаційної інстанції вважали, що норми частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю, які містять заборону звільняти працівника під час його перебування на лікарняному в зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, на правовідносини між ним та Знам`янської районною радою не поширюється, так як між сторонами виник спір з приводу припинення трудового договору з підстав, передбачених контрактом - тобто у відповідності до пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю, а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Це є однією з основоположних підстав для відмови у задоволенні його позовних вимог.

Зазначив, що виключними обставинами є те, що 04 вересня 2019 року Другий сенат Конституційного Суду України у справі №3-425/2018(6960/18), розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. У цій справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що положеннями ч.3 ст.40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 вказав, що умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч.3 ст.40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Тобто, з огляду на це, Конституційний Суд України визнав можливим розповсюдження гарантії захисту працівника від незаконного звільнення на правовідносини між працівником та роботодавцем, що виникли на підставі контракту.

Вважає, що вказані обставини є виключними, а висновки Знам`янського міськрайонного суду в рішенні від 21 березня 2017 року по справі №389/2004/16-ц, стосовно неросповсюдження гарантії захисту працівника від незаконного звільнення на його правовідносини зі Знам`янською районною радою, що виникли на підставі контракту від 7 жовтня 2008 року, є такими, що протирічать вищезазначеному рішенню Конституційного Суду України, тому є підстави для його перегляду.

Позивач та його представник у судовому засіданні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в заяві та просили суд дану заяву задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні заяви про про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишити його в силі в силі. На обґрунтування своїх вимог подано відзив на позовну заяву, в якому з посилання на норми статті 152 Конституції України, відповідно до яких закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, вказали, що таким чином прийняття рішення Конституційним Судом України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності положень ч.3 ст.40 КЗпП Українина спірні правовідносини не впливає. Також у відзиві зазначено, що рішення про відмову в задоволенні позову, яке позивач просить переглянути за виключними обставинами, вже виконане, а отже підстави для його перегляду в порядку п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України, відсутні. Крім того, зазначили, що районній раді не було відомо про перебування ОСОБА_1 на лікарняному, він в цей час, брав участь у засіданні комісії, сесії районної ради, підписував фінансові документи і нікому не повідомив, що він в цей час лікується і знаходиться на лікарняному.

Позивачем на відзив відповідача на заяву про перегляд рішення за виключними обставинами надано відповідь, в якій вказано, що всі доводи відзиву є надуманими та безпідставними, а тому не заслуговують на увагу суду.

Згідно з п.4 ч.1 ст.424 ЦПК України, заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, зазначеної пунктом 1 частини третьої статті 423 цього Кодексу, може бути подано учасниками справи протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.

Заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, зазначених пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення (ч.1 ст.425 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.429 ЦПК України, заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. У суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Судом встановлено, що рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року у цивільній справі ЄУН 389/2004/16-ц (провадження №2/389/666/16), у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час прогулу відмовлено.

На обґрунтування рішення суд вказав, що виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення п.п.4, 8 ст.36, ч.3 ст.40 , ч.3 ст.41 , ст.ст.40, 41 КЗпП України та враховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п.8 ст.36 КЗпП України, а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, норми ч.3 ст.40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється. Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року № 6-156цс12.

Таким чином, суд констатував, що припинення дії контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника підприємства відбулося з дотриманням трудового законодавства та положень контракту. Зазначене і стало підставою для відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області задоволено частково. Визнано незаконними пункти 3 і 4 рішення Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 5 липня 2016 року №117 щодо припинення трудового контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» за п.8 ст.36 КЗпП України з 20 липня 2016 року з урахуванням гарантій, встановлених законодавством і контрактом. Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» з 20 липня 2016 року. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.

У даному рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно витлумачив положення п.8 ст.36, ч.3 ст.40 КЗпП України, з урахуванням правової позицій Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26 грудня 2012 року №6-156цс12 та прийшов до висновку, що між сторонами виник спір стосовно припинення трудового договору з підстав, передбачених контрактом (п.8 ст.36 КЗпП України), а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, і дійшов обґрунтованого висновку, що норми ч.3 ст.40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється. Проте, у зв`язку з тим, що трудовий контракт з позивачем був розірваний і він звільнений без законних підстав, відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, позивач підлягає поновленню на попередній роботі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 та Знам`янською районною радою Кіровоградської області поданокасаційні скарги. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року,касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а касаційну скаргу Знам`янської районної ради Кіровоградської області задоволено. Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року скасовано, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року залишено в силі.

У своїй постанові Верховний Суд зазначив, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, враховуючи висновок робочої групи від 4 липня 2016 року відповідно до якого за час перебування на посаді позивачем систематично порушувалися пункти 2.2, 7.2 контракту (неподання письмового звіту про виконану роботу за формою, визначеною контрактом) та з урахуванням того, що припинення дії контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника підприємства відбулося з дотриманням трудового законодавства та положень контракту, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Встановлені судом першої інстанції обставини справи підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду. Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції.

Таким чином, рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року, набрало законної сили 14 листопада 2018 року.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України, підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами, є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Як на підставу для перегляду рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року за виключними обставинами заявник посилався на рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18)за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, яке було ухвалене 4 вересня 2019 року, та яким визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

У своєму рішенні Конституційний Суд України, дійшов висновку,що положення частини третьої статті 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Зі змісту даного вбачається, що згідно з Кодексом контракт - це особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін; сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21).

Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 визначив сферу укладення контракту, вказавши, що виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України" (абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини).

Істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання. Таким чином, контракт укладається на строк, який встановлюється за погодженням сторін та містить чітке зазначення, коли розпочинається строк дії контракту та коли він закінчується.

Проте, наведене не може бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, положень частини третьої статті 40 Кодексу, і такі працівники не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

У §49 рішення у справі „Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обгрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.

Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обгрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Враховуючи вищезазначене Конституційний Суд України у своєму рішенні від 4 вересня 2019 року вказав, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обгрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Також, у данному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Зазначене рішення Конституційного суду України не могло бути враховано судом першої інстанції при ухваленні судового рішення, так як його не існувало на момент розгляду цивільної справи, тому дане рішення є підставою, зазначеною у пункті 1 частини 3 статті 423 ЦПК України. Зазначене є виключною обставиною як передбаченою законом підставою для перегляду рішення за статтею 423 ЦПК України

Так, у даному випадку наявне рішення Конституційного Суду України, яке прийнято після розгляду даної цивільної справи і яким встановлені обставини, зазначені у пункті 1 частини 3 статті 423 ЦПК України в якості підстави для перегляду судового рішення за виключними обставинами.

Згідно із ч.5 ст.423 ЦПК України, при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Відповідно до ч.3 ст.429 ЦПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може, зокрема, задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу та скасування судового рішення, що переглядається, суд, зокрема, ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду (ч.4 ст.429 ЦПК України).

В судовому засіданні достовірно встановлено, що Знам`янською районною радою прийнято рішення від 05 липня 2016 року № 117 «Про підсумки фінансово-господарської діяльності комунальних підприємств районної ради за 2015 рік», відповідно до якого припинено дію контракту та звільнено ОСОБА_1 з посади керівника КП «РАМ» 20 липня 2016 року (Том 1 а.с.12).

Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року по 25 липня 2016 року перебував на лікарняному (Том 1 а.с.22). Таким чином, звільнення з посади та припинення дії контракту відбулося в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 при ухваленні рішення у справі слугувало те, що між сторонами виник спір з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п.8 ст.36 КЗпП України, а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, норми ч.3 ст.40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється.

Однак, такий висновок суду не узгоджується та суперечить рішенню Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, ухваленому 4 вересня 2019 року.

Враховуючи вищевикладене, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності колегія суддів приходить до переконання, що в наявності всі правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року за виключними обставинами. З метою дотримання гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та недопущення дискримінації у реалізації працівниками трудових прав, а також порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях, рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Так, звільнення ОСОБА_1 в період його тимчасової непрацездатності з посади та припинення дії укладеного з ним контракту, є порушенням встановленого законом порядку припинення трудових правовідносин.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленного законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення.

Саме до цього зводиться правовий висновок, що висловлений Верховним Судом у постанові від 28 березрня 2018 року у справі № 522/5656/16-ц.

Така ж позиція, зокрема, викладена і в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 у справі № 6-33цс14 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вказано, що суд, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, що тягне за собою відновлення порушених прав працівника, зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника.

Таким чином, суд вважає за необхідне з підстави порушення встановленого законом порядку звільнення, визнати незаконним рішення Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 05 липня 2016 року №117, в частині припинення трудового контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» та поновити останнього на вказаній посаді з 20 липня 2016 року.

Разом з цим, враховуючи висновок робочої групи 04 липня 2016 року відповідно до якого за час перебування на посаді позивачем систематично порушувалися пункти 2.2,7.2 контракту (неподання письмового звіту про виконану роботу за формою, визначеною контрактом), суд вважає підстави розірвання трудового контракту з позивачем та звільнення його з займаної посади, законними.

У задоволенні вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП України) слід відмовити, оскільки за змістом п.3.3. контракту матеріальне забезпечення керівника здійснюється за рахунок доходу комунального підприємства від його господарської діяльності, а не Знам`янською районною радою.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Посилання представників відповідача, про те, що ОСОБА_1 не повідомив, що перебуває на лікарняному та виконував в цей час свої обов`язки, суд вважає не прийнятними, оскільки жодним нормативно-правовим актом не встановлено порядку інформування працівником роботодавця про невихід на роботу (причини невиходу), це питання має бути врегулювано правилами внутрішнього трудового розпорядку організації або ж з`ясовуватися роботодавцем під час вирішення питання про звільнення.

Інші доводи представників відповідача на яких ґрунтується відзив, суд вважає помилковими і до уваги не приймає.

Згідно з ч.1-3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 та 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позовуна відповідача.

За змістом ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно зі ст.4 ЗУ «Про судовий збір» (в редакцій, чинній на момент звернення позивача із позовом), судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Місячний розмір мінімальної заробітної плати на 01 січня 2016 року становить 1378 грн. Ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру, складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто не менше 551 грн. 20 коп. та не більше 6890 грн. Ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру з складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 551 грн. 20 коп.

Враховуючи те, що позов судом задовольняється частково, позивач в силу вимог ЗУ «Про судовий збір» звільнений від його сплати, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за задоволені позовні вимоги в сумі 551 грн. 20 коп. Судовий збір в частині відхиленої позовної вимоги, суд відносить на рахунок держави.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3000 грн. вартості правової допомоги.

Відповідно до ч.1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано угоду про надання правової домомоги представником від 22.07.2016 року, укладений між адвокатом Макаровим І.В. та ОСОБА_1 , копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, розрахунок вартості правової допомоги, в якому перераховано обсяг наданих послуг їх вартість і затрачений на них час, та розрахункову квитанцію від 02.08.2016 року на суму 3000 грн. (а.с.23 - 26,209 том1).

Враховуючи категорію справи, затрачений час, обсяг наданих послуг, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. є співмірними та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,4,10-13,76-78, 81,141,259,263-265,268,274,279, 354,423-429 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами на підставі п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України, задовольнити.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,задовольнити частково.

Визнати незаконними пункти 3 і 4 рішення Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 5 липня 2016 року № 117 щодо припинення трудового контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» за п.8 ст.36 КЗпП України з 20 липня 2016 року з урахуванням гарантій, встановлених законодавством і контрактом.

Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» з 20 липня 2016 року.

В задоволенні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Стягнути із Знам`янської районної ради Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 3000 (три тисячі) грн.

Стягнути зі Знам`янської районної ради Кіровоградської області судовий збір на користь держави в сумі 551 грн. 20 коп.

Рішення щодо поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Відповідно до ч.7 ст.429 ЦПК України судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі (ч.6 ст.429 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду через Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 18.12.2019.

Судді:

Савельєва О.В. Юхименко Н.В. Ябчик Н.М.