265/944/19

Головуючий у 1 інстанції Костромітіна О.О.

Доповідач Принцевська В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року місто Маріуполь

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого суді Принцевської В.П.

суддів Биліни Т.І., Лопатіної М.Ю.

секретар Сидельнікова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 липня 2019 року у справі за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої ділянки та приведення її до придатного для використання стану,

В С Т А Н О В И В:

13 лютого 2019 року Маріупольська міська рада звернулася з позовом до відповідачів про звільнення самовільно займаної ділянки та приведення її до придатного для використання стану. В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстру прав власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності відповідачам. 28.09.2018 року головним спеціалістом відділу контролю за використання активів департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства України відповідача, про що складено відповідні акти. Відповідно до зазначених актів виїзного обстеження встановлено, що відповідачі самовільно зайняли та використовують земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,00204 га, під розміщення огорожі, що є порушенням ст. ст. 125, 126, 211, 212 Земельного кодексу України. З метою належного повідомлення відповідачів про необхідність усунення виявлених порушень, головним спеціалістом відділу контролю за використання активів департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради були направлені листи з проханням усунути виявлені порушення. 01.11.2018 року головним спеціалістом відділу контролю за використання активів департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради було повторно проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства України відповідачами, про що було складено відповідні акти виїзного обстеження. Відповідно до зазначених актів, відповідачами не були усунені виявлені порушення, та вони продовжують її використовувати. У зв`язку з викладеним позивач просить зобов`язати відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,00204 га під розміщення огорожі із земель громадської забудови шляхом демонтажу огорожі та витрати по розгляду справи покласти на відповідачів.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 липня 2019 року позов задоволено. З вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 і оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд не повідомив відповідачів про час і місце розгляду справи, а також не повно з`ясував обставини справи та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 повністю підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до суду не з`явилися, повідомлені про час і місце судового засідання належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним задовольнити частково апеляційну скаргу з наступних підстав.

Стаття 13 Конституції України визначає,що від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 142 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснює територіальна громада через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до ст. 12 Конституції України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, а також передача земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно зі ст. 78 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Вимоги ст. 387 ЦК України, передбачають право власника на витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» установлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, тому суд приходить до висновку, що земельна ділянка, на якій збудована огорожа відповідачів є власністю територіальної громади м. Маріуполя.

Згідно зі ст. ст. 116, 124-126 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації або отримання документа, підтверджуючого право власності чи постійного користування земельною ділянкою після його державної реєстрації.

Крім того, відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель та споруд, здійснюється за рахунок громадян, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Судом правильно встановлено, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 100.9 кв.м (житлова площа 60.4 кв.м) належить на праві приватної власності відповідачам: ОСОБА_1 , (розмір частки 1\6), ОСОБА_2 (розмір частки 1\6) та ОСОБА_3 (частки 2\3) на підставі договору міни, серія та номер: 683, посвідчений 05.05.2018 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області - Скоробогатько О.В., про що свідчить інформаційна довідка з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Факт самовільного зайняття відповідачами земельної ділянки без оформлення у встановленому земельним законодавством порядку документів,підтверджено актами виїзного обстеження перевірки дотримання вимог земельного законодавства відділом регулювання земельних відносин Маріупольської міської ради від 28 вересня 2018 року, згідно яких відповідачі використовують земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 загальноюплощею 0, 00204 га під розміщення огорожі.

Відповідно до припису від 05.10.2018 року за № 263-53268-26.1 департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради відповідачам запропоновано самостійно звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Із актів виїзного обстеження перевірки дотримання вимог земельного законодавства відділом регулювання земельних відносин Маріупольської міської ради від 01 листопада 2018 року вбачається, що відповідачі умови припису не виконали і земельну ділянку не звільнили.

Згідно з вимогами ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги і дійшов висновку, що вони є частково обґрунтованими.

Судом правильно встановлено, що відповідачами не надано суду жодного доказу в підтвердження факту правомірності користування самовільно зайнятою земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд також правильно встановив, що згідно технічного паспорту від 22.03.2018 року, з інвентарної справи № 34136 на спірний будинок, на момент придбання відповідачами будівлі її огорожа мала іншу конфігурацію, а тому є безпідставними ствердження відповідачів, що будь-яких огорож вони самостійно не будували, все було так на час придбання будинку і ніяких земельних ділянок вони не захоплювали.

Судом правильно враховано, що у відповідачів відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій збудована огорожа, і тому суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Суд також правильно не знайшов правових підстав для застосування строків позовної давності, про застосування яких заявив відповідач. З моменту придбання відповідачами будинку 5 травня 2018 року та до звернення до суду позивача з даним позовом 13 лютого 2019 року не сплив строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, тривалістю у три роки.

В статті 376 ч. 3 п.3 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не повідомлені про час і місце судового засідання, яке відбулося 25 липня 2019 року і апелянт обґрунтовує такою підставою свою скаргу, тому відповідно вимогам ст. 376 ч. 3 п.3 ЦПК України апеляційний суд вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 липня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої ділянки та приведення її до придатного для використання стану задовольнити. Зобов`язати громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в АДРЕСА_1 , площею 0,00204 га, під розміщення огорожі із земель громадської забудови шляхом демонтажу огорожі.

На підставі вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Маріупольської міської ради необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у розмірі у розмірі 1921 гривень по 640,33 гривень с кожного.

Керуючись ст. 376, ст. 381, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 липня 2019 року скасувати.

Позовні вимоги Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої ділянки та приведення її до придатного для використання стану задовольнити.

Зобов`язати громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в АДРЕСА_1 , площею 0,00204 га, під розміщення огорожі із земель громадської забудови шляхом демонтажу огорожі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Маріупольської міської ради витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у розмірі у розмірі 1921 гривень по 640,33 гривень с кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді

Повний текст постанови виготовлено 16 грудня 2019 року.

Суддя