КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/29211/17 Головуючий у суді першої інстанції: Шереметьєва Л.А.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11003/2019 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Панченко М.М., Мостової Г.І.

при секретарі Маличівській Н.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

29 грудня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 і просила визнати недійсним Договір № 040917 від 04 вересня 2017 року, укладений з відповідачем; стягнути з відповідача 158 295, 00 гр. сплаченої за умовами договору попередньо за товар суми та 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 вересня 2017 року між нею та відповідачем був укладений Договір № 040917 з метою встановлення систем відеоспостереження, сигналізації периметру, освітлення, а також проведення монтажу обладнання.

Відповідно до п. 2.1 Договору сума договору складає 217 060, 00 гр., розшифрування якої показано у Специфікації № 1, яка є невід`ємним Додатком № 1 до цього Договору .

Проте, відповідачем всупереч умовам договору, не було надано на узгодження та підписання Специфікації, яка була невід`ємною частиною договору та мала містити перелік обладнання, його характеристики та вартість.

На виконання п. 3.1 договору нею було сплачено відповідачу 6 100, 00 доларів США попередньої оплати, що станом на день оплати за офіційним курсом НБУ становило 158 295, 00 гр.

В зазначений в договорі строк продавець не поставив та не інсталював Систему відеоспостережання у кількості відповідно до Специфікації, чим порушив умови договору та умови виконання зобов`язань.

Вона свої обов`язки за договором виконала в повному обсязі, сплативши суму попередньої оплати, в той час як відповідач своїх зобов`язань не виконує, суму попередньої оплати повертати відмовляється, не дивлячись на те, що умови договору не виконані і використовувати встановлене ним обладнання неможливо.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним Договір № 040917 від 04 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 158 295,00 грн.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 1 582, 95 гр. судового збору на користь держави. В решті позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, вважаючи його незаконним і необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на те, що судом не враховано докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Посилаючись на норми ЦК України ч.1 ст.627, ч.2 ст.628, ч.1 ст. 698, ч.1 ст. 700, 865, 868, 869, 898, ч.1 ст.6, ч.1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» представник відповідача зазначав, що суд ухвалюючи рішення, не навів доказів на підтвердження того, що в результаті не надання відповідачем необхідної та достовірної інформації відносно товару і виконуваних робіт позивач не отримала той результат, на який вона очікувала. Суд без посилання на належні нормативно-правові акти та/або договір прийшов до необгрунтованого рішення, за яким при укладанні договору побутового підряду між замовником - фізичною особою і відповідачем, основним видом діяльності якого є електромонтажні роботи; КВЕД 43.21. повинен був розробити і надати позивачу на стадії укладання договору проектну документацію на «Систему відеоспостереження, охоронну сигналізацію периметру, світлодіодне освітлення периметру», роботи по встановленню якої не є новим будівництвом, реконструкцією або капітальним ремонтом та технічним переоснащенням будинку. Зазначав, що суд безпідставно не взяв до уваги пояснення відповідача, що позивач ухилилась від підписання специфікації, як невід`ємної частини договору і своєю поведінкою фактично підтвердила, що їй відомо про обладнання, яке буде поставлятися і роботи, які будуть виконуватись. Враховуючи те, що з вини позивача наданий відповідачем для підписання Акт прийому - передачі обладнання і виконаних робіт від 24 листопада 2017 року позивачем не було підписано, то передача обладнання за договором не відбулася, а значить і обов`язок у відповідача передати документи на обладнання не настав. За відсутності підстав для застосування до даної справи наслідків, передбачених статтею 19 Закону № 1023, суд застосував до спірного договору неналежний спосіб захисту інтересів позивача і замість розірвання договору, як того вимагає ст. 15 Закону № 1023, визнав його недійсним. Оскільки експертне дослідження, на думку представника відповідача, було проведено поза межами 12 місячного гарантійного строку, визначеного договором, що ставить всі його результати під сумнів. Крім цього, згідно з п. 4.4. договору перехід до замовника права власності на обладнання що поставляється за цим договором, відбувається в момент підписання Акту прийому-передачі обладнання та виконаних робіт. Враховуючи те, що Акт прийому-передачі обладнання та виконаних робіт позивачем не підписано, то право власності на обладнання і результати робіт знаходиться у відповідача, а значить проводити експертне дослідження обладнання за відсутності його власника є неправомірним. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника відповідача ОСОБА_2 представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зазначав, що рішення суду є обгрунтованим, законним та справедливим. Зокрема, виклав зміст умов договору, укладеного між позивачем та відповідачем. Вказував, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються договором купівлі-продажу. Але договір, укладений між сторонами, на думку представника позивача, є змішаним, має в собі елементи різних договорів, а саме договору купівлі-продажу, роздрібної купівлі-продажу і будівельного підряду та відповідає положенням вимог ст. ст. 655, 698, 875 ЦК України. Стверджував, що питання щодо якості роботи сигналізації виникли з самого початку запуску системи відеонагляду та охорони периметру. Про недоліки у проведених роботах позивачем було повідомлено підрядника до моменту підписання акту прийому-передачі та специфікації. Відповідач недоліки відмовився усувати, чим саме порушив приписи ст. 859 ЦК України та завів позивача в оману з приводу специфікації та її підписання після виконаних робіт. Звернув увагу, що експертний висновок підтвердив неякісно виконані роботи. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

У судові засідання Київського апеляційного суду на неодноразові виклики позивач та відповідач не з`явилися.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання, які про час та місце розгляду справи повідомлялися, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, позивач та відповідач для участі у справі направили своїх представників.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого в цій частині рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди сторонами не оскаржується, тому відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи недійсним Договір № 040917 від 04 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та стягуючи з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 158 295,00 грн суд першої інстанції виходив з того, що укладений договір мав ознаки змішаного, не виконаний стороною відповідача, а тому в силу Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

Проте, погодитись з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, рішення суду не відповідає вимогам вищезазначеної норми, при його ухваленні суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необгрутованого рішення.

Відповідно до змісту статей 4, 5 ЦПК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

У частині першій статті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до вимог ст. 16 ЦК України можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обрання неналежного способу захисту може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно зі статтями 627, 628 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Судом встановлено, що 04 вересня 2017 року позивач ОСОБА_3 , як замовник уклала з відповідачем фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 - виконавцем договір №040917(а.с.5-6).

Пунктом 1.1 зазначеного договору виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, поставити та передати у власність замовника обладнання «Систему відео спостереження, охоронну сигналізацію периметру, світлодіодне освітлення периметру», а також провести монтаж обладнання згідно заяв замовника, а замовник зобов`язаний в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти та оплатити обладнання.

Пункт 2.1 - сума договору складає 217060 грн.

Пункт 3.1 - замовник оплачує 159452 грн. у якості передплати перед початком монтажних робіт на об`єкті замовника.

Пункт 4.2 визначає, що поставка і монтаж обладнання «Системи відео спостереження» здійснюється власними силами виконавця.

Пункт 4.3 монтаж обладнання здійснюється в строк 30-ти робочих днів з моменту поставки обладнання, за умови відсутності атмосферних опадів.

Пункт 4.3 - Перехід до замовника права власності на обладнання, що поставляється за цим договором відбувається в момент підписання акту прийому - передачі обладнання та виконаних робіт, після чого п.4.4 замовник доплачує 57608 грн в строк 2-х днів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений сторонами договір є змішаним договором - купівлі-продажу, договором про надання послуг, підряду, і у зв`язку із порушенням виконавцем його умов і не надання відповідачем позивачці для узгодження Специфікацію № 1, яка розшифровує суму договору визнав договір недійсним та стягнув з виконавця 158 295 грн в рахунок повернення попередньої оплати за договором позивачу.

Проте, таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися.

Згідно змісту наданого позивачем договору спірні правовідносини сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України, що опосередковують правовідносини не за договором про надання послуг, купівлі-продажу, як визначив суд першої інстанції, а за договором лише підряду, згідно з яким одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони(замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу(ч.1 ст. 837 ЦК України).

За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (стаття 865 ЦК України).

Згідно зі ст.857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру.

Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Наслідки порушення умов договору щодо якості виконаних робіт передбачено ч.ч.1-3 ст. 858 ЦК України.

Зокрема, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; пропорційного зменшення ціни роботи; відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Аналогічні положення містяться і у ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», якою, зокрема, передбачено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором.

За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Якщо істотні недоліки було виявлено в роботі (послузі), виконаній з матеріалу споживача, споживач має право вимагати на свій вибір або виконання її з такого ж матеріалу виконавця, або розірвання договору і відшкодування збитків.

Зазначені вимоги можуть бути пред`явлені споживачем протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативними документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків протягом десяти років.

У разі коли виконавець не може виконати роботу згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи, якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Як зазначено у ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» істотний недолік недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: він взагалі не може бути усунутий; його усунення потребує понад чотирнадцять днів; він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, підсумовуючи викладене, законодавцем визначені як наслідки неналежного виконання підприємцем обов'язків за договором підряду, так і способи захисту порушеного права споживача.

Пред`являючи позов до суду позивач наголошувала на тому, що нею 04 вересня 2017 року було укладено Договір на замовлення, постачання, монтаж відеосистеми, що не оспорювалось відповідачем. При цьому зазначалось, що роботи не виконані, документи на придбання обладнання не надані, а відтак за таких обставин договір є недійсним.

Проте, такі доводи позивача спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до експертного висновку (а.с.135) від 18 грудня 2018 року, проведеного на замовлення позивача, об`єктом дослідження є встановлена на об`єкті система відеоспостереження, охоронна система на території приватного будинку та прилеглої до нього території. Мета роботи - надання експертного висновку щодо визначення фактичного технічного стану встановленої системи відеоспостереження (СВС) та охоронної системи (ОС) на підставі аналізу отриманих при обстеженні даних, оцінка технічного стану СВС та ОС споруди в цілому. Загальні відомості - системи на об`єкті були побудовані і введені в експлуатацію у листопаді 2017 року.

За таких обставин, система відеоспостереження та охоронна система на замовлення позивача була встановлена.

Захищаючи порушене право позивача у обраний нею спосіб і стягуючи з виконавця робіт грошові кошти, сплачені замовником на виконання договору підряду, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ні умовами укладеного сторонами договору, ні ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», ні ст. ст. 858, 872 ЦК України не передбачено повернення виконавцем робіт коштів, отриманих за договором, у випадку неякісного виконання робіт підрядником.

Суд не звернув уваги і на те, що до відзиву на позов відповідач надав суду акт прийому - передачі обладнання та виконаних робіт лише за його підписом, калькуляцію усієї встановленої ним системи, схеми розміщення відеоспостереження, які не були предметом дослідження експерта, а тому не можна вважати вказаний письмовий доказ, як повний та належний.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вимоги про відшкодування збитків, завданих неякісним виконанням робіт, позивачем не заявлялися.

Вказана обставина унеможливлює захист порушеного права позивача у цій справі у обраний нею спосіб, оскільки він не узгоджується із способами, передбаченими ст. 858 ЦК України, ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалюючи рішення про задоволення позову щодо визнання недійсним укладеного сторонами договору, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексомУкраїни (далі - ЦК), Законом України «Про захист прав споживачів» та іншими актами законодавства.

Як роз'яснено у п. 1,2,7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9 від 06 листопада 2009 року, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Суд першої інстанції у своєму рішенні посилаючись на норму ч. 7 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що у разі, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків, не звернув увагу, що позов про розірвання договору та відшкодування збитків позивачем не заявлявся, а зазначена норма не є правовою підставою для визнання договору недійсним.

До того ж, за змістом ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги про розірвання договору про виконання робіт (надання послуг), визнання договору недійсним і про стягнення неустойки за порушення строків виконання робіт є взаємовиключними.

Відповідно ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;недоведеність обставин,що мають значення для справи,які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків,викладених у рішенні суду першої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, за неповно встановлених обставин, які мають значення для справи, неправильним визначенням, відповідно до встановлених судом обставин, правовідносин, призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до статті 376 ЦПК України судове рішення про задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів ,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: