ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/6974/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шейко Т.І. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у письмовому проваджені апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики України, в якому просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо відсутності дій для внесення змін у постанову Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива".

2. Визнати протиправним здійснений Кабінетом Міністрів України розрахунок прожиткового мінімуму як такий, що здійснений без дотримання законодавства України та як такий, що не забезпечує право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

3. Зобов`язати відповідачів вчинити дії для внесення змін у постанову Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" наступного змісту:

3.1 Абзаци 1 та 2 пункту 10 Постанови №848 викласти у такій редакції :

" 10. Для розрахунку житлової субсидії враховуються доходи членів домогосподарства, членів сім`ї особи із складу домогосподарства, зазначених у пункті 9 цього Положення, які досягли 14-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються такі доходи.

(Абзац перший пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №841 від 17.10.2018 - застосовується з 1 жовтня 2018 року)/

Під час призначення житлової субсидії враховуються такі доходи:

заробітна плата та інші доходи після сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, пенсія, стипендія; соціальні виплати, які призначаються структурним підрозділом з питань соціального захисту населення; допомога по безробіттю, інші страхові виплати, які призначаються фондами соціального страхування; грошові перекази, отримані із-за кордону;

(Пункт 10 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ №841 від 17.10.2018 - застосовується з 1 жовтня 2018 року)".

3.2 Пункт 12 Постанови №848 доповнити абзацом наступного змісту:

"Для фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування, до загального доходу за кожний місяць враховується чистий оподатковуваний дохід, отриманий підприємцем у календарному році, попередньому року здійснення органами соціального захисту населення розрахунку розміру субсидій, за винятком сплачених сум єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Відомості про розмір чистого оподатковуваного доходу та сум сплачених податків і зборів надаються компетентними податковими органами на запит органів соціального захисту населення".

3.3. Замінити скрізь по тексту Постанови №848 термін "сукупний дохід" на термін "чистий оподатковуваний дохід".

4. Зобов`язати Кабінет Міністрів України здійснити розрахунок розміру прожиткового мінімуму з дотриманням законодавства України та у розмірі, що забезпечує право громадян на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

5. Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача один мільйон гривень на відшкодування завданої йому моральної шкоди".

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час розгляду заяви позивача у Волинському окружному адміністративному суді до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо призначення житлової субсидії у розмірі нуль гривень, відповідач обгрунтовував свої дії посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива". Зокрема, що пунктом 10 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 передбачено, що під час призначення житлової субсидії враховуються зокрема інші доходи, а підпунктом 8 пункту 12 Постанови №848 передбачено, що для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування і є платниками єдиного податку першої-третьої груп, не враховується дохід, отриманий самозайнятою особою та дохід від провадження підприємницької діяльності, інформацію про які подано ДФС на запит структурного підрозділу з питань соціального захисту населення. Система оподаткування та група платника єдиного податку для спрощеної системи оподаткування визначається на початок місяця, з якого призначається житлова субсидія.

Постановою №848 не визначено, які доходи при розрахунку субсидій враховуються для підприємців, що працюють на загальній системі оподаткування, зокрема для тих, хто є платником податку на додану вартість; не встановлено, що повинні враховуватись валові доходи, відомості про які одержані органом соціального захисту у Державній фіскальній службі з Державного реєстру фізичних осіб.

До суми доходу, який враховується при розрахунку субсидії повинен враховуватись чистий оподатковуваний дохід після сплати належних податків і зборів, а не загальний оподатковуваний (валовий) дохід.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року №329 запроваджено норми, які незаконно звужують право позивача на одержання субсидії, оскільки передбачають можливість включення валових доходів від здійснення господарської діяльності як підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, до складу доходів при розрахунку субсидії. Ці положення суперечать статтям 22, 24 Конституції України, оскільки порушують принцип рівності громадян та звужують право позивача на одержання субсидії.

За таких обставин, позивач просив зобов`язати Кабінет Міністрів України та Міністерство соціальної політики України внести зміни до Постанови №848 у редакції, зазначеній позивачем у позовній заяві.

В зв`язку ж з допущеною, на думку позивача, бездіяльністю відповідачів щодо відсутності дій з приводу внесення змін у Постанову №848, останніми завдано позивачу моральну шкоду у розмірі 1000000,00 грн., яку він просить стягнути з відповідачів солідарно.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, а відтак відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII).

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 49 вказаного Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 51 цього Закону постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

З наведеного слідує, що прийняття певного нормативного акту, або ж внесення змін до нього здійснюється відповідними уповноваженими органами і у встановленому законом порядку, що, в свою чергу, виключає можливість зобов`язання відповідачів судовим рішенням внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 у визначеній позивачем редакції. Відповідно, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких же підстав не підлягають задоволенню і вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо відсутності дій по внесенню змін у Постанову №848, оскільки останні вчиняються у порядку, встановленому чинним законодавством.

Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Прожитковий мінімум, як визначено в частині першій статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За приписами частин другої-п`ятої цієї ж статті Закону прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов`язкових платежів.

Прожитковий мінімум застосовується, згідно статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», для: загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров`я, освіти, соціального обслуговування та інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Згідно статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум» для спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, розраховує щомісяця фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.

Прожитковий мінімум є одним із основних показників, що характеризує рівень життя населення та від якого залежить визначення більшості складових соціального блоку Державного бюджету України, а отже має безпосередній вплив стосовно права громадян на достатній життєвий рівень, інші соціально-економічні права, закріплені Конституцією України, міжнародними договорами.

Принципи формування наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг наведено в статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум».

Прожитковий мінімум на 2019 рік був встановлений Кабінетом Міністрів України за наслідками відповідної процедури та затверджений Верховною Радою України Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", тобто має силу закону.

Суд першої інстанції вірно зауважив, що дані норми не визнані неконституційними.

На наступні роки у відповідності зі встановленим чинним законодавством алгоритмом дій, уповноваженими на те органами здійснюватиметься розрахунок розміру прожиткового мінімуму та його затвердження Верховною Радою України.

Тобто, порядок встановлення та затвердження прожиткового мінімуму визначений законодавством, а відтак не потребує судового регулювання на майбутнє у даному спорі, що і було вірно зазначено судом першої інстанції.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі один мільйон гривень, то колегія суддів погоджується із позицією Кабінету Міністрів України та суду першої інстанції, що компенсація моральної шкоди можлива лише за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача. Позивачем не наведено якими саме діями та яким чином йому завдано відповідачами моральної шкоди та саме у розмірі один мільйон гривень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді : Василенко Я.М.

Ганечко О.М.