ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №1.380.2019.005156

16 грудня 2019 року

зал судових засідань №10

Львівський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Лунь З.І.

секретар судового засідання Ходань Н.С.

за участю

представника позивача Каверіна С.М.

представника відповідача Зданевича С.О.

розглянув у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону щодо нездійснення нарахування та виплату ОСОБА_1 на день звільнення 07.02.2019 компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період із 2013 по 07.02.2019 загальним терміном 43 календарні дні, а також п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017-2019 роки загальним терміном 42 календарні дні;

-визнати протиправним рішення Мостиського прикордонного загону, викладене в листі від 23.09.2019 №11/6396 про відмову у виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

-зобов`язати Мостиський прикордонний загін здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2013 по 07.02.2019 загальним терміном 43 календарні дні;

-зобов`язати Мостиський прикордонний загін здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 -2019 загальним терміном 42 календарні дні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до п.п «а» п.2 ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту ) та з 07.02.2019 був виключений зі списків військової частини. Водночас, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» за період з 2013року по 07.02.2019 загальним терміном 42 календарні дні та передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2013 по 07.02.2019 загальним терміном 43 календарні дні. На думку позивача, така бездіяльність відповідача є протиправною, що спонукало позивача звернутися до суду з даним позовом.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Відповідач, вважає, що ОСОБА_1 не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Окрім цього відповідач зазначає, що абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що у рік звільнення зазначених в абз. 1 та абз.2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Звільнення з військової служби не позбавляє права використання вказаної відпустки при працевлаштуванні особи та може бути використане останнім за новим місцем роботи (служби) протягом календарного року. Тому, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що доводи відповідача щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не узгоджуються із п. 11 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, відповідно до якого, в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах. На думку позивача, позовні вимоги в цій частині заявлено з урахуванням проходження ОСОБА_1 військової службу упродовж 2013року до 07.02.2019 на посадах інспекторського складу Державної прикордонної служби України, згідно з Переліком військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку (додаток 4) до вказаної постанови, і за 2019рік пропорційно часу служби (7 днів тривалості на рік/12 місяців * 1 місяць фактичної служби у 2019 році). Також вважає, що доводи відповідача про проходження позивачем військової служби у певні періоди не у Мостиському прикордонному загоні, а отже відсутність вини не узгоджуються із вищезазначеними нормами законодавства, відповідно до яких надання додаткових відпусток в умовах особливого періоду було призупинено. Однак, при звільненні невикористані додаткові відпустки підлягають компенсації, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 16.05.2019 у вищезазначеній справі.

Відповідач подав до суду заперечення на відзив на позовну, де зазначив, що надання ОСОБА_1 відпусток передбачених п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» з урахуванням аналогії закону (не визначено порядок надання додаткової відпустки за неповний календарний рік служби, позивач після звільнення у 2019році міг отримати відпустку під час роботи в іншій установі ) термін відпусток повинен був становити за 2017рік 10діб (статус УБД отримано 30.03.2017), за 2018рік 14діб, за 2019рік 1доба (звільнений 07.02.2019), всього разом 25 діб. Також зазначає, що додатком №1 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 706 передбачено перелік місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби), в яких дає право на щорічну додаткову відпустку. Зокрема, пунктами 1-4 визначено перелік місцевостей де відпустка надається з розрахунком 7діб, пунктами 5-6 визначено перелік місцевостей де відпустка надається з розрахунку 3доби. На думку відповідача, на ОСОБА_1 поширюється дія пунктів 5-6, тобто потрібно виходити з розрахунку 3доби. Тому з урахуванням пункту 11 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими повзано з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я» Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 706, ОСОБА_1 необхідно було надати відпустки терміном 19діб, а не 43, як зазначено в позовній заяві, тому, що додатком 4 визначено перелік посад та максимальна тривалість відпусток.

Суд встановив таке.

ОСОБА_1 , старший прапорщик, проходив військову службу за контрактом на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » І категорії (тип Б) 93 прикордонного загону (І категорії).

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління державної прикордонної служби України від 08.01.2019 №6-ос «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07.02.2019 старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » І категорії (тип Б) 93 прикордонного загону (І категорії), звільненого за п.п «а» п.2 ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту ). Вислуга років ОСОБА_1 станом на 06.04.2018 становить: -календарна: 15 років 03місяці 25 дні; пільгова:09років 02місяці 21день; всього: 24роки 06 місяців 16днів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 706, старшому прапорщику ОСОБА_1 , виплатили одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років служби.

Остаточна дата закінчення проходження військової служби 07.02.2019.

Зараховано ОСОБА_1 до військового резерву першої черги оперативного резерву Державної прикордонної служби України на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » І категорії (тип Б) 93 прикордонного загону (І категорії) та направлено на військовий облік до Мостиського РВК Львівської області.

На день звільнення не виплачено грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» (п.12 ч.1 ст.12) та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (п.19 ст.10-1).

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Щодо бездіяльності відповідача в частині не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» (п.12 ч.1 ст.12) суд зазначає таке.

Верховним Судом 16.05.2019 розглянуто зразкову справу №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18) за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 21.08.2019.

З наявних в матеріалах справи доказів та частини заявлених позивачем вимог видно, що справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи № Пз/9901/4/19.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, оскільки дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).

Вирішуючи даний спір суд виходить із такого.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» спірні правовідносини виникли у зв`язку із порушенням, на думку позивача, порядку нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, а також компенсації за невикористані додаткові відпустки.

Згідно із ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за № 2011-XII, з наступними змінами та доповненнями, соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, а тому відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати такої грошової компенсації.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.02.2019.

Щодо аргументів відповідача, що позивач у 2019 році міг отримати відпустку під час роботи в іншій установі, то суд з таким не погоджується, оскільки зазначене є припущенням відповідача.

Щодо аргументів відповідача, що термін відпусток має становити 25 діб (2017 10 діб, 2018-14 діб, 2019 1 доба, тобто пропорційно відпрацьованому часу), а не 42 (14діб*3роки), то суд такі відхиляє з огляду на те, що абзацом 3 п. 14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Тобто ця норма не ставить надання військовослужбовцю додаткової відпустки (компенсації за її невикористання) у залежність від кількості відпрацьованого ним часу.

Щодо компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені ч.4 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей за 2014-2017 роки загальним терміном 28 днів, то суд зазначає таке.

Відповідно до абзац.3 ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Враховуючи те, що згідно з цією нормою військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, суд вважає, що і компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку здійснюється лише за однією підставою.

Таким чином, у випадку нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не може здійснюватись компенсація за невикористані відпустки, передбачені ч.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині, що стосується нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до ч.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо визнання протиправним рішення Мостиського прикордонного загону, викладене в листі від 23.09.2019 №11/6396 про відмову у виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то у задоволенні цієї вимоги суд відмовляє з огляду на те, що лист є повідомленням інформативного характеру, а не рішенням суб`єкта владних повноважень, що створює правові наслідки для того чи іншого суб`єкта правових відносин.

Відтак, позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судових витрат, то відповідно до вимог частини 5 статті 139 КАС України такі стягненню не підлягають, оскільки Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується копією з посвідчення, тому звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення, 07.02.2019, компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017-2019 роки загальним терміном 42 календарні дні.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 -2019 загальним терміном 42 календарні дні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати зі сторін не стягуються.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.12.2019.

СуддяЛунь З.І.