Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 757/1921/18-ц

провадження № 61-9869св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Грушицького А.І., Сердюка В.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Військовий інститут телекомунікації та інформатизації,

третя особа Київське квартирно-експлуатаційне управління,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року в складі судді Новак Р.В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.,

Борисової О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військового інституту телекомунікації та інформатизації, третя особа Київське квартирно-експлуатаційне управління, про визнання незаконним рішення про зняття з квартирного обліку та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу

в Збройних силах України у період з 05 серпня 1978 року до 07 жовтня

2004 року.

Позивач 26 березня 1992 року був зарахований на квартирний облік із сім`єю у складі трьох осіб: дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , дочка

ОСОБА_4 .

Відповідно до ордеру № 84, виданого Київським військовим інститутом управління та зв`язку, ОСОБА_1 на сім`ю у складі чотирьох осіб отримав

09 серпня 1999 року житло трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 39,4 кв.м.

Позивач 29 вересня 2004 року був звільнений з військової служби у запас

у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок Міністерства оборони України.

У ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася онука ОСОБА_5 , яку було зареєстровано в указаній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до розпорядження Квартирно-експлуатаційного управління

від 25 лютого 2015 року квартиру АДРЕСА_1 передано у приватну власність п`ятьох осіб у рівних долях: позивачу, його дружині ОСОБА_2 , сину ОСОБА_3 , дочці ОСОБА_4 , та онуці ОСОБА_5 11 грудня 2015 року в указаній квартирі також було зареєстровано дружину сина ОСОБА_6 . Отже, з 2015 року у квартирі проживають та зареєстровані шестеро осіб.

У листопаді 2017 року секретар житлової комісії повідомила позивачу, що його буде знято з черги на отримання житла. 13 грудня 2017 року на засіданні житлової комісії Військового інституту телекомунікацій та інформатизації прийнято рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку Військового інституту телекомунікації та інформатизації.

Вважав, що зазначене рішення житлової комісії є незаконним, оскільки

у відповідача не було підстав для зняття його з квартирного обліку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії Військового інституту телекомунікації та інформатизації від 13 грудня 2017 року, оформлене протоколом № 29,

у частині зняття з квартирного обліку підполковника запасу ОСОБА_1 ; зобов`язати Військовий інститут телекомунікації та інформатизації в особі житлової комісії внести зміни до особової справи про збільшення складу сім`ї до шести осіб та поновити ОСОБА_1 разом з членами його сім`ї:

дружиною ОСОБА_2 , сином ОСОБА_3 , дочкою ОСОБА_4 , онукою ОСОБА_5 , невісткою ОСОБА_6 , на квартирному обліку

у Військовому інституті телекомунікації та інформатизації у загальному списку військовослужбовців з 26 березня 1992 року та у позачерговому списку - з 29 вересня 2004 року; зобов`язати Київське квартирно-експлуатаційне управління надати ОСОБА_1 та членам сім`ї грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення відповідача про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку є правомірним та відповідає чинному законодавству, оскільки визначені законом права та гарантії позивача щодо забезпечення житлом за рахунок держави не порушено.

Позивач та члени його сім`ї не є особами, що потребують поліпшення житлових умов, оскільки ОСОБА_1 з родиною у 1999 році отримав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та приватизували її.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, виключаються зі списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання жилих приміщень, у разі якщо вони були необґрунтовано включені до цих списків або втратили право на отримання жилого приміщення в пільговому порядку.

Разом з тим, жила площа на кожного члена родини позивача перевищувала встановлену нормативно-правовими актами норму у м. Києві, тобто

ОСОБА_1 та члени його сім`ї були забезпечені житлом по нормам середньої забезпеченості, а тому підстави для залишення позивача на квартирному обліку у житлової комісії були відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, а відповідачем не доведено своїх заперечень.

Позивач та члени його сім`ї не були забезпечені житлом по нормам середньої забезпеченості при загальній житловій площі квартири 39,4 кв.м.

Житлова площа квартири АДРЕСА_1 є нижчою від норм середньої забезпеченості, тому обґрунтованими є заявлені позивачем вимоги про безпідставність зняття його та членів його сім`ї з квартирного обліку, як військовослужбовця без надання йому квартири або грошової компенсації.

Доводи інших учасників справи

У липні 2019 року Київське квартирно-експлуатаційне управління подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що житлові приміщення надаються військовослужбовцям один раз протягом часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Позивач отримував за рахунок держави житло, правом на приватизацію якої скористалися він та члени його сім`ї, тому суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до виписки з протоколу засідання житлової комісії військової частини від 26 березня 1992 року ОСОБА_1 разом з членами його сім`ї: дружиною ОСОБА_2 , донькою ОСОБА_4 ,

сином ОСОБА_3 , зараховано на квартирний облік.

Згідно зі спеціальним ордером від 09 серпня 1999 року, виданим ОСОБА_1 на сім`ю у складі: дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , дочки

ОСОБА_4 , їм надано право займати у гуртожитку на

АДРЕСА_2 службову житлову площу з трьох кімнат у квартирі АДРЕСА_3 , загальною площею 61 кв.м.

Відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних сил України від 29 вересня 2004 року підполковника ОСОБА_1 звільнено у запас (за станом здоровя), з правом носіння військової форми одягу у звязку з реформуванням Збройних сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок фондів Міністерства оборони України.

Згідно з розпорядженням органу приватизації Квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 25 лютого 2015 року за заявою наймача ОСОБА_1 прийнято рішення про приватизацію та передачу у спільну часткову власність заявника та членів його сім`ї квартири АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного розпорядження органу приватизації 25 лютого

2015 року видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 18 липня 2015 року, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної частково власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки Київського квартирно-експлуатаційного управління від 11 грудня 2017 року, виданої ОСОБА_1 , у квартирі

АДРЕСА_1 зареєстровано шість осіб, у тому числі: ОСОБА_1 (власник особового рахунку), ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_6 (дружина сина), ОСОБА_5 (онука).

Заявою від 04 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до житлової комісії інституту з проханням змінити склад сім`ї, яка перебуває на квартирному обліку у зв`язку з одруженням його сина та народженням онуки, а саме: зарахувати на квартирний облік дружину сина ОСОБА_6 , та онуку ОСОБА_5 .

Згідно з витягом з протоколу засідання житлової комісії від 13 грудня

2017 року житловою комісією прийнято рішення про зняття з квартирного обліку підполковника запасу ОСОБА_1 у відповідності до статей 40, 48 ЖК Української РСР та пункту 26 Правил обліку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами; порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі Порядок № 1081).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1081 військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

В абзаці 4 частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за військовослужбовцями, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі їх направлення для проходження військової служби за межі України або переведення на службу до місцевості, що зазнала інтенсивного радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, бронюється жила площа, яку займали вони та члени їх сімей, на весь час їх перебування за межами України чи в зазначеній місцевості.

З урахуванням вказаного, суди дійшли правильного висновку, що військовослужбовці забезпечуються житловим приміщенням за рахунок держави лише один раз протягом усієї військової служби.

Судами встановлено, що згідно з розпорядженням органу приватизації Квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

від 25 лютого 2015 року за заявою наймача ОСОБА_1 прийнято рішення про приватизацію та передачу у спільну часткову власність заявника та членів його сім`ї квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2.16 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України

від 30 листопада 2011 року № 737 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас, залишаються на квартирному обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду.

На підставі розпорядження Квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 25 лютого 2015 року видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Отже, ОСОБА_1 як військовослужбовець забезпечувався житлом.

Таким чином, судом установлено, що ОСОБА_1 отримав за рахунок держави житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 , правом на приватизацію якої скористалися він та члени його сім`ї.

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не зазначено жодної з визначеної законом підстав для залишення на квартирному обліку.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, з висновком якого подився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позивача обґрунтовано знято з квартирного обліку та підстав для його поновлення на цьому обліку немає, оскільки він вже реалізував своє право на отримання житла за рахунок держави.

Постанова № 582 «Про порядок застосування у м. Києві «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» прийнята Виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів і президією Київської міської ради профспілок 15 липня 1985 року. Пунктом 2 цієї Постанови встановлено, що такими, що потребують поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають жилу площу до 7,5 кв. м включно на кожного члена родини.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що у 1999 році

ОСОБА_1 та члени його родини: дружина ОСОБА_2 , дочка

ОСОБА_4 , та син ОСОБА_3 , отримали право займати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою

площею 39,4 кв.м. Крім родини позивача, зареєстрованих осіб за вказаною адресою не значилося. Рівень жилої площі на кожну зареєстровану особу становив 9,85 кв. м (39,4 : 4 = 9,85 кв. м).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 25 лютого 2015 року Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України посвідчило, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , у рівних долях. Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

З огляду на зазначене, рівень жилої площі на кожного співвласника

квартири АДРЕСА_1 становить 7,88 кв. м

(39,4 : 5 = 7,88 кв. м).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановивши, що жила площа на кожного члена родини позивача перевищувала встановлену нормативно-правовими актами норму, за якими особа визнається такою, що потребує поліпшення житлових умов, ні позивач, ні члени його родини не були такими, що потребували поліпшення житлових умов у розумінні вимог чинного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та таким, що відповідають нормам закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

06 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду доповнення до касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Оскільки повний текст оскаржуваної постанови апеляційний суду Бровко О.І. отримав 25 квітня 2019 року, а доповнення до касаційної скарги подане лише 06 грудня 2019 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження цієї постанови, Верховний Суд вказане доповнення до розгляду не приймає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А.І. Грушицький

В.В.Сердюк