ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року справа №263/13630/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу поліцейського роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюри Олександра Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2019 року у справі № 263/13630/19 (головуючий суддя І інстанції - Васильченко О.Г.), складене у повному обсязі 15 листопада 2019 року в м. Маріуполь Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюри Олександра Олександровича про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

ВСТАНОВИВ:

04 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області із позовом до поліцейського роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюри Олександра Олександровича про визнання дії відповідача під час складання постанови незаконними, визнання постанову серії ЕАК № 1501242 від 08.09.2019 року незаконною, її скасування та закриття провадження по справі (а.с. 2-5).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2019 року позовні вимоги задоволені частково. Постанову у справі про адміністративне правопорушення від 08 вересня 2019 року серії ЕАК №1501242 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень - скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. В задоволенні решти вимог відмовлено (а.с. 58-59).

Не погодившись з судовим рішенням, поліцейський роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюра Олександр Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2019 року у справі № 263/13630/19 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що ним винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху в автоматичному режимі, оскільки, позивач рухався в населеному пункті зі швидкістю 75 км/год, при цьому порушив встановлене обмеження швидкості руху у населеному пункті на 25 км/год.

Вказане підтверджується долученими до матеріалів справи фото та відео, на якому зафіксовано вище визначений транспортний засіб.

Зазначив, що неспівпадіння часу скоєння правопорушення на фото та у спірній постанові є опискою, яка носить формальний характер. Відносно місця вчинення правопорушення, то смт. Мангуш, вул. Мира б.34 та вказане місце 620 км автошляху М14 як в роздруківці є одним і тим же самим місцеположенням.

Вважає, що судом першої інстанції не досліджено всі докази, а спірна постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню (а.с. 64-69).

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Апелянт в апеляційній скарзі просив розглянути справу у його відсутність.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що 08.09.2019 року поліцейським роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюрою О.О., який є уповноваженою посадовою особою органу поліції, була винесена постанова серії ЕАК №1501242, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 121 ч. 1 КУпАП за те, що він, у порушення вимог п. 12.4. ПДР України, 08.09.2019 року о 17:50 годині, керуючи автомобілем «Toyota Corolla», номерний знак НОМЕР_1 , під час руху в смт. Мангуш по вул. Мира, буд 34 порушив швидкісний режим, а саме рухався зі швидкістю 75 км/год, чим порушив п. п. 12.4 ПДР України, на нього накладено адміністративне стягнення на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП України у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 255 грн. (а.с. 6).

Спірним питанням у справі є правомірність прийняття спірної постанови та накладення на позивача адміністративного штрафу.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятої спірної постанови.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст..ст.75,76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У відповідності до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Згідно вимог пп. «б» п.12.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

З аналізу фотозйомки та спірної постанови вбачаються наступні розбіжності:

- час вчинення інкримінуємого позивачем правопорушення (17:43:48 на фото та 17:50 у спірній постанові)

- місце правопорушення 620 км АД М-14 на фото та смт. Мангуш вул. Мира, буд. 34.

Суд апеляційної інстанції вважає це суттєвими розбіжностями, оскільки, фото зроблено не в межах міста, а складання спірної постанови відбувалось вже у її межах (на відео наявні будинки, тощо), при цьому, швидкість у 75 км/год є допустимою поза межами населеного пункту. Окрім того, між часом зазначеним на фото 17:43:48 та часом скоєння правопорушення, зазначеного в постанові 17:50, мається часовий інтервал біля 6 секунд, за який позивач здійснював рух .

Відповідачем не надано доказів того, що 620 км АД М-14 знаходиться в межах населеного пункту, а інформація в мережі Інтернет (долучена до матеріалів справи судом апеляційної інстанції), свідчить про те, що прибор TRUCAM (на який і було зафіксовано швидкість руху транспортного засобу позивача) встановлено поза межами міста в межах 605-636 км АД М-14, що спростовує доводи апелянта, що 620 км є тотожнім смт. Мангуш вул. Мира, буд. 34.Апелянтом зазначені обставини та доводи апеляційної скарги суду не доведені.

Посилання апелянта на технічну описку у спірній постанові щодо зазначення часу та місця скоєння правопорушення на думку суду є незмістовним, оскільки така описка не має формального характеру, а несе доказову інформацію щодо порушення ПДР позивачем.

З аналізу вищезазначених норм процесуального права та доказів, які містяться в матеріалах справи та зібрані судом апеляційної інстанції слідує,що відповідачем не доведено скоєння позивачем порушення ПДР, відсутні докази того, що позивач рухався з недопустимою швидкістю саме в межах населеного пункту.

При цьому, в матеріалах справи наявна заява відповідача (а.с. 56) про те, що він визнає позов у повному обсязі, спростування цих обставин апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу поліцейського роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюра Олександра Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2019 року - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2019року у справі № 263/13630/19- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Постанова суду апеляційної інстанції проголошено 16 грудня 2019 року.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Г.М. Міронова