ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2591/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2, м.Харків до 1. Харківської міської ради, м.Харків 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м.Харків, 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Джулія", м.Харків про скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна за участю представників:

прокурор - Зливка К.О. (посвідчення №047938 від 13.09.17),

Хряк О.О. (посвідчення №053701 від 03.09.19);

відповідача-1 - Скидан М.А. (довіреність №08-21/3510/2-18 від 20.12.18);

відповідача-2 - Романенко Т.М. (довіреність №2780 від 25.03.19);

відповідача-3 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до: 1) Харківської міської ради; 2)Управління комунального майна та приватизації ДЕКМ Харківської міської ради; 3)Товариства з обмеженою відповідальністю "Джулія", в якому просить:

- Визнати незаконним та скасувати п.18 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017р. № 757/17.

- Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.07.2018 року №5608-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джулія", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №2524, скасувавши його державну реєстрацію.

- Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Джулія" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини №1-:-13, 24 загальною площею 115,1 кв.м., розташовані в житловому будинку літ "А-16" за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців- Широнінців,84.

- Судові витрати по справі покласти на відповідачів.

Позов обґрунтовано порушеннями при здійсненні приватизації спірних приміщень.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/2591/19 за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 18.09.2019 року.

Підготовче засідання неодноразово відкладалося.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.10.2019 року в задоволенні заяви відповідача-1 про залишення позову без розгляду відмовлено.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.10.2019 року продовжено строк підготовчого провадження по справі №922/2591/19 на 30 днів до 18.11.2019 року включно, відкладено розгляд підготовчого засідання на 30.10.2019 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.10.2019 року закрито підготовче провадження у справі №922/2591/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2019 року.

Судом 13.11.2019 року оголошено перерву в судовому засіданні до 04.12.2019 року.

Учасниками справи подані до суду наступні документи.

02.10.2019 року відповідач-1 - ХМР надав до суду відзив (вх.№23542), в якому просить відмовити в задоволенні позову.

02.10.2019 року відповідач-2 - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради надав до суду відзив (вх.№23543), в якому просить відмовити в задоволенні позову.

15.10.2019 року прокуратура надала до суду відповідь на відзив відповідача-1 (вх.№24533) та відповідь на відзив відповідача-2 (вх.№24532).

Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.12.2019 року прокурор позов підтримував, просив його задовольнити.

Представники відповідачів-1,2 в судовому засіданні 04.12.2019 року проти позову заперечували, з підстав, зазначених у відзивах.

Відповідач-3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відзив на позовну заяву не надав.

Згідно зі ст.93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що ухвали суду по справі № 922/2591/19 були направлені відповідачу-3 на юридичну адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що є належним повідомленням третього відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, відповідач-3 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами, без участі відповідача-3.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Харківською місцевою прокуратурою №2 здійснювалось процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України.

Відомості в ЄРДР внесені за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою.

У ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.02.2019 року (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84. Зазначена справа вилучена в повному обсязі, при цьому вона прошита та пронумерована.

На підставі додаткової угоди №22 від 10.09.2014 року до договору оренди №1039 від 10.04.2002 року, укладеного між Управлінням комунального майна та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джулія", у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення підвальної частини № 1-:-13, 24, загальною площею 115,1 кв.м., розташовані в житловому будинку літ."А-16" за адресою: м.Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 84.

Відповідно до п. 3.1. угоди, вартість об`єкту оренди складала 295780,00 грн.

Згідно з п.4.7. угоди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 4.8. угоди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з чинним законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з п.5.3. угоди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

Відповідно до п. 10.1. додаткової угоди, строк її дії - до 10.08.2017 року.

На підставі додаткової угоди №23 від 28.08.2017 року до договору оренди №1039 від 10.04.2002 року строк дії договору оренди продовжено до 10.07.2020 року.

У подальшому ТОВ "Джулія" звернулось із листом від 12.04.2017 року до Управління комунального майна (вх.№5584), у якому просить дозволити приватизацію вказаних приміщень.

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме, відповідно до п.18 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 20.09.2017 року №757/17, міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.

Після цього ТОВ "Джулія" звернулось до Управління комунального майна з заявою про приватизацію від 25.10.2017 року №3523, розглянувши яку орган приватизації способом приватизації визначив викуп.

Також, 12.12.2017 року ТОВ "Джулія" звернулось до Управління комунального майна з листом (вх.№18786), у якому просить доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна ФОП Прокоп`євій І.Б.

На виконання вказаного листа Управління комунального майна звертається до ФОП Прокоп`євої І.Б. (лист від 14.12.2017 року №18384) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ТОВ "Джулія".

На підставі вказаного листа ФОП Прокоп`єва І.Б. склала звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 31.12.2017 року, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31.12.2017 року без ПДВ складає 276 857 грн. 00 коп.

У подальшому, 23.07.2018 року між ТОВ "Джулія" та Управлінням комунального майна укладено договір №5608-В-С, відповідно до якого ТОВ "Джулія" приватизувало вказані нежитлові приміщення за 276857 грн. 00 коп. без ПДВ (разом з ПДВ за 332228грн. 40 коп.).

При цьому у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 роки.

Прокурор вважає, що Рішення Харківської міської ради щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним через незазначення у звіті будь-яких відомостей про те, чи проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі, не зазначено про невід`ємні поліпшення, що й стало причиною звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурором надано правове обґрунтування необхідності представництва інтересів держави Харківською місцевою прокуратурою №2 у спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).

Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Згідно із ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з частинами 2, 4 статті 53 ГПК України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб (ч.2). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч.4).

При цьому, як визначено в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Відповідно до вимог ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 року у справі № 3-234/2018.

Частиною 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про проведення приватизації з порушенням законодавства, а суд встановив, що прокурором визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, тому суд визнає доводи відповідачів щодо недостатності підстав для представництва інтересів держави необґрунтованими.

Твердження прокурора про те, що рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 року №757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" незаконне та підлягає скасуванню є необґрунтованим, з огляду на наступне.

У вказаному рішенні зазначено, що його прийнято на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року № 691/17 (далі - Програма).

Згідно з п.1.1. Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

Відповідно до п.п.1.2., 2.2. Програми, у ній визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017- 2022 роки, а також її принципи.

Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету.

До пріоритетів проведення приватизації у 2017-2022 роки належать досягнення максимальної ефективності приватизації об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми.

Згідно з п.п.3.3., 3.4. Програми, приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до ч.2 ст.345 ЦК України та ч.1 ст.25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст.327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі-Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до Положення про Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна (далі - Управління), затвердженого рішенням Харківської міської ради від 20.11.2015 року №7/15 (зі змінами, в редакції на час виникнення правовідносин) останнє є самостійним виконавчим органом Харківської міської ради, який утворюється Харківської міською радою.

Управління в своїй діяльності підзвітне та підконтрольне міській раді, підпорядковане виконавчому комітету міської ради, міському голові, заступнику міського голови - директору Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Управління є юридичною особою, веде самостійний баланс, має право відкривати рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків, в межах своїх повноважень укладати від свого імені угоди з юридичними та фізичними особами, набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути позивачем, відповідачем та третьою особою у суді.

У своїй діяльності Управління керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами чинного законодавства України, розпорядженнями Харківського міського голови, актами Харківської міської ради та виконавчого комітету Харківської міської ради, наказами Департаменту економіки та комунального майна, цим Положенням та іншими нормативними актами.

Метою діяльності Управління є збереження та примноження комунальної власності територіальної громади м.Харкова (далі-комунальної власності), створення умов для ефективного її використання, забезпечення дохідної частини бюджету міста.

Управління відповідно до покладених на нього завдань готує та виносить на розгляд сесій міської ради проекти програм приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності, в тому числі житлового фонду. Здійснює приватизацію та відчуження об`єктів комунальної власності відповідно до чинного законодавства, у тому числі акцій (паїв, часток) Харківської міської ради в майні господарських товариств та житлового фонду.

Судом встановлено, що предметом спору є питання приватизації нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м.Харкова.

Відповідно до ст.1 Закону право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст.25 Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.30 ч.1 ст.26 Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст.29 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Згідно з ст.59 Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.

У відповідності до ст.60 Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Рішенням Харківської міської ради від 28.09.1992 року "Про комунальну власність м.Харкова" житловий будинок по вул. Гвардійців-Широнінців, 84 (в тому числі нежитлові приміщення підвальної частини №1-:-13, 24, загальною площею 115,1 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84) було прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Харкова у складі ЖЕУ-15 Київського ЖЕО.

Виконавчим комітетом Харківської міської ради видано свідоцтво від 06.02.2007 б/н на нерухоме майно - нежитлові приміщення підвальної частини №1-:-13, 24, загальною площею 115,1 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84.

На підставі вказаного свідоцтва, право комунальної власності на нежитлові приміщення підвальної частини №1-:-13, 24, загальною площею 115,1 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84, зареєстровано за територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міської ради.

На підставі розпорядження УКМтП № 363 від 21.03.2002 року та наказу УКМтП №2048 від 10.04.2002 року про затвердження висновків експерта, 10.04.2002 року між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради та ТОВ "Джулія" укладено договір оренди №1039 на нежитлові приміщення загальною площею 98,8 кв.м., розташовані в житловому будинку літ."А-16" за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Додатковою угодою №22 від 10.09.2014 року між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Джулія" Договір оренди від 10.09.2014 року №1039 викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини №1-:-13, 24, загальною площею 115,1 кв.м., розташовані в житловому будинку літ."А-16" за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84, в житловому будинку, далі "Майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташоване за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84, літ А-16 та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс".

Відповідно до п. 5.6. Договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 року №757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" нежитлові приміщення підвальної частини у житловому будинку, загальною площею 115,1 кв.м. розташовані за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84, літ А-16, підлягали приватизації шляхом викупу ТОВ "Джулія".

Таким чином, єдиним законним власником нежитлових приміщень підвальної частини №1-:-13, 24, загальною площею 115,1 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 84, на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 року №757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" в частині прийняття рішення щодо приватизації вказаного майна шляхом викупу ТОВ "Джулія", була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Конституцією України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Тобто, вирішення питання щодо приватизації об`єктів комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях.

Відповідно до п.п.1,2 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, відповідачем-1 дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів рішення було прийнято.

Щодо дотримання відповідачами способу та порядку приватизації нежитлових приміщень підвальної частини №1-:-13, 24, загальною площею 115,1 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 84, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Оскільки предметом спору є питання приватизації нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м.Харкова тому, застосуванню підлягають норми законів України „Про місцеве самоврядування", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року № 691/17.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.4 ст.15 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст.3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється в тому числі шляхом викупу.

Згідно з ст.ст.4,5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України та органи приватизації, створені місцевими Радами. Покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".

Відповідно до статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення об`єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Програма приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року № 691/17, визначає мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 роки.

Згідно з положеннями Програми приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м.Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради.

Відповідно до Програми продавець - територіальна громада м.Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління.

Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.

Приватизація об`єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Орендарі, що виявили бажання приватизувати орендоване майно, подають до Управління заяву про включення такого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Управлінням готується проект рішення сесії Харківської міської ради з переліками об`єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.

Рішення про затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління.

Після затвердження на сесії Харківської міської ради переліків об`єктів, що підлягають приватизації, Управління здійснює заходи щодо приватизації об`єктів відповідно до чинного законодавства.

Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Таким чином, орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп.

23.07.2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради і ТОВ "Джулія" укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини №1-13, 24, загальною площею 115,1 кв.м., розташованих в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 84 № 5608-В-С.

Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 2524.

Відповідно до акту № 5608-В-С нежитлові приміщення передані ТОВ "Джулія".

Вищевказаний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень було укладено у відповідності з діючим на той час законодавством.

Щодо визнання договору купівлі продажу нежитлових приміщень від 23.07.2018 року № 5608-В-С недійсними, суд встановив наступне.

Згідно з ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.

До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.

У даному випадку, сторони уклали договори купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірні правочини не відповідають ст.203 ЦК України не підтверджені належними та допустимими доказами.

Однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, немає правових підстав для задоволення позову.

Проте, в позовній заяві не зазначено, чим саме та чиї права порушено при укладенні спірного договору купівлі-продажу.

У відповідності до п.3.7. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Зазначене кореспондується з положеннями ст.18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Згідно з ч.ч.1,4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.140 Конституції України органи місцевого самоврядування мають самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

Прокурор у позовній заяві посилається на порушення порядку приватизації спірного майна шляхом викупу, зважаючи на те, що до об`єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості.

Слід зазначити, що фактично орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизацію об`єктів у спосіб їх викупу покупцем відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), якою унормовано, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп, за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості.

Аналогічна позиція викладена у п.5 мотивувальної частини та абзацу 2 п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 року №4-рп/2000 у справі №1-16/2000, в якому зазначено, що доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків визначених законом.

Конституційний Суд України у даному рішенні зазначив, що з положень частини п`ятої статті 7 Закону випливає, що орган приватизації зобов`язаний розглянути заяву покупця і не пізніш як через місяць повідомити його про результати її розгляду. Відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у цій статті Закону. Якщо підстав для відмови немає, орган приватизації включає конкретні підприємства до переліку об`єктів приватизації і направляє цей перелік до органу, який його затверджує. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов`язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об`єктів малої приватизації. Виходячи з того, що спосіб приватизації визначає орган, який затверджує переліки об`єктів малої приватизації, положення частини п`ятої статті 7 Закону слід розуміти таким чином, що орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобов`язаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови включити конкретне підприємство до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити у приватизації.

Таким чином, викуп об`єкта приватизації за правилами, встановленими абз.1 ч.1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є обов`язковим за умови, коли на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це зовсім не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках.

Саме таку позицію щодо застосування приписів ст.ст.7, 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» у розрізі тлумачення відповідних норм Конституційним Судом України висловив і Вищий господарський суд України в постанові від 28.02.2017 року у справі №910/13043/15.

Враховуючи викладене, суд спростовує твердження прокурора щодо незаконності спірного рішення ХМР.

Прокурор посилається на ст.228 ЦК України як на підставу недійсності оскаржуваного договору, який суперечить інтересам держави та суспільства, проте, прокурором не наведено жодного належного, достовірного та достатнього доказу стосовно наявності вищезазначених намірів у сторін оскаржуваних правочинів.

Прокурором жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, який прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власника.

Таким чином, суд не вбачає жодних підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з положеннями ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці неодноразово наголошував, що мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права, (справи "Еванс проти сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубсцька та інші проти України", "Гримковська проти України", "Хабровські проти України" тощо).

Також, основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий справедливий баланс інтересів сторін, передбачений Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, слід враховувати, що, приватизувавши спірне майно шляхом викупу, відповідач-3 сплатив за нього плату, справедливість якої ніким не оспорюється, також з огляду на відсутність інших осіб, які б бажали приватизувати спірне майно, а також відсутність будь-яких заперечень територіальної громади як щодо приватизації спірного майна, так і щодо ціни, за якою воно було приватизовано, покупець не порушив прав як територіальної громади (тобто власника такого майна), так і інших осіб, які б хотіли набуте спірне майно у власність.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності. Також у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між запільними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Тому Суд повинен впевнитись, чи були надані Урядові межі розсуду перевищені, тобто чи було доктрину ultra vires (хоча і законну саму по собі) застосовано у цій справі з урахуванням принципу пропорційності. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.

З наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що Європейський суд наголошує на необхідності з`ясування при вирішенні спорів, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахуванням принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. Констатуючи порушення ст.1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак, особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Пунктом 55-58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008 року визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронг та Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, Seriez Л по. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Seriez Л по. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті І Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-1Х).

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога у послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 року по справі №905/2236/18 викладена наступна правова позиція:

"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."

Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, судом враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.

При цьому, прийняття органами влади протиправних рішень не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього.

На прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у суді у випадках, визначених Законом (стаття 121 Конституції України), а підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загроза порушень інтересів держави (стаття 36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Проте, будь-які підстави вважати, що звернення прокурора з позовом у даному випадку направлене на захист прав територіальної громади міста Харкова, відсутні, оскільки прокурором не вказано, в який спосіб і яке саме право територіальної громади міста Харкова у випадку задоволення його позову буде захищено, адже прокурором не надано доказів того, що на спірне майно наявний попит, що, ймовірніше, зумовить труднощі при подальшій приватизації вказаного майна, в той час як у випадку задоволення позову у цій справі у територіальної громади міста Харкова виникне обов`язок взяти на себе тягар утримання відповідного майна, а також повернути відповідачу-3 плату за це майно (з врахуванням вартості невід`ємних поліпшень), і докази того, що вартість такого майна буде дорівнювати тій сумі, яку відповідачем-3 було сплачено під час його приватизації, прокурором не надані.

За таких обставин, при приватизації спірного майна був дотриманий справедливий на той момент баланс інтересів сторін, передбачений Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, в той час як позбавлення покупця (відповідача-3) придбаного майна безумовно порушить такий баланс.

Аналогічна позиція щодо істотного значення питання про справедливий баланс інтересів висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2017 року у справі 910/13043/15.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що відсутні будь-які правові підстави для повернення відповідачем-3 спірного майна.

Відповідно до статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з статтею 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, дослідивши перелічені вище докази, надані відповідачами на спростування позовних вимог, суд вважає їх достовірними та більш вірогідними, ніж надані прокурором в обґрунтування позову.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за прокуратурою, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "16" грудня 2019 р.

Суддя К.В. Аріт